«Наші хлопці на війні – справжні герої. У них кожен день на волосинці». Ігор Потеря – про війну, тероборону та дебют в UFC
Ексклюзивне інтерв’ю з українським дебютантом UFC.
Український боєць Ігор Потеря 30 липня проведе дебютний поєдинок в UFC. Його суперником стане румун Ніколає Негумеряну (12-1). В ефірі боксерського інстаграму Tribuna.com ми запитали, які емоції в Ігоря перед дебютом в промоушені, а також поговорили про війну, тероборону та багато чого іншого.
– Де ти зараз знаходишся і як проходить підготовка?
– Я зараз знаходжусь в Америці. UFC надіслали офіційного листа, що запрошують мене в тренувальний табір.
Тренуюсь в Майамі, в легендарному залі American Top Team. Я завжди мріяв сюди потрапити. Чесно кажучи, кайфую від цього. Звісно, це не мій зал в Києві «Аурум», за яким я дуже сумую і за всіма пацанами, але тут дуже класно. Дуже гарно ставляться, все на найвищому рівні. Як тільки зайшов, прийняли як вдома. Тут зробили все, аби я міг гарно підготуватись.
Тут тренується багато зірок, але вони всі прості люди. Це ми в інтернеті на них дивимось типу: «Вааау!». А так вони «нижче трави», ніхто нічого не корчить, всі прості люди. Це головне – бути людиною.
– Як тебе застав ранок 24 лютого
– Дійсно, складна тема. Це було дійсно жахливо. Я прокинувся від вибуху. Підірвався з ліжка і зрозумів, що все почалось. Було дуже багато телефонних дзвінків, вирішували, що робити далі. Якось так.
– Ти був в теробороні. Як це було?
– Так, перші чотири дні були важкі. Я вже зрозумів, що зі спортом поки нічого не вийде і пішов в тероборону. Але не дуже хочу говорити на цю тему. Це ніщо в порівнянні з тим, що роблять хлопці на війні, з тим, що вони проходять кожного дня. Вони справжні герої. Завдяки їм наші люди можуть спати. Деякі просто навіть не уявляють, що зараз коїться в країні. З їх боку це нерозумно.
Я був в теробороні, але ми зробили те, що зробив би кожен на нашому місці. Це все фігня. Зараз – так, вже построєна сильна тероборона. В мене багато знайомих спортсменів там, які тренуються, готові на всі 100%. Багато друзів, які на передку. У них кожен день на волосинці. Ось наші герої.
– Як ти почав займатись змішанними єдиноборствами?
– Були ми в 11-му класі, нам забили, як-то кажуть, «стрєлку». Нам нагилили нормально і ми тоді подумали: «Вау, пацани, треба, щось робити». На язик ми були підвішені, готові були завжди іти до кінця, але битися не вміли. Дати якогось ляпаса могли, але виходили проти спортсменів, які вміли битися і зрозуміли, що треба щось робити.
Прийшли на секцію бойового самбо і якось мене це все затягнуло. Почали тренуватися, в нас був крутий тренер, не знаю, де він зараз, але сподіваюся, що з ним все добре. Мені сподобалася конкуренція, мені хотілося ставати кращим. Розумів, що можу застосовувати свої навички до тих драчунів, які мене діставали, так би мовити. Я зрозумів: «Воу, треба далі розвиватися. Я, типу, крутий пацан».
Потім пішли якісь змагання, десь розумів, що щось виходить і все не просто так. Показав результат, кубок дали – він мене замотивував. Думаю: «Я буду ше більше та краще тренуватися».
– Ти пам’ятаєш свій дебют в профі?
– Звісно. Мій перший бій був у WWFC, де я згодом і виграв чемпіонський титул. Приїхав президент WWFC відбирати молодих пацанів. Мені було байдуже, де боксувати. Мені головне було в клітці. Я хотів фото в клітці, що я типу крутий пацан, щоб всі сказали: «Оце Ігор крутий, зі школи піднявся».
Проти мене вийшов 25-річний пацанчик, який декілька разів плотно влучив. В мене не було школи боксу, я боровся в греплінгу. Хоч і боксував в ММА, але переводив завжди все в боротьбу. Ось і вийшло забити його після переходу в партер.
– WWFC – трамплін, завдяки якому ти потрапив в претендентську серію Дейни Уайта (президент UFC). Які були твої емоції, коли надійшла пропозиція виступити там?
– Коли я бився у WWFC з темношкірим іспанцем, він став для мене нормальним трампліном. Мені вже тоді запропонували контракт з UFC, але потім відмовили, бо був надто малий – всього 21 рік. Звичайно я на амбіціях говорив, що всіх розірву, але чекав іншого шансу. Я знав, що він обов’язково буде, адже було багато різних пропозицій, але в мене була лише одна ціль – потрапити в UFC.
Після цього стався застій, я 2 роки не виступав, але був претендентом номер один на титул. Я виграв пояс і це стало також дуже хорошим трампліном. Через деякий час менеджер присилає мені запрошення в претендентську лігу і я зрозумів, що готовий.
В плані емоцій я був радий, але знав завжди, що буду там. Якогось ефекту: «Вау», та феєрверків не було. Я просто був радий, що дочекався цього моменту. Пацани всі мої дуже зраділи, а я просто знав це.
– Свій бій в претендентській серії ти виграв нокаутом в першому ж раунді. Чи розумів, коли виходив з клітки, що вже потрапив в UFC?
– Я трішки виправлю. Коли я заходив в клітку, я розумів що вже в UFC. Я це вже знав, мені залишилось тільки фізично це довести до фіналу. В мене був головний бій цього вечору, схоже, ставили «ставку» на суперника, але я їм бажаю успіху. В кожного є мрія, але свою мрію я не дам нікому вкрасти.
– Дебютувати ти мав ще в березні, але завадила травма. Що сталось?
– В мене був вивих акроміального суглоба. Це коли зв’язка відривається і ключиця стирчить в шкіру. Був максимально засмучений. Але зараз розумію, що, напевно, воно на краще. Тому що я поїхав би на підготовку теж в Америку і всі мої близькі залишились би в Києві. Психологічно було б дуже важко. Боженька так направив, за що я йому дуже вдячний. Травми це не добре, але ми стаємо сильнішими, головне не здаватись.
– Як настрій перед дебютом?
– Я максимально заряджений тим, щоб вийти і показати міць українського народу. Я розумію, що багато на кону. З божою допомогою я зроблю все, щоб виграти.
