Домінація «Баварії» в Бундеслізі може стати її головною проблемою. Колонка Філіппа Лама
У нових керівників клубу серйозний виклик.
Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com.
Починаючи з 2013 року, чемпіоном Німеччини щосезону стає одна й та ж команда. «Баварія» сьогодні святкує десятий титул поспіль. Десятиліття домінації – це щось новеньке для п’ятірки топових ліг Європи. На континенті такої статистики добились лише ризьке «Сконто», «Динамо» Загреб, «Русенборг» та берлінське «Динамо» в чемпіонаті Східної Німеччини.
«Баварія» – клуб, який виграє трофеї. За минулих 50 розіграшів Бундесліги команда фінішувала на вершині 30 разів. Все завдяки унікальній ідентичності – це клуб його гравців. Одне успішне покоління змінює інше, представники якого стають на довгий час тренерами команди. Це ядро компетенції, сформоване на полі.
Підвалини цієї ідентичності закладали Майєр, Беккенбауер, Мюллер – доморощені гравці, які стали футболістами світового рівня. Вони були подарунками долі для клубу та всієї нації. Їхня команда, яка виграла Кубок чемпіонів тричі, запрограмувала на лідерство майбутні покоління.
В кінці 70-х Улі Генесс взяв відповідальність за клуб на себе. Він вів його вперед понад сорок років разом з колишнім одноклубниками – Францом Бекенбауером та Карлом-Гайнцом Румменігге. Разом вони утворили лідерську групу, яка допомогла клубу зайняти виняткову позицію в Німеччині.
Відтоді клуб опирається на принцип, дозволити собі який в Німеччині може лише він. Найкращих німецьких футболістів або загалом найкращих гравців Бундесліги купує саме «Баварія», в складі якої їм доводиться самостверджуватись в умовах потужної конкуренції.
Звичайний німецький футболіст «Баварії» майже автоматично стає гравцем національної збірної країни. В ранніх 80-х такими були Румменігге та Брайтнер, в кінці десятиліття – Маттеус, Бреме та Аугенталер, в середині 90-х – Кан, Клінсманн і той же Маттеус, а ще пізніше Баллак.
Якщо гравець родом з Мюнхена чи регіону, це додаткова ідентифікація для клубу, яка вивільняє ще більшу силу. Бо так формуються великі команди. З 2005 року – як це було і 40 років тому – виросла команда доморощених гравців світового рівня. Швайнштайгер, Мюллер та я надавали особливе значення клубному мотто «Mia san mia» (баварська варіація вислову «Ми є тими, хто ми є» – Tribuna.com). Сьогодні Мюллер та Нойєр завойовують титули разом з Левандовським. У 2020 році команда повторила золотий хет-трик, як і у 2013-му.
У «Баварії» та Мюнхена є все, що сприяє успіху: сучасний стадіон, чудове місто, багато вболівальників. Насправді в Німеччині достатньо локацій з подібним потенціалом. Але «Гамбург» позичав гроші у вболівальників, та все одно вилетів. Як і «Шальке», «Айнтрахт», «Кельн», «Герта». «Боруссія» взагалі ледь не збанкрутувала два десятиліття тому, втримавшись на фінансовій крапельниці «Баварії».
З 1997 року Бундесліга – друга найпотужніша у фінансовому плані ліга світу – чекає, щоб хтось інший, окрім «Баварії», виграв Лігу чемпіонів.
З одного боку, такі умови комфортні для «Баварії». Клуб найчастіше, ніж будь-хто інший у Німеччині, бере участь в Лізі чемпіонів та користає з економічного зростання топового європейського турніру. З 1998 року оборот мюнхенців збільшився більш ніж у шість разів.
З іншого боку, нависає небезпека. З кінця 80-х років, коли італійські промисловці фінансово накачували місцеві клуби, Серія А була домінантною лігою протягом усього десятиліття. Маттеус, Бреме, Клінсманн, Феллер і Гесслер – чемпіони світу 1990 року у складі збірної Німеччини – проводили в Італії найкращі роки своєї кар’єри. У цей період, коли майже кожен фінал не обходився без участі «Ювентуса» чи «Мілана», «Баварія» не виграла Лігу чемпіонів ні разу.
Тепер, мабуть, настали золоті часи англійської Прем’єр-ліги, яку фінансують багаті підприємці з усього світу, а також цілі держави, які таким чином хочуть покращити репутацію. Цього року ми можемо побачити третій англійський фінал ЛЧ за чотири роки. Винятком став лише сезон 19/20 року, коли плей-офф проходив у скороченому форматі та в складних умовах пандемії.
Ця паралель з італійською епохою може мати наслідки. Сьогодні найкращих тренерів світу приваблює Англія, а найбільш жадані гравці Бундесліги більше не переходять у «Баварію», як щось саме собою зрозуміле. Як це ще у 2014 році робив Левандовський, перейшовши з «Боруссії».
Найближчим часом Голанд, ймовірно, перейде в АПЛ, як це зробив Гаверц двома роками раніше. Такі ж розмови кружляють навколо Гнабрі. Якщо видатні таланти цього покоління бачитимуть більшу привабливість в англійському чемпіонаті, ніж у німецькому, це стане проблемою як для «Баварії», так і для Бундесліги.
«Баварія» не зможе розраховувати на підтримку Німеччини в цьому протистоянні між лігами, бо слабке місце Бундесліги може ще дужче послабити її в довгостроковій перспективі. Можливо, цей процес уже проходить. З 2010 по 2016 роки мюнхенці шість разів доходили до півфіналу ЛЧ і тричі – до фіналу. З 2017 по 2022 роки команда лише двічі грала у півфіналі. У цьому сезоні «Баварія» вилетіла ще до півфіналу вдруге поспіль, чого не було з 2009 року. Цього разу не вдалось пройти аутсайдерів із «Вільяреала».
Це відбувається саме в той час, коли з клубу йде старе покоління керівництва. Довгий час Генесс, для якого «Баварія» була справою життя, керував клубом як його власник. Сьогодні на чолі клубу також двоє його колишніх гравців – Хасан Саліхаміджич та Олівер Кан, переможці Ліги чемпіонів у 2001 році в складі «Баварії».
Виклик для обох полягає в тому, щоб зміцнити команду уже зараз, коли всі прагнуть інвестицій і ніхто не говорить про власні молоді таланти. Зробити це треба в дусі традицій клубу та нації, коли Мюнхен стає рідним для усіх німецьких та світових зірок футболу. Бо належати до когорти найсильніших в Європі – прагнення «Баварії».
Фото: Thomas Frey/dpa, IMAGO/Markus Fischer, Sven Hoppe/dpa
