Чемпіонський хаос у напівсередній вазі: з 1929-го по 1935-й ніхто не міг захистити титул абсолютного чемпіона

Деякі боксери повертали пояси, щоб одразу ж їх втратити.

Чемпіонський хаос у напівсередній вазі: з 1929-го по 1935-й ніхто не міг захистити титул абсолютного чемпіона

Від редакції: ви знаходитесь у блозі His Royal Majesty Boxing. Його автор дуже цікаво пише про бокс, знаходить оригінальні історії. Підтримайте його плюсами та коментарями.

***

Останнім часом чемпіонські пояси у легкій вазі, що називається, пішли по руках. Все почалося у жовтні 2020 року, коли Теофімо Лопес переміг Василя Ломаченка та об’єднав титули IBF, WBA, WBO, WBC Franchise (я, до слова, так і не зрозумів – що означає цей титул? Їй-богу, навіть у Золотих Супер Тимчасових чемпіонах WBA сенсу більше). Далі у листопаді 2021 року Теофімо програв всі свої пояси Джорджу Камбососу, і от нещодавно вже сам Джордж втратив титули у бою з Девіном Хейні.

Поки ми не знаємо, хто стане наступним суперником Хейні, але вже цікаво – чи продовжиться ця передача поясів втретє? Однак навіть якщо так, то історія знала ще веселішу серію.

У першій половині ХХ століття був період, коли у напівсередній вазі абсолютний чемпіон змінювався 10 поєдинків підряд.

У 1927 році абсолютним чемпіоном світу став Джо Данді. Його позбавили одного з титулів через відмову битися з боксером, якому він раніше жорстко програв

У ті часи майже кожний чемпіон вважався абсолютним, незалежно від кількості чемпіонських титулів. З чотирьох сучасних престижних організацій взагалі існувала лише одна – NBA, яка у 1963-му перетвориться на WBA. Тим не менш, і тоді існували три пояси: за версією журналу The Ring, за версією спортивної комісії штату Нью-Йорк (NYASC) та вище згадана NBA.

У липні 1927 року всі три титули опинилися в руках італійського американця Джо Данді (71-12-10), коли він переміг за очками тодішнього чемпіона Піта Латцо (81-18-3) на очах у 30 тисяч глядачів.

Через місяць Данді захистив звання абсолютного чемпіона, перемігши Біллі Драко (48-27-12). У вересні 1927 року Джо Данді програв за очками Джонні Індрісано, але пояси не втратив – в ті роки нетитульні поєдинки у чемпіонів були нормою. Данді виграв ще 8 поєдинків (теж нетитульних), а у серпні 1928 року вийшов на ринг проти Джека Томпсона (51-18-12). Томпсон починав кар’єру як звичайний джорнімен, і хоча з часом покращив свій рекорд, не перемагав нікого іменитого. Але те, що мало бути для Данді легкою прогулянкою, закінчилося катастрофою – Джек розніс його за чотири з половиною хвилини, двічі відправивши в нокдаун.

Цей розгром запам’ятався Данді настільки, що коли NBA призначила Томпсона обов’язковим претендетом, то Джо відмовився боксувати з ним ще раз. Через це NBA позбавила Данді свого титулу, пояси NYSAC та The Ring залишилися у Джо.

У поєдинку за вакантний титул у березні 1929 року Джек Томпсон зустрівся з Джекі Філдсом (43-3-1), якому він вже програвав. Реваншу не сталося: Філдс знову переміг Томпсона одностайним рішенням суддів і став новим володарем поясу NBA. Власне, нічого дивного в цьому не було: Джекі Філдс вигравав золото у напівлегкій вазі на Олімпіаді-1924, коли йому було лише 16 років.

Так у напівсередньому дивизіоні з’явилося два чемпіони водночас, тому об’єднавчий бій між Філдсом та Данді був питанням часу.

Липень 1929 року: Джекі Філдс DQ 2 Джо Данді

Чемпіони зустрілися у Детройті на очах у 25 тисяч глядачів. Загрозу в обличчі Томпсона було прибрано, тож Данді явно розраховував повернути собі звання абсолюта. Проте Філдс мав трохи інші плани і вже у першому раунді двічі відправив Данді у нокдаун. У другому раунді Джо впав ще два рази і від розпачу вдарив суперника нижче пояса. Джекі Філдс не зміг продовжити поєдинок, тому рефері дискваліфікував Джо. Після бою Данді клявся, що вдарив Філдса у пах випадково, і Джекі відповів, що вірить йому. Так Джекі Філдс у 21 рік став абсолютним чемпіоном світу у напівсередній вазі.

Джо Данді після цього поєдинку виступав ще півтора роки. В останньому бою він програв нокаутом у першому раунді кубинцю Ігнасіо Ара (46-6-4) та завершив кар’єру з рекордом 85-22-11.

Травень 1930 року: Джек Томпсон PTS 15 Джекі Філдс

Після поразки у поєдинку за вакантний титул NBA не можна сказати, що Джек Томпсон виступав дуже успішно. Він провів дев’ять боїв, з яких виграв у п’яти та чотири програв. Однак він знову став обов’язковим претендетном на чемпіонські титули. Для Джекі Філдса це був перший захист поясів – хоча після перемоги над Данді він дев’ять разів вийшов на ринг (здобув вісім перемог), жодний з поєдинків не був титульним. 9 травня 1930 року на стадіоні «Олімпія» в Детройті перед 14-тисячним натовпом Джекі Філдс та Джек Томпсон вийшли на свій третій поєдинок.

Філдс домінував у перших раундах, але далі Томпсон почав влучати ударами по корпусу та аперкотами в ближньому бою, що сильно виснажувало чинного чемпіона. У сьомому раунді Філдс ледве витримав удар Томпсона правою в щелепу, а лівий прямий відкрив розсічення під правим оком Джекі. В одинадцятому раунді втомлений Філдс часто клінчував.

К тринадцятому раунду Філдс був майже беззахисним, його сильно хитало, а після гонгу він взагалі впав у обійми Томпсона. Тим не менш, у 14-му та 15-му раундах чемпіон зібрав волю в кулак та пішов вперед, але відрив Томпсона за очками був занадто великим. Рефері, який вів підрахунок, віддав Джеку Томпсону десять з п’ятнадцяти раундів, і лише три — Філдсу. Перемога Томпсона стала справжньою сенсацією, оскільки раніше Філдс вже двічі перемагав його. Він став першим афроамериканцем, який став чемпіоном світу у напівсередній вазі.

Проте, як ми дізнаємося згодом, Джекі Філдс ще не сказав свого останнього слова.

Вересень 1930 року: Томмі Фрімен PTS 15 Джек Томпсон

Для Томмі Фрімена (87-11-15) це була перша спроба стати чемпіоном світу, хоча він з 1926 року не покидав топ-10 найкращих боксерів дивізіону за версією журналу The Ring. Цей факт, а також те, що він уже перемагав Томпсона за 8 місяців до того, давав йому великі надії на тріумф.

Однак початок для претендента виявився непростим. Томпсон забрав стартовий раунд, а у другому відправив Фрімена у нокдаун. Томмі піднявся на рахунок шість та продовжив бій. Більша частина решти поєдинку була близькою та конкурентною, але останні три раунди забрав собі Фрімен, в той час як Томпсон виглядав втомленим. Це і вирішило долю чемпіонських титулів. Відомий і шанований рефері Петсі Хейлі, колишній нью-йоркський боксер, віддав перемогу Фрімену з рахунком 8-5-2.

Оскільки багато раундів були рівними, велика кількість глядачів не погодилас з результатом і вимагала реваншу. Фрімен був не проти – він вже двічі переміг Томпсона, що завадить зробити це втретє?

Квітень 1931 року: Джек Томпсон ТКО 12 Томмі Фрімен

Томмі Фрімен, подібно до вже згаданих чемпіонів, перед наступним захистом поясів проводив нетитульні бої – і виграв усі сім поєдинків. А от Джек Томпсон після поразки відпочивав майже п’ять місяців і повернувся двома перемогами лише у березні 1931 року. Вже за декілька тижнів Фрімен та Томпсон зустрілися втретє – знову у Клівленді, Огайо.

5-місячна перерва явно пішла Томпсонові на користь: він виглядав свіжішим та швидшим за суперника, удари його були гострішими. Завдяки цьому Джек виграв у більшості раундів, а після чергового влучання Томпсона у Фрімена відкрилося серйозне розсічення. У дванадцятому раунді рефері вирішив зберегти здоров’я Фрімену і зупинив бій. Томпсон повернув собі звання абсолютного чемпіона світу у напівсередній вазі.

Для Томмі Фрімена цей поєдинок став другим і останнім титульним. Фрімен боксував до 1938 року, провівши за цей час ще 102 (!) бої, з яких виграв 86.

Жовтень 1931 року: Лу Броуярд UD 15 Джек Томпсон

Насправді Джек Томпсон міг знову втратити титули вже за три тижні після реваншу з Фріменом. У травні 1931 року Томпсон програв за рішенням більшості суддів Бакі Лоулессу (63-20-3). Проблема для Лоулесса була у тому, що напередодні бою він не вклався у ліміт напівсередньої ваги, через це пояси для нього на кону не стояли. Не дивлячись на поразку, чемпіоном залишився Томпсон.

Далі Джек Томпсон провів низку нетитульних поєдинків, і хоча один з них не стосується нашої теми, я просто не можу його не згадати. Справа у тому, що його Томпсон провів проти... дебютанта Спідбола (?!) Тернера. Я прямо уявляю як приходить такий менеджер Тернера і каже: «Спідболе, у мене прекрасні новини – я знайшов суперника для твого дебютного бою в профі. У нього 110 поєдинків і він чинний дворазовий чемпіон світу. Я впевнений, що ти впораєшся!». Тернер не впорався (це ж треба!) – програв нокаутом у третьому раунді і більше ніколи не виходив на ринг. Дивна, дуже дивна кар’єра.

Далі Томпсона чекав ще один не титульний бій – проти Лу Броуярда. Канадський лівша Броуярд хоч і мав солідний рекорд (60-7), проте ще ніколи не бився за титул чемпіона світу – його найвищим досягненням буле звання чемпіону штату Нова Англія. Однак Лу шокував усіх, декласувавши Джека: судді не віддали чинному чемпіону світу жодного з десяти раундів.

Виступ Броуярда вразив усіх настільки, що його одразу оголосили обов’язковим претендентом на чемпіонські пояси. Томпсон не надто хвилювався – він уже мав успішний досвід реваншів проти Філдса та Фрімена. В якості підготовки до другого бою з канадцем Джек двічі за місяць нокаутував Томмі Джонса, а у жовтні 1931 року Томпсон знову зустрівся з Броуярдом, на цей раз у чемпіонському поєдинку. Це був перший бій за звання чемпіона світу у Бостоні після легалізації там професійного боксу.

На жаль для Томпсона, цього разу у нього не вийшло взяти реванш. На ринзі знову домінував Лу Броуярд, а його друга перемога стала навіть ще переконливішою – Томпсон чотири рази побував у нокдауні. Джек вистояв до кінця, але розгромно програв за очками, віддавши свої пояси канадському боксеру.

Кар’єра Tомпсона після цієї поразки тривала лише півроку, за які він здобув три перемоги та дві поразки. Джек завершив свою успішну кар’єру у травні 1932 року з рекордом 79-31-12. Після десяти років відпочинку, він планував повернутися у бокс в якості менеджера. Проте, на жаль, у 1946 році Джек Томпсон раптово помер від серцевого нападу. Йому був лише 41 рік.

Січень 1932 року: Джекі Філдс UD 10 Лу Броуярд

Ще не забули про Джекі Філдса? Я ж обіцяв, що ми ще повернемося до нього! Після втрати титулів Філдс видав серію з восьми перемог підряд і не дивлячись на поразку від Янга Террі, Джекі знову став обов’язковим претендетом на чемпіонські титули. Бій Броуярда і Філдса відбувся у Чикаго, подивитися його прийшло 11 тисяч глядачів.

Перші п’ять раундів були рівними, а от у шостому Філдс перехопив ініціативу. Джекі почав успішно діяти лівим джебом і наносив сильні розмашисті удари з правої. Броуіллард не знайшов чим відповісти, і у наступних раундах Філдс діяв ще активніше, влучаючи різноманітними ударами. Останній, десятий раунд, виграв Броуярд, але Філдс на той момент вже мав достатню перевагу над чинним чемпіоном. Судді одноголосно оголосили Джекі переможцем і новим чемпіоном світу.

Піісля цієї поразки Лу Броуярд вирішив перейти до середньої вагової категорії. Там він теж досяг успіху, ставши у 1933 році чемпіоном світу за версіями NBA i NYASC. Щоправда, і на цей раз Лу втратив пояси після першого захисту, програвши Вісенте Данді. Пізніше він ще двічі претендував на чемпіонські титули, але чемпіоном більше не ставав. Броуярд завершив кар’єру у 1940 році з рекордом 101-31-3. За рейтингом BoxRec сьогодні Лу Броуярд вважається другим найкращим боксером в історії Канади – після Джиммі МакЛарніна, про якого ми ще згадаємо.

Лютий 1933 року: Янг Корбетт III PTS 10 Джекі Філдс

Наступний захист титулів Філдс провів аж через 13 місяців, що дуже нетипово для боксерів того часу. В цей час сталася подія, яка вплинула на його кар’єру та все подальше життя. У травні 1932 року Джекі потрапив в автокатастрофу у передмісті Луїсвілла, в результаті чого отримав серйозну травму лівого ока – відшарування сітківки. Кілька операцій не допомогли відновити око, а у 1938 році Філдс повністю осліп на нього. Однак Філдс втратив більшу частину свого майна під час Великої депресії, і через це не міг покинути бокс, навіть незважаючи на таку травму.

А на ринзі його вже чекав претендент на титули – італійський американець Янг Корбетт III. На той момент Корбетт провів аж 130 поєдинків (з рекордом 102-8-20), але ще ніколи не бився за чемпіонські пояси. Зате у нього вже була перемога над Філдсом у нетитульному поєдинку у 1930 році, і цілих три перемоги над Джеком Томпсоном.

Перші п’ять раундів поєдинку домінував Корбетт. Філдс не міг зупинити Корбетта в ближньому бою, не був у змозі ухилятися від швидких ударів суперника. Хоча Джекі зібрався та вдало провів шостий раунд, у сьомому вже Корбетт ледве не нокаутував чемпіона лівим боковим. У дев’ятому і десятому раундах Філдс відчайдушно пішов вперед, але було запізно. Рефері віддав лише три раунди Філдсу, а шість – Корбетту, який став новим чемпіоном.

Через проблеми з оком Філдс провів ще лише один поєдинок і завершив кар’єру. На щастя, Джекі знайшов себе і поза рингом – він знявся у декількох фільмах, а потім став мотажером, і навіть певний час працював на Metro-Goldwyn-Mayer, яка тоді була найбільшою американською кіностудією. У 1965 році він також тренував збірну США з боксу.

Травень 1933 року: Джиммі МакЛарнін ТКО 1 Янг Корбетт III

«Найяскравіша сенсація, яку знав напівсередній дивізіон за багато років» – так описали цей поєдинок у New York Times. Джиммі МакЛарнін (51-8-3) не був якимось відвертим аутсайдером – ще у 1925 року він перемагав нокаутом у 2-му раунді тоді непереможного Джекі Філдса (який, нагадаю, за рік до того перемагав на Олімпіаді). Але МакЛарнін вже програвав у поєдинку за звання чемпіона світу у 1928 році Семмі Менделу, тому фаворитом у бою Корбетт – МакЛарнін все ж був чинний чемпіон.

Бій тривав лише дві з половиною хвилини. Янг Корбетт двічі побував у нокдауні, а після того як поєдинок продовжився, МакЛарнін вдарив Корбетта точно в щелепу, і рефері Джордж Блейк негайно зупинив бій. Корбетт повис на канатах і фактично був у нокауті на ногах.

Саме після цього бою преса почала говорити про чемпіонське прокляття: Корбетт став сьомим чемпіоном у напівсередній вазі поспіль, який втратив титул, захищаючи його вперше.

Травень 1934 року – вересень 1934 року – травень 1935 року: Барні Росс SD 15 Джиммі МакЛарнін; Джиммі МакЛарнін SD 15 Барні Росс; Барні Росс UD 15 Джиммі МакЛарнін

Цю трилогію я вирішив об’єднати в один пункт, оскільки інформації про ці поєдинки на диво мало. Барні Росс мав, можливо, найбільш вражаючу кар’єру з усіх згаданих тут боксерів: він був абсолютним чемпіоном світу у легкій та першій напівсередній вазі та мав лише дві поразки в 57 боях. Тому нічого дивного, що він переміг Джиммі МакЛарніна (їх бій відвідали 60 тисяч глядачів) і завоював титули вже в третій ваговій категорії. Відверто дивують суддівські записки: двоє арбітрів віддали впевнену перемогу Россу з рахунком 12-2 та 13-1, а от третій побачив не менш переконливу перемогу МакЛарніна 9-1.

Через чотири місяці боксери зустрілися знову. Росс та МакЛарнін влаштували справжній мордобій, ініціатива переходила з рук в руки протягом усього бою, а Джиммі в останньому раунді двічі впав від виснаження. За розділеним рішенням суддів Джиммі МакЛарнін повернув собі чемпіонство, проте глядачі освистали це рішення. Журналісти стверджували, що Барні Росс заслуговував як мінімум на нічию.

Третій бій теж був конкурентним (до речі, у якості рефері виступив легендарний Джек Демпсі), але цього разу рішення суддів було одностайним: Барні Росс знову став абсолютним чемпіоном світу у напівсередній вазі.

Ця трилогія виснажила Джиммі МакЛарніна: він пішов з боксу у листопаді 1936 році з рекордом 55-11-3 та званням найкращого боксера в історії Канади. Цього ж місяця сталося нечуване: Барні Росс захистив свої титули перемігши Іззі Джаназзо. Проте і Росс теж протримався не надто довго. Третій захист поясів закінчився програшем Генрі Армстронгу (87-11-7). Цей бій став останнім у кар’єрі Барні Росса.

На цьому чемпіонський хаос у напівсередній вазі офіційно завершився: Генрі Армстронг протягом наступних років захистить пояси цілих 17 разів.

В 1912-м судьбу чемпионского боя определило спорное решение рефери. Он помог встать одному из боксеров после двойного нокдауна

Фото: Mikey Williams/Top Rank

Лучшие
Новые
Старые
Про Тернера эпичная история))
Ответить
4
Дякую за текст. Знову топово вийшло
Ответить
3
Вау, крутєйший пост) Дякую, завжди під чайок (цього разу під холодний кампотік) з кайфом читаю!
Ответить
2
ответил на комментарий пользователя Александр Пасечник
Дякую) А холодний кампотік то святе))
Ответить
1
катастрофа
Ответить
1
sidor zalcman
Дело в том, что с 1929 горда в США началась Великая депрессия. Самые тяжёлые были 1929-1933 годы... Сельскохозяйственный кризис, неурожай, голодуха... Людям раздавали еду прямо на улицах.  Известно что сам Аль Капоне  в Чикаго открыл бесплатную столовую для безработных! Это не могло не коснуться и жизни спортсменов. Ведь тогда они были попроще, а не как сейчас - мега крутяки.
Ответить
0
Ten0N
Шо навіть Рассел Кроу не вивалював?)
Ответить
0
крутий текст. прочитав із задоволенням
Ответить
0

Другие посты блога