Класичне в режимі очікування. «Динамо» та «Шахтар» занадто відверто намагались не програти
Думка Олександра Сажко.
Олександр Сажко розчарований симптоматичними нулями у головному матчі УПЛ.
Здавалось, Мірча Луческу та Роберто Де Дзербі своїм конфліктом завдали настрій українському Класичному. Якою б не було гра з точки зору тактики, але очікували дуже багато боротьби, порушення, суперечки, картки та, можливо, навіть вилучення. Але вийшло не зовсім так.
З перших хвилин Класичне йшло наче в режимі очікування – кожен по-своєму чекав помилку суперника. Мінімум активних дій та ініціативи. «Шахтар» більше володів м’ячем і до останнього вичікував хоча б мінімальний пресинг та зміни в захисній структурі, щоб просунути м’яч вперед. «Динамо» не квапилось тиснути, вишуковувалось в міцний середній блок та чекало втрат гірників, щоб вибігти у швидку контратаку.
Звична картина: Марлон стоїть з м’ячем – і нічого не відбувається на полі, всі чогось чекають.
Перший тайм:
Другий тайм:
В такій диспозиції команди провели занадто багато часу. Це дуже нудно для звичайного глядача. Де боротьба, де рух, де ризик?
Ніби обидва суперники розуміли, що нічия як мінімум дозволить не втратити теперішні позиції, з якими можна існувати в УПЛ й далі: «Шахтар» може сподіватись на не найкращу форму киян в нападі та втрати очок в інших матчах, «Динамо» – на запас в 3 бали, який краще зберегти, ніж ризикувати збільшити.
Навіть коли все трохи розкривалось, то все одно йшла гра в кішки-мишки. Одна команда заманювала іншу: «Динамо» ситуативним тиском на Кривцова та відповідним розкриттям якоїсь з зон в зазвичай міцному захисному блоці, «Шахтар» – високим пресингом та простором за спинами оборонців.
Кожна шпарина надто швидко закривалась та гра поверталась до звичного пасивного балансу. Все це майже без штрафних майданчиків, в яких катастрофічно не вистачало відкривань та гострих дій від справжніх нападників, адже команди грали без них: Луческу обрав у напад Вітіньо, Де Дзербі – Педріньо.
Не можна ж рахувати купу ударів здалеку насправді небезпечними моментами та реальною системою в атаці, яка повинна принести перемогу. Так, били сильно та різко, так, м’яч летів швидко і близько, але такі моменти завжди здаються більш небезпечними, ніж вони є насправді. В традиційній моделі xG такі спроби недарма оцінюються в 3-5 відсотків вірогідності голу, а то й менше. Тобто залітає один з 20-30 ударів.
Окрім таких епізодів команди майже нічого системного не створили: удар Марлоса в дальній кут після пресингу та класний розіграш штрафного від «Динамо» з топовим моментом Циганкова. Мінімум ударів з меж штрафного майданчику та навіть мінімум заходів туди. Бо такі дії надто відкривають гру та небезпечні не тільки для команд, які захищаються, а й для того, хто атакує.
Решта моментів – випадковості: стійка Де Пени з вдалим відскоком м’яча до уругвайця після непоганої гри Кривцова на випередження; рикошет від Додо, який ледь не залетів за комірець Пятову; паніка після рикошету в штрафній «Динамо» на останніх хвилинах. Небезпечно, але в цьому всьому немає ніякої думки.
«Динамо» було трохи гострішим в окремих епізодах, йому більше пощастило з несистемними моментами, але не більше. Ніхто не хотів перемогти настільки сильно, як нещодавно «Шахтар» в Суперкубку. Тому постійно перестраховувались та грали в режимі очікування. Гірників не вистачило на ще один емоційний матч, кияни навряд чи зараз взагалі могли щось більше.
Ми чекали битви, а її не було. Класичне розчарувало. І це поганий симптом, тому що після спалаху в Суперкубку все повертається до звичного депресивного футболу рівня УПЛ. Хоча ці матчі повинні бути чимось набагато більшим. Вони – головна вітрина ліги.
Фото: «Шахтар»
