Голден Стейт Ворріорс - Чемпіони НБА 2022. Підсумки Фіналу

По ще теплих слідах минулого сезону.

Голден Стейт Ворріорс - Чемпіони НБА 2022. Підсумки Фіналу

В ніч з 19 на 20 червня, в день медичного працівника та в день батька (яких я з запізненням, проте вітаю), міг би відбутися сьомий матч Фіналу НБА. "Міг би", проте закінчився швидше.

Голден Стейт Ворріорс перемогли Бостон Селтікс з рахунком 4:2 в серії та стали новими чемпіонами НБА!

Новими-старими, я б сказав. Таке враження, ніби ця команда нас навіть і не покидала!

Бостон Селтікс

В першу чергу хотів би сказати декілька слів про "кельтів".

Цього року ми мали змогу спостерігати за дивовижною метаморфозою команди, яку, особисто мені, ще в житті не доводилося бачити!

На початку січня - команда йшла 11ю в таблиці Східної конференції. Тоді здавалося, що Селтікс були за крок від краху. Зміна генерального менеджера, на той момент, можливо не настільки сильно відобразилася на колективі, як зміна головного тренера.

Місток покинув талановитий та в якійсь мірі успішний тренер Бред Стівенс. На його місце прийшов Айме Удока - досвідчений та перспективний асистент школи Поповіча.

Однією з найважливіших навичок тренера, як би банально це не звучало, є робота з колективом. Вміння налагодити зв'язок з гравцями, психологічна складова.

В себе в університеті я часто чув таку фразу, що "не кожен професор, не кожен науковець - є педагогом". Там йшла мова саме про покликання, а не професію.

Щось подібне можна сказати і про Удоку. Можливо він не кращий стратег, чи тактик, проте сильний як психолог, як педагог. Пам'ятаю, як на початку сезону, він проїжджався чуть було не по всім гравцям команди! Звичайно, критикував він не просто так, було за що. Але тоді я собі думав "дядя, трохи заспокійся" - так можна і до "бунту" в колективі договоритися, а незабаром і до звільнення.

Думаю не варто розписувати про всі ті зміни, які відбулися в команді. Про вихід на новий рівень в обороні, підписання ключових рольовиків, плеймейкінг Смарта, Тейтума та інші. Про це все писалося сто разів, повторюватися не хочеться.

Ключову роль в цій історії, на мою думку, зіграла організація Селтікс в цілому. Тим, що наважилася на зміни, вийшла зі своєрідної "зони комфорту". Генеральний менеджер, тренер ну і звичайно гравці, які не стали на перешкоді тим самим змінам, а навпаки - знайли у собі сили та бажання змінитися.

Як результат - Фінал НБА.

Так, не перемога. Але це був відчутний крок вперед для організація, яка роками тупцювала на одному місці і яка ще декілька місяців тому була за межами навіть плей-ін турніру.

В останній серії сезону Селтікс багато чого не вистачило. Десь досвіду, десь концентрації, десь здоров'я. Але в цілому, якщо б я був уболівальником команди, я б залишився задоволеним сезоном. Від поразки було б прикро, проте її біль мав би погасити оптимізм та віра в світле майбутнє!

Джейсон Тейтум та партнери

Також, окремо хотілося б сказати декілька слів про зіркового форварда команди.

Точно не знаю, від коли почалася подібна тенденція, що від молодих, зіркових гравців НБА вимагають результат тут і зараз, але, в якійсь мірі, ця тенденція є доволі шкідливою.

Так, за баскетбольними мірками, Фінальну серію проти ГС Тейтум частково провалив.

Провалив її тому, що був і є відповідальним за результат команди, в якості її першої опції. Особливо провалився в четвертих періодах. Особливо при виборі позицій для кидків. Це, мабуть, один з його найбільших недоліків, який тягнеться за ним ще з його ранніх років в Лізі і над яким йому доведеться працювати і працювати.

Проводячи на майданчику 9 хвилини, в середньому, Джейсон набирав лише 18 очок сумарно, за всі 6 матчів Фіналу. 3 очка в середньому, для гравця його калібру та статусу - це неприпустимо. В купі з 24% з поля.. хоча, у Тейтума в цілому, без прив'язки до певної чверті, був доволі кепський відсоток попадань з поля.

Можливо, свою роль зіграла травма плеча правої руки. Проте не хочу, щоб це звучало наче відмазка.

Яку, нагадаю, він зазнав в третьому матчі серії проти Маямі. До цього поєдинку у нього була наступна статистика : 28+6+6 при 45% з поля (21 спроба), 39% з трьохи (9 спроб) та 83% з лінії штрафних (8 спроб).

Після : 24+8+7 при 41% з поля (19 спроб), 43% з трьохи (7 спроб) та 77% з лінії штрафних (7 спроб).

Висновки робіть самі. Особисто для себе я зауважив, що при зменшеній кількості спроб з лінії штрафних, понизився й % влучань. Зазвичай, для баскетболу притаманна протилежна тенденція.

Не виключаю й фактор того, що підвищився градус напруги, коліна затряслись, а тому і проценти поповзли вниз. Але ситуація цікава.

Чому провалив тільки "частково"? По тій причині, що таке враження, ніби аналітики, критики та прості уболівальники забули, що було ДО ТОГО. А до того - був найуспішніший сезон в кар'єрі!

Деб'ютне потрапляння в Першу Збірну НБА, в кар'єрі! Помста Нетс за минулорічну поразку, активні дії в захисті проти Кевіна Дюрента - одного з найкращих індивідуальних скорерів в історії та гравців в цілому. Один цей факт, на мою думку, підніс Тейтума на рівень одного з найкращих two-way форвардів сучасності, якщо не кращого. Ну і шикарні 30+5+7 в серії!

Далі була виграна боротьба проти Мілуокі та Янніса Антетокумпо - найкращого гравця в світі та команди-фаворита на чемпіонство. Соромитися того, що був другим після Янніса, я вважаю не є правильним. Так не без травми Міддлтона, але я не хочу і не буду ставити "*" коло тих чи інших досягнень. З не менш вражаючими 28+6+5.

Помста Хіт, які в 2020 році, в "баблі", також в Фіналі Конференції тоді без шансів перемогли Селтікс. Що в першій, що в третій серії Джейсон був кращим гравцем і він довів це на ділі. З доробком 25+8+6.

Статистикою, візуально - без різниці.

Ну і на кінець, поступитися в Фіналі, таким Голден Стейт і такому Каррі - в цьому також нема нічого ганебного.

Звичайно, при бажанні можна придертися до рекордної кількості втрат в плей-оф та поставити під сумнів його якості розігруючого.

Можна обсмоктати невпевненість в діях Тейтума, його провальну гру при виконанні кидків з середньої відстані, нездатність проходити під кільце, помішаність на "мамба менталіті" і все те, що ви собі візьмете на озброєння для того, щоб знецінити його роль в успіху команди, його досягнення.

Також слід зазначити, що Джейсону лише 24 роки.

Такі легенди НБА як Майкл Джордан, Кевін Дюрент, Шакіл О'Ніл свої перші титули виграли в 28. Такі легенди Бостону як Пол Пірс та Кевін Гарнет виграли свої перші персні в 30 та 32 роки відповідно. Стеф Каррі та Леброн Джеймс досягли успіху в 27 років, Янніс свій перший титул виграв в 26.

Були і ті, хто виграв у віці Джейсона, або будучи молодшими. Зазвичай, на той момент, вони не були кращими гравцями в команді, але тим не менше. У кожного своя історія. Але сам факт того, що Джейсона міряють по мірках найкращих гравців в історії - вже свідчить про багато.

Найбільше, за що слід турбуватися уболівальникам Селтікс - це ментальна складова. Наступний сезон дасть відповідь, чи молодий форвард виніс хоч якісь уроки і чи зміг стати кращим, сильнішим, в першу чергу ментально. Оскільки багато в чому, крах команди як і її лідера стався саме через цю складову.

Що стосується партнерів Джейсона, звичайно, слід виділити Джейлена Брауна та Ела Хорфорда.

Джейлен довів, що являється крутою другою опцією в команді, хоча і має проблеми на веденні, при кидках та розіграші м'яча. В якійсь мірі шкода Хорфорда. Як на мене, він чуть було був не єдиним гравцем, який в останній, шостій грі, не дивлячись на подавлену мораль партнерів бився до останнього.

Можливо на слід було надсилати "повітряний поцілуй", тим самим додатково мотивувати та злити суперників.

Маркус Смарт був Маркусом Смартом. В атаці - не надійним. Моментами виблискував як зірка, моментами провалювався так, що хотілося копнути з ноги екран і кричати матом. Він не виправдав моїх очікувань в плані розіграшу. І на мою думку, залишив питання придбання "тру поїнтгарда" відкритим.

Вимагати чогось більшого від рольовиків, по типу Грента Вільямса, Дерріка Вайта, я гадаю, було не варто. Уболівальникам Бостона має бути дуже прикро, звісно, що провалилися вони у найвідповідальніший момент.

Дуже хороші враження після себе залишив Роберт Вільямс. Шкода, що його здоров'я не вистачало для того, щоб провести повноцінні серію та матч. Але тоді, коли він грав, це було дуже сильно! Особливо в обороні, його часті блоки на кидках з-за дуги, оборона під кільцем та вдалі розміни, залишили після себе дуже хороше враження.

Селтікс вже котирують в трійці команд з найвищими шансами на чемпіонство в наступному сезоні і воно й не дивно! У цього ростеру Бостона точно є майбутнє.

Голден Стейт Ворріорс

"Переможців не судять".

Саме ці слова прийшли мені в голову одними з перших, мабуть ще в четвертому матчі серії, який і став, на мою думку, переломним в цій серії.

Як і перед початком серії, у перших трьох матчах Селтікс видавалися трішки сильнішими, ніж їх суперники. Хто би там що не казав, проте рахунок був закономірним.

Четвертий поєдинок став переломним, в великій мірі завдяки генію Стефа Каррі. Все звелося до того : "в якої команди кращий гравець?".

Завдяки його старанням, завдяки його "сольному концерту", він не тільки не дав Селтікс відірватися по ходу матчу, але й забезпечив команді комфортну перевагу, перед кінцівкою матчу, тим самим допоміг команді виграти першу четверту чверть в серії, зрівняти рахунок і морально вбити суперників, подавити їх своєю величчю.

43 очка, 10 підбирань та 7 трьохочкових. Це була "та сама" легендарна гра, на яку чекали як уболівальники гравця, так і його хейтери. Гра, яка визначає "legacy".

Ще по ходу плей-оф медіа почали піднімати тему на рахунок того "чи належить Стеф Каррі до десятки найкращих гравців в історії?". Питання цікаве. Я гадаю, найближчим часом цією темою слід буде зайнятися! Оскільки мені аж самому стало цікаво, на скільки високо Стеф вже забрався і чи є у нього, як то кажуть, ще "room to improve".

Гадаю, що Стефу подібні розмови, в певній мірі "по цимбалах". Проте він чув все. Всіх критиків, всіх тих, хто не вірив та надсмішковувався. Саме для них, від зазвичай спокійного Каррі, можна було почути треш-ток, побачити різні жести.

Звичайно Каррі був найкращим гравцем серії.

Після екватору, в останніх трьох матчах, у мене вже не залишалося сумнівів на рахунок того, що саме він виграє нагороду МВП Фіналу, навіть не дивлячись на те, що Селтікс якимось чином зможуть вирвати серію з рук "воїнів".

Мене дуже здивував, в приємному значенні цього слова, Ендрю Віггінс. Якого стільки років записували в "басти", а він став не лише другим найкращим гравцем ГС в Фіналі, але й в цілому, другим кращим гравцем ГС в плей-оф!

Те, як він боровся на щитах, особливо в четвертому та п'ятому матчах... Признаюся чесно, я подібного не очікував.

Надзвичайно радий за Клея Томпсона. За того самого "Капітана Клея".

За останні 3 роки, він, в якійсь мірі, найсильніше постраждав зі всьо складу Ворріорс. Переніс дві важкі травми, одна з яких завадила йому виграти чемпіонство, а інша - вкрала ще один, такий дорогоцінний сезон в кар'єрі.

Томпсон дуже сильно переживав через це, камери неодноразово ловили з ним кадр, де він самотньо сидить на лавці, спостерігає за тим як грають його партнери - як програють його партнери, його брати, не по крові, але по духу!

І хоча він так і не зумів відновитися до кінця, до своїх 100% кондицій, проте його вклад в виграш четвертого чемпіонства, не виміріяти жодними метриками. Клей напрацював на свою "відплату", як на мене, сповна!

Дреймонд Грін. Яким би неприємним, моментами противним та зверхнім цей гравець не був, але цього разу, він "відповів за базар", як то кажуть. Зіграв добре там, де це було найважливіше. В останній шостій грі забив два трьохочкові тим самим поставив TD Garden на коліна, практично зібрав тріпл-дабл.

Зіркове тріо лідерів ГСВ встановило рекорд за кількістю перемог в Фіналі, за останні 50 років - 21 виграний матч!

Андре Ігуодала, найкращі роки якого, вжа давно залишилися позаду, але який разом з партнерами-ветеранами зумів виграти своє четверте чемпіонство, ставши свого роду наставником для молоді, в тому числі і для Віггінса.

Стів Керр - тренер-легенда, не побоюся назвати його таким вже зараз. П'ять перснів в якості гравця і четверте в якості тренера. Фантастичний результат! Можна лише сподіватися, що він ще не скоро покине Голден Стейт і ще не раз, перед тим як замінити Поповіча в Збірній США, порадує уболівальників "дабс" черговими перснями.

Ну і звичайно Боб Маєрс. Зазвичай, генеральні менеджери залишаються поза увагою, в подібних ситуаціях. Таке враження, наче 95% публіки носять на руках гравців команд, боготворять їх, ще 5% якихось диваків згадають за тренера, а ось тим, хто складає загальну картину ростера, таке враження, що уваги практично не приділяють.

Цього року аж Стів Керр, особисто, мусів запросити на подіум Маєрса, при врученні нагород, коли той скромно стояв збоку.

Ще перед початком минулого сезону, практично з кожного тостера виходили різного роду поради, одкровення, кого і куди потрібно міняти, щоб пролізти в ту саму малесеньку, чемпіонську форточку, яка була відкрита ледь-ледь.

В чутках про обміни фігурували чуть було не всі гравці ГС, за винятком, можливо, лише Стефа Каррі. Одні безумці намагалися виміняти Бредлі Біла з Вашингтону, інші душевнохворі заїкалися й про Лілларда з Портленда. Були і ті, хто мислив трішки тверезіше. Настільки тверезо, наскільки може мислити людина, що вже третій тиждень проходить профілактику в наркодиспансері і після чергової ломки, під час якої було марення, нібито обміняти Томпсона на Бена Сіммонса не таке вже й погане рішення.

Були і ті, хто голосував за те, щоб Вайсмена обміняли на Майла Тернера, з Індіани. Та ще багато, багато інших обмінів, жоденх з яких так і не втілився в життя. І, як показало життя, не міняти нікого - було правильним рішенням.

Ворріорс вдалося зберегти всіх своїх молодих гравців. Пул, як і передбачалося, зробив колосальний стрибок і тепер є одним з найперспективніших молодих гардів Ліги. Кумінга та Муді, хоч і в обмежених часових рамках, проте в плей-оф показали, що є дуже перспективними two-way форвардами і будуть прекрасним доповненням команди в майбутньому, під час зміни поколінь.

Єдиний, по кому залишаються питання, це Вайсмен. В першу чергу через його травми. В такому ранньому віці, бігмену, отримати проблеми з меніском - це завжди погано. Ну і через темп Ворріорс. Якщо до того можна було казати, що ГС лише претенденти на чемпіонство і можуть хоча б в теорії допустити повільний розвиток центрового. То зараз.. після виграного титулу, "воїни" рішуче налаштовані на "можем павтаріть". І це не виклики якохось п'яних обриганів з тамбова - це реальність.

На Голден Стейт вже зараз найнижчий коефіцієнт на перемогу в наступному розіграші чемпіонату, а саме - 7.

По самому Фіналу, в принципі, чогось нового та унікального не скажу. За мене може все сказати цей прекрасний мем. Просто Топарі!

Ну і звичайно, як тут не згадати про Кевіна Дюрента.

Ворріорс виграли титул ДО нього, Ворріорс виграли титул З ним, Ворріорс виграли титул ПІСЛЯ нього. Можливо, все таки, секрет успіху був не в КД?

До зустрічі, ще почуємося! Все буде Україна!

P.S.

Влітку намагатимуся відновлюти по трохи інстаграм (@prostopro.nba), телеграм (@prostopronba). Писатиму якісь коротенькі замітки там. Про Драфт, міжсезоння, та ще всяке різне. Тому, якщо цікаво - запрошую туди.

Лучшие
Новые
Старые
Офтопне особисте питання до автора: ти не Юрчук чи Білик?
Ответить
4
ответил на комментарий пользователя Микола Ткаченко
Ахах аж засміявся вголос 😂 ноуп, я ні той ні інший)
Ответить
2
ответил на комментарий пользователя Групова психотерапія фанатів Нікс
Ну буває ж, коли один автор має декілька аккаунтів. Навіть Дюрант таким балується))) Це добре: більше хороших авторів - цікавіше читати розділ.
Ответить
4
ответил на комментарий пользователя Микола Ткаченко
Можу впевнено сказати, що ні)
Ответить
3
Показать еще 1
Фотка Тейтума "100" - це просто шедевр)) Класний матеріал, дуже толково і з розстановкою. Варто було б пройтись по Пулу дещо докладніше, він став важливим чинником успіху ГСВ. Але в цілому, все в тему. Щодо шедевральності Маєра... Я один із тих, хто пам’ятає про нього завжди. Його мув "Дюрант-Рассел-Уіггінс" - це вже класика жанру. Я особисто цього сезону належав до тих "наркохворих", хто радив обміняти Уайзмана+Кумінгу та Тернера. Досі думаю, що такий мув мав би підсилити ГСВ тут і зараз. От Уайзмана поки не бачу в системі ГСВ: занадто повільний, некомандний, потребує постійно м’яча, слабкий в бокс-аутах на своєму щиті і т.д. Але зараз хочу побачити його прогрес, Воїни мають на це тепер вже час і можливість. Плюс Кумінга вже показав, що його просто так віддавати не слід, потенціал там шалений (плюч є голова для розуміння гри ГСВ). Подивимося в новому сезоні. Чекаю вже з нетерпінням.
Ответить
4
ответил на комментарий пользователя Микола Ткаченко
Так, погоджуюся! Ще не встиг закінчитися цей сезон, як я вже думав про наступний! Дай бог дочекатися здорових АД, Сіммонса, Лілларда, Зайона, Наггетс, Кліпперс.. Рубка має бути страшенно! Ну двіжуха навколо Пула стала на своє місце рівно тоді, коли закінчилися легкі ігри. Попри його прогрес і те, що він чуть було не без 5 хвилин як "новий Кавай", для теперішніх ГС, як в 14му Леонард для САС. На рахунок захисту всі все знають. Що мені ще впало в око, це його часто бездумний "хіробол". Що казати, якщо на ютубі є відео, з моментами, де він побачивши в перших рядах симпатичних панянок, почав поводити себе дещо по іншому на паркеті, ніж цього вимагала ситуація. Він важливий гравець для ГС, але ще дещо сирий (і це ок). Але те, як він попрацював над своїм кидком, якщо я не помиляюся не без участі Клея.. Так це жорстко! Можу помилятися, але мені здається, що Маєрс одразу знав, що беручи до себе Рассела, він таким чином створює важіль на Міннесоту, знаючи, що вони зроблять все, що є в їх силах, щоб зберегти Ката. І обмін його колєґи - це хороша спроба. А далі, все сталося по інерції. На той момент мені здавалося, що ключовим ассетом цієї угоди був незахищених пік. Тоді як виявилося, що таким став Віггінс. Як мінімум він таким є на даний момент. У Кумінги апсайд колосальний. Це може бути "новий Янніс". Звичайно, мабуть не варто використовувати аж настільки голосний заголовок, але, судячи по його віку, атлетизму та навичкам.. В перспективі це страшна сила! Ну Вайсмен + Кумінга на одного Тернера - це забагато. Все таки Джеймс був другим піком свого Драфту, а Джонатан - сьомим. Чисто на мою думку, там мало б вистачити одного, ще й би Пейсерс могли б доплачувати. Ну я хочу, щоб у Вайсмена все склалося максимально добре! Я все ще вірю, що він здатний стати центровим рівня умовного Ейтона, навіть трішечки краще. Все ще "тримаю його активи". Але боюся, що вийти на цей рівень він зможе лише за межами ГС. Але побачимо. Для самих Ворріорс це б також була доволі печальна історія, з усвідомленням того, що вони пройшли повз Ламело. Він би зайшов цим ГСВ на ура!
Ответить
4
ответил на комментарий пользователя Групова психотерапія фанатів Нікс
Ну Пул десь із середини серії вже притерся і став приносити користь. А щодо його часом хіробола, то, гадаю, то вказівка Керра. Якщо Пул мало таскає м’яч, то втрачає впевненість. Але згоден, що сирий і буде прогресувати. Наразі, гарний бекап Каррі (той же ривок у шостому матчі 21:0 був за 11 очок Пула). Уайзмана на Тернера один в один не можна було, там зп треба було урівнювати, тому "додавали" Кумінгу (що занадто, звичайно). По Уайзману погоджуюся, що може вирости в топового гравця, але малоймовірно, що в ГСВ. Ну такий у нього стиль. Хоча подивимося, у Воїнів уміють працювати з гравцями. Принаймні, те, що в одній команді Каррі, Джордан і Джеймс само по собі звучить круто))
Ответить
2
ответил на комментарий пользователя Микола Ткаченко
Ну скоріше та, ніж ні. Думаю це стандартно для баскетболу, іноді ж потрібно розбавляти комбінаційну гру своєрідним індивідуалізмом. А в цьому аспекті Пул і справді, навіть не дивлячись на свій вік, досвід та ефективність, компенсує своєю впевненістю та скілом. З Вайсменом я мав на увазі, що якщо б не виходило по зарплаті, то її вирівнювали б контрактами всяких Отто Портерів, Ігуодал, тощо. Просто в моєму розумінні, Тернер хоч і крутий гравець, але має певні обмеження і від нього навряд чи можна було б очікувати хоча б якогось прогресу порівняно з ним теперішнім. Він вже готовий продукт, тоді як у Вайсмена та Кумінги, рамок, як таких, поки що нема.
Ответить
3

Другие посты блога