Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Про все і ні про що

Куртки, «Mortal Kombat» і Винник. У Києві пройшов унікальний ММА-турнір

Після оголошення завдання 1/2 фіналу блогерського турніру (репортаж) друга половина дня в п’ятницю  ознаменувалася для мене пошуком спортивних заходів, які мали відбутися в столиці на вихідних. Виявилося, що таких було всього чотири: матч УПЛ «Олімпік» – «Карпати», матч Першої ліги «Оболонь-Бровар» – «Минай», етап відкритого чемпіонату «Столичний» з пляжного волейболу серед змішаних команд і ММА-турнір GCFC MMA 8.

Футбол був занадто передбачуваним варіантом, тому довелося відмовитися від посильної допомоги бомжу й Кріштіану Роналду на матчі УПЛ та автографів Кобіна й Кополовця на грі другої за рангом футбольної ліги України. Відвідинам пляжного волейболу перешкоджала не зовсім пляжна погода, а також імовірність наштовхнутися там на свого суперника по півфінальному раунду. Тому було обрано бійцівський турнір. А пару годин маніпуляцій і махінацій дозволили організувати собі акредитацію на цей захід.

Що таке GCFC MMA і з чим його їдять?

Турнір GCFC MMA унікальний своїм форматом. Від інших подібних змагань він відрізняється тим, що бійці виступають одягненими в спеціальні борцівські куртки, як у самбо, джиу-джитсу, дзюдо, що дозволяє спортсменам розширити арсенал технічних прийомів. А в усьому іншому це старе добре ММА з вертушками, хай-кіками і сабмішенами.

Турнір, проведений у суботу, 17 серпня, у столичному «Зеленому театрі», був уже восьмим за ліком. Як розповів організатор змагання й президент організації бойового самбо «Sambo Combat Pro Ukraine» Олексій Плешаков, промоушен постійно розширюється: «Змагання пройшли довгий шлях, адже перший наш турнір було проведено ще 2017 року в Умані, а вже наступного року ми плануємо організацію боїв під егідою GCFC MMA у Білорусі. Наші змагання унікальні: це єдина у світі бійцівська організація ММА в спеціальних борцівських куртках, визнана міжнародними рейтинговими платформами «Sherdog» і «Tapology».

Коли я приїхав на місце проведення турніру, виявилося, що мене немає в списках акредитованих журналістів. І поки я поглядом шукав місце, де можна перелізти через паркан, моє ім’я таки знайшлося, і, отримавши заповітний пропуск, я потрапив усередину.

Варто відзначити, що турнір відбувався під відкритим небом, хоча я думав, що він проходитиме в приміщенні (так, я вперше був у "Зеленому театрі"). Це вносило свої корективи в бої, зважаючи на невеликий дощик, який час від часу поливав спортсменів і глядачів, і на не дуже літню температуру.

«Традиційно», як і для будь-яких заходів у нашій країні, час початку, указаний в афіші, за великим рахунком нічого не означав. Бої, заплановані на сьому годину, розпочалися з годинним запізненням. Тому кількість людей у черзі до бару іноді була більшою за кількість глядачів, які очікували на двобої.

Спеціальним гостем турніру став колишній чемпіон UFC Олег Тактаров (не знаю чому, але він мені нагадує соліста гурту «Табула раса» Олега Лапоногова). Я запитав Олега про те, хто сильніший: він або Чак Норріс. Тактаров відповів, що непристойно ставити такі питання, бо Чак уже дідусь. Після такої відповіді перед моїми очима промайнуло все життя. На щастя, цього разу Чак Норріс пробачив.

Глядачі: від фанів Брюса Лі до спортсменів зі зламаними руками

Запам’яталася величезна кількість дітей на трибунах: змагання відвідали не тільки багато сімей із дітлахами, а навіть цілі дитячі секції бойових мистецтв. На питання, чим їм подобаються єдиноборства, дітлахи відповідали по-різному: хтось не став футболістом, але зацікавився контактними видами спорту; в інших Джекі Чан і Брюс Лі є кумирами; треті хочуть уміти постояти за себе. Усі діти дружно сказали, що поки не використовували свої навички поза тренувальними залами. Пам’ятаю, як сам у дитинстві двічі всього сходив на карате, але потім довго показував усім знайомим, чого встиг навчитися за цей час.

Глядачів, які й самі є бійцями, можна було легко впізнати, дивлячись на відстовбурчені по-бійцівськи вуха. Один із них, Сергій Мудрицький, раніше сам брав участь і перемагав конкретно в цьому турнірі. Я запитав, чи можна було би провести бій у звичайних банних халатах. Сергій, розсміявся: «Якщо зав’язати правильно пояс, то чому б і ні! Видовищності це точно додало б». Ще один глядач прийшов навіть зі зламаною рукою. Сказав, що займається тхеквондо і пошкодив руку на тренуванні, але в октагон ніколи не зайшов би.

Традиційне питання до дівчат і жінок про те, що вони тут роблять, теж принесло різні відповіді: сюрприз для коханого, підтримка друзів-бійців, бажання відкрити для себе щось нове, подивитися на Серьогу (про це нижче). Але всі були одностайні щодо того, чи жіноча це справа – бити морду. На думку прекрасної статі, це нормально, до того ж дівчата повинні теж уміти захистити себе.

На жаль, не вдалося запитати про це безпосередньо в самих дівчат-бійців, які мали вийти в октагон. Можливо, Бог вирішив уберегти мене від потенційних неприємних наслідків таких питань. Леді відмовилися, аргументувавши це передматчевими забобонами. Взагалі бійці неохоче йшли на контакт перед боєм. Було видно, що вони концентруються і не хочуть ні на що відволікатися. Окрім того, спортсмени в цей час тренувалися або робили розминку. На жаль, вдалося зафіксувати лише розминку чоловіків (смайл).

На передматчеве флеш-інтерв’ю погодився Дмитро Міщенко, боєць, який мав відкривати вечір: «Тут всі спортсмени володіють одночасно кількома техніками. Наприклад, я сам займаюся греплінгом, боксом, самбо, боксом, кікбоксингом, вільною боротьбою. Я не новачок у ММА, але в турнірі такого формату беру участь вперше». Забігаючи наперед, відзначу цікавий факт: кілька бійців, до яких я підходив за коментарями і які відмовилися, програли, а Дмитро виграв! Тому, якщо це читає хтось із менеджменту «Динамо», я з радістю допоможу вам і візьму інтерв’ю в гравців клубу.

Окрім того, вдалося поспілкуватися з людьми, без яких турнір не зміг би відбутися: рефері, катменами, медиками, фотографами, телекоментаторами. Усі були єдині в тому, що формат змагання не залишить нікого байдужим і що вечір обіцяє бути цікавим. Наприклад, Микола Чорний, суддя турніру, сказав: «Куртка бійця сприяє щільності захвату, дозволяє виконувати унікальні прийоми, зокрема нею навіть можна душити суперника». Він відзначив, що головне для рефері – життя спортсмена і чесне суддівство.

Саме цими словами закінчив представлення бійців і суддів ринг-анонсер турніру Володимир Такудіс, який сказав, що підслухав цю фразу незадовго до початку боїв. Дрібниця, а все одно було приємно це почути, хай навіть з мого тут було тільки питання, а не відповідь.

Файт-кард

Поєдинки проходили у трьохраундовому форматі по 5 хвилин. Перший бій вийшов найбільш брутальним. Дмитро Міщенко (5-1) зустрічався з марокканцем Юссефом Муджаном (0-0) на прізвисько «Марокканський лев». Дмитро швидко перевів бій у партер і за півтори хвилини нокаутував суперника. Та так сильно, що того пару хвилин приводили до тями медики. Переосмислюючи народну мудрість: «На словах ти лев марокканський…» (і далі за текстом).

Після бою Дмитро сказав, що поєдинком задоволений. Боєць додав, що намагається рівнятися на Хабіба Нурмагомедова, а в планах – потрапити в американський промоушен. На прохання залишити прогноз на бій Корм’є проти Міочича, хлопець відповів: "Стіпе переможе". Прогнозист із нього, як виявилося згодом, теж хороший.

Окрім того, пісня, яку Міщенко обрав для свого виходу, претендувала на найоригінальніший трек вечора. Боєць аргументував це тим, що він є віруючою людиною, а сама пісня йому подобається, бо вона «правильна».

У другому бою Олексій Заєць (6-1) переміг Данила Мартиросяна (3-11). Поєдинок запам’ятався більше несамовитим уболівальником, який протягом бою кричав із останніх рядів: «Души!». Правда, Олексій закінчив бій не задушливим, а больовим прийомом на коліно в першому раунді. Проте навряд це розчарувало його персонального фана.

Так само швидко закінчився четвертий бій між дебютантами Владиславом Руднєвим (0-0) та Андрієм Савчуком (0-0). Перемогу відсвяткував Руднєв за допомогою того ж прийому, що і Заєць.

Між ними вклинився третій поєдинок, який уперше не закінчився в дебютному раунді. Олександр Шевченко (0-0) в партері добряче приклався кулаками до Ярослава Солодовника (1-2), змусивши того капітулювати в другому раунді.

П’ятий бій змусив мене пережити дежавю. Знову українець (Анатолій Тарасенко (1-2)) проти марокканця (Хафід Айоуб (0-0)). Знову та сама пісня «Вера вечна, вера славна», яка супроводжувала нашого бійця. І знову швидкий нокаут гостя. І не просто швидкий, а найшвидший за вечір! Тарасенку для цього знадобилося лише 28 секунд.

На екваторі вечора гостей розважив піснями репер Серьога зі своїм проектом «Полиграф ШарикOFF». Публіка підспівувала неохоче, помітно оживившись лише на перевіреному хіті про автомобіль від баварського виробника. Найбільше, як не дивно, відривалися діти. Вони взагалі були ледь не найактивнішими вболівальниками, особливо підтримуючи наших бійців у поєдинках проти іноземних спортсменів.

Шостий бій позиціонувався організаторами як головний цього вечора. Дивним виглядав його порядковий номер, адже такі бої зазвичай залишають на десерт. Дмитро Баток (7-3) здолав задушливим прийомом Сергія Мудрицького (2-0). Дмитро виявився членом фанатського руху «Родичі», які активно підтримували його, а після перемоги скандували: «Динамо!» На питання, де їх можна зустріти ще, крім футболу й ММА, ультраси відповіли: «Скрізь: від футболу й аж до фронту».

У сьомому поєдинку вечора Джангір Насібов (2-7) з України здолав литовця Вадима Валуєва (0-0) усього за 53 секунди, що стало другим найшвидшим нокаутом GCFC MMA 8.

Лише у восьмому бою спортсмени пройшли повну дистанцію – усі 15 хвилин. Українець Ігор Потеря (13-2) та Микола Гарбуз (0-2) із Молдови практично весь бій провели в стійці, атакуючи не надто активно. Потеря, фаворит двобою, намагався хоч якось компенсувати невисокий темп сутички елементами шоу в стилі Василя Ломаченка та Роя Джонса-молодшого. Ще поєдинок запам’ятався «обміном люб’язностями»: бійці по черзі перевірили один одного, чи залізні в них… нерви, що призвело до двох медичних тайм-аутів. На щастя, все обійшлося. Перемогу відсвяткував спортсмен із України, якому одноголосним рішенням віддали перемогу судді.

Ще однією фішкою бійця з України стала пісня, під яку він ішов до октагону. Точніше, пісня була абсолютно нормальною. Це був патріотичний трек «Перлина Україна». Незвичайним (як для цього змагання) був її виконавець. Напевно, це був перший у світі випадок, коли на турнірі ММА лунав Олег Винник.

Останні два поєдинки були жіночими. І бій під номером 9 сміливо можна назвати найяскравішим двобоєм усього турніру. «Молоді вовчиці», дебютантки Дар’я Регіль (0-0) і Надія Гончарова (0-0), незважаючи на відсутність досвіду, а може, якраз і завдяки цьому, видали 3 раунди безкомпромісної боротьби. Важко було визначити, хто переміг. З цими труднощами зіткнулися і судді, які лише роздільним рішенням віддали перемогу Надії Гончаровій. Але її суперниця явно не погодилася з таким результатом, як і половина глядачів, що зустріли фінальний вирок бою свистом.

В останньому двобої зійшлися Тетяна Лящук (0-1) і Мілана Ятімова (2-1). Перемога залишилася за Тетяною Лящук, яка в другому раунді добила суперницю в партері.

Після закінчення поєдинків я поцікавився думкою ринг-анонсера турніру Влодимира Такудіса про те, чим йому найбільше запам’ятався GCFC MMA 8. Володимир теж відзначив бій Регіль – Гончарова як найвидовищніший, а ще йому сподобалися шоуменські здібності Ігоря Потері. На запитання про справедливість перемоги Надії Гончарової Такудіс тактично відповів: «Я не є професіональним суддею ММА, щоб це вирішувати».

Відзначу, що турнір мав, як на мій дилетантський погляд, один мінус: іноді рівень бійців значно відрізнявся, у результаті чого відразу половина боїв закінчилася занадто швидко.

Проте GCFC MMA 8 зміг похвалитися цікавою технічною фішкою – особливою статистичною системою. Завдяки їй глядачі мали змогу бачити на великих екранах не лише бійців, а й «смужки здоров’я» біля імені кожного зі спортсменів, як у «Mortal Kombat», а також їхній пульс, місце, куди був завданий удар та назви прийомів, які проводили бійці, у режимі реального часу. В окремі хвилини задивлявся не на октагон, а саме на екрани, і здавалося, що в такі моменти дуже не вистачало джойстика під рукою.

Мій дебютний похід на ММА-турнір усе ж таки залишив гарні враження. Настільки, що мені захотілося подивитися в прямому ефірі UFC 241, що мав пройти вночі за Києвом. Такого бажання не було навіть перед боєм Конора і Хабіба. Тому, натхненний побаченими боями… я благополучно проспав реванш Корм’є і Міочіча. Як виявилося, Морфей уміє нокаутувати не гірше за Стіпе!

P.S. Чекав до останнього, сподіваючись, що відео боїв з'явиться на якомусь ресурсі. На жаль, цього не відбулося й досі. А без відео цей репортаж був би неповноцінним. Тому ловіть записи двох боїв із GCFC MMA 7.

 

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...