Конфлікт Зозулі та Мораєса – не новинка. Збірників іноземного походження часто критикують

21 січня відбувся дивний конфлікт між Романом Зозулею та Жуніором Мораєсом. І можна було б подумати, що нападник іспанської «Фуенлабради» просто досі не може змиритись з не потраплянням на тогорічний чемпіонат Європи.

Але насправді все трохи глибше. Натуралізований бразилець зіткнувся з неприємною тенденцією – гравці, які мають іноземне походження, досить часто зіштовхуються з критикою під час міжнародної кар’єри. І не важливо, як і чому їх почали викликати до лав національної команди…

Збірна Польщі

Дам’єн Перкіс та Людовік Обраньяк – не знали мови

В 00-х збірна нашого західного сусіда не дорахувалась у своєму складі Мірослава Клозе, Лукаша Подольскі та Пйотра Троховскі. Уся трійка чудово реалізувалась у Німеччині. Тож перед домашнім ЄВРО Польський футбольний союз вирішив виправити помилки минулого та натуралізував кількох гравців. 

Обидва –  французи. Окрім цього їх об’єднала наявність польського коріння та неспроможність (чи небажання) до вивчення мови предків.

Родина Дам’єна Перкіса походила з центральної частини Польщі, але мігрувала до Франції у міжвоєнний період. За рік до українсько-польського ЄВРО він був основним центральним захисником «Сошо», того самого, який поступався «Металісту» у Лізі Європи.

Мав за плечима три виступи у футболці французької молодіжки, проте до складу основи очевидно не дотягував. Тому за сприяння польських футбольних функціонерів, у січні 2011-го, подав документи на отримання польського паспорта. Перші проблеми виникли ще на цьому етапі – родина гравця загубила частину потрібних документів. Громадянство за спеціальною процедурою надав президент країни Броніслав Комаровський.

Схожу ситуацію мав Людовік Обраньяк. Його предки перебрались до Франції у 60-х, він також грав за «галльських півнів» в U21 і теж не став представником «головної команди країни». Тому ще у 2009-му поповнив склад «кадри».

До чемпіонату Європи в обох усе було добре, а потім команда не змогла пробитись в 1/4. Збоку місцевих ЗМІ та на трибунах стадіонів  у сторону цих двох все частіше можна було почути фразеологізми типу «фарбований лис». Перкіс у 2013-му, а Обраньяк у 2014 році завершили міжнародну кар’єру.

Однак, про проблеми всередині збірної стало відомо ще коли французи грали за біло-червоних. Усе розкрив Обраньяк.

– До мене дістались певні розмови, які мене шокували й глибоко ранили. Зараз я дуже розчарований і не почуваюся здатним представляти країну. Я вже втомлений тим, що серед наших керівників мене трактують як іноземця. Так, я не надто добре розмовляю польською, але чи цей факт важливіший ніж кровна приналежність? – питав футболіст у листі до PZPN та Збігнєва Бонека.

Незрозуміло про яких керівників він говорив, але під час того, як у 2013-му Польщу очолив Вальдемар Форналик, Обраньяк призупинив міжнародні виступи. А ось Перкіс підняв тему свого відходу зі збірної уже після завершення ігрової кар’єри.

–  Я реалізував мрію бабусі – зіграв у фінальній частині ЄВРО. Також, у Польщі я познайомився з новими колегами,  потоваришував навіть з одним з членів медичного штабу. Але очевидно, що міг довше грати за збірну. Однак втрутились політичні обставини, – розповідав Дам’єн виданню «Super Express» у 2020-му. – Уже не було умов для виступів футболістів з подвійним громадянством. Я не говорю це з образи чи бажання поквитатись.

До перших двох міг додатись і  лівий захисник «Вердера» Себастьян Бьоніш, але він зміг вивчити польську мову за часи виступів у «кадрі» та не потрапити під народний гнів.

Тарас Романчук – змінив український паспорт на польський, але став «бандерівцем»

Ці історії уже не одноразово були описані на сайті, тому коротко про факти скандалів.

Уродженець Ковеля побудував кар’єру у Польщі та коли прожив у країні достатньо часу – подав на громадянство. У 2018-му Тарасу (капітану «Ягеллонії») видали паспорт, згодом він зіграв перший і, як виявилось, останній матч у складі збірної. Після цього почався треш.

У лютому наступного року хавбек краківської «Вісли» Домінік Фурман під час матчу назвав Романчука «бандерівцем» й «фарбованим лисом». Гравці ледь не побились та отримали по жовтій картці, а у наступному сезоні «українець» не потиснув опоненту руку.

А вкінці сезону 19/20 Романчука намагались спровокувати уже з VIP-ложі домашнього стадіону (!). Один з його відвідувачів почав кричати «Ти –  не поляк. Вали в Україну». Ось, що буває коли не даєш коментар Андрію Сеньківу.

Збірна Німеччини

Пйотр Троховскі, Лукас Подольські, Денніс Аого, Джером Боатенг, Самі Хедіра – ніколи не співали гімн

Німеччина інтернаціональна країна. Але якщо два поляки, нігерієць, ганець, тунісець та Озіл (про нього поговоримо трохи пізніше) не співають гімн – проблема. Навіть якщо усі вони виросли у Німеччині та стали «продуктом» саме місцевого футболу. Принаймні так вирішила газета «Bild» перед ЧС-10. Тоді на захист гравців став головний тренер: 

– Я говорив про це з гравцями, – відповідав громадськості Йоахім Льов. – І моя позиція така: чим більше хлопців співають гімн, тим краще. Але я не можу нікого примушувати. У нас більшість хлопців народилися в Німеччині, але їх батьки – з інших країн. Можливо, вони почувають себе незручно перед своєю родиною.

Франц Бекенбауер притримувався трохи жорсткішої позиції:

– Коли я очолював збірну, я зобов'язував усіх футболістів виконувати гімн. Так повинно бути й зараз.

Футболісти ж дипломатично відмазувались. Денніс Аого сказав, що це його особиста справа й гордість за країну він відчуває і без «пісні німців», а Хедіра з Озілом сказали, що вони моляться перед матчами.

Месут Озіл й Ілкай Гюндоган – зустрілись з Ердоганом та провалились у Росії

Минуло майже 8 років. За цей час німці дійшли до трьох півфіналів та взяти кубок у Бразилії. Однак за півтора місяця до чергового чемпіонату світу стався конфуз. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган завітав до Англії з дипломатичним візитом, де зустрівся з двома турецькими громадянами і німецькими збірниками – Месутом Озілом та Ілкаєм Гюндоганом.

Обидва подарували політику футболки своїх клубів та зробили пам’ятні фото. Здавалось би, ну що тут такого? Ось тільки півзахисник «Манчестер Сіті» написав на ігровій формі «моєму улюбленому президенту».

Після чого разом з партнером по збірній нарвався на критику ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини», яка запропонувала виключити гравців зі складу «маншафт». Конфлікт було погашено після «профілактичних бесід» з німецьким Президентом Штайнмаєром та тренером Льовом. Але у червні національна команда провалилась на чемпіонаті світу. І 8-го липня очільник DFB Райнхард Гріндель нагадав туркам про стару історію та зажадав пояснень.

І якщо Гюндоган сказав, що фото не мало політичного підтексту, то тодішній лідер «Арсеналу» емоцій не стримував. Він написав відкритого листа, де було зокрема:

«В останні декілька місяців найбільше мене засмучувало погане ставлення від Німецького футбольного союзу і особливо від його президента – Райнхарда Грінделя. Після того як я сфотографувався із президентом Ердоганом, Йоахім Льов попросив мене перервати відпустку, поїхати в Берлін і зробити заяву, щоб закінчити із розмовами на цю тему. Поки я намагався розповісти Грінделю про своє походження, рід, і, власне, причини цього фото, він надав перевагу розмовам про свої політичні погляди і принижував мою думку».

«В очах Грінделя і тих, хто його підтримує, я німець, коли ми перемагаємо, та чужак, коли ми програємо. Не заважаючи на те, що я плачу податки в Німеччині, допомагаю обладнанням німецьким школам, виграв Кубок Світу в складі збірної Німеччини, мене досі не приймає німецьке суспільство. Я був амбасадором німецького футболу, отримував різні нагороди і після цього я не німець? Де ті критерії німця під які я не потрапляю? До моїх друзів Лукаша Подольскі та Мірослава Клозе ніколи не ставились як до німецьких поляків, тоді чому я – німецький турок? Тому що це Туреччина, а не Польща? Тому що я мусульманин? Я вважаю,що в цьому полягає серйозне питання. Коли про тебе говорять як про німецького турка, то ділять твою сім’ю на дві країни. Я народився і виріс в Німеччині, тоді чому люди не приймають той факт, що я німець?»

Після цього Озіл завершив міжнародну кар’єру, запросив Ердогана на весілля у якості свідка, а пізніше перебрався у «Фенербахче». Гюндоган і далі захищає кольори «Сіті» та «бундестім».

Збірна Італії

Тіаго Мотта – виграв конкуренцію у Ріккардо Монтоліво та був освистаний трибунами

Нинішній тренер Віктора Коваленка зміг навіть пограти за дві національні команди – Бразилію та Італію.

До складу «Пентакампеонів» він потрапив ще у 2003-му. Зіграв 2 гри та був назавжди відсіяний. А за 8 років тоді хавбек міланського «Інтера» згадав, що його дід був італійцем. Далі все по звичному сценарію: паспорт, збірна та непорозуміння. Однак, останній пункт назрів досить пізно, через 5 років, коли Мотті було уже 34.

Збірна Італії пройшла кваліфікацію на ЧЄ-16 без нього. Проте, під час серії товариських поєдинків, які передували ЄВРО Антоніо Конте довикликав бразильського ветерана. Той продемонстрував хорошу якість гри у зустрічах з Німеччиною та Англією і потрапив у список учасників європейської першості.

Але під час останнього товариського матчу (проти Фінляндії) Мотту несподівано освистали трибуни «Стадіо Маркантоніо Бентегоді» (арена «К’єво» та «Верони»). Однак, футболіст зберігав спокій.

– Люди приходять на стадіон для того, щоб висловлювати свої думки. Мало хто вміє насолоджуватись грою. Найважливішим є те, що я почуваю себе добре. Я нарешті почав тренуватись після довгої перерви і я задоволений перемогою. Найважливіше – це команда, а не те, який номер я ношу, – говорив «італієць» після матчу.

Мотта вибив Монтоліво (ніколи не грав за «К’єво» чи «Верону») із заявки на ЧЄ, а після форуму завершив міжнародні виступи.

***

Як бачимо, футболісти іноземного походження завжди будуть комусь заважати. Не залежно від походження, обставин чи спортивної кваліфікації. І парадоксально, але це стається та продовжувати відбуватись як у переважно моноетнічних державах (Україна та Польща), так і у мультикультурних (Німеччина та Італія).