Бої за життя. Бокс в нацистських таборах смерті

Жахлива реальність Другої світової.

Багато хто знає про «Матч смерти» між німецькими та радянськими футболістами в окупованому Києві. Але нацисти не один раз використовували спорт для знущання з підвласних їм людей. Улюбленим видом спорту СС був бокс. Тіла в’язнів концтаборів перетворювались у живу зброю для ідеологічних уроків – наприклад підтвердження расової теорії переваги німців.

Одночасно бокс для окремих людей став інструментом для захоплення влади серед співкамерників або дорогою до виживання.

Перший концтабір – Дахау – відкрився ще в 1939 році, але вся система «перевиховання» і знищення сформувалася поступово, по мірі підсилення апарату СС. Спочатку війни терор проти комуністів, гомосексуалістів і інших ворогів арійського режиму доповнило знищення в таборах євреїв. Всі хто потрапляв у табір, втрачали ім’я, майно, будь-які права і признаки самостійної особистості.

Але навіть у такому жахливому та абсурдному світі знаходилося місце для музики, кіно, театру і спорту.

Бокс – єдине шоу

Віктор Перес, французький єврей із Тунісу, чемпіон світу в легкій категорії, був заарештований в 1943 році за відмову носити жовту зірку. В Аушвіці – ІІІ його заставили вийти на ринг проти есесівця, який важив у два рази більше нього. Ще більш відомим боксером концтабору був Тадеуш Петшиковский, довоєнний чемпіон Польщі в легкій вазі.

Віктор Перес

1940-го Петшиковський брав участь в обороні Варшави. Після капітуляції намагався потрапити до Франції і там приєднатися до польського війська, проте під угорсько-югославським кордоном його схопили й згодом передали Німеччині.

Німецькі охоронці не знали, що Тадеуш колись професійно боксував. Він ішов на свій перший концтабірний поєдинок на ринг, облаштований на кухні, з суперником важчим на 30 кілограмів, колишнім віце-чемпіоном Німеччини у середній вазі Вальтером Даннінгом. Поляк перевершив Даннінга в майстерності і у другому раунді достроково завершив поєдинок. Німці ненавиділи його за перемоги над арійцями, перевели в табірну лікарню, де «експериментально» заразили тифом, але боксеру вдалося вижити. Протягом п’яти років Тадеуш Петшиковський був в’язнем трьох концтаборів. 15 квітня 1945 року його і інших ув’язнених визволили британські солдати.

В Маутхаузені прославився Сегундо Еспалларгас, іспанський республіканець він виходив в ринг кожну неділю по особистому наказу начальника табору.

Тадеуш Петшиковский

Людей для боксу відбирали зразу при надходженні нової партії в’язнів. Встановлювали повноцінні ринги, бійцям давали шкіряні рукавиці та навіть дозволяли вибрати собі секунданта зі співкамерників. Але раундів було небагато і судили не завжди за правилами. Пускали на матч тільки охоронців, офіцерів і деяких капо (наглядачі з-поміж ув’язнених).

Причина цьому була очевидні: концтабори спеціально будували далеко від міста, в максимальній географічній локалізації від світу. Есесівцям необхідно було самим придумувати, як розважатися і розслаблятися після своїх «стресів» і для цього вони використовували в’язнів. Бокс був найпопулярнішим і видовищним видом спорту.

Зламанні іграшки

Але шоу цим не обмежувалось: в’язні працювали живими макетами для охоронців і офіцерів СС, які били їх і так відпрацьовували ударну техніку, комбінації. Чемпіона Німеччини по боксу 1933 року – цигана Йоганна Тролльмана змусили служити об’єктом для тренування німців. Так само ж вчинили й з Пересом.

Бокс для Третього Рейху був спортом номер один. Бокс особисто хвалив Гітлер (в Mein Kampf), про нього нацисти знімали фільми та писали книги, він увійшов в навчальну програму шкіл, яка готувала майбутню еліту рейху. Від всіх членів СС вимагалося щоденне тренування і здача спортивних нормативів: бокс був найсильнішим вихованням хоробрості та бойового духу.

Легкі перемоги есесівців над колишніми європейськими чемпіонами зміцнювало їх віру в расову перевагу арійців: на ринзі всім здавалося, що євреї, без підтримки корупційної системи спортивного шоу-бізнесу, слабкі та безпорадні. У будь-якому випадку про боксерів ніхто не турбувався: коли одна «іграшка» ламалася, завжди можна було її замінити.

Йогганн Тролльман

Такі правила боїв мали неоднозначні наслідки для професійних спортсменів. Есесівці, яким видовищні поєдинки були цікавіші ніж побити замучених в’язнів, видавали боксерам більшу пайку і направляли на легші роботи. Щоденна пайка в’язня (1700 калорії) була недостатня для відновлення сил, що гарантувало повільну смерть від недоїдання. Боксери працювали на кухнях, складах, лазаретах. На цих роботах легше було добути їжу, одяг і ліки, а сил йшло менше. Віктор Перес працював на кухні, Тадеуш Петшиковський у корівнику.

Хоч від жахливого концтабірного життя боксерів обмежувал, шанси померти на ринзі для них були майже стовідсоткові – до них було таке саме відношення, як і до інших в’язнів. Не дивлячися на рефері, секундантів, раунд і рукавиці – бої проводилися з повною перевагою німців у фізичній і ваговій формі. Один із колишніх чемпіонів дійшов до повного спустошення і помер під час маршу смерті 1945 року, коли в’язнів переганяли в середину Німеччини. Йоганн Тролльман завжди вів нерівний бій: худий і голодний проти ситих і фізично сильних солдатів. Він був вбитий концтабірним капо.

Таємні бої серед ув’язнених

Бокс в концтаборі не обмежувався розвагами для начальства. Ближче до кінця війни, літом 1943 року, у неділю в’язні самі влаштовували матчі (бокс і футбол) – все добровільно. Бокс процвітав в Маутхаузені та в Бухенвальді, де бої влаштовували в концтабірному кіно або в лісі близько табору. В це важко повірити, знаючи про те, що в’язні працювали від ранку до вечора і помирали. Але не можна забувати, що в кожному концтаборі були свої – старші по бараку, наглядачі – така собі місцева еліта. Вони й організовували бої.

Є й інша причина несподіваного розквіту табірного боксу в 1943-1944 роках. Коли Німеччина почала програвати війну, у в’язнях вони побачили промисловий потенціал. СС вирішило зменшити рівень смертності, серед робочих верств населення табору і заради цього збільшили пайок, почало надавати медичну допомогу, приймати посилки Червоного Хреста, дозволили деяким в’язням відвідувати борделі та кінотеатри. Фактично ці міри допомогли все тим же привілейованим групам – капо, німці-в’язні, але слов‘яни, євреї та цигани продовжували помирати тисячами. 

Якщо подивитися на всю історію боксу в концтаборах, то цей спорт скоріше був на стороні рабства, а не свободи. Його обожнювали в Третьому Рейсі, він був обов’язковим в СС – і саме нелюдські господарі таборів влаштовували для себе криваві спектаклі за участю в’язнів. Для самих спортсменів бокс став лотереєю: так, вони могли протриматися довше на підсиленому пайку, але водночас ризикували загинути – і особливо після перемог, які забирали всі сили й могли розізлити концтабірне керівництво.