Що робить Ґвардіолу золотим стандартом світового футболу. Колонка Лама на Tribuna.com
Колонка Філіппа Лама на Tribuna.com.
Колишній чемпіон світу та турнірний директор Євро-2024 Філіпп Лам аналізує футбольні теми та обговорює їхнє стратегічне значення для суспільства, економіки та політики.
Серія колонок «Погляди футболіста» записана журналістом видання Zeit Online Олівером Фрічем та публікується в різних європейських країнах як вітальний жест усьому континенту. В Україні їх можна читати ексклюзивно на сайті Tribuna.com. Версія російською мовою тут.
Я багато чого пам’ятаю з часів роботи з Ґвардіолою. «У важливих матчах, – казав він мені, – я просто ставлю в старті найкращу одинадцятку». Вчитайтесь уважно – у цьому реченні суть футболу. Це якість індивідуальності. Гвардіола – топ-тренер, який цінує навички та таланти своїх гравців.
Деякі тренери прагнуть применшити складність футболу. Ґвардіола ж хоче її опанувати. Його роботу можна порівняти з шаховим гросмейстером або керівником оркестру, які намагаються витиснути найкраще з кожної фігури чи інструменту. Щоправда, футбольний ансамбль грає не по заданих нотах – простір дій футболіста є варіативнішим, ніж опції у шахових фігур. Не так просто розпізнати, що хтось збирається зробити або може зробити на полі. Ще важче це описати.
Видатний тренер швидко розпізнає, хто що вміє та хто буде його центральним гравцем. Потім він пояснює кожному його сильні та слабкі сторони на фоні інших. Він щодня регулює призначення та роль кожного футболіста. Ґвардіола робить це з таким захопленням, якого я ще ніколи не спостерігав. Абсолютно кожен – навіть ті, хто не отримує ігрового часу – знають, що тренер має рацію. І це забезпечує йому абсолютний авторитет.
Команда потребує допомоги тренера, особливо під час матчів. Ґвардіола тренує інтенсивно, тому перемагає. Такі лідери, як Кевін де Брюйне, в іграх беруть на себе вплив на команду – так ідеї Пепа передаються іншим гравцям. Кайла Уокера – нетипового гравця Ґвардіоли в позиційному плані – він зробив набагато кращим. Він лояльний до усіх й усіх захищає.
Ілкай Ґюндоґан – гравець Пепа від і до, завжди тонко розуміє позицію команди. Він завжди поводиться коректно, його забіги однаково ідеальні як в атаці, так і в обороні. Він знає, коли притримати м’яч, а коли саме час просувати його вперед. Це вміле управління ризиками. Він добре відчуває, де закінчиться момент, тому його голи здаються несподіваними. Ґвардіолі потрібні такі гравці. З іншого боку Ґюндоґан найбільше виграє від роботи з тренером, бо засвоює та насолоджується тим, що творить Пеп.
Так твориться єдність групи. Команду Гвардіоли впізнають моментально, навіть якщо телевізійна картинка була б чорно-білою. Вільний біг, послідовність передач, розташування гравців, дриблінг, те, як команда просуває м’яч уперед і втискає гру в половину поля суперника. Це не те, чого тренер може легко досягти, просто роздаючи вказівки у роздягальні. Щоб досягти такої повсякденної домінації, треба багато працювати.
В Манчестері у 2016 році він почав з перебудови складу. І після фінішу на третьому місці команда взяла два чемпіонства та срібло. Тепер він знову на вершині без жодних «але». Його команда ніколи не опускається нижче певного рівня, чим мінімізує випадковість у всіх 38 іграх.
Для англійських клубів чемпіонат й так є вирішальним змаганням з широченним потоком грошей всередині. Конкуренція жорстка. Серед одинадцятьох клубів з найбільшим у світі обігом капіталу більш ніж половина – з Англії. Кожен з найкращих шести-восьми клубів має мінімум трьох-чотирьох гравців виняткової якості.
Ця концентрація є унікальною. За минуле десятиліття чемпіонство в Англії брали п’ять різних команд. І з них лише «Ман Сіті» Ґвардіоли зміг захистити титул – лише раз, у 2019 році. Він також виграв п’ять з десяти кубкових трофеїв.
Однак, щоб виграти Лігу чемпіонів, потрібна удача при жеребкуванні та в іграх на виліт. Починаючи з 1/8-ї або чвертьфіналу, в грі зазвичай залишається десятка великих клубів Європи. Якщо у квітні чи травні не всі твої топ-гравці в формі, буде важко. Значення найталановитіших теж зростає.
В «Барселоні» у Ґвардіоли було чотири-п’ять футболістів, яких регулярно включали в символічні збірні року. В Манчестері аж такого вибору у Пепа немає, попри великі інвестиції. Як колись він сам заявив, вундеркінди типу Кіліана Мбаппе чи Неймара надають перевагу мегаполісам на кшталт Лондона та Парижа, або клубам з величною історією. Тому за складом команди «Ман Сіті» не є фаворитом. Тим паче, що Серхіо Аґуеро – гравець якраз із особливим талантом – через травми уже не здатен заграти в повну силу.
Якщо пригадати найуспішніший етап Ґвардіоли в Іспанії, то можна простежити, як Пеп адаптується. Його «Барселона» була добре збалансованою командою, де кожен гравець міг зіграти на будь-якому інструменті. Виграючи титули у 2009 та 2011 роках, вони просто душили суперників. Цей стиль став можливим, бо весь клуб наслідує ідеї Йогана Кройфа про тотальний футбол. Ґвардіола бачить себе у продовженні цієї традиції – він хотів би випускати на поле одинадцятьох Іньєст.
Але поза «Барселоною» йому довелось йти на компроміси зі своїм ідеалізмом. У Мюнхені він дозволив Франку Рібері та Ар’єну Роббену діяти на флангах атаки, натомість двох фулбеків зміщав у центр, коли команда володіла м’ячем.
У збалансованішій АПЛ Ґвардіола не зміг би досягти того ж рівня домінування, який був у «Барселони» та «Баварії». Сьогодні «Ман Сіті» грає в більш захисному стилі, покладаючись на атлетичних захисників, які добре грають на другому поверсі. Команда іноді віддає м’яч, відходить назад, осідає у власному штрафному, переводить подих, вичікуючи контратаки. Він також навчився цінувати прості голи з кутових або після дальніх ударів – вони теж бувають привабливими.
Тепер Пеп не лише адепт ультраатакувальної тікі-таки. Сьогодні Ґвардіола розвиває здібності гравців з обох боків – як діяти і в атаці, і в захисті. Я був атакувальним захисником, саме тому, мабуть, ми так добре поладнали. Під його керівництвом захисники «Ман Сіті» вправніше організовують оборону. Навіть Жером Боатенг казав, що Ґвардіола дав йому ключові уроки. Ми, гравці «Баварії», отримали користь від роботи з Пепом як індивідуально, так і колективно.
Це не суперечність. У Ґвардіоли кожен повинен робити внесок в інтересах команди. Він навіть вигадує позиції для абсолютно виняткових гравців. Наприклад, для Мессі, який в Пепа виріс у своєрідне диво світу, він переосмислив роль центрального форварда. Він просто знає, що долю великих матчів визначають великі гравці. Творчість важливіша за схему. Його футбол – це свято індивідуальності. Ґвардіола віддає належне своїм гравцям і не ставить вище них ні себе, ні схеми гри – як-то 4-3-3 або 3-5-2. Він для них друг та слуга.
Фото: © imago sportfotodienst, Ulrich Hufnagel, Salvio Calabrese
