Tribuna/Футбол/Блоги/Про все і ні про що/Євген Клопотенко: «Динамо» – як олів’є. Усі люблять, не дуже корисне, але хочемо, аби воно стало сучасним і приносило задоволення»

Євген Клопотенко: «Динамо» – як олів’є. Усі люблять, не дуже корисне, але хочемо, аби воно стало сучасним і приносило задоволення»

Інтерв’ю з головним претендентом на звання «Найяскравіший блогерський дебют року на «Трибуні».

7 ноября 2020, 23:27
12
Євген Клопотенко: «Динамо» – як олів’є. Усі люблять, не дуже корисне, але хочемо, аби воно стало сучасним і приносило задоволення»

Від редакції: ви знаходитеся в блозі Про все і ні про що. Його автор зробив цей пост в рамках конкурсу «Найкращий блогер України». Підтримайте його плюсами, коментарями і підпискою!

***

Євген Клопотенко – один із найвпізнаваніших кулінарних експертів України, співзасновник ресторану «100 років тому вперед», автор популярного в Україні кулінарного сайту klopotenko.com. У 2015 році Євген заявив про намір поліпшити культуру харчування в Україні, а сьогодні він автор проєкту CultFood, у рамках якого створено нову збірку рецептур для навчальних закладів України. Є постійним експертом програми «Сніданок з 1+1», у якій вчить глядачів готувати легко та смачно. З 2019 року – член журі Національної ресторанної премії «СІЛЬ».

А ще Євген Клопотенко – блогер-дебютант на Tribuna.com та палкий футбольний уболівальник. Про те, як поєднати кулінарію та гру мільйонів, він розповів блогу «Про все і ні про що».

«Завжди уявляв, що я — Ребров»

– Ви корінний киянин, тому, напевно питання про те, за яку команду вболівати, взагалі не стояло. Пам’ятаєте свій перший похід на гру «Динамо»?

– Звичайно. Пам’ятаю ще той «Олімпійський», зі старими сидіннями. Тоді буда така практика, що коли ти встаєш, а згодом повертаєшся на своє місце, то воно, швидше за все, уже зайняте. Така прикольна штука була, своя атмосфера. Якщо не помиляюся, то був матч «Динамо» – «Ланс», 9 грудня 1998 року. Саме цю дату можна вважати відправною точкою, я дуже гарно це пам’ятаю.

– У дитинстві мріяли стати футболістом? Чи були інші пріоритети?

– Як і всі діти. Але це не було такою сильною мрією. Знаєте, коли в певні періоди дитинства ви уявляєте себе поруч із великими гравцями в одній команді, на одному полі. А потім раз – і захоплюєтесь чимось іншим. Тому не можу це назвати заповітною дитячою мрією, а все ж таки сильним захопленням.

– Хто був вашим кумиром тоді і чи є кумири зараз?

– У дитинстві був фанатом Реброва, і де б не грав, завжди уявляв, що я — це Ребров. Тому полюбляв діяти на позиції під нападаючим, тобто гравцем, який може не тільки бути на вістрі атаки, але й щось цікаве придумати: віддати класний пас або увірватися до штрафного майданчику з глибини. Насправді й зараз так себе позиціоную в грі. Тому, якщо говоримо про минуле, це однозначно Ребров.

Щодо теперішнього, то навіть не знаю. Ну от Бущан зараз за декілька матчів команди та збірної України став кумиром (посміхається). Дуже подобається гра Попова. Але в цілому прямо кумирів-кумирів немає. Зараз, на жаль, не бачу ось того серця, того вогню в очах. Може, він починає лише зароджуватись, хотілося б у це вірити. Адже люблю «Динамо» саме за вогонь в очах. Можливо, десь ми не вміємо грати на рівні світових грандів, але маємо сильний характер, вчимося матч від матчу і завжди йдемо до кінця — ось таким я бачу «Динамо». Зараз цього нема, на жаль. Але вірю в те, що скоро це з’явиться.

– У молодості ви певний час проживали в кількох європейських країнах (Англія, Італія, Німеччина) і в США. Цікавилися тамтешнім футболом, поки були там? Можливо, уболівали за якісь місцеві команди та відвідували їхні матчі?

– Звичайно, коли жив в Англії, то захоплювався «Манчестер Юнайтед». Тож для мене Manchester is Red. Малим бував на «Олд Траффорд». Пам’ятаю як торкався до газону цього легендарного стадіону, то були просто божественні відчуття. Але жив я в місті Олдхем, у якому також є своя місцева команда «Олдхем Атлетик». Тоді вона була в другій чи в третій за рангом лізі Англії. Навіть, наскільки пам’ятаю, видатний шеф-кухар Гордон Ремзі свого часу мав стосунок до цієї команди чи то як гравець, чи то як тренер. Тож на матчі цієї команди я також ходив. До речі, зараз загуглив, і виявляється, що вони й досі грають у другій лізі Англії, а тренує їх легендарний Гаррі К’юелл!

Потім пізніше, коли подорослішав та поїхав з Англії, почав уболівати і за «Ліверпуль». Добре, що це сталося після від’їзду до України, бо вболівати одночасно за «Манчестер Юнайтед» і «Ліверпуль» може тільки людина, яка не живе в Англії. Пам’ятаю стамбульський фінал, у якому був поставлений на коліна «Мілан». То був один із найкрутіших моментів мого дитинства. Якщо узагальнити, то «МЮ» — це моє дитинство, «Ліверпуль» — більш свідомий вік, а «Динамо» — то назавжди.

У США футбольна культура вболівання ще розвивається. Це лише третій або четвертий вид спорту за популярністю, тому багато про США в цьому плані сказати не можу.

«Думаю, що в УПЛ «Динамо» переможе»

– Як часто вдається ходити на стадіон (період карантину виносимо за дужки)?

– Це біль (посміхається). Насправді дуже рідко буваю на стадіоні. У мене вкрай насичений графік, у якому інколи трапляються вихідні. Проте й вони можуть частково перерости в робочий день. Тим більше, що з того часу, як я став співвласником ресторану, все це множиться на два та стосується не лише футболу. Наприклад, заздалегідь планую свої відпустки та купую квитки в іншу країну: лише так можу бути впевненим, що мені вдасться відпочити.

– А бували на виїзних матчах киян (в Україні або за її межами)?

– Був на «Олімпіаштадіоні», коли Динамо у півфіналі програло Баварії. Згодом цей стадіон закрили, але, коли я повернувся до Німеччини у 2006 році, то приїхав на цей стадіон, вийшов на поле та став на ту точку, з якої нам забили гол. Це була немов капсула часу, одразу пригадались усі події того дня. Це було нереально емоційно й дуже незвично. Того року там проходив Чемпіонат світу, і тоді вперше я відчув цей енергетичний шок, ці емоції, побачив, як уболівають люди з усіх куточків нашої планети. Словами це важко описати, але дуже хочеться повторити.

До речі, пам’ятаю, як після вильоту збірної Англії мені телефонувала бабуся та розповідала, що творилося в той час в Олдхемі. Там був справжній армагеддон: били вікна, машини. Одним словом, для англійців футбол — більше ніж гра.

– Любите теж побуцати м’ячик час від часу?

– Авжеж! Як правило, ми збираємось один раз на тиждень та граємо в міні-футбол. Інколи – у футбол на великому поле. Останніми місяцями, щоправда, в мене виходить приходити десь раз на два тижні. Усе це планую в особистому графіку, і всі члени моєї команди добре знають: якщо в моєму Google-календарі стоїть гра у футбол, чіпати її та щось ставити на це місце не можна в будь-якому разі.

– Ваша думка про призначення Мірчі Луческу головним тренером киян якось змінилася з моменту його презентації й до сьогоднішнього дня?

– Думаю, що зараз гра команди звичайно, стала кращою, про це важко сперечатися. Мабуть, це є саме його заслугою. У цілому вважаю, що політика клубу відносно цього є досить дивною, проте, повторюся, гра дійсно стала кращою, бо раніше мені було навіть боляче на неї дивитися. Ставлення з моменту призначення нового тренера трошки змінилося в кращий бік. Поки не думаю, що саме в цю команду я закохаюсь, як колись. Проте ставлюся нормальне, розумію, що інколи вороги стають твоїми друзями і навпаки. Усе, як у житті.

– Дайте прогноз для «Динамо» на цьогорічний розіграш УПЛ та на єврокубки.

– Мій прогноз такий: думаю, що в УПЛ «Динамо» переможе, а в єврокубках на нас очікує вихід до Ліги Європи, проте без стадії півфіналу. Наразі ще не бачу чіткого малюнку гри та зіграності команди, тому вважаю, що 1/4 Ліги Європи цього сезону буде за щастя.

«Шеф-кухар — це капітан команди»

– Нещодавно до вас завітав Дмитро Поворознюк, який знімав черговий випуск проєкту «Трендець». Він пообіцяв, що приведе до вашого ресторану Віталія Миколенка або Дениса Попова, якщо відео набере 15 тисяч лайків. Цю умову виконано. Тож чи заходили вже до вас у гості згадані футболісти?

– Також нещодавно про це згадував. Зараз у Діми дуже цікавий період у житті, він нарешті підписав контракт із професійним клубом, тому зайнятий цим проєктом. Чесно кажучи, не хочу його відволікати, бо розумію, що йому зараз, з одного боку, дуже цікаво, з іншого боку, дуже складно. Перша ліга — то, при всій повазі до змагань нижчих рівнів, не район і не область, там потрібно серйозно працювати. Дам йому ще пару тижнів і нагадаю про це, а зараз нехай поки звикає до навантажень (посміхається). Дуже хочу побачити його разом із футболістами «Динамо» в нашому ресторані.

– З ким зі світу спорту (не лише футболісти) ви знайомі? Серед них є ваші постійні клієнти?

– Ми знайомі з Еліною Світоліною. До слова, полюбляю дивитися теніс і часто переглядаю матчі українських спортсменів. Із тенісистів, окрім Еліни, у нашому ресторані був Сергій Стаховський. Уболіваю за них не менш палко, ніж за київське «Динамо». Відносно нещодавно познайомилися з Анною Різатдіновою, бронзовою призеркою Олімпійських ігор у Ріо та багаторазовою чемпіонкою світу та Європи з художньої гімнастики. Ми разом були учасниками проєкту «Мандруй Україною». Одного разу заходив і Олег Гусєв, але було помітно, що йому наша кухня здалася нереально дивною.

– Кого зі спортсменів хотіли би побачити у своєму ресторані?

– Зі спортсменів, мабуть, я би хотів побачити всіх біатлоністів, як і всіх легкоатлетів, тенісисток і тенісистів (посміхається). Звичайно, хотів би побачити Сергія Реброва. Усіх поіменно мені складно озвучити, надто вже багато їх. Тому буду радий всім спортсменам, які прославляють нашу країну у світі.

– Ви також розробили меню для шкільних їдалень. На вас не виходили представники футбольних клубів із аналогічною пропозицією?

– Наразі таких пропозицій не було, проте було би цікаво. Думаю, це буде крутий та смачний досвід як для мене, так і для команд.

– Ким є шеф-кухар, якщо висловлюватися футбольною термінологією? Головний тренер? Президент клубу? Капітан команди? Її MVP? Чи тут якась інша аналогія?

– Шеф-кухар — це капітан команди. Однозначно! Причому такий, знаєте, уже у віці, який пограв своє та може впевнено керувати гравцями на полі, підказуючи їм. А якщо говорити про мене, як про співвласника та бренд-шефа ресторану «100 років тому вперед», то відчуваю себе схожим на тренера. Такого, який бере активну роль у тренувальному процесі, спілкується з футболістами, а під час матчу завжди стоїть біля бровки та розмахує руками.

«Було нереально приємно від теплого прийому на Tribuna.com»

– Як узагалі з’явилася ідея власного блогу на Tribuna.com?

– Постійно читаю про спорт. Є якась хвилина вільного часу — заходжу й читаю. Інколи їм і щось переглядаю зі спортивних новин. Часто дивлюся футбол із друзями та бачу, що вони замовляють під час перегляду. Мене це не дуже тішило, бо розумію, що вони їдять ті чипси просто тому, що не знають альтернативи. Й от одного разу подумав: а чому б і ні. Є такий стереотип, що чоловіки не готують. Але я, як ніхто інший, знаю, що то міф. Просто нам, чоловікам, треба давати правильні рецепти. Отак і пішло.

Зараз лише звикаю до блогерства саме на цьому сайті, але мені було нереально приємно від теплого прийому на Tribuna.com. Це просто щось!

Ваш дебютний пост справді викликав бурхливу (і дуже позитивну) реакцію юзерів.

– Це було відкриття. Справді не очікував такого. Уявляв різні сценарії, але щоб ось так… Просто топ! Через це хочеться радувати людей ще більше.

– Типова їжа для перегляду матчу – це, зазвичай, снеки до пива. У своєму матеріалі ви познайомили читачів із фіш енд чіпс – смачною альтернативою чипсам, сухарикам і горішкам. А можливо якось поєднати перегляд матчу по ТБ і високу кухню?

– Звичайно, але це залежить від того, який у вас характер. Думаю, що розкажу про це у своєму блозі трохи згодом. А поки буду публікувати відносно прості рецепти.

– Після дебютного матеріалу наразі у вашому блозі затишшя. Як я розумію, це можна вважати своєрідним затишшям перед «бурею» дописів?

– До речі, днями вийде другий пост. Цього місяця в нас була велика перемога: ми зареєстрували борщ у національному переліку культурної спадщини. Я працював над цим понад рік і от, нарешті, ми досягли своєї мети. Про це написав «The Washington Post», «The Times» і багато інших світових видань. Це дуже круто, проте нам довелося трохи посунути мої публікації на Tribuna.com. Але зараз повертаюся до цього.

– І насамкінець невеликий бліц. Кому з європейських клубів зараз симпатизуєте?

– Мабуть, це «Аталанта». Полюбляю коли андердоги стають сильними та чинять гідний супротив європейським топ-клубам. До того ж там грає Малиновський.

– А з європейських гравців?

– Оригінальності тут не буде. Певен, що Роналду є найкращим. Дуже приємно бачити, як людина демонструє такі результати протягом величезного відрізку часу. З молодих гравців мені симпатизує Ерлінг Холланд, який нереально круто виступає за дортмундську «Боруссію». А також вкрай цікаво спостерігати за тим, на скільки ще вистачить сил у Златана.

– На якому стадіоні мрієте побувати?

– Мрію побувати на «Сантьяго Бернабеу», а також дуже хочу повернутись на «Олд Траффорд».

– Якщо не зважати на любов до Реброва і до його позиції на полі, ким бачите себе на футбольному полі?

– Бачу себе на позиції лівого крайнього захисника, як би це дивно не звучало.

– З якою стравою у вас асоціюється «Динамо»?

– З олів’є. Усі його люблять, воно не дуже корисне, є пережитком радянської доби, але всі ми хочемо, аби це олів’є стало корисним, сучасним і приносило задоволення.

– Улюблене хобі, окрім кулінарії?

– Рибалка.

– Ваша улюблена страва?

– Обожнюю запечені язики кролика з картопляним пюре.

Фото: iнстаграм Євгена Клопотенка

Лучшее в блогах
Больше интересных постов

Другие посты блога

Все посты