Динамо. Казка з прикрим кінцем

Ліга Чемпіонів. Які солодкі слова, але скільки гіркоти в них для українського вболівальника. Ми всі разом раділи з того, що «Динамо» нарешті, вперше за 17 років, вийшло в плей-офф, але що з того отримали чи зрозуміли взагалі навіщо вони там грали і за що боролися?

Перед початком двохматчевої дуелі ми ще могли задуматися над шансами киян, сподівалися, що вони є. На руку їм грали травми провідних гравців суперника, їхній жорсткий графік, проблеми з тренером і складна ситуація у внутрішньому чемпіонаті, проте за всіма цими сподіваннями ми не помічали головної переваги «Манчестер Сіті» – сили. Куди правду діти, англійський гранд справді потужніший українського і він наглядно нам це продемонстрував.

Київ. Натовп вболівальників пробирається на стадіон, хтось слухає гімн Ліги Чемпіонів за турнікетами, інші сидячи на місцях «Олімпійського», проте всі вони сподіваються на диво. А його не сталося. Кожен експерт прогнозував від Реброва вказівку грати від оборони, подумки починаючи його клясти за це рішення. А Сергій, немов піддавшись на провокацію, постарався нав’язати супротивнику відкритий футбол. Так, гра видавалася цікавою, видовищною, спочатку просто валідольною, потім і взагалі провальною. Звсіно, у нас з’явилися надії на більш-менш приємний результат після голу Буяльського, після того, як «Динамо» прибрало м’яч до своїх ніг і високим пресингом не давало супернику вийти з власної половини поля, проте не дотиснули, відпустили і пропустили ще раз. 3:1, хіба після цього можуть бути хоч якісь сподівання на чвертьфінал?

Манчестер. Трішки дивно, проте на стадіоні чулися заряди українських вболівальників, і це на виїзді в Англію, де домашні вболівальники дуже гучно підтримують своїх. Ребров не міг розраховувати на Мораєса, без його швидкості було важкувато. Рибалка – лазарет, з невідомою травмою. Можливо, був би він на полі, то м’яч би швидше переходив від оборони в атаку? Відновився Гонсалез, проте залишився на заміні. Один з кращих єврокубкових гравців, котрий ніяк не міг допомогти команді.

Початок матчу – Компані отримує травму. Справді, приводів радіти замало, адже Мангаля не той захисник, котрого дуже легко пройти, проте знову подарунок долі – Отаменді також травмується, а на полі з’являється «привізник» Демічеліс. З таким центрбеком «МанСіті» мусив пропускати, проте для цього «Динамо» мусив хоч трохи бити по воротам, а тих ударів було не багато, а мало – 6 за весь матч.

Гра в самому розпалі, люди очікують шоу, думають, що «Динамо» буде битися за честь; якщо не за прохід, то бодай за перемогу, та куди там. Цілий матч хотілося пити каву, щоб не заснути. Хачеріді, напевно, віддав більше всіх передач, оскільки саме захист левову частку часу перебував з м’ячем. Не дарма Євген став кращим гравцем матчу у киян, хоча разом з тим він перекрив і Сілву, і Агуеро, і Наваса заразом, щоправда Стергінг разок кинув поміж ніг, але то таке. Що таке швидкість кияни і взагалі наче ніколи і не чули. Атаки розвивалися так повільно, що Харт міг роздавати автографи, доки суперники дійдуть до його воріт, якщо взагалі дійдуть. Затяжні перепасовки між захисниками, закам’янілість лінії атаки, котра навіть не думала переміщеннями відкриватися під пас. Хіба такий футбол нам треба? Цілком справедливо більшість з нас підмічали, що цей матч можна було і не проводити, адже жодна з команд банально не хотіла грати. «Манчестер Сіті», щоправда, навіть граючи в чверть ноги міг спокійно забивати, проте після удару Наваса м’яч влучив у стійку, а постріл Туре Шовковський видовищно відбив.

В обох матчах ми всі палко вірили в Ярмоленка, проте, справді, варто було подавати в розшук, оскільки на полі він був зовсім не помітним. І не тому, що Андрій не вміє грати, а тому, що його наглухо закрили, лише інколи відпускаючи на довжину ланцюга, щоб міг фінтом обійти одного, можливо двох. Так, забий Ярмоленко після свого сольного проходу і зміщення в центр, ми б по іншому заговорили, можливо тоді і матч склався би зовсім по інакшому, проте маємо що маємо і відштовхуємося від результату.

Не знаю як всім, проте мене порадував Яковенко. Хлопець вийшов на останніх хвилинах, проте лише в ньому було помітне бажання хоч щось змінити на полі, забити врешті-решт. Він старався грати нестандартно, віддавав часом дуже нестандартні та перспективні передачі, одного разу мало не вивівши Гонсалеса на побачення з голкіпером, проте тому забракло швидкості. Саме Павло мав можливість забити прямісінько перед фінальним свистком, проте Харт вирішив по інакшому, забравши радість футболу з українських домівок.

Так, ми можемо казати, що краще б «Динамо» грало і Лізі Європи, там би вони могли принаймні спробувати пройти далі, поборотися, проте навіщо їм це потрібно, адже в Лізі Чемпіонів крутяться зовсім інші гроші і зароблені +20 мільйонів тому підтвердження. Ми ні в якому разі не можемо звинувачувати в чомусь київський клуб, адже, будемо чесними, мало хто сподівався навіть на вихід з групи, а то було щастя, яке охопило всю країну, так давайте пам’ятати цей розіграш саме за це щастя, а не за безхарактерний матч в Манчестері.