«Канарки» на волі: «Кривбас» 2000-2001 (ЄвроНезалежність)

Після достатньо криворіжани вирішили набирати все більші оберти.

У команду вливались нові кадри, які посилювали якість гри у стану «червоно-білих». Чого лише був вартий тандем Гецко-Паляниця, який спершу феєрив в бронзових «Карпатах», а потім знайшов своє місце і у «Кривбасі».

Сезон 1999-2000 в рамках розіграшу Чемпіонату України проходив під наступним лейт-мотивом: команда повинна зазіхнути на вище місце, ніж у попередньому сезоні (тоді, нагадаю, було 3 місце), Кубок України та просто якісна гра.

У підсумку Кривбас знову став «бронзовим», пропустивши вперед київське «Динамо», яке тоді було нестримним та донецький «Шахтар». З останніми криворіжани вели серйозну боротьбу: підопічні Тарана володіли певною стратегічною перевагою у кілька очок. Важливим фактором виступало те, що Україна отримала право висувати в Лігу Чемпіонів уже дві команди, тому боротьба між «Кривбасом» та «гірняками» була недитячою.

Різниця у залікових пунктах була швидко знівельованою, тому що Кривбас паралельно боровся у Кубку України (де дійшов до фіналу і поступився Динамо), а Шахтар рівномірно йшов по турнірному шляху. Ключова подія чемпіонату – матч 27 туру між Шахтарем та гостями з Кривого Рогу, які підійшли до матчу без дискваліфікованого Гецка та з Морозом, який не відновився після вояжу зі збірної до Лондона.

Цю дуель виграли господарі, які і здобули путівку до Ліги Чемпіонів.

Гості, які після матчу були надзвичайно деморалізовані, були вимушені задовільнитися знову ж таки бронзовими медалями. Але тут стався певний перелом… про нього далі.Новий сезон підопічні Тарана почали досить вдало – розгром «Карпат» 5:2 (чотири голи – Мізін, Паляниця, Гецко – колишні «галичани»), перемоги над Ворсклою та Металургом з Донецька. Здавалось, нічого страшного не відбулось.

Проте, після цього послідувала «чорна» смуга Кривого Рогу – нічия з ЦСКА та 4 поспіль поразки. Вищезгадане і призвело до відставки Олега Тарана – людини, яка об’єднала в одне колектив під найменням «бронзовий Кривбас».

Проте, відбувалось щось непоправне. Ширились чутки, що керівництво «Кривбасу» почало відчувати фінансові проблеми. Чи можливо у Сергія Поліщука і його однодумців зник футбольний ентузіазм? Чи виникла певна ілюзія, що успіхів на полі можна досягти і з гравцями меншої кваліфікації, а вчорашніх героїв продати за великі гроші?Так чи інакше на трансфер було виставлено Мізіна, Паляницю, Гецка, Лавренцова, Мороза, Лавренцова, Зотова, Аніщенко та Пономаренка. У Київ вернувся орендований Єзерський.

Команді також було представлено нового тренера – ним став Геннадій Литовченко, в якому керівництво вбачала нового творця успіхів. Про це заявив президент Поліщук:

«Рішення Тарана було раптовим для нас. Він прийняв його зразу після розгромної поразки від «Таврії». Це було для нас повною несподіванкою. Навіть якщо можна такий поворот подій передбачити, то ж не перед міжнародним матчем!? Але, знаючи характер Тарана, відмовляти його було без жодного сенсу. В такій ситуації шукати когось на стороні було б нерозумно. Та і навіщо? Ми добре знаємо Геннадія Литовченка, на нього зразу впав і вибір.»

Проте, було видно, що з відставкою Тарана криворізька команда посипалась.

До Києва поїхав «головний мозок» команди Мороз, основний страж воріт Лавренцов переїхав до Самари у місцеві «Крылья Советов».

Ця клубна чехарда існувала на фоні підготовки до матчів 1 раунду Кубка УЄФА, де в Кривий Ріг мав приїхати шестиразовий чемпіон Франції – Нант, який в цьому сезоні став вже семиразовим чемпіоном країни.

«Канарки» переживала футбольне піднесення і тому цілком логічним виглядало те, що у «Кривбас», який тоді не по-дитячому лихоманило вірили не усі… Їх найгірші думки, на жаль, не були спростовані.

14.09.2000. Кривий Ріг. Стадіон "Металург". 22 000 глядачів.

"Кривбас" - "Нант" 0:1

«Кривбас»: Правкін, Платонов (Колодін, 80), Монахов, Грановський, Зотов, Мізін, Гецко, Паляниця (Гребінюк, 84), Пономаренко, Якименко, Аніщенко.

«Нант»: Ландро, Фаббрі, Ласпаль, Маріо Сільва, Жийе, Да Роша, Карьер, Леруа, Савіно, Ваіруа (Олембе, 65), Зіані.

Перший тайм зустрічі «Кривбас» – «Нант» пройшов практично без порушень правил і зупинок гри. Атаки накочувалися то на одні, то на другі ворота, але м’яч уперто в них не йшов.

У “Кривбаса” гру вели Гецко та Пономаренко, їм допомагали Паляниця і Грановський, кожен із яких втратив по одному гольовому моменту. У проміжку з 30-ї до 65-ї хвилини один із лідерів чемпіонату Франції взагалі виглядав дуже невпевнено. Характерним прикладом його дій може бути атака на 60-й хвилині, коли Монахов, Пономаренко та Гецко в один дотик перерізали весь захист гостей і вивели на удар Паляницю майже біля 11-метрової позначки. Той захотів спочатку обробити м’яч, а потому перекинути його через воротаря. На жаль, м’яч, зачепивши поперечку, пролетів над воротами. Ландро шансів врятувати уже не мав.

Видно, українським уболівальникам не судилося радіти цього тижня. Одна з поодиноких атак «канарок» призвела до того, що Мізін, намагаючись винести м’яч якомога далі від воріт, прострілив уздовж лінії воротарського майданчика, а Зіані метрів із шести розстріляв ворота Правкіна – 0:1 і примарні сподівання на матч-відповідь.

28.09.2000. Нант. Стадіон "Ля-Божуар". 22 000 глядачів.

«Нант»: Ландро, Фаббрі (Деломмо, 62), Ласпаль, Маріо Сільва, Жийе, Да Роша, Молдаван (Ваіруа, 68), Карьер, Берсон (Олембе, 68), Монтеррюбіо, Зіані.

«Кривбас»: Правкін, Аніщенко, Оксімець (Монахов, 62), Грановський, Зотов, Мізін, Платонов, Паляниця (Гребінюк, 71), Пономаренко, Чечер, Гецко.

До Нанту підопічні Литовченко летіли не в найкращому гуморі – чергові втрати очок та нестабільна ситуація як в ігровому становищі, так і в фінансовому положенні клубу.

Франція зустріла гостей рясним дощем, який не припинявся і під час матчу. Окрім того, французька торсида досить серйозно підтримувала «канарок» на домашньому стадіоні «Ля-Божуар», до чого криворіжці не були надто готовими ( в минулому році на матч з Кривбасом в Італії прийшло лише біля 4 000 людей).

Криворіжани дуже грубо обрізались в обороні + дощ = 5 м’ячів у ворота Сергія Прядкіна, який не відзначався надвисокою впевненістю у грі на лінії. Один з гравців наголошував, що «…Прядкін, м’яко кажучи, не виручив команду…».

У цьому матчі у господарів виходило практично все, тоді як гості просто-напросто здались напоталу долі. Вже на 8-ій хвилині рахунок відкрив Віорел Молдован, який просто-таки розірвав захист українців. У цьому матчі він зробив хет-рик.

Ще по голу на свій рахунок записали Жийе і Да Роша.

Саме таким безславним матчем закінчився євросезон для криворізького «Кривбасу. В команді продовжувався процес деградації і подальші успіхи були значно меншими.

Ну а тепер такої команди вже і нема. Побажаємо фанатам терпіння та бажаємо, що «Кривбас» відродився як фенікс і засяяв новими барвами уже через декілька років. Клуб з такою історією повинен існувати та тішити шанувальників гри мільйонів в Кривому Розі та у всій Україні.

Далі буде...

Богдан Матулкін ©