Чому нам не вистачатиме «Кривбаса»

За останні два роки роботи Кривий Ріг став для мене рідним. В безкінечному циклі поїздок по всій країні він завжди був особливим, не схожим на інших. І не тому, що побудований вздовж дороги. Кривий Ріг – місто контрастів. Біля стадіону «Металург», який бачив в живу Буффона та Тюрама, в караоке співають «Дым сигарет с ментолом». На питання про мрію головний тренер скаже, що мріє про ще одну собаку. Тут краще не потрапляти під дощ, а влітку тут на 5 градусів тепліше ніж деінде. Дорога до бази «Кривбаса» нагадує про Другу світову – кажуть, перед тим, як підписувати контракт, легіонерів на базу ніколи не возили. Сама ж база – це окрема і характерна історія про українське життя. Платити футболістам на рівні середняка серії А, а офіс не ремонтувати з часів останнього виходу в Кубок УЄФА? Запросто.

В Кривому Розі завжди працювали тренери, що не йшли після гри на інтерв’ю. Наче якась карма – можливо, тому Кварцяний тут довго не затримався? Максимов і Таран ніколи особливо не любили контактувати з пресою. Особливо Юрій Вільйович – на нього ми довгий час не могли вплинути, кому б не дзвонили. Якось гру «Кривбас» – «Волинь» приїхав коментувати Сергій Коновалов, кум Максимова, і теж попросив його прийти на флеш. Після програшу Максимов в черговий раз відправив нас за всім відомою адресою. Був настільки розлючений, що пройшов повз Коновалова і навіть не попрощався.

Кривий Ріг – місто контрастів. Біля стадіону «Металург», який бачив в живу Буффона та Тюрама, в караоке співають «Дым сигарет с ментолом».

Для Максимова це було характерно. Я любив спостерігати за ним під час гри. Здається, ніхто у прем’єр-лізі так не переживав. Він бив крісло, тренерський місток, кидався пляшками. Якось в матчі з «Шахтарем», коли його команда втратила декілька вірних нагод, і в черговому моменті П’ятов спас, а капітан «Кривбаса» – теж, до речі, Максимов, – пробив у поперечку, Максимов-тренер просто впав на спину. Здавалось, що йому легше самому вийти на поле, ніж за цим спостерігати.

Криворізькі коментарі Максимова у бік помічників – це класика: «Как же нам повезло, что против нас играет такой человек как Юра Путраш, который вообще не разбирается в футболе!» чи щось таке. А характерні максимовські дві заміни у першому таймі? Підкликає Бабатунде: «Баба, через 10 минут выходишь! Вместо кого? Сейчас решим!»

А ще я дуже любив «Кривбас» взагалі і Максимова особисто за їх невміння зливати матчі. Нещодавно Микола Несенюк писав, що у нашому чемпіонаті немає тренерів, які не грали договірні матчі. Хтось це вміє робити красиво, майстерно – це зрозуміло. Але Максимов з тих, у кого це не виходило – тому й не займався. Всі розмови про «однокласників» – пусте, то були реально гладіаторські бої. Нам їх точно не вистачатиме. «Дніпро» рветься в Лігу чемпіонів – і тут «Кривбас» виграє на «Дніпро-Арені». Що тут скажеш – залишається лише привітати Дмитра Дмитровича в Барселоні, Лондоні чи де він там зараз живе.

Скільки розмов було перед грою з «Говерлою»? Не люблю вішати ярлики, але після того матчу для мене «Кривбас» був найчеснішою командою української прем’єр-ліги. І її з нами більше не буде.

Виникає питання до керівників клубу, які ще кілька місяців тому запевняли, що все добре. Що вони зробили для того, щоб «Кривбас» вижив?

Я розумію, що футбол дуже дорога штука, і не всі олігархи її собі можуть дозволити. Але у мене виникає питання до керівників клубу – пана Лівшица та пана Затулка, які ще кілька місяців тому запевняли, що все добре. Що ці менеджери зробили для того, щоб «Кривбас» вижив?

Востаннє я бачив пана Затулка після гри «Кривбаса» з «Шахтарем». Він привітався – але руку не потис. Сказав, що не потисне, поки я не вибачусь. Вибачатись я мав за минулорічну історію про Кварцяного, який втік з Кривого Рогу. Коли вийшов цей сюжет і текст, Затулко побажав мені, щоб я навчився писати замовні матеріали. Це було після ефіру «Профутболу», в якому він розповідав, як він вміло керує клубом. Ну і ось, маємо.

Більше двох років я уважно стежив за «Кривбасом». Не думав, що цей цикл може обірватись – і тим більше в такий дивний спосіб. Футболісти в Кривому Розі завжди мали гарні контракти, але часто їх більше нічого не цікавило. Останні ж півроку були кардинально інші – і це парадокс. Виявилось, що без грошей можна грати краще, ніж з ними. Впевнений, що якби не проблеми з фінансуванням, «Кривбас» знову боровся би за виживання. Однак тепер гравці зробили все, щоб цей клуб існував. Проте не всім історіям закінчуватись хеппі-ендом.

Я не дуже вірю в тезу, що «Кривбас» . Наш футбол занадто складний, щоб вимагати від нього ідеальних схем. У цьому світі непрофесійних менеджерів і інвесторів, що втрачають бажання фінансувати футбол, ми ще не раз зіткнемось з раптовою зупинкою серця якоїсь команди, що не сказала слова на прощання. Можливо, єдине, що нам залишається, – це живі людські емоції. Тому прощавай, «Кривбасе», – ми будемо сумувати за тобою...

P.S.