11 кращих гравців “Говерли»/«Закарпаття» в XXI столітті

Олександр Надь.

Можливо, Олександр не найсильніший кіпер команди в новому сторіччі. Врешті-решт, в команді постійно були вихованці славної школи київського «Динамо», котре історично славилося власними воротарями. В подальшому, ми згадаємо на різних позиціях не одного футболіста київського клубу, котрий пройшов «школу» «Закарпаття», а в підсумку йшов на підвищення в клуби солідніше. Це і альтернативний кіпер нашої збірної Тарас Луценко, і потужний Рустам Худжамов, і вже свій для Закарпаття Дмитро Бабенко. Але саме Олександра Надя я би назвав символом клубу в новій ері команди. Саша вихованець ужгородського футболу, котрий потрапив в першу команду ще в далекому 2003 році. Незважаючи на «юне» потрапляння в головну команду області, спочатку все йшло не так гладко. Першу офіційну гру за «Закарпаття» Надь провів 22 квітня 2006 року проти також вже не існуючого київського «Арсеналу». «Закарпаття» програло 2:1, а голи Надю забили добре пам’ятні у вітчизняному футболі Сергій Мізін та нігерієць Емануель Окодува.

Загалом, Олександр не був основним кіпером команди довгий час ( то Бабенко був основним, то вже згадані «кияни»), і навіть дивно, що Надь спокійно реагував на таку ситуацію. Справжній розквіт Надя прийшов з появою в клубі на тренерському містку Олександра Севідова ( хоча не можна сказати, що Гамула ігнорував футболіста), котрий, пам’ятається сам був не проти запросити нового кіпера «зі сторони». Втім, надійна гра Надя нівелювала ці задуми. Відмічу прекрасні фізичні дані Олександра, чудову гру ногами та початок атаки команди вкиданням м’яча рукою на пів поля. В команді Севідова, яка полюбляла швидкі контратаки з флангу такі якості Надя були якраз доречні. І так поступово Надь став символом і капітаном команди, довгий час  - єдиним закарпатцем в складі команди. Загалом, за «Закарпаття» Надь провів 104 офіційні поєдинки, в яких пропустив 120 голів. Важко оцінювати ці цифри в якісних показниках, але, здається, для команди, яка в «еліті» ( так-так, пам’ятаю що «Закарпаття» кілька разів за часів Надя вигравало першу лігу), була стабільним аутсайдером, не так вже і багато

Захист:

Сергій Люлька. Вихованець школи київського «Динамо» потрапив в «Говерлу» на відміну від багатьох інших орендованих не з Києва, а з оренди в Чехії. Разом з Сергієм Рибалкою виступав за ліберецький «Слован», і оренда в «Говерлу» сприймалася як шанс потрапити колись в команду власної мрії. На жаль, Люлька так і не потрапив в «Динамо», але, безумовно, залишив суттєвий вклад в історії нашої команди. Ігрові якості Люльки цілком відповідають обов’язковому арсеналу сучасного флангового захисника: чудова дистанційна швидкість, неймовірна працездатність, добротна робота з м’ячем та якісні флангові подачі. Вже при повному кадровому «голоді» часів Грозного, тренерський штаб команди використовував Сергія на позиції опорного хавбека, але не потрібно було бути визначним футбольним спеціалістом, щоб бачити – ця позиція не для Люльки. Всього за 2,5 роки в команді, Сергій провів 60 матчів, в яких так і не зумів відзначитися голом. Хоча один гол пригадується, але був відмінений через офсайд.

Альтернативним правим фланговим беком оберемо молдавського легіонера Віталія Бордіяна. Ледь не легендарний для харківського «Металіста» ( провів за харків’ян 164 гри) футболіст, перейшов до нашої команди влітку 2012 року. Провів за «Говерлу» всього 10 матчів, і вже взимку на кращих фінансових умовах перейшов в російську «Волгу». Попри невелику кількість матчів за нашу команду, рівень Бордіяна, як на мене, був чи не найсильніший з усіх наявних футболістів в команді. Типовий фланговий бек, котрий встигав все – і підтримати атаку, і відпрацювати в захисті. До речі, ще в 2008 році Бордіян визнавався кращим футболістом Молдови.

Так, можливо, Олександр Когутич,  свої найкращі матчі за «Закарпаття» провів ще в минулому столітті, коли команда жевріла в першій лізі, а то й взагалі опинялася на дні вітчизняного футболу, але кілька років харизматичний капітан в XXI столітті зіграв. Для ужгородського вболівальника Олександр, як і Мирослав Бундаш, безумовно, люди епохи, футболісти на яких ходили, і яких знали досвідчені і юні вболівальники. Тому не потрапити в нашу віртуальну команду Олександр не міг. Між іншим, не варто забувати що Когутич один з гвардійців української першої ліги, центральний захисник котрий забив неймовірну кількість голів ( добре пам’ятаємо філіграні стандарти у виконанні Олександра).

Інший гравець національної збірної Молдови – Олексій Савінов провів в Ужгороді всього півтори сезони, зігравши в проміжку 2004 і 2005 роках всього 45-ть матчів, але запам’ятався цей центрбек надовго. Надійна гра на другому поверсі, жорсткість в єдиноборствах, лідерські якості,  і загалом високий рівень футболу – таким пам’ятається Олексій. А ще, в 2004 році для Ужгорода стабільна гра за національну збірну ( навіть якщо це «карлик» Молдова) була приємною екзотикою.

Альтернативними центральними захисниками в нашій збірній будуть вже досвідчений на момент виступу в Ужгороді Олександр Чижевський, та навпаки – ще тоді юний вихованець «Динамо» Євген Чеберячко. Чижевський знаковий для українського футболу гравець, котрий провів найбільше поєдинків в історії «еліти», ніби вже догравав свою професійну кар’єру, але догравав так, що «встиг» зіграти в команді рівно сто офіційних матчів! Євген Чеберячко потрапив в Ужгород в 2003 році, коли цьому в майбутньому відомому виконавцю було всього 20-ть років. Пам’ятається, що в «Закарпатті» Євген славився універсальністю, і використовувався не лише в центрі захисту. Всього за команду Чеберячко провів 45-ть ігор, забивши 2 голи

Євген Макаренко  футболіст, котрого лівим захисником зробили в Ужгороді. На такий експеримент пішов Олександр Севідов, вважаючи, що на в центрі поля Євгену ще не достатньо потужності. Ну а далі ви вже пам’ятаєте все самі: повернення з оренди в «Динамо», основа гранда саме на позиції лівого захисника, періодичні травми та цьогорічній відхід Євгена з Києва. Наразі Макаренко в пошуку нової команди в якості вільного агента. Як на мене, Євген один з найсильніших виконавців, які колись виступали за нашу команду в незалежній ері українського футболу. Філіграна техніка, чудове бачення поля, хороший удар…але, на мою суб’єктивну думку, арсенал цього футболіста не повинен обмежуватися роллю флангового захисника.

Альтернативним лівим захисником в нашій збірній буде бразилець Леандро Мессіас дос Сантос. Цей персонаж в свої кар’єрі встиг зіграти і в Болгарії, і в Польщі, і в трьох командах України. Ба, навіть в Ужгороді він грав з двох заходів, але пам’ять по собі залишив непогану. Потужний футболіст, з хорошою працездатністю, грав на обох флангах оборони, типовий бразильський латераль.

Півзахист :

Мірко Райчевіч

Провести шість сезонів в «Говерлі», відверто кажучи, це подвиг. А особливо, якщо мова йде про легіонера. Чесно кажучи, іноді чорногорець Мірко то вже в Ужгороді й легіонером не вважався. Будемо відверті – Райчевіча не можна назвати видатним футболістом, в якого завжди були присутні вади, до прикладу, роботи з м’ячем. Так, Райчевіч міг провалити матч, постійно втрачати м’ячі, не встигати за опонентами, отримувати чергові жовті та дискваліфікації, але своєю жагою до боротьби та на ділі «вмирати» за футболку нашого клубу, Мірко компенсовував всі свої недоліки. Одним словом, чистий опорний хавбек, проти якого грати не приємно і інколи противно.  А ще, Мірко на відміну від багатьох легіонерів не скиглив, принаймні в пресі, на затримки з/п, спокійно граючи за команду і в першій лізі. Загалом, з 2010 по 2015 рік, Райчевіч провів за команду 106 матчів, в яких забив 8 голів. Між іншим, наразі в свої 35 років Райчевіч капітан чорногорського клубу «Младость», яка виграла останній чемпіонат країни

Разван Кочіш футболіст такого рівня, що в Ужгород його могло занести лише прізвище Грозного. Та «Говерла» весною 2014 року, можливо, була найсильнішою командою в історії ужгородського футболу. Принаймні, домашні 6:0 над «Волинню» запам’ятаються печальним славним акордом. Зробив ту команду Грозний, котрий, відверто, полюбляв тасувати футболістів, але  Кочіш був системним гравцем тієї команди в центрі поля. Всього за «Говерлу» Разван встиг зіграти лише 14 матчів, в яких відзначився двічі. А далі….все йшло до логічного кінця, і Разван з Ужгорода потрапив в …Чикаго, де й до сих пір грає в МЛС за клуб « Чикаго Файр». До речі, про рівень футболіста говорить кількість матчів за далеко не найслабкішу збірну Румунії. За свою збірну Разван зіграв 50 матчів!

 Віталій Буяльський ще один член того колективу Грозного, котрого в Ужгород відправили з «Динамо» набратися «сил та м’язів» на найвищому рівні. Своїм шансом Віталій скористався сповна – зараз це футболіст обойми київського «Динамо». А все завдяки своїй грі в Ужгороді. Незважаючи на скромні фізичні дані, Віталій не цурався не тільки «творчої» роботи задля нападу, але і чорнової в захисті команди. Прекрасна техніка як для українського виконавця, якісний дриблінг та хороше бачення поля дозволили Буялському в 20-ти матчах сезону 2013/2014 років забити три м’ячі та віддати 6 гольових передач! Як для команди-аутсайдера неймовірні показники гравця центра поля.

Сергій М’якушко вихованець «Динамо», потрапив в Ужгород вже з останньої «партії» допомоги від киян. Відверто дивуюся повним ігнором Сергія зі сторони Реброва ( цієї зими М’якушка віддали в оренду «Ворсклі»), але в Ужгороді цей виконавець, незважаючи, ще на молоді роки був справжнім лідером і провідним гравцем команди. Фактично в сезоні 2014/2015 років в складі команди, при всій повазі до інших, було лише два футболіста, котрі могли організувати гол – М’якушко та Хльобас. Сергій провів в команді всього сезон, забивши в 19-ти поєдинках п’ять голів. Запам’ятався неймовірною швидкістю на правому фланзі, хорошими диспетчерськими якостями. Вірю, що в цього футболіста все ще попереду у великому футболі.

Ні для кого не було секретом, що поява в Ужгороді в 2012 році лівого хавбека Давіда Одонкора це скоріше рекламний хід від керівництва клубу, ніж реальна допомога від колишнього гравця національної збірної Німеччини. По-перше, Одонкор давно не грав до приїзду в Ужгород, по-друге, був змучений постійними проблемами з коліном. Не знаю що про це все думав тодішній наставник команди Олександр Севідов, в якого в наявності був живий/здоровий лідер тодішнього клубу Дмитро Трухін, але рівень Одонкор почав демонструвати відразу. Рівень вищий за  ФК «Говерла». Так, Давіда вистачало на 60-65-ть хвилин матчу, але за відведений час правому оборонцю суперника було не позаздрити. Якось в приватній бесіді Олександр Севідов зізнався, що в своїй кар’єрі не бачив футболіста з такими швидкісними даними. Ну і варто згадати, що за чутками, після матчів Одонкор через біль в коліні міг не тренуватися тиждень, щоб здоровим підійти до наступного матчу. Зігравши 14-ть матчів і забивши 2 голи за «Говерлу», Давіду, очевидно, набрид Ужгород і він повернувся в Німеччину, де і закінчив активну кар’єру. Для закуски варто згадати що Одонкор чемпіон Німеччини сезону 2001/2002 років в складі дортмундської «Борусії», фіналіст чемпіонату Європи 2008 року та бронзовий призер чемпіонату світу 2006 року в складі збірної Німеччини. Як думаєте, коли ще в Ужгороді побачать на полі гравця такого рівня?!

Альтернативним опорним півзахисником стане знаковий для українського футболу хавбек Валентин Слюсар, котрий перший матч за «Закарпаття» провів ще в 2000 році. В команді Валентин затримався до 2002 року, щоб знову опинитися в Ужгороді в 2004 році. І лише в 2005 році Слюсар потрапив в «Металіст», де завдяки Маркевичу став одним з кращих опорників нашого чемпіонату. Загалом, в складі «Закарпаття» Слюсар провів 82 матчі, забивши 6 голів. Крім Слюсара, розмістимо в півзахисті Тараса Михалика. Дивовижний футболіст, котрий в своїй кар’єрі грав на всіх позиціях, крім кіпера. Михалик перейшов в Ужгород в 2005 році з київського ЦСКА. Від природи не маючи видатних футбольних даних, Тарас своє працею вже через пів року опинився в київському «Динамо». Нагадаємо, що в Ужгороді Тарас був нападником, а в Києві спочатку опорним хавбеком, а згодом і центральним захисником. За «Закарпаття» Михалик встиг зіграти 18 матчів, забивши три голи

Не міг не потрапити в наш об’єктив аргентинець Рубен Гомес. В Україні цей футболіст пограв за 5-ть команд,  в сезоні 2009/2010 років виступаючи за «Закарпаття». Рубен справжня аргентинська «десятка», котрий не полюбляв відпрацьовувати на оборону, зате в атаці дай йому лише простір та «вільні руки». В Ужгороді Гомес провів лише сезон, команда в черговий раз вилетіла в першу лігу, а аргентинець за версією вболівальників на офіційному сайті клубу став кращим гравцем команди в сезоні.

Дмитро Трухін потрапив в Ужгород завдяки Олександру Севідову, котрий очоливши «Говерлу-Закарпаття» почав наводити свої порядки. Кадрові в тому числі. Трухін і ще десант з кримської «Кримтеплиці» швидко стали своїми в Ужгороді, а Дмитро лідером атаки. Його гол в домашньому ключовому матчі за вихід в УПЛ проти запорізького «Металурга» запам’ятається на все життя…

Напад

Вже згаданий вище Мирослав Бундаш – легенда нашого клубу. Легенда не XXI століття, а назавжди. Бунді, як його люблячи називали вболівальники, потрапив в команду в 1998 році, коли клуб дожився до другої ліги і був межі повної ліквідації. Та й відразу цей явно не велетенських розмірів нападник почав забивати стільки, що без нього якось важко було уявити команду. Забивав по різному – дальніми ударами, завдяки дриблінгу, грою на випередження, і навіть головою. Всього згідно офіційної статистики, за «Закарпаття» Бундаш провів 262 гри, забивши 90 голів. Як і більшість футболістів, Мирослав грав за «Закарпаття» двома «чергами». В 2005 році невдалий вояж в Латвію закінчився поверненням в Ужгород, де Бундаш грав до 2008 року. А ще, ніколи не забудеться інформація про те, що Мирослав «майстер спорту міжнародного класу», про що на кожному домашньому матчі повідомляв диктор стадіону під час оголошення стартових складів команд.

Альтернативним нападником в нашій команді буде французький вихованець дормутндської «Борусії» Дем’єн Ле Таллек, котрий, насправді, встиг зіграти в Ужгороді не так й мало. За практично 3 сезони Дем’єн провів 41 матч, забивши 7 голів. Правда, під кінець кар’єри в «Говерлі» Грозний зробив Ле Таллека….опорним хавбеком, і уявіть, у всіх своїх подальших клубах ( «Мордовія», «Црвена Звезда»), француз грає саме в півзахисті руйнівником. В цілому, дуже якісний футболіст, котрих в Ужгороді в XXI було мало…

Отож, незважаючи на клінічну смерть, «Говерла» ще існує. Навіть така, уявна і можлива кумедна. Принаймні, в серцях віданнях команді  вболівальників.

Запас: Луценко, Бордіян, Чижевський, Чеберячко, Леандро, Слюсар, Михалик,  Рубен Гомес, Трухін, Ле Таллек.