Квінтесенція соціалізму Шенклі

Маніфест Комуністичної партії, опублікований Марксом та Енгельсом в 1848, застерігав або залякував: «привид блукає Європою – привид комунізму». Через більш, як сто років, Європою вештався новий привид – тепер вже привид соціалізму. Ліві, наче пухлина головного мозку, пустили метастази повсюди: «Червоні бригади» Італії - боролися, із «залишками фашизму», травневий Париж-68 почервонів від рік крові та червоних прапорів, Східну Європу танками увігнали до «табору соціалізму», навіть «Брати мусульмани» переправляли зброю на Захід через транзитну зону московського аеропорту. Соціалізмом просякнуто все: від плакатів французького студента до умів величніших геніїв ХХ сторіччя.

Ліві інтелектуали Творили, творили європейське сьогодення: Жан-Поль Сартр повернув ідею Людини до мистецтва та суспільної дискусії, його дружина Сімона де Бовуар вдихнула масштабність та дієвість в гендерний рух, Бруно Крайський витворив «нову Швейцарію» – саме такою постала Австрія після війни. Але хто ж зайняв цю нішу в консервативній Англії? Як би це не зовсім логічно звучало, та провідником соціалізму на острові став сер Вільям Шенклі – один з найталановитіших футбольних тренерів в історії та послідовний прибічник ідей гуманізму.

Work On, Work On

Одного разу Шенклі пожартував, що до п’ятнадцяти років жодного разу не відкисав у ванній. В кожному жарті – є доля жарту. А правда в тому, що з’явившись на світ у віддаленому містечку Гленбак, Вільям був одним з десяти дітей в родині. «Школьники в школах – получают университеты» ця фраза Лигалайз’а на всі 100% відображає суть буднів, буднів сім днів на тиждень. Працювати в гірничому забої Біл почав з малечку, після шахти був футбол з дня в день, футбол, котрий знімав втому. Згодом, всі п’ятеро братів сім’ї Шенклі стали професійними футболістами. 

Сьогодні підлітки з Латинської Америки часто отримують квиток в життя, цілодобово забиваючи ноги на висушених полях на очах в перебірливих скаутів. В середині ХХ ст. для англійського футболу таким Клондайком була вбога Шотландія. Саме футбол – якісний і мужній – міг гарантувати більш-менш нормальне життя. Карлайл Юнайтед став першим професійним клубом Шенклі і як для гравця, і як для тренера.

                                                               Per aspera ad astra

Коли в грудні 1959 молодий тренер прийшов в ЛФК, команда в’їдалася в мул Другого Дивізіону, як здавалося, без шансів стати дорогоцінною знахідкою для когось. Але вибиратися з низів шотландець міг, можливо, як ніхто інший на той час. Робітниче походження сприяло швидкій соціокультурній адаптації в місті. Вже в період підйому червоних, після гри він спокійно йшов на тридцятитисячний The Kop, не боячись, що його пошматують на частини, наче рок-ідола чи топ-модель. Шенклі й не був зіркою, він був Героєм і став Святим. Зірки затьмарюються новими, Герої – виводять свою справу на вершину, Святих – канонізують.

Shankly's Red Army

Всі відомі приклади будівництва соціалістичних суспільств мають спільну рису – вони розпочинаються з розрухи. Наприкінці 50-х тренувальна база Мелвуд нагадувала радше полігон чи Багдад після нічного обстрілу. Душові не працювали, газон заріс бур’яном, із рваних ран м’ячів звисали шматки шкіри і вивалювалася пустота – таким був плацдарм, з якого стартувала Червона Армія Шенклі.

Як і кожний великий полководець, Шенклі мав чіткий план перемоги. В одній з перших заяв на посту тренера було сказано: «Я прагну перетворити Ліверпуль в непереможний бастіон. Це ідея Наполеона, з якою він, дідько б його забрав, підкорив світ! Я хочу вивести клуб на той рівень, коли будь-яка команда, зіткнувшись з Ліверпулем, волала б “Ні, тільки не Ліверпуль!” і штандарти падали до наших ніг». Це не пусті слова, звичайно, вони могли б такими виявитися. Але не з вуст Шенкса, адже він належав до тої категорії людей, котрі говорять лише те, що знають. Котрі не роблять припущень, щоб не зробити помилок.  

Маршалами команди стали Рубен Бенетт, Джо Феган та Боб Пейслі. Як і прийнято в армійських умовах – штаб розташовувався безпосередньо в епіцентрі, так з’явилася легендарна The Boot Room. Тут приймалися рішення на гру, напрацьовувалися нові тактичні схеми, проводився аналіз виступів та фізичних кондицій гравців і пили чистий шотландський віскі. Щоденно тренування та наради в The Boot Room тривали по 16 годин.

                                                               Shankly's Red Army, 1972-74

Виховання гравців також було підпорядковано духу соціалізму, Шенклі не втомлювався нагадувати гравцям: «Ви звичайні трудяги, котрі грають для таких же робочих». Подібні фрази не відштовхували, навпаки притягували, адже кожен гравець відчував відповідальність за свій рівень перед тисячами скаузерів, а кожен вболівальник вірив в успіх команди. Так народжувалася єдність, так клуб прийшов до усвідомлення нероздільного зв’язку стадіону та гравці на полі. Композиція «You’ll Never Walk Allone» з playlist’а шотландця, у виконанні Gerry & The Pacemakers, викарбувалася в свідомості кожного в червоній частині міста.

В британському суспільстві трактування історичної ролі Червоної Армії дещо відмінне від пострадянського. На ряду із визвольною місією, є усвідомлення, що багатомільйонна армія не може принести лише свободу. За нею приходять тисячі голодних до сексу чоловіків – значить, масові зґвалтування; армія Жукова порушила спокій в Старій Європі – мародерства і розстріли без суду звична картина другої половини 40-х років; для Центрально-Східної Європи і Прибалтики «совєти» стали такими ж окупантами, як націонал-соціалісти.

Соціалістичні підвалини генія Шенклі були схожими: прямий і холодний розрахунок, перемога – єдинодопустимий результат. Просто і мудро. Його Red Army зґвалтувала допустимі уявлення про тактику футболу в Англії; для багатьох опонентів зустріч з Ліверпулем була розстрілом без суду, адже ЛФК виносив всіх, без огляду на передісторію; футбольні ідеї Шенкса буквально окупували континентальний футбол. Філософія гри цієї команди була настільки ж жаданою, але не підвласною для копіювання, як гра Барселони під керівництвом Хосепа Гвардіоли. Тотальний футбол приніс тотальні перемоги протягом 1960-80-х років.

Герой повинен бути для народу, тому Біл, вносячи кардинальні зміни в стартовий склад, нецурався через мегафон пояснював вболівальникам чому на полі з’явився саме той чи інший виконавець.

Екзистенціалізм, котрий вдихнув нову духовність в повоєнну Європу, пропонував не розмежовувати політику від суспільства, особу від колективу. Ідея духу Людини, спровокувала повноцінну інтелектуальну революцію, в царині футболу її уособленням по праву став Вільям Шенклі. В одному з інтерв’ю Шенкс сповна розкрив цю позицію: «Соціалізм, якого я дотримуюся, це не лише політика. Це стиль життя. Це гуманізм. Я вірю, що єдина можливість для того, щоб жити та досягати успіху, – це спільний труд, коли всі разом працюють, підтримують одне одного, а наприкінці важкого дня разом розділяють винагороду. Можливо, я вимагаю забагато, але саме так я бачу футбол, бачу життя».  

Так само невимушено, як Сартр відмовлявся від Нобелівської премії, Шенклі ігнорував аристократичні устої старої Англії. Світські вечори, високі циліндри, білі комірці?.. Ні, тренувальна база, червоний шарф, одна олімпійка на всі пори року. Суворий, але зрозумілий кожному таким явився Геній соціаліста в клуб Другого Дивізіону, таким він лишився і в фіналах КЕЧ.