Трибуна

Прев'ю Фіналу НБА 2022

«There can be only one»

Прев'ю Фіналу НБА 2022

Фіналістами цьогорічного розіграшу трофея Ларрі О'Браєна стали Бостон Селтікс та Голен Стейт Ворріорс.

Зрілість проти молодості. Минуле проти майбутнього. Найкраща оборона ліги проти другої найкращої оборони. Найтитулованіший френчайз сучасності поміряється силами з найтитулованішим в історії!

Про це та все інше в фінальному прев'ю сезону 2021/22!

Але за традицією, перше декілька слів про тих, хто покинув турнір.

Канкун - закриття сезону

Даллас Маверікс

Один з моїх найулюбленіших висловів, який якнайкраще описує Фінал Конференції на Заході : є брехня, є нагла брехня, а є статистика. Так заведено, що в баскетболі, як і в любому іншому виді спорту, в сучасному його вигляді, різного роду статистика посідає високе місце в царині аналізу. Проте, якою б цінною ця статистика не була, як би вона не спрощувала аналіз, не наголошувала на очевидних та логічних речах, не створювала під собою здавалося б "міцну" основу - вона розбивається в друзки тоді, коли зустрічається з людським фактором. І люба статистична дроч, перетворюється на аналіз, проте вже не баскетбольний, а скоріше такий, який люди здають в баночках, зранку у поліклініці. Те саме сталося з Маверікс в серії проти Ворріорс. Людський фактор гравців Мавс просто в щент розбив статистичні метрики.

В прев'ю до серії я писав, що шанси на прохід Далласа дуже і дуже хороші. Вони такими були і від своїх слів я ніколи не відмовлюся.

Так, скажімо, за інформацією ресурсу ShotQuality, а саме аналізу якості кидків - Даллас повинен був перемагати у кожному з перших чотирьох матчів, що дозволило б команді з Техасу "свіпнути" Фіналістів.

Програвалися навіть матчі з 83% ймовірністю перемоги!

Розумію, це звучить трішки забавно, особливо на фоні того, що Мавс горіли на той момент 1:3. Тим не менше, є брехня, є нагла брехня, а є статистика.

Трагедія в трьох актах.

Однією з основних причин поразки в першому матчі, окрім дуже слабкого шутингу, стала анігіляція на щитах, та очки в швидкому відриві, як результат.

Мавс кинули 48 раз з-за дуги і попали лише 11 трьошок (23%). За одну лише першу чверть, гравці Далласа змазали 9 відносно відкритих трьошок.

В одному володінні так взагалі, змазали тричі (!) і всі кидки були відкриті! Два промахи на рахунку Буллока, який в цілому, за одну лише першу чверть пальнув 5 разів, попавши всього раз!

Реалізація просто катастрофічна. Але не лише вона "ранила" Мавс.

Після тих самих промахів, гравцям Ворріорс вдавалося якісно контратакувати, підбираючи практично все на своїх щитах, та набираючи очки в швидкому відриві. В першій грі, таких у ГС назбиралося аж 18!

51 підбирання проти 36 і це ми говоримо про Ворріорс, які по суті є меншою командою.

Хоча чому тут дивуватися? Адже те саме було в серії проти Грізліс - найкращої підбираючої команди в НБА.

В другій грі Мавс вдалося дещо підправити свої помилки. Стабільно були програні щити 30-43. Зате з 45 трьох попали 21 (47%). Вже не настільки болючими були очки в відривах.

Та й самі Мавс, по ходу зустрічі, двічі вели в рахунку 19 очок, а на перерву пішли з перевагою в +14.

Камбеку ГС, багато в чому, посприяли рішення суддів. Дреймонд Грін повинен був видалятися ще в першій половині.

Але не треба все зводити до чергового "протаскування". Навіть без вилучення Гріна, Маверікс самі злили цю гру! І це факт!

Багато в чому завдячуючи своєму язику, Дреймонд зіграв ледве 10 хвилин за 2 половину. І здавалося б, в найоптимальніший момент, коли найкращий оборонець та найкращий розігруючий суперників сидить на лавці, а у вас перевага +14 і треба доводити матч до логічного завершення, тут стався Кевон Луні.

За 3 чверть, в надзвичайно цінні хвилини відсутності Гріна, Луні набрав 11 дуже важливих очок, включно з 5 підбираннями, 3 з яких в атаці. Завершив ж матч центровий ГС з доробком 21+12. Це була перша 20+ очкова гра Луні в його НБА кар'єрі.

Також в цій грі відкрилася ще одна, мабуть найвизначніша проблема Далласа - це захист фарби. ГС набрали 62 очки з цієї зони. Звичайно я знав, що в цьому компоненті Мавс "диряві".. але щоб настільки?

Третя гра, по суті, була вирішальною.

Знову провал по трьошках. Буллок та Клебер 0/12 на двох. Знову програні щити 33-47, з яких 7-14 в атаці.

В цілому, за серію, Голден Стейт 234 рази підібрали м'яч, 49 з яких в атаці. Даллас 177 та 30 відповідно.

Пояснити причину такої поразки важко.

Можливо далася в знаки втома. Банально в гравців Мавс могли "затруситися коліна". Оскільки причин для того, щоб повірити в себе в серії проти Фінікса, та зневіритися в серії проти ГС, особисто я не бачу. Хіба що відповідальність за вихід в Фінал НБА.

Звичайно слід віддати належне суперникам. Поразка Далласа в серії, це не лише їх особиста невдача, але й майстерність їх суперників. Не змогли забити самі, зате получили повну торбу у відповідь. Дончіч, як і очікувалося, був найкращим гравцем серії.

Він раз за разом, від гри до гри, демонстрував найвищий пілотаж, створював для тімейтів якісні кидки, сам реалізовував те, що міг. За 38 хв на паркеті словенець набирав 33+9+6 при 43% з поля та 38% з трьохи.

Шкода, що партнери звели на нівець всі його старання. Якщо б не поразка, він очевидно став би першим переможцем нововведеної нагороди МВП ЗФК імені Меджика Джонсона, що в якійсь мірі було б символічно, та стало б своєрідною "передачею факела" з рук "Меджика" в руки "Меджика". Проте переможця нагороди, все таки, я прибережу для гравця команди-Фіналіста. Серед гравців Мавс, виділити когось одного та назвати його причиною провалу, було б несправедливо.

Це була колективна поразка. Як тренерська, з відсутністю протидії "зональній обороні", так і гравців. Всіх, без винятку. Вже після закінчення серії вкотре заговорили про те, що позиція центрового в команді провисає та є справжньою "Ахіллесовою п'ятою" колективу. Ця тема, по суті, була актуальна ще задовго до поразки, але все ж.

І хоча Мавс за серію проти ГС пропустили (48,8) лише на 1,6 очка більше в фарбі, ніж в регулярному чемпіонаті (47,2 - що також є середнім показником по Лізі), але в даному випадку проти даного опонента це стало критичним недопрацюванням.

Окрім цього Даллас гірше рухали м'яч. 106 асистів за серію проти 147. Звичайно це не повністю відображає картину, але суть геймплану обох колективів, в якійсь мірі передає. І дає зрозуміти, над чим Луці та компанії слід попрацювати в міжсезонні.

Що цікаво, в єдиній грі, яку виграли Маверікс, а саме гру №4 - команда з Техасу переграла опонентів на щитах, та зробила більше асистів.

Нічого нового в командній грі не придумалося : чим більше ти рухаєш м'яч, чим більше ти залучаєш гравців, чим частіше вони попадають в корзину і чим більше ви забираєте підбирань і не даєте супернику можливість для другої хвилі атаки, тим частіше ти перемагаєш.

Я гадаю, що не дивлячись на результат серії, Мавс повинні залишитися задоволеними сезоном. Адже я не думаю, що хтось їх бачив так високо ще буквально декілька тижнів тому.

Ще до початку цього сезону, очікування на цей баскетбольний рік були завищені. Розбилися вони практично на взлеті. Тоді, коли стало зрозуміло, що Дончіч вчергове розпочав сезон не в формі. І це вже будучи фаворитом на звання МВП регулярки.

Ще тоді в американських медіа прокотилася хвиля, не сказати, що обурення, проте застереження, що для словенця цей сезон може обернутися крахом.

Адже якщо він не виправдає очікувань саме в цьому сезоні, то вже починаючи з наступного, він піддасться неймовірній критиці, поповзуть наративи про те, що "Лука не може перемагати", "не суперзірка", "ми були кращої думки" і т.д.

І приблизно до кінця 21го року, ситуація якраз і розвивалася саме за негативним сценарієм.

Проте з обміном Порзінгіса, зі зміною роздягалки, та підходом до гри, в колективі відбувся переломний момент, який привів команду в не просто перший Фінал Конференції за 11 років, але й взагалі, вперше за майже дюжину років, Даллас пробився далі першого раунду!

Тим паче на фоні зміни тренера, ГМа і не виправдавшої очікувань "зірки №2".

Тому безперечно, сезон можна занести в актив френчайзу.

Проте під час міжсезоння, прийдеться попотіти вдвічі сильніше, оскільки тепер Мавс відчули смак перемоги та зрозуміли, що можна вигравати вже і зараз! Залишилося лише удосконалити "формулу успіху".

Так, знайти хорошого центрового на ринку. Клебер це так, чисто на підхваті, для маленької п'ятірки. Павелу точно потрібно казати "арівідерчі".

Багато чуток ходить навколо персони Гобера. Придбання подібного баскетболіста, дозволило б Далласу укріпити оборону, особливо зацементувати фарбу. Це подарувало б Дончічу (та не тільки) класного пік-енд-рол партнера.

Та й в цілому, Гобер став би справжнім відкриттям для Мавс ще й за рахунок своїх скрінів - найкращих в Лізі!

Так, за цим компонентом, у французького центрового наступна статистика : 6,3 скрін асиста в середньому за гру, які виливаються в 15,3 очка. 2,4 очка в середньому за вдалий скрін.

Тому придбання Гобера, безперечно, відкрило б перед шутерами колективу з Техасу безліч різноманітних можливостей! Передусім це стосується кидків з дальної відстані.

Також Мавс слід тверезо оцінити ситуацію з Брансоном та добре подумати на рахунок доцільності збереження в команді Тіма Хардавея, Спенсера Дінвідді, Давіса Бертанса.

Якщо по Хардавею, я практично переконаний на всі 100%, що його зарплата стане однією з розмінних монет клубу, тоді як з Брансоном все буде набагато цікавіше! Багато що залежатиме від самого Джейлена та його бажання залишитися в команді, а також цілей по кар'єрі.

Оскільки в Маверікс, його роль доволі очевидна - це гард, болхендлер, розігруючий №2 після Дончіча. Не лише за часом, але й за можливостями, як для набору очок, так і для плеймейкінгу. І я цілком допускаю, що Джейлен може повірити в себе, захотіти більш значиму роль в команді, більшу зарплату і піти "своїм шляхом".

Щось подібне ми бачили з Джерамі Грентом, який не захотів залишатися в Наггетс в якості четвертої зірки і перейшов в Детройт, де у нього було більше можливостей розвиватися як соло-зірці, а не "одному з пацанів".

Що цікаво, тому ж таки Детройту приписують інтерес до Брансона.

Але є й інша сторона медалі, в принципі як і завжди. Це можливість перемагати та створити власне "легасі".

Звичайно і в Детройті може щось вийти. Але, коли ви вже на четвертий рік в Лізі (Брансон, нагадаю, був задрафтований в один рік з Лукою) надибали переможний рецепт.. це про щось та й говорить!

І я скоріше схиляюся до того, що Брансон все таки залишиться в команді та перепідпише контракт з Маверікс.

Здається, що цьогорічний Фінал Конференції - це була неминуча сходинка для молодої зірки, в лиці Луки Дончіча, через яку було неможливо перескочити не перечепившись.

Для Джордана цією сходинкою були "погані хлопці" з Детройту. Для Леброна перешкодою стали "кельти" з Бостона. Можливо для Луки такими стануть ГС? Протистояння молодої зірки, яка сходить, проти злагодженого та досвідченого колективу.

Або Кліпперс, якщо візьмуться за старе в новому сезоні?)

Цього ж сезону - історія Даллас Маверікс закінчилася, подякуємо їм за неї!

Маямі Хіт

Хоча б в одному прогнозі "попав".

Але радості від цього небагато. Оскільки серія проти Селтікс, за своїм баскетбольним наповненням видалася максимально нудною, чуть було не до крові з очей.

Перші 5 матчів і коментувати не сильно то й хочеться. Практично в кожному поєдинку були 10-20ти очкові виноси, часто доля матчу вирішувалася ще в першій чверті. Команди замучені травмами, втомлені, скоріше гралися в шашки, ніж грали в баскетбол.

За перші 5 матчів ми могли насолодитися АЖ 3ма, неповними хвилинами клатчу! Якщо бути точнішим - 2 хвилини та 53 секунди матчу №3. В цілому за серію набігло майже 8 хвилин (7:53, якщо бути точним).

Лице серії врятували останні 2 матчі.

В шостому, як мені здавалося - в завершальному матчі, коли на виїзді від покалічених Хіт вже нічого не очікував, Джиммі Батлер видав просто якусь богоподібну гру! 47 очок 9 підбирань та 8 асистів. 11/11 з лінії штрафних, 4/8 з трьошки та 16/29 з поля.

Не побоюся цього написати, але це було на рівні з тою самою іконічною грою Леброна Джеймса!

Той самий випадок, коли прекрасної гри Джейсона Тейтума було недостатньо. 30+9+4, 57% з трьохи, 75% з поля, ідеальне виконання штрафних - 8/8!

Той самий випадок, коли ти дивишся і розумієш, що так, команда слабша. Ти очікуєш, що ось-ось вони програють, але виходить "той самий" хлопець і показує, як треба грати в корзином'яч.

7ма гра вийшла практично під кальку. Батлер ідентично тягнув на своєму горбі цілий колектив, тільки на цей раз, окрім Лаурі, на гру вирішив з'явитися ще й Адебайо.

Маямі Хіт програли і доволі обідно.

Особисто на мою думку, в останньому кидку, Батлер прийняв неправильне рішення. За 18 секунд до серени, ще й у виконанні Джиммі, з ведення..

Це, звичайно, лише думка профана. Не виключаю, що саме завдяки аналітиці, навіть трьошка з ведення у виконанні Батлера - була правильнішою, ніж прохід під кільце. Але це не "winnig play". Це, скоріше, було схоже на "Рассел Вестбрук плей".

Тим не менше, Батлер промазав і всі його попередні старання, звичайно що не зведуться на нівець, але мінімально та й будуть заплямовані саме цим кидком.

Хоча звичайно, конкретно до Джиммі в цій серії питань у мене нема.

Тоді як є питання до всіх решти.

В першу чергу - до Бама Адебайо.

Я розумію, що Хорфорд проводить свій найкращий плей-оф в кар'єрі та демонструє чуть було не найкращу гру в житті, але коли ти один з молодих та все ще перспективних центрових, від якого все ще очікується "той самий" останній крок до переходу в еліту НБА, який отримує 30+ мільйонів в рік та з при кожній зручній можливості кричить, який він DpoY.. в такій ситуації потрібно підкріплювати слова діями, та показувати хоча б якусь стабільність в своїй грі!

Не дарма ж говорять, що стабільність - це запорука успіху. Бем в серії проти Селтікс був стабільно нестабільний.

Перша гра 10 очок, друга 6, третя 31, четверта 9, п'ята 18, шоста 6 і остання 25 очок. З вогня в полум'я.

Цього літа Бему 25. Це мабуть єдиний позитивний момент, адже фанам Хіт залишається надіятися на те, що час ще є і ось вже зовсім скоро Бему попре..

В кого часу нема так це в Кайла Лаурі.

Звичайно, Лаурі не хотілося б сильно кошмарити, адже він і без того грав через біль, будучи травмованим. Але і мовчати я також не можу!

Кайл, на пару з ще одним гардом Маямі Максом Струсом, за 4 та 5 матчі примудрилися на двох набрати аж 7 очок. Дуже сильною, як на мене, у цього дуету є лінійка з поля - 1/28. У Лаурі 1/12, а у Струса 1/16. Потужно!

Відчувалося, що дух Вестбрука і справді десь витав по FTX Арені.

Чого тільки був вартий перформенс Віктора Оладіпо, який в надзвичайно важливій третій чверті, в надзвичайно важливі моменти, дозволяв собі з ведення шмаляти трьохи, ніби це груднева гра проти Детройта, в якій ви ведете +30. Зате "confidence" на місці!

В прев'ю до початку сезону, я охрестив літню "трансферну кампанію" Хіт - грою в "all in"!

Маямі зробили ставку на досвідчених гравців. Продовжили контракт з Батлером на 3 роки, до 2026. Дали контракт Лаурі, також на 3 роки до 2024. У Такера є опція на ще один рік.

З дуже жахливого - це 90/5 для Данкана Робінсона, які закінчуються в 2026 році. Не сильно на руку грає й те, що вже найближчим часом прийдеться платити Тайлеру Хірро. У Маямі вже забита платіжка на наступний сезон у розмірі 133 млн.

Якщо бути дуже чесним, то особисто я не бачу перспектив у цього ростера.

Так, можна вкотре відіслатися на травми цілого ряду провідних гравців команди. Але я сумніваюся, що Хіт в наступному сезоні випаде подібна нагода, подібне вікно, коли Нетс та Бакс також були на травмах, не в формі. Філадельфія, по суті, грала з незрозумілим Харденом та таким ж самим перебитим Ембіідом. Нікуди не дінеться Бостон. Можливо підтягнуться Атланта, Клівленд, Чикаго. Можливо вистрілить якесь Орландо, або Нью-Йорк.

Наразі важко зрозуміти, що саме необхідно Хіт найбільше, оскільки вони мають проблеми практично на всіх позиціях!

Мабуть ще одна, хороша, надійна скоринг опція. Допоки Адебайо жуватиме соплі, Батлеру потрібна від когось допомога! Можливо, якщо б був здоровий Хірро, мені б не було про що писати зараз, але-але.. Без поняття в якій формі буде Лаурі.

Гравці по типу Гейба Вінсента, Макса Струса, при всіх їх чеснотах, скіл-сеті, особливо з огляду на їх заробітну платню, це в кращому випадку рольовики в регулярному чемпіонаті і хлопці на 10-15 хвилин в не дуже важких серіях плей-оф.

Віктор Оладіпо, здається, свій "реабілітаційний квиточок" промахав остаточно.

Не хочеться вдаватися в дуже жорстку наркоманію, але на місці Хіт, можливо, я б навіть задумався над придбанням Рассела Вестбрука. Без жартів.

Хоча буду відвертим, на місці Пета Райлі, я б про це задумався лише тоді, коли останньою адекватною опцією було б "перезавантаження".

Був "Heat culture" та увесь вийшов?

Фінал НБА

Голден Стейт Ворріорс (3) - Бостон Селтікс (2)

Ну і нарешті, серія яку ми так довго чекали!

В цілому, якщо глянути на минулий плей-оф, чисто на мою думку, він вийшов слабшим ніж регулярна частина чемпіонату. Як мінімум плей-оф не відповідав тому рівню боротьби, який був заданий в першій частині сезону.

Так, в плей-оф зіграли 81 гру, з яких у 42 поєдинках - переможці вигравали з різницею в 10+ очок. Дещо схожа була картина і в попередніх двох сезонах, коли більша половина матчів, до Фінальної серії, вирішувалася з різницею в +10 очок, а саме : плей-оф 2021 року - з 79 ігор, 46 закінчилися з різницею +10 очок; плей-оф 2020 року - з 77 ігор, 40 закінчилися з різницею +10 очок. Як ми бачимо, тенденція на рівні 50 та більше % збереглася.

Проте зросла кількість ігор, які закінчилися розгромом в 20+ очок. В 20му році таких було 12, а в 21му - 15. Цього року таки нарахувалося 22. Левова частка, а саме 8 матчів, припали на 3 серії з 7ми матчами : Бостон-Мілуокі, Бостон-Маямі та Даллас-Фінікс. Саме на ті серії, в яких, чисто на мій погляд, мала бути навпаки, найзапекліша боротьба, з найбільшою кількістю близьких по рахунку ігор, з боротьбою в клатчі і т.д. Все це було відсутнє в даних серіях.

Тоді як "найближчою" та в якійсь мірі найзапеклішою серією - виявився єдиний "свіп" цьогорічного плей-оф, коли Бостон переграв Бруклін 4:0.

Вийшов дещо чудернацький постсезон, як на мене. Як завжди - з купою травм. Хоча в принципі, варто зазначити, що травматичним видався сезон в цілому. З одних лише зірок можна скласти декілька збірних, гравців які пропустили або сезон в цілому, або значну його частину.

Не винятком стали й Фіналісти.

У складі Ворріорс, повністю сезон пропустив молодий центровий Джеймс Вайсмен. Клей Томпсон, після двох важких травм і 2,5 річної паузи, повернувся на другу половину сезону та зіграв в 32 матчах. 2 місяці пропустив Дреймонд Грін, останній місяць регулярки не грав Стеф Каррі. Вже під час самого плову, з початку травмувався Андре Ігуодала, пізніше Гарі Пейтон, Отто Портер.

У Селтікс ситуація дещо краща, проте також не фонтан. В перші 2 місяці сезону, сумарно, Джейлен Браун пропустив цілий місяць. З 18 матчів плей-оф, Маркус Смарт та Роберт Вільямс зіграли разом лише у 8. Смарт пропустив 3 гри постсезону, а Вільямс 7. Окрім цього, РВ пропустив важливу для Селтікс кінцівку сезону, та перші два матчі серії проти Нетс.

В якійсь мірі, шлях до Фіналу, що у Голден Стейт, що у Бостона був в дечому схожий.

В перших двох серіях плей-оф, Ворріорс грали проти знекровлених суперників. Денвер мучився без №2 та №3 гравців ростеру, тоді як по ходу серії проти Грізліс вилетів Джа. Селтікс стартували проти Нетс, в яких через травму так і не деб'ютував Бен Сіммонс, був відсутній Джо Харріс, а цілий ряд гравців були не в формі. В другому раунді Бостону протистояли Мілуокі без Кріса Міддлтона, а в Фіналі Конференції - Маямі, у яких, таке враження, кожен з гравців мав якісь проблеми.

І ось в такі моменти задумуєшся - це добре чи погано?

В тому плані, що часто доводиться зустрічатися з доволі таки популярними думками в інтернеті, нібито якісь чемпіонства слід позначати "*".

Ось наприклад минулий сезон : на шляху до Фіналу, у кожного з суперників Санс були травми. Мілуокі ж ледве-ледве пройшли Бруклін з травмованим Кайрі та 30% Джеймса Хардена.

"Бабл" сам по собі позначений "*".

19й рік - перемога Торонто проти Голден Стейт без Кевіна Дюрента та Клея Томпсона.

15й рік - Клівленд без Кайрі та Лава.

По суті, за останні 8 років, у нас було як мінімум 4 переможця, котрі, в якійсь мірі, позначені тою самою зірочкою. Як мінімум фігурально.

Хоча я ніколи не любив подібного роду позначки і скоріше є прихильником позиції, що команда-чемпіон повинна демонструвати найкращі результати не лише в якихось окремо взятих матчах, але, що найважливіше - на дистанції. Виживає, як то кажуть, сильніший.

Проте вже передбачаю, що незважаючи на результат цьогорічної, Фінальної серії - що до одних переможців, що до інших, старанно ліпитимуть "*".

На рахунок самої серії, то в ній зійдуться дві найкращі оборони Ліги.

Обидва тренери - це вихованці школи Грега Поповіча. Стів Керр сумарно провів 4 сезони у якості асистента в Сан-Антоніо. Айме Удока - 10.

Удока зупинився за крок до повторення історії Стіва Керра - ставши чемпіоном в свій перший сезон в команді. За останні 7 сезонів таким досягненням, окрім наставника Ворріорс, можуть похвалитися Тайрон Лью та Нік Нерс.

Керр зупинився перед ще одним цікавим досягненням. Він може виграти свій 9й перстень у якості гравця/тренера. Більше нього, за цим компонентом, вигравали лише Кей Сі Джонс, Том Хенсон (легенди Селтікс, по 10 перснів у кожного), Білл Рассел та Філ Джексон (обидва по 13 перснів).

Цього плей-оф, Голден Стейт 9-0 у домашніх матчах. Також вони вже на протязі 26 серій поспіль виграють хоча б один виїзний матч. Тоді як Селтікс, цього постсезону, 6:0 в матчах, які йшли після поразок.

В Фіналі Східної Конференції, Селтікс перемогли Маямі.

Не зважаючи на те, що Хіт демонстрували доволі таки посередню гру, мали цілу купу травм, вони, все таки, зуміли затягнути серію до 7го матчу. І не просто затягнути, а мали реальні шанси на те, щоб її виграти.

Попри те, що серія була скупою на клатч хвилини, Маямі в цьому компоненті виглядали цікавіше. І в двох з трьох матчів саме Хіт здобули перемогу в останню 5ти хвилинку.

Джейсон Тейтум, скажемо так, в цьогорічному плей-оф, а саме в клатчі, виглядав дуже погано.

За інформацією аналітика Кірка Голдсберрі, у Тейтума наступна статистика в клатчі : 2/25 з-за дуги, 13 втрат при 7 асистах.

Також він зазначив, що Селтікс 29 в Лізі за переможним % в клатчі. У Бостона 13-22 в поєдинках, які вирішувалися в останні 5 хвилин з різницею не більше ніж 5 очок. А їх ефективність в атаці мала рейтинг нижче 100 - це один з шести найгірших показників в Лізі. Решта 5 команд з лотереї.

Не зважаючи на це, що Селтікс, що їх лідер Тейтум, демонструють баскетбол високого рівня.

Тейтум в середньому за плей-оф набирає 27+7+6 з 45% з поля та 38% з-за дуги. Та є основною атакуючою опцією команди. Джейлен Браун також проводить якісний плов : 23+7, 49% з поля та 39% з трьошки.

Форварди Селтікс поставлять ГС в незручне положення, хоча б через те, що проти них буде важко як оборонятися, так і атакувати.

Ну і Маркус Смарт, який, здається, нарешті став тим самим плеймейкером якого так очікували в Бостоні. Є лідером команди за кількістю результативних передач та одним з найкращих асистентів в цьому плові.

Чинний DpoY є одним з найкращих нейтралізаторів Стефа Каррі. Так, за останні 5 сезонів, кидки Каррі мають 33% ефективності тоді, коли проти нього обороняється Смарт. А якщо ще згадати, що Смарт став винуватцем тої самої травми Стефа, через яку він пропустив кінцівку чемпіонату.. Серія обіцяє бути гарячою :)

Однією з найбільш недооцінених переваг "кельтів" можуть стати їх бігмени.

І хоча Роберт Вільямс, скажемо так, не повністю здоровий, а Ел Хорфорд, по відчуттях, в останніх матчах проти Хіт закінчився. Тим не менше, Ворріорс буде набагато важче здобувати легкі очки в фарбі, або через різного роду лей-апи на Луні, оскільки серія проти Маверікс могла ввести людей в оману.

Також хотілося б зазначити, що для Хорфорда цей Фінал стане першим у кар'єрі. Щоб попасти сюди йому довелося зіграти 141 матч - це був найдовший стрік з ігор в плей-оф без Фіналу, в історії.

В розділі про Мавс я писав, що в якійсь мірі, перемога ГС, тим паче з рахунком 4:1 була не зовсім логічною.

Тим не менше, в серії проти Мемфіса у Ворріорс також, результат перевершив будь-які очікування.

Частково на досвіді, частково з "серцем чемпіона", але ГС вийшли в Фінал, це головне!

Каррі віднайшов свій кидок. 44% з трьохи, в серії проти Маверікс, проти 36% в попередніх матчапах.

Томпсон, візуально, вже не здається настільки безпорадним в обороні. Тим паче на фоні того, що звання найкращого оборонця на периметрі, в команді, дісталося Ендрю Віггінсу, по праву.

В кожній серії, в якій Ворріорс вважалися аутсайдерами, в плані підбирань - вони трощили своїх опонентів, за цим показником.

У того ж таки Віггінса, лише у 2 матчах з 16 було менше ніж 5 підбирань. Тоді як в 4х - 10 та більше.

Ну і Дреймон Грін - найкращий оборонець та розігруючий команди. Багато в чому, перемога в серії залежатиме саме від нього. Цікаво, хто більше нахапається фолів, флегрентів, а можливо й вилучень : він чи Смарт?

Що стосується переможця серії, то, якщо чесно, прогноз робити не дуже то й хочеться. Як мінімум через те, що мої фаворити покинули змагання ще на раннішніх стадіях.

Ні Ворріорс, ні Селтікс я не бачив в Фіналі - ні перед початком сезону, ні по ходу сезону, ні на старті плей-оф.

Але по ходу плей-оф, лише Бостон змогли мене переконати, що вони на всі 100% належать Фінальній серії.

Признаюся чесно - уболіватиму за Голден Стейт. За Клея і за те, щоб Стеф нарешті виграв свій перший МВП Фіналу. Але в своєму прогнозі "зіграю проти публіки".

Прогноз - перемога Бостона 4:2.

Селтікс якщо і матимуть шанс на перемогу, то лише в тому випадку, якщо закриють серію в себе вдома. Я не вірю, що в Фіналі, переможець визначиться в 5 або менше матчах. Тоді як 7й матч, я не впевнений, що всі гравці Селтікс витримають.

Так, звичайно, перевагою Фіналу стануть 2 дні відпочинку, між іграми, порівняно з 1 днем на попередній стадії. Але, тим не менше, зіграти 3 поспіль серії з 7ма матчами та виграти їх - це завдання дуже і дуже важке.

Очевидно, що я закладаюся на те, що гравці Селтікс будуть здорові. Це трішки ризикована справа. Але, тим не менше, коли всі гравці Бостону здорові - вони є кращою командою ніж Ворріорс.

Що цікаво, Селтікс, після призначення на пост головного тренера Бреда Стівенса (тобто з сезону 2013/14) - мають найкращий показник перемог та поразок проти Ворріорс, в Лізі, на всіх стадіях чемпіонату.

Та й історично, Селтікс, в очних дуелях в Фіналі, проти Ворріорс мають показник 4:0.

МВП Фіналу

За одно згадаю за МВП ФК. По суті, у мене нема притензій ні до переможця Тейтума, ні до Каррі - як перших володарів нововведених нагород. Але, особисто для мене, МВП серії проти Маверікс став Ендрю Віггінс.

Мабуть це "прокляття Каррі", коли будучи кращим гравцем команди, звання МВП віддають людині, котра якісно обороняється проти найкращого гравця суперників та й в серії в цілому.

Щодо Фіналу, то так і хочеться віддати свій голос за Маркуса Смарта (по традиції, так би мовити). Але, думаю не треба вигадувати якогось ровера, щоб зрозуміти, що ФМВП виграє або Каррі, або Тейтум. А раз я поставив на Селтікс, очевидно, мій вибір це..

МВП Фіналу - Джейсон Тейтум.

Другие посты блога