Блог Записки сумасшедшего

Політики та чиновники роблять футбол важливішим за людські життя. Цьому є підтвердження

В березні/квітні цього року майже усі світові чемпіонати пішли на карантин. У певних місцях земної кулі турніри розпочались з запізненням, десь були тривалі паузи. А окремі країни взагалі відмінили сезон. Однак, залишилось два чемпіонати де на Covid-19 майже не звернули уваги. Це Білорусь та Нікарагуа. І якщо в центральноамериканській країні на це були підстави, епідеміологічна ситуація там дуже позитивна (трохи більше  4 тис. заражених від початку епідемії, з яких померло лише 147) то, наші північні сусіди зробили усе так як велів політичний режим. Незважаючи на пандемію та протести проти свавілля влади, у білоруському футболі не було жодної паузи, а на стадіони і далі ходять люди.

«Пир во время чумы?» Однозначно. Але, нажаль, це не єдина ситуація в історії людства, коли чиновники продовжували насолоджуватись футболом незважаючи на людські жертви та страшенну небезпеку проведення матчів. Згадаємо попередні випадки. До цього списку потрапили лише нещастя, що траплялись під час великих міжнародних або вітчизняних змагань, оскільки, опис чогось подібного у національних чемпіонатах Азії чи Африки міг би зайняти кілька книжних томів та кілька років досліжень.

«Негаразди» у СРСР

Двічі подібне ставалось у Радянському Союзі. Двічі 26-го квітня, з різницею рівно у 20 років(містика).

26.04.1966. О п’ятій ранку у Ташкенті відбувся сильний землетрус. Протягом 10-12 секунд тривали поштовхи, сила яких була 7-8 балів за шкалою Ріхтера. На щастя, майже не сталось повних обвалів будинків. Але, загинуло 8 осіб, близько двохсот було поранено, ще 300 тисяч жителів залишились без даху над головою. У більшості країн світу про футбольний матч не було би й мови, але, не в цьому випадку. Ввечері того ж дня, на міському стадіоні «Пахтакор» прийняв мінське «Динамо». А на трибунах розмістилось 50000 вболівальників(!).

Все завершилось відносним «хеппі ендом», господарі перемогли – 1:0, чим потішили численну публіку, місто повністю відновили до кінця 60-х. Але, в наступні два роки, в Ташкенті зросла кількість смертей від серцево судинних захворювань, що ймовірно, були спричиненні серйозним стресом.

Минуло 20 років. 27 квітня, за день після аварії на Чорнобильській АЕС, у Києві відбулось дербі між «Динамо» та московським «Спартаком»…

– Тоді ніхто, нічого не знав. Ніяких оголошень. Загальновідомий факт – трагедію намагались замаскувати. Тому, про відмінну матчу ніхто й не думав, – виправдовувався потім В’ячеслав Колосков, начальник Управління футболу Спорткомітету СРСР.

Однак, факт залишається фактом, 82000 глядачів на стадіоні у Києві навіть не уявляли у якій небезпеці знаходяться. А того ж дня, матчі проводились й у інших містах України. Мине лише кілька днів, та за подібним сценарієм, люди вийдуть на демонстрації, поїдуть на пікніки…

Загибель вболівальників перед фіналом КЄЧ-85

Перенесемось на європейські простори. Більш ніж за рік до "Чорнобильської катастрофи" Ліверпуль та Ювентус зіграли у фіналі Кубку європейських чемпіонів. За дуже трагічних обставин. Фінал відбувся у Брюсселі, на стадіоні «Ейзель». У 80-х ще не було високих стандартів щодо спортивних споруд та безпеки у них. Тому, не було нічого дивного у тому, що фінал єврокубка відбувався на старому стадіоні («Ейзель» відкрито в 1930-му) який, вочевидь, потребував реконструкції.

Завжди будь який нещасний випадок під час спортивних змагань можна списати на вболівальників, персонал стадіону або ж на поліцію (за певних обставин). У цьому випадку УЄФА саме загнало себе у незручне становище. Справа у тому, що керівництво обох команд були проти того аби грати фінал саме у Брюсселі. У 80-му тут зійшлись «Арсенал та «Валенсія» у боротьбі за Кубок володарів Кубків, і уже тоді представники обох колективів називали стадіон «смітником».

За годину до початку фінального матчу відбулись перші фанатські зіткнення. Причин було дві. Перша: італійців було набагато більше (в столичному регіоні Бельгії велика італійська громада). Друга: англійці не мали жодних перепон окрім невеликих металевих огорож, аби вчинити напад. Після початку агресії зі сторони вболівальників Ліверпулю, певна частина тих хто прийшов підтримати «Стару синьйору» поспішила переміститись на одну зі стоячих трибун (на «Ейзелі» таких було дві, за воротами). Одна зі стін стадіону не витримала ваги та впавла на людей. Загинуло 39 осіб, ще біля 600 отримали травми. Дивно, але фінал відбувся лише з невеликою затримкою. Того ж вечору, єдиний м’яч Мішеля Платіні приніс «Ювентусу» перший КЄЧ.

І знову винним у всьому було не УЕФА, а вболівальники( не безпідставно, звичайно). Усі англійські клуби були вигнані з євротурнірів на 5 років, «Ліверпуль» – на 6.

Теракт під час ЧЄ-96

І знову Англія. На щастя, цей випадок обійдеться без людських втрат. В червні 96-го Туманний Альбіон приймав ЄВРО-96, однак, політичну ситуацію в Британії того часу наврядчи можна було назвати спокійною. Справа в IRA (Ірландська республіканська армія), політичному русі, що боровся (і бреться) за незалежність «усієї ІрландіЇ» та вчинив ряд терактів у 90-х. 15-го червня 1996-го, у центрі Манчестера вибухнула вантажівка, а 202 людини отримали поранення різного ступеню важкості. Смертей вдалось уникнути  лише завдяки тому, що «організатори» повідомили поліцію про свої плани приблизно за півтори години до вибуху. Незважаючи на обставини та ймовірність повторних терактів, уже наступного дня, на полі «Олд Траффорд», Німеччина розбила Росію – 3:0. Хочеться вірити, що місцева влада тримала все під контролем. 

Дискваліфікація збірної Того

Перенесемось ближче до сучасності. У січні 2010-го, збірна Того мала прийняти участь у черговому розіграші КАН. Однак, уже у країні-господарці турніру, сталося нещастя. 9-го січня дорогою до готелю в провінції Кабінда, автобус з тоголезцями був обстріляний місцевими сепаратистами. Загинуло троє осіб: водій, помічник тренера та журналіст. Кілька гравців отримали незначні поранення.

«Це найстрашніше, що було в моєму житті», – говорив потім Еммануель Адебайор, який був у складі тієї команди.

Цей випадок міг би бути дуже непримітним. Оскільки, Ангола є однією з країн-лідерок з видобутку діамантів та нафти, а ще дуже нестабільною в політичному плані. Тому, сепаратизм і, як наслідок, підриви та обстріли тут звична справа. Однак, справжнє свавілля щодо збірної Того сталось трохи згодом. У кабінетах Африканської конфедерації футболу.

За два дні, уряд Того прийняв рішення зняти свою збірну з турніру, а КАФ розцінила це «як політичне втручання у футбол» та дискваліфікувала Того на два наступні чемпіонати Африки. На щастя, під впливом президента ФІФА Зеппа Блаттера, це рішення було скасовано.

«Гра мільйонів» уже давно стала інструментом пропаганди та створення позитивного іміджу. Тому, будь-які негаразди цього світу можуть бути проігноровані. Якщо цього захочуть люди, що мають повноту влади…

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...