Tribuna/Бокс/Блоги/Бокс и ничего лишнего/«Ми всі, 40 мільйонів, в списках. Це полювання на українців». Віталій Кличко – про спорт під час війни та снайперів в Києві

«Ми всі, 40 мільйонів, в списках. Це полювання на українців». Віталій Кличко – про спорт під час війни та снайперів в Києві

Мер Києва розповів про головне.

Автор — Oleksandr Pasichnyk
18 мая 2022, 14:15
2
«Ми всі, 40 мільйонів, в списках. Це полювання на українців». Віталій Кличко – про спорт під час війни та снайперів в Києві

Мер Києва та екс-чемпіон світу у надважкій вазі Віталій Кличко дав інтерв’ю ютуб-каналу «Бомбардир», в якому розповів багато про війну, Київ та відповів на запитання щодо необхідності спорту під час військових дій.

«Я підійшов до хлопчика десь років 6-7, щоб дати йому п’ять, підняти настрій. Сказав: «Ти молодець! Тримаємось!» Підійшла жінка і сказала, що цей хлопчик ще не знає, що батьків у нього вже немає»

– Як ви вважаєте, коли закінчиться війна?

– Насправді, жоден експерт у світі не може зараз сказати, коли ця війна закінчиться. Все залежить від деяких факторів. Перший з них – малоймовірний, що війну закінчить та людина, яка її розпочала і яка сидить у Кремлі в Москві.

Другий фактор – набагато більш імовірний, що ми, українці, своїми руками зможемо звільнити свою територію, показати нашу гідність, силу, характер, відстояти незалежність та територіальну цілісність.

– Який був найважчий момент цього періоду? Адже ми пам’ятаємо, що стояла колона 64 кілометри на Київ. Можливо, страшно було?

– Страшно ніколи не було, але такий, знаєте, напряг, був відносно наших дій, тому що ніхто не був підготовлений до такого розвитку подій. Ми розраховували різні сценарії, якщо інтервенція буде вже проходити в Києві, то які будуть наші дії, що і як ми повинні захищати в місті.

І блокпости робили, і захисні споруди, яких не було і готувалися до вуличних боїв. Можу сказати, що приглядалися, де вогневі точки будуть найкращими. Виїжджали на передок, дивилися, мотивували хлопців.

Емоційно найважчий момент був, коли приїхали на вокзал, який був заповнений людьми, які виїжджали. Ми підійшли до куточка, де були діти. Там є кімната дитини, але людей було так багато, що зробили куточок з іграшками.

Я підійшов до хлопчика десь років 6-7, щоб дати йому п’ять, підняти настрій. Сказав: «Ти молодець! Тримаємось!». Підійшла жінка, яка потім сказала, що цей хлопчик ще не знає, що батьків у нього немає. Так емоційно дуже тяжко було.

Дуже багато емоційних речей, які відбувалися і моментів, про які можна розказати, і про які ще не можна розповідати. Можна велику книжку написати.

В такі моменти ти можеш побачити, хто є хто. Люди дуже добре проявляються в таких моментах. Ті, хто себе подавали, як мачо, насправді виявились маленькими мишатами. Багато було людей, на яких ніколи не міг подумати. Їх називають «ботанами»: худесенькі, в окулярах, фізично не сильні, але внутрішня сила, характер у цих людей взагалі не співпадали з зовнішністю. Вони показали , що в них є справжній залізний стержень.

Я говорю про людей і тут в команді, в КМДА, які били себе в груди, а в один момент зникли. До сьогоднішнього дня їх знайти не можу. Є й серед моїх знайомих ті, хто тікали, жінки, діти стояли в великих чергах, але великий респект тим хлопцям...

Вночі виїжджав контролювати один із пунктів видачі зброї. Це був другий чи третій день війни, ніч, холодно, вітер, сніг. І майже кілометрова черга за зброєю вдень і вночі. Люди не тікають з міста, а стоять в черзі за зброєю, тому що вони залишаються і готові зустрічати ворога. Респект для кожного з них.

– Ви знали, що українці – настільки героїчний народ? Чи ця війна ще більше відкрила очі?

– Ми навіть не знаємо прізвища всіх тих людей, які проявили справді героїчні кроки, вони герої. А знаєте чому? Їм не потрібні камери, аплодисменти. Вони це робили так, як вважають потрібним та правильним в той момент.

Велика кількість з них себе навіть героями не відчуває. Вони робили те, в чому по-справжньому були переконані – так треба зробити в цей момент. Навіть підриваючи себе.

– У Києві були такі ситуації, які вас захопили?

– В минулому депутат Київради захопив під Броварами ворожу БМП та привіз нам. Майже голими руками, хитрістю. Ризикуючи життям.

– Хто це?

– Петро Кузик – дуже гарний хлопець. Зараз у Рубіжному.

«Це полювання на українців. На всіх. А те, що вони розповідають, що це війна виключно з військовими, це брехня»

– Хлопці і дівчата з Азова зроблені зі сталі?

– Це люди з залізним характером і волею.

– Ви з багатьма з них перетинались на Майдані. Ви тоді відчули цей дух з ними?

– Якби не було духу, якби люди не були впевнені у своїх силах і не віддавались, ризикуючи своїм життям, повністю, то не було б ні Майдану, не було б таких кроків, коли ми зламали зуби окупантам, коли вони хотіли захопити Київ.

Не таємниця, що якби не було такого супротиву і Росія не розуміла б, що Київ не по зубах, дякуючи тим людям, які його захищали, тоді б сценарій розвитку подій був би зовсім іншим.

 

– Ви мали інформацію про те, що на вас полюють? В інтерв’ю BILD ви заявляли, що снайпери ворожі в Києві.

– Снайпери були. Було декілька випадків, коли снайпери працювали в Києві по військовим. Колись потім я розповім. Зараз не хочу, зарано. Щодо ризику, полювання було на кожного з нас, на кожного мешканця України. Кожен ризикував своїм життям, знаходячись в Києві чи інших містах.

Ми всі, 40 мільйонів, в списках. Знаєте, коли я це відчув? Коли побачив ті звірства, які були в Бучі. Навіть на війні є ключові правила, принципи. Але тоді я зрозумів, що ніяких правил немає. Коли побачив розстріляні автівки, на яких було написано: «діти». Росіяни розстріляли, а трупи прибрали. Потім ми знаходили і продовжуємо знаходити масові поховання.

Звірі. Я бачив бабусю, якій понад 70 років було, розстріляну. Вона комусь створювала загрозу? Ні. Жінок, дітей. Це полювання на українців. На всіх. А те, що вони розповідають, що це війна виключно з військовими, це брехня.

«Усик сказав, що велику кількість грошей дасть на підтримку армії»

– Під час війни «Динамо» та «Шахтар» поїхали проводити благодійні матчі за кордоном, щоби збирати гроші для України. Ви вважаєте це правильним, чи всі повинні бути в однакових умовах, військовозобов’язаними, сидіти на території України?

– Цю ситуацію можна по-різному трактувати. Кожен повинен реалізовувати та докладати до перемоги максимум, що він може зробити.

У людей культури є свій фронт. Якщо людина може максимально звернути увагу й бути корисним країні, вона повинна цим користуватись. Переконаний, що збірна може звернути увагу, зібрати грошей і підняти спільноту. Тому що спорт не має меж, спорт не має кордонів. Спорт має силу змінити світ.

Хтось буде говорити: «Замість того, щоб грати в футбол, взяли б зброю та захищали». Я впевнений, що, якщо буде критична ситуація, хлопці зможуть взяти зброю й захищати країну. Але на сьогоднішній момент вони можуть зробити те, що інші зробити не можуть.

Вкрай важлива увага всього світу й підтримка. Ми розуміємо, що без підтримки нам буде дуже важко.

– Вас здивувало, що український футболіст Олександр Алієв, який перед цим вас дуже критикував, взяв автомат до рук. Вас це здивувало, адже це серйозного рівня футболіст?

– Я вже казав про людей, від яких неочікував. Дуже добре, справжній патріот, справжній чоловік.

– Ми зараз йдемо до того, що війна буде йти 100 днів. Чи повинен професійний спорт жити далі, чи все налаштовуємо на фронт?

– Зараз проводити змагання небезпечно. Зараз потрібно на це дивитись так – якщо Україна має з цього користь, це потрібно робити.

Наприклад, якщо професійний спортсмен може зібрати велику увагу до івенту, якщо він заробляє велику кількість грошей, частину з яких віддає країні, підтримуючи наших хлопців, якщо він доносить правильні акценти та чіткі меседжі до світової спільноти, це корисно. А тим більше коли підіймається переможний прапор. Це дає дуже великий емоційний поштовх, підіймається сила духу українців.

Але якщо просто з’їздити закордон, відсидітись, це сумнівно.

– Ломаченко і Усик – дві різні позиції. Обидва були в теробороні, один залишився в Україні, інший вирішив поїхати, щоб розповідати про Україну по всьому світі. Яка позиція вам ближче?

– Не можна говорити про позицію. Висновки ми зможемо зробити через деякий час. Я тримаю кулаки за Сашка Усика. Він повинен поїхати та відстояти титули.

Усик сказав, що велику кількість грошей дасть на підтримку армії. Ніхто інший цього зробити не може. Якщо у нього є така можливість, я переконаний, що користь від нього як від громадянина України буде набагато більше.

– Ваш брат нещодавно в інтерв’ю німецькій пресі заявив, що думає повернутись, щоб побити рекорд Джорджа Формана. Ви, як брат, хочете, щоб він знову вийшов на бій?

– Я думаю, що він просто лякає когось з хевівейту. Володимир поставив рекорд: найдовше володів титулами чемпіона світу. 12 років!

Зайти на вершину й стояти там, поки тебе намагаються всі скинути. Стати чемпіоном світу набагато легше, ніж захищати протягом багатьох років. Багато рекордів встановив.

Я кажу брату: «Володя, тобі потрібно комусь щось доводити? Тому що це змагання, щоб довести, що ти найсильніший. Ти вже не один раз це показував, скільки поясів зібрав і комусь щось доводити немає сенсу. Гроші заробляти? Ти не бідна людина. Це не потрібно. Пояси зібрати? Усі пояси мав, усіх кого можна побив». Тому я думаю, що він просто хоче всіх злякати, що може повернутись.

 

«Володимир попередив, що якщо хоч один боксер вийде на бій з російським прапором і під російський гімн, він публічно буде занурювати цей титул чемпіона світу у відро з кров’ю»

 – Російські боксери виступають під іншими прапорами, хоча окремими елементами замішані в політиці. Є боксери, які з Кадировим з’являються. Чи можна з цим якось боротись?

– Можна боротись. Побачив переписку Володимира Кличка з одним із боксерських функціонерів. Він попередив, що якщо хоч один боксер вийде на бій з російським прапором і під російський гімн, він публічно буде занурювати цей титул чемпіона світу у відро з кров’ю.

Володимир погрожує, тому що він підтримує чітку позицію. Спорт має велику силу. Спортсмени повинні об’єднуватись. Спільними зусиллями ми зможемо зупинити цю війну. Зараз світ білий і чорний. Або люди підтримують мир і Україну, або вони підтримують війну і агресивну Росію.

– Є такий нечіткий функціонер – Сергій Бубка. Він обходить слово «війна», не говорить «Путін», не говорить про Росію нічого. Його преса через таку позицію почала критикувати, на що він відповів, що в нього мама і брат в Донецьку. Як до цього ставитись?

– Я пропустив це. Я знаю Сергія досить великий проміжок часу. Він має чітку проукраїнську позицію. Не слідкував за цими подіями, але знаю, що він патріот і має чітку позицію в цій війні. Я не можу коментувати там, де не володію інформацією.

– Але якщо всі будуть мати таку позицію, якби президент сказав: «Я поїхав у Львів», всього цього б супротиву не було.

– Я переконаний, що потрібно мати проукраїнську позицію. Виключно так ми зможемо спільними зусиллями відстояти своє право на життя і право жити в Україні, а не в Російській Імперії

– Багато українців зараз говорить: «Хороший росіянин – мертвий росіянин». Немає ніякої толерантності до росіян. Яка у вас позиція?

– Я б не хотів так говорити про всіх росіян. Є національність «русский», а є стан – зазомбований пропагандою. Я розумію, зараз емоційно простір дуже перегрітий.

Я наполовину росіянин, в мене мама росіянка. Народилась в Росії і все своє життя, навіть зараз, не вміє говорити українською. Але це не означає, що я не повинен любити маму. Чи не багато зараз хлопців, які за національністю росіяни, але захищають Україну, тому що живуть тут і вона для них Батьківщина?

Я переконаний, що наша країна ніколи нікому не погрожувала. Багато національностей, багато віросповідань, ми завжди доброзичливі. Наш народ мирний, ми країна мирна, але сьогодні ми чітко можемо говорити, що російський імперіалізм і Російська Імперія, яку вони намагаються побудувати на кістках українців, не співпадає нашому баченню світу.

– Нещодавно ви прибрали монумент дружби України і Росії. Але в свій час ви не підтримували ідею прибрати всі ці радянські пам’ятники. В який момент ви змінили свою точку зору?

– З часом почав розуміти. Я один із тих мільйонів людей, яким нав’язувались ці принципи. Воно, можливо, деякий час працює, але потім ти розумієш, що про яку дружбу можна говорити між росіянами і українцями, коли росіяни прийшли і вбивають українців.

Сьогодні ми зовсім по-іншому дивимось і чесно говоримо про Голодомор, який був умисно зроблений, говоримо постійно про знищення [нашої нації]. Я переосмислив багато речей. Якби Росія не робила б таких речей, як зараз, то може б і арка мала б стару назву, пам’ятник пострадянської історії міг би стояти і далі, але на сьогоднішній день він не має жодного морального права там знаходитись. Він не нагадує, він дратує.

– Війна дуже об’єднала українців. Всі разом. Чи зможемо втримати такий запал і після війни?

– Сподіваюсь, так. Будемо на це сподіватись. Ми не можемо відповісти на ключове питання: «Як довго буде тривати ця війна?». Дні, тижні, місяці. Сподіваюсь, не роки. Нам потрібно не втратити цей запал, про який говоримо, щоб відстоювати свою незалежність. Але не потрібно забувати, що ми платимо за це найвищу ціну – людські життя.

– Що ви перше зробите після перемоги?

– Я про це ще не думав. В мене були великі плани. Персональні плани, плани міста. На день Києва ми планували відкрити гарний міст, завершити інші мости, відремонтувати багато парків. Я насолоджуюсь цією роботою, дякую киянам за довіру.

Серед особистих планів – хотів получити сертифікат тандем-майстра по стрибкам з парашутом. Все підходило вже до цього. У кожного з нас були плани, які вже зруйнувались і не коштують нічого. Але, сподіваюсь, буде час, коли ми зможемо ці всі плани реалізувати. Це все залежить від одного питання – коли закінчиться війна?

Фото: Getty Images, Stuttgarter Zeitung, ФК «Динамо» Київ, «Київ Влада»

Другие посты блога

Все посты