Tribuna/Футбол/Блоги/Напад і дія Олега Нападія/Легендарні бронзові «Карпати» Маркевича 1997/98

Легендарні бронзові «Карпати» Маркевича 1997/98

Гецко, Шаран, Єзерський, Ковалець і не менш легендарна компанія, яка двічі здолала «Динамо» Лобановського!

Автор — Oleh Napadiy
15 января 2022, 20:01
8
Легендарні бронзові «Карпати» Маркевича 1997/98

Гецко, Шаран, Єзерський, Ковалець і не менш легендарна компанія, яка двічі здолала «Динамо» Лобановського

Мабуть, не всі, хто цікавиться чемпіонатом України, знають про те, що львівські «Карпати» ставали бронзовими призерами УПЛ сезону 1997/1998. Ба більше, хтось навіть не здогадувався, що Мирон Маркевич був наставником «зелено-білих». Хоч у когось цей тренер викликає асоціації з харківським «Металістом», але свої перші успіхи Мирон Богданович здобував саме з «Карпатами». У цьому блозі хочеться розповісти про особливу тренерську кар’єру Маркевича у львівському клубі та найкраще досягнення для «зелено-білих» періоду Незалежності.

Під час міжсезоння 1996-го 45-річний тренер вдруге повернувся до Львова. До того Маркевич уже очолював «Карпати» від 1992-го до 1995-го. Найбільшим досягненням першого періоду Мирона Богдановича в «Карпатах» був Кубку України 1993-го. Тоді львів’яни поступились київському «Динамо» (1:2). У сезоні 1996/97 «Карпати» порівняно з попереднім роком зробили невеликий крок вперед, промінявши восьме місце на п’яте. Однак, порівняно з наступним сезоном, це була лише проміжна висота.

Хоч у сезоні 1997/98 «Карпати» відпустили у відрив «Динамо» та «Шахтар», але в напруженій боротьбі за «бронзу» випередили «Дніпро» на 2 очки. Команда Маркевича виграли 16 матчів. 9 разів «зелено-білі» зіграли внічию і зазнали лише 5 поразок.

Варто відзначити, що одна з головних запорук успіху тих «Карпат» – дуже надійна й злагоджена гра в обороні – за цим показником львів’яни посіли 2 місце після «Динамо» (20 пропущених м’ячів проти 15 у киян). Це справді так – Єзерський, Беньо й Чижевський тоді надійно діяли в обороні проти будь-якого суперника.

На жаль, зіграти «Карпатам» у єврокубках наступного сезону не дозволила навіть бронза. На той час Україну на євроарені міг представляти однин клуб у кожному з турнірів, які тоді існували: «Динамо» як чемпіон – в ЛЧ, «Шахтар» як віце-чемпіон – в Кубку УЄФА, «ЦСКА» як фіналіст Кубка - в Кубку Кубків, «Ворскла» – в Кубку Інтертото.

Дві перемоги над «Динамо» Лобановського

Особливим цей сезон для львівської команди був зокрема й тому, що «Карпати» двічі обіграли «Динамо» Лобановського – 1:0, 2:1.

Перший матч між київською й львівською командами того сезону колосально відрізнявся від поєдинку другого кола. Усе відбувалось на клубному стадіоні «Динамо», зібравши всього 600 глядачів. Під сильним дощем сенсаційну перемогу святкували гості зі Львова.

«Це була моя перша гра в основі «Карпат», – пригадує колишній захисник Володимир Єзерський. Погодні умови були важкі: вітер, дощ. Але у нас стояло завдання, ми також боролися за призові місця. Певна річ, було дуже приємно грати проти такої команди на чолі з Валерієм Лобановським і до того ж обіграти її. «Динамо» було на підйомі й готувалося виграти групу ЛЧ у «ПСВ», «Ньюкасла» та «Барселони».

Майже через півроку суперників чекав поєдинок у Львові. «Динамо» тоді тільки вилетіло від «Ювентуса» з ЛЧ, але в чемпіонаті ще всі питання не вирішило: відрив від «Шахтаря» становив всього 3 очки. «Карпати» ж посідали ще поки 5 місце з відставанням до 3-го місця в 6 очок.

На відміну від попереднього матчу, у Львові був справжній аншлаг. На стадіоні «Україна» зібралося близько 40 тисяч глядачів. На той момент це був рекорд для українських чемпіонатів.

«Глядачів було більше, – стверджує Єзерський. – Там тільки 43 тисячі стадіон уміщував. Був досить прохолодний початок березня. Сходинки на стадіоні просто було не відрізнити від лавок, адже все забито. Атмосфера була просто шалена. Ми не мали права програти».

«Карпати» ж на таку шалену підтримку з боку вболівальників відповіли перемогою. Після першого тайму «зелено-білі» вели 2:0 (Беньо, Гецко). Лобановський намагався врятувати становище замінами, випустивши Шевченка й Реброва, але гості завдяки Гусіну відіграли лише гол.

"Бронзова" гвардія Маркевича. легендарні прізвища та їхня подальша доля

Воротар – Богдан Стронціцький

У сезоні 1997/98 Стронціцький провів 28 матчів, у яких пропустив 17 м’ячів. Тоді воротар також провів рекордну для себе «суху» виїзну серію в 641 хвилину. Дебютував за «Карпати» Стронціцький 1992 року і зіграв загалом у 184 матчах за «зелено-білих». Покинув львівський клуб воротар у сезоні 2001/02, коли остаточно поступився місцем у воротах молодшому Андрієві Тлумаку. 2002—го він підписав угоду з «Таврією». А закінчив кар’єру у 35 – останнім клубом гравця був франківський «Спартака».

Сьогодні ж Богдан Стронціцький входить до тренерського штабу того-таки Андрія Тлумака у відроджених «Карпатах».

Захисники – Володимир Єзерський, Олександр Чижевський і Юрій Беньо

Сезон 1997/98 був дебютним у «Карпатах» для Єзерського. Тоді молодий захисник провів 18 матчів за левів. І вже після «бронзового» сезону гравець перейшов у «Динамо», але зіграв за основну команду лише 10 матчів. По-справжньому Володимир показав себе в «Дніпрі». Саме в цьому клубі Єзерський виступав упродовж 7 років. Згодом захисник перейшов у «Шахтар». Із «гірниками», окрім двох титулів УПЛ, здобув ще й Кубок УЄФА. За виступ на ЧС-2006 нагороджений орденом «За мужність». III ступеня. Як тренер працював помічником Мирона Маркевича у «Дніпрі», а нині очолює збірну України U-19.

Щодо Чижевського, то це, безумовно, легендарна постать у «Карпатах» та українського футболу вцілому. Він першим серед усіх гравців зіграв 300, а потім і 400 матчів у вищому дивізіоні України. У «бронзовому» сезоні Чижевський відіграв 25 матчів, відзначившись одного разу. Потім оборонець відіграв ще один сезон за львів’ян. Олександр далі перейшов у «Шахтар», ле не зумів, як треба, заграти. Отримував ігрову практику в запорізькому «Металурзі», «Таврії» та «Закарпатті». Чижевський також і повертався в «Карпати» (2002-й), а також зіграв 2 матчі за «Волинь». У нинішній час очолює першоліговий «Агробізнес» і кілька років тому навіть був головним тренером рідних для нього «Карпат».

Юрій Беньо в сезоні 1997/98 відіграв усі 30 матчів і забив 2 голи. Захисник прийшов до «Карпат» 1996-го з жовківського «Гараю», де виступав із Єзерським. Юрій залишився у львівській команді ще на сезон разом із Чижевським, а потім двоє стали «гірниками», де знову ж таки у двох не склалось. Згодом Беньо був капітаном запорізького «Металурга» і грав навіть у Латвії під керівництвом Лужного. Завершував в «Арсеналі» та «Волині». Як тренер Беньо вже протягом багатьох років працює в штабі Ігоря Йовічевіча у різних клубах, а також допомагав Єзерському в молодіжній збірній.

Півзахисники – Володимир Шаран і Сергій Ковалець

Для Шарана це вже був другий період у «Карпатах». За «зелено-білих» він виступав протягом 1989–1991 рр., після чого потім перейшов у «Динамо» за 1 млн карбованців. За киян півзахисник відіграв понад 70 матчів, після чого 1994-го перейшов до «Дніпра», де зіграв майже стільки ж. 1998 року Шаран повернувся в «Карпати» вже як 3-разовий чемпіон України. Але здобути бронзу з рідним клубом для нього було не менш приємно. Тоді він узяв участь у 10 матчах і забив один гол. Зараз же ми знаємо Шарана як хорошого тренера, який багато років працював з «Олександрією», піднявши її на чудовий рівень. Нещодавно Володимир очолив «Минай».

Сергія Ковальця запросив до «Карпат» 1997-го Мирон Маркевич. Свого часу гравець грав під його керівництвом у «Поділлі». До того ж до переходу до львівського клубу Ковалець вже мав чималий серйозний досвід («Динамо», «Дніпро», «Чорноморець»). Гравець міцно увійшов до складу «зелено-білих» – 15 матчів і 2 голи у «бронзовому» сезоні. Грав у «Карпатах» Сергій до початку нульових і продовжував грати ще 4 роки в низці українських клубів. Як тренер також встиг попрацювати в багатьох командах. Загалом Ковалець зіграв за кар’єру 390 матчів і забив 55 голів.

Нападники – Олександр Паляниця та Іван Гецко

Паляниця перейшов у «Карпати» в другій половині сезону 1997/98. Але за половину кампанії нападник встиг зробити значний внесок до здобуття бронзи. З 11 голами в 14 матчах Паляниця став найкращим бомбардиром «Карпат» того сезону. У наступній кампанії він відзначився 16 разів. Потім Олександр покинув «Карпати». У першому ж сезоні із «Кривбасом» здобув ще одну бронзу. Ще 2 роки нападник виступав у «Металісті», а завершив у «Спартаку-Горобині» (2004 рік). Паляниця, до речі, один із найкращих бомбардирів в історії українського чемпіонату

Гецко також приєднався до «Карпат» у другій половині сезону – 11 матчів і 3 голи. Заграв по-справжньому вже від наступного сезону. 1999-го нападник оформив за «Карпати» найшвидший покер в історії українського футболу (проти «Дніпра», 26 хвилин). Статистика Гецка в період виступів за «зелено-білих» вражає – 50 матч і 29 голів. Пізніше форвард встиг пограти ще за «Кривбас» і «Металіст» до 34 років.

Так, я назвав навіть не всіх 11 гравців основи, їх було навіть ще більше. Певна річ, потужний внесок до бронзи зробили також Роман Толочко, Євген Назаров, Володимир Микитин, Любомир Вовчук та інші. Був у складі «Карпат» навіть перший гвінейський футболіст в історії українського футболу Алькалі Соума, якого львівська публіка прозвала «Семен».

Відхід і повернення Маркевича, ера Димінського

Новий сезон «Карпати» почали не менш жваво, в 1 турі відстоявши нульову нічию в Києві проти «Динамо». Зимову перерву львів'яни зустріли на вже звичному 3 місці, однак потім пішов Маркевич. «У клуб прийшли аферисти, які побачили, що команда хороша і на ній можна нагріти руки. Я їм заважав, не дававши продавати гравців. Тому вони мене й звільнили. За рік продали 17 гравців. Відтоді цієї фірми не чути. Невідомо також, куди поділися гроші», – розповів якось Маркевич.

Кампанія 1998/99 виявилась також доволі успішною. Під керівництвом Степана Юрчишина «Карпати» дісталися до фіналу Кубка України. Тоді «Динамо» обіграло «зелено-білих» (Цікаво, що вперше за 2 роки). Це дозволило львів’янам зіграти в єврокубках, однак команда не пройшла кваліфікації Кубку УЄФА. Фінішували «Карпати» в чемпіонаті четвертими.

Однак через кілька років «Карпати» перетворились у середняка УПЛ. Президентом команди став Петро Димінський. Маркевич повернувся ж тоді в «Карпати», однак швидко пожалів, оскільки власник аж ніяк не давав Мирону Богдановичу почуватись вільним і незалежним у прийняті тренерських рішень.

«Мені сказали, що у «Карпат» з’явився новий президент (Димінський), який даватиме гроші, щоб відродити клуб. Повірив і повернувся додому втретє. Лише потім зрозумів, що при Димінському все руйнується й нічого не будується. Повертатися до Львова було моєю великою помилкою. 2001-го і особливо 2003-го. Ця помилка ледь не коштувала мені кар’єри й життя. На жаль, повівся на цю авантюру. Обіцянок було чимало…»

Завершилось усе вильотом до Першої ліги. Лиш 2006 року «Карпати» змогли повернутися в прем’єр-ліги. Як відомо, до сьогодні поки що найвище досягнення «Карпат» після бронзи – 2 поспіль сезони в першій п’ятірці за періоду Кононова.