Бременський нічний кошмар. «Металург» Донецьк 2002-2003 (ЄвроНезалежність)

Металург Донецьк 2002-2003.

Друга команда Донецька на початку ХХІ століття стала лідером усього українського пелотону, який так і не зміг наздогнати грандів вітчизняного футболу – «Динамо» Київ та «Шахтар» Донецьк.

Власне, історія металургійної команди є досить нетривкою – команда оформила своє існування в 1996 році. Проте, клубний музей може похвалитись кількома комплектами бронзових відзнак чемпіонату України.

У січні 1996 року федерація футболу Донецька передала на баланс місцевого металургійного заводу футбольну команду другої ліги «Шахтар» (Шахтарськ). У керівництва «Шахтаря» не було коштів для подальшого існування, а керівники Донецького металургійного заводу прагнули мати власну професіональну команду, якій дали назву «Металург». Так говорить Вікіпедія.

Проте, справжнім і вагомим кроком уперед донецька команда може похизуватись після того, як її під своє крило у липні 2001 року взяв Сергій Тарута, який будучи одним з найбагатших людей України, вирішив взяти під контроль цей амбітний колектив.

Сезон 2001-2002 став переломним в історії донеччан. Команда Семена Альтмана вперше здобула путівку у європейську осінь. Призове місце далось «Металургу» справді кров’ю і потом: у суперниках були грізні тоді харківський «Металіст» та запорізькі тезки-металурги. Весною був такий період, коли у п’яти матчах «менший брат» Шахтаря зумів здобути лише один заліковий пункт, тим самим поставивши великі сумніви під власними міжнародними перспективами. Проте, досвідчений Альтман зумів взяти контроль над собою та своїми підопічними і все ж таки здобув омріяний квиток у єврокубки.

«Поставлена перед нами задача виконана, результат є, проте деякі творчі моменти потребують удосконалення. Я маю на увазі якість нашої гри в окремих поєдинках. Не раз ж бувало, що ми, володіючи територіальною перевагою, ніяк не могли її матеріалізувати в забиті м’ячі, а самі власне пропускали дурацькі голи на контратаках. Міркую, що це проблема зростання команди, пов’язана з виходом наших футболістів на якісно новий рівень.»

Ясним як світанок виглядав лише наступний факт – команді безумовно потрібне було підсилення. Причому, акцент повинен був робитись на гравців, які вже відчули порох справжніх футбольних баталій. Гратись з футболістами «на перспективу» ніхто не мав бажання.

І хто ж у такій ситуацій міг б допомогти? Звичайно, що лідер Донбасу – «Шахтар». З табору «гірняків» до МетаДону потрапило ряд виконавців: Юрій Вірт, Сергій Ателькін, Гюзелов та Алєксєєнко. Окрім того, в табір підопічних Семена Йосиповича перебрались й інші виконавці – особливо вартими уваги були трансфери Ткаченка та Кривошеєнка.

Джокером у команді всі бачили камерунського новобранця – Бернара Чутанга, який змінив міцного голландського середняка «Роду» на невідомий світові (поки що) донецький клуб.

Власне, такого колоритного персонажа треба було ще пошукати. Незважаючи на те, що він в Україну прибув у статусі Олімпійського чемпіона 2000 року у складі збірної Камеруну, на ігри чотириріччя він не потрапив. Причина у тому, що «Рода» не бачила необхідності у тому, щоб двічі за рік відпускати свого ключового гравця в рідні пенати збірної (перед цим Бернар брав участь в Кубку Африканських Націй).

У зв’язку з цим Чутанг попросив трансферний лист. За ним полювали французькі «Монпельє» та «Бастія», московський «Спартак», проте, камерунець обрав український колектив.

Домашні матчі Тарута та Мкртчан вирішили проводити на стадіоні «Шахтар», який тоді відповідав вимогам УЄФА. За це окреме дякую власник клубу висловив своєму донецькому колезі Ринату Ахметову, який «з розумінням віднісся до нашої проблеми» відсутності арени міжнародного класу.

У свою чергу найбагатший українець зазначив:

«…успіхи «Металурга» ми усвідомлюємо як свої власні. Ми усі були присутні при його народженні, становленні, і нам б хотілось вважати, що наш клуб (Шахтар) долучився до успіхів «Металурга», бо в його складі багато майстрів, які відточували свою майстерність у футболці гірняків».

Позбувшись адміністративних проблем та залатавши діри в складі, Альтман почав готувати клуб до дуелі з бременським «Вердером» - ось таким грізним був перший суперник «Металурга» у Європі. Вітчизняний коуч відверто заявляв, що був б не прти, щоб його команду недооцінили:

«…ну а що стосується недооцінки, то як на неї розраховувати, якщо в складі гостей під керівництвом Томаса Шаафа тон задавали такі майстри, як голландець Верлаат, француз Міку, грек Харістеас (герой майбутнього ЧЄ-2004), бразилець Аїлтон та наш Віктор Скрипник? А ще ж є Бауманн, Ернст, Крстаїч, Класніч. Тут вже на зверхність надіятись на приходилось».

19.09.2002. 19:00. Донецьк. Центральний стадіон "Шахтар". 27 315 глядачів +14°С.

Металург-Вердер 2:2

"Металург": Вірт, Яксманицький, Чечер, Алегбе, Зотов, Закарлюка, Пономаренко (Алексєєнко, 68), Джамараулі, Чутанг, Дранов (Селезньов, 75), Архіре (Згура, 80).

"Вердер": Борель, Ернст, Бауманн, Шталтері, Лістеш, Харістеас, Міку, Верлаат, Скрипник, Крстаїч (Маньїн, 44), Аїлтон (Класніч, 77).

Дебютний матч на європейській арені «металурги» провели при практично аншлагу, що не було характерним для підопічних Альтмана. Можливо це і дещо знітило господарів, які у перші п'ятнадцять хвилин пропустили двічі. Спершу шалений за силою та точністю удар від Лістєша не зміг відбити Вірт, а за дві хвилини голландець Верлаат замкнув подачу з кутового. 0-2 і надії на продовження боротьби у єврокубках згоряли з кожною хвилиною…

Та тут свою роль зіграв вищезгаданий нами джокер з Камеруну. Бернар Чутанг практично в одиночку зумів відновити паритет у матчі. Під завісу першої половини гри африканець вдало зіграв на випередження, не давши змоги Борелю заволодіти м’ячем, «металург» Чутанг переправив сферу у сітку воріт кіпера «Вердера». А на 57 хвилині він холоднокровно переграв того ж таки Бореля, встановивши кінцевий рахунок у матчі – 2:2!!!

Як не прикро усвідомлювати та цей матч українські телеглядачі не побачили (окрім жителів Луганської, Донецької та Запорізької областей). Як виявилось, донеччани продали права на показ єврокубкових матчів австрійській компанії ТСF, яка не змогла домовитись про ретрансляцію з жодною загальноукраїнською телекомпанією.

03.10.2002. 19:00. Бремен. Стадіон "Візерштадіон". 16 300 глядачів +18°С.

 Вердер-Металург 8:0

"Вердер": Борель, Ернст, Шталтері, Лістеш (Рольфес, 67), Харістеас (Класніч, 59), Міку, Верлаат (Маньїн, 55), Скрипник, Крстаїч, Боровскі, Аілтон.

"Металург": Вірт, Яксманицький, Котов, Чечер, Алегбе, Коваленко, Зотов (Архіре, 59), Ткаченко, Закарлюка (Селезньов, 59), Пономаренко, Чутанг.

Ну а матч-відповідь у Німеччині став найбільшою поразкою в історії українського футболу. Щоправда, нічого не віщувало такої катастрофи. Команда Альтмана готувалась дати відсіч німцям, проте, останні більш ретельно сприйняли МетаДон після першого матчу.

Власне, суть гри описувати сенсу немає – кінцевий рахунок нам вказує, що все дуже погано © Особливо трагічними для нас стали 43-46 хвилини, коли українці пропустили 3 м’ячі. Нічого цього разу не зумів зробити донецький улюбленець публіки – камерунець Чутанг.

На Вірта було важко дивитись – не кожен кіпер може відійти від такого матчу – 8 голів без відповіді все-таки…

Не більш райдужним виглядав і коуч українців після поєдинку.

«Перш за все хочу попросити вибачення у наших уболівальників, журналістів, керівництва команди. Сьогодні ми грали просто огидно. Були допущені серйозні прорахунки в тактичній схемі гри. Провину ні на кого перекладати не буду, я також «доклав руку» до сьогоднішньої катастрофи, як і кожен з моїх футболістів. Звичайно, подібний результат міг наснитися тільки в кошмарному сні, але через таке треба коли-небудь пройти. Ще раз прошу у всіх прощення.»

Саме таким був перший досвід «металургійної» команди у європейських кубках. Млинець глевкий, але і такі деколи потрібні. Не за горами були матчі з італійськими грандами, але про все згодом…

Далі буде…

Богдан Матулкін ©