Шевченко – європейський менеджер, а не український тренер
Олександр Сажко - про дивне ставлення до Андрія Миколайовича.
Олександр Сажко – про дивне ставлення до Андрія Миколайовича.
28 листопада Андрій Шевченко вийде на свій другий матч головним тренером «Дженоа» в Серії А. І, цілком можливо, що не виграє його. Принаймні навіть проти «Удінезе», 15-ї команди Серії А, букмекери вважають нову команду Шевченка очевидним аутсайдером.
І тут хочеться звернути увагу на реакції досить великої групи українських вболівальників на роботу Шевченка. Ще під час роботи в збірній України активно поширювалась думка, що він взагалі не тренер та ні на що не здатен без своїх крутих італійських помічників. Звичайно, все це в принизливому та максимально критичному тоні. Після першого матчу в «Дженоа» кількість подібних реакцій збільшилась. «Удінезе» може ще погіршити ситуацію.
З одним важко не погодитись: Шевченко і справді не тренер. Не тренер у класичному розумінні українського вболівальника: точно не найрозумніший в штабі, не робить все сам, не знає все краще за інших, не замикає всі процеси в команді тільки на собі. На додаток, його важко назвати й «українським». Більшу частину свого дорослого життя Андрій Миколайович провів в Європі та, здається, має в собі більше від європейського футболу. Хоч і за 5 років роботи в збірній очевидно, що деякі погані риси нашого футболу він успадкував.
Історія повторюється. Абсолютно те ж саме було з Сергієм Ребровим в «Динамо» на початку тренерської кар’єри, коли говорили, що він ні на що здатен без Ріанчо. Час довів, що це не так. Хоч тепер в Реброва інша проблема: його критикують за те, що він не працював у великих чемпіонатах, тому всі ті яскраві результати з «Ференцварошем» – то таке. Критикувати ми завжди знайдемо за що.
А нормально, що тренер повинен робити все сам та замикати на собі всі процеси без сильних та якісних помічників? Звичайно, є різні системи роботи. Наприклад, в Луческу помічники використовуються хіба що як додаткові стовпчики на тренуваннях та для перекладу прес-конференцій. І це працює. Але виглядає дуже архаїчно.
В сучасному футболі все більше дрібних деталей і все важче їх осягнути самому. Тому якщо в тебе немає топ-спеціаліста на кожному напрямку, то конкурувати на високому рівні дуже складно. Треба бути видатним універсалом, а далеко не кожен таким є. Навіть Юрген Клопп неодноразово повторював, що нічого б не досяг без своїх топ-помічників. Вони виконують найважчу роботу, а він об’єднує всі ці зусилля.
В цьому і полягає різниця між архаїчним терміном «тренер», який в Україні й досі ключовий, та сучасним «менеджер» – об’єднати всіх найкращих навколо себе та відповідати за результат. Тому Шевченко – не український тренер, а європейський менеджер. Якого рівня – вже зовсім інше питання.
В нього є авторитет та можливості, щоб запросити до співпраці сильних помічників. Він довіряє іншим профі та здатен зрозуміти, де покластись на думку сильнішого спеціаліста. Але водночас він бере на себе відповідальність за результат як головний тренер. А це чи не ключове: дуже багато сильних спеціалістів не можуть витримати величезного тиску на керівній позиції. Згадайте того ж Ріанчо, без якого наче не міг існувати Ребров – він сам говорив, що йому складно бути головним.
Тому, коли говорите, що Шевченко не тренер, бажаючи образити – це зовсім не образа. Тому що це майже не стосується його реальних функцій: об’єднати та бути обличчям команди.
Це не значить, що Шевченко вже топ в тому, що він робить. Рано говорити, який в нього рівень. Досить довгий термін роботи в збірній України збиває з пантелику, але якщо подивитись на кількість матчів головним, то Шевченко ще досі у дитячому садочку, максимум – у початковій школі.
В нього трохи більше 50 матчів головним тренером. Фактично, це всього один повноцінний сезон в клубі. Ще й ніколи не було тієї інтенсивності, яка потрібна в такому чемпіонаті, як Серія А. Наприклад, Роберто Де Дзербі, який на три роки молодший за Шевченка, нещодавно провів свій 300-й матч. Відчуйте різницю.
Тому зараз в «Дженоа» Шевченко тільки починає осягати професію головного тренера/менеджера в тому обсязі, який потрібен, щоб оцінити його. І обрав для цього він найскладніший варіант з можливих: одразу в конкурентній топ-лізі, одну з найслабших команд Серії А, яка ще й в глибокій кризі, посеред сезону, з купою травм, без можливості підготовки та трансферів, з найважчим календарем.
Така рішучість викликає повагу, як би це не закінчилось. Адже і до призначення Шевченка було зрозуміло, що «Дженоа» буде дуже важко врятуватись. І тут значно більша ймовірність отримати клеймо невдахи, який привів команду до вильоту, ніж стати переможцем. Ніхто потім не буде копатись в деталях – головним буде тільки факт невдачі.
Це найважчий тест Шевченка в короткій кар’єрі. Але здавати він його буде саме як менеджер клубу «Дженоа», а не тренер команди «Дженоа».
Фото: globallookpress.com/Tano Pecoraro/Keystone Press Agency.
