Ця Італія повернула віру в футбол збірних
Олександр Сажко дякує команді Роберто Манчіні.
Олександр Сажко дякує команді Роберто Манчіні.
Ця збірна Італії – особлива. Ще до старту Євро писав, що не дуже люблю футбол збірних, навіть великі турніри. Тому що в них зовсім небагато якості та змісту, а такі матчі не викликають і емоції. Єдине виключення – матчі України. Але то зовсім особлива страва.
Можливо, це профдеформація. Коли ти намагаєшся вимкнути почуття під час перегляду футболу та дивитись його більш виважено. Довгий час вдавалось, але так було не завжди.
Євро нагадав, що все ж таки є одна збірна, за яку є бажання хвилюватись не набагато менше, ніж за Україну. Це Італія.
Як зараз пам’ятаю Роберто Баджо на чемпіонаті світу – 1994. Хоч тоді був лише 8-річним хлопчиком. Натхненний «Божественний хвостик» витягнув досить нудну та посередню Італію до фіналу, але сам промазав в серії пенальті. Сльози легенди зумовили кохання до Італії на багато років. Яке закріпив трохи пізніше переїзд Андрія Шевченка до Серії А та трансляції турніру на «СТБ».
Емоцій вистачало. Мікс зовсім невиразних виступів з великими досягненнями, або зупинками за крок до них: декілька ганебних поразок – на групових етапах та ще навіть до них; сум після фіналу ЧЄ-2000, коли Вільтор зрівняв рахунок на 90+3-й хвилині, а Трезеге добив в овертаймі; радість від перемоги на ЧС-2006, хоч й засмутили шляхом до фіналу Україну; несподівано потужний виступ на ЧЄ-2012 в Україні та Польщі, але крах у фіналі.
Це було цікаво. Але далі як відрізало. Тільки ця збірна Манчіні повернула приємне почуття очікування чогось великого. Вона повернула ту дитячу та підліткову закоханість з першого дня чемпіонату Європи. Як побачив матч з Туреччиною, так і неможливо було зупинитись, хоч і намагався стримуватись. Італія була чарівною.
Ця Італія – гнучка та різна. Вона здатна домінувати в матчах, де повинна домінувати (весь груповий етап). Терпіти, коли не все виходить, але треба довести справу до кінця (Австрія). Мати план та безпомилково його реалізовувати проти індивідуально потужного суперника (Бельгія). Ще більше терпіти та чекати свій шанс проти тотально домінуючого опонента (Іспанія). Проявляти характер та змінювати хід матчу, який від початку складається не на їх користь (Англія). І все це на території суперника і під величезним тиском.
І немає ніякого бажання розділяти цю Італію на окремі особистості. Євро виграв не один Манчіні, Доннарума, К’єлліні, Жоржиньо або К’єза. Це досягнення Команди з великої букви: дружньої, та готової жертвувати всім заради результату. Таким і повинен бути футбол збірних.
Дякую, Італіє. Що повернула у дитинство та на місяць хоч трохи змінила мою думку щодо футболу збірних. Це був незабутній Євро.
