В Мангуші окупанти знесли пам’ятник Гетьману Сагайдачному. Що нам відомо про великого полководця?

Володимир Гарець розповідає про легендарного отамана.

В Мангуші окупанти знесли пам’ятник Гетьману Сагайдачному. Впевнений, що вони взагалі не знають його історії – але бояться самим нутром. Не розуміють чому, але цей страх закладений на підкірці завдяки пращурам.

Гетьман Сагайдачний – унікальна постать, реформи якої заклали міць майбутньої Української держави Хмельницького. А ще в нього були усі шанси спалити Москву. Не вистачило зовсім трохи.

Якщо зовсім коротко оцінити Петра Сагайдачного – то це один з найкращих полководців в нашій історії. Політиком був складним – його тричі скидали з гетьманства, що можна пояснити його сталевим, але непостуливим характером.

Зображувався на картинах з величною бородою, хоча треба пам’ятати, що на момент найбільших перемог йому було менше 40 років. Польський магнат Собеський писав:

«Це був чоловік сміливий розумом, що шукав небезпеки, легковажив життям, у наступі був перший, а при відступі останній. В таборі він був сторожкий, мало спав і не був відданий так пияцтву, як-то зазвичай у козаків».

Сагайдачний марив морем – його флот домінував на причорноморському узбережжі

Він збільшив козацький флот до сотень чайок. Розробив стратегію ведення війни – фактично започаткувавши рейдові операції. Його козаки одночасно атакували кілька османських фортець і швидко виявляли найслабше місце оборони. 1616-го козацькі чайки зі Сагайдачним спалили турецький флот під Кафою, а потім обстріляли Стамбул, викликавши паніку султана та всього міста.

Турецький хроніст написав про той похід та козаків: «Немає людей сміливіших, котрі б менше менше за все боялися смерті». Італійський мандрівник П’єтро дела Валле писав 1618-го: «Турки не мають на Чорному морі жодного місця, яке б козаки не взяли й не сплюндрували. Вони сьогодні на Чорному морі така значна сила, що, якщо докладуть більше енергії, будуть цілком його контролювати».

Походи Сагайдачного зачепили Варну, Очаків, Ізмаїл, ­Синоп, Трапезунд та багато інших міст Причорномор’я. «Близько 30, 40 і 50 човнів спускаються в море й у битвах завдають жорстокої шкоди. Береги Чорного моря стали зовсім безлюдними, за винятком деяких місць, захищених ­фортецями», – писав чернець абат Дасколі.

Сагайдачний був крутим стратегом і на суходолі. Він організував майже ідеальний похід на Москву

Саме він започаткував реформи армії Запорізької Січі – поділив військо на сотні та полки. Нормою стала легка й маневрена артилерія та максимально озброєна піхота. Ввів сувору дисципліну, заборонив пити горілку в походах, а за провини карав на смерть.

Найголовніше – військова стратегія і тактика Сагайдачного була розрахована на ведення бойових дій в умовах чисельної переваги супротивника.

Вирішальний удар завжди наносився миттєво й у найслабкіше місце – це було продемонстроване під час походу на Москву 1618-го. Річ Посполита вела війну проти Московії – і королевич Владислав попросив допомоги у козаків.

Сагайдачний висунув вимоги: збільшити козацький реєстр (до того було всього 1000), розширити козацьку територію, відновити православну церкву. Але козаки й без цих вимог не любили Московію.

Дипломати Москви постійно підтримували відносини з Туреччиною і Кримом, спонукаючи нападати на Річ Посполиту, що загрожувало українським землям. А самого Сагайдачного московити називали «всепагубным врагом».

Сагайдачний одразу взяв контроль над операцією у свої руки. Він відмовився від польського плану, який передбачав рух від Смоленська до Вязьми, де армії мали об’єднатися. Ціллю козацького війська одразу стала Москва.

Провели навіть операцію по відволіканню уваги – 4000 козаків стояли біля Калуги, а основне 20-тисячне військо почало з Путивлю. А після початку походу десяток міст впали під тиском козаків в перші тижні. Козаки рухалися вдвічі швидше, ніж союзники і вороги.

Михайло Грушевський: «Сагайдачний, ідучи на Москву, здобував кріпости й городи і нагнав великого страху. За чудо вважали, як місту удалося відсидітись». Козаки не жаліли, якщо московитське місто не хотіло здатися.

Сагайдачний заявив жителям Михайлова, які одразу не здали своє місто: «Вранці град ваш, як птицю, рукою своєю візьму і на пустку його оберну, і піддам вогню. Тим, хто живе в ньому, малому й старому, звелю руку й ногу відтяти і кинути псам».

Але коли треба – Сагайдачний демонстрував хитрість. Він взяв фортецю Єлець одним елегантним прийомом: залишив більшу частину свого війська у лісі, а сам з рештою підійшов до міста. Захисники міста спокусилися на малий гарнізон ворога і атакували – запорожці тактично відступили та заманили основні сили ворога в пастку.

Коли Сагайдачний вже підходив впритул до Москви, війська ворога розвалювалися як картковий будиночок. Після перших сутичок в районі Серпухова ратники міста почали масово розбігатися: за словами московського літописця, «їх охопив великий жах».

Під Москвою Сагайдачний не лише продемонстрував навички полководця, а й став прикладом для своїх побратимів. Він вступив у бій сам на сам з московським воєводою Васілієм Бутурліним – тодішні традиції такі поєдинки вітали.

Якуб Собеський згадував повну перемогу Гетьмана: «Сагайдачний вирвав списа в Бутурліна, ударив його буздиганом і звалив з коня».

В кінці вересня Сагайдачний об’єднався з військом Владислава – почалася облога Москви. На жаль, не зовсім вдала.

Чому не вдався штурм?

Популярна версія в пізні 1800-ті: козаки відмовилися від штурму через дзвони православних церков. Таку думку висловив, наприклад, історик Михайло Максимович. Сагайдачний дійсно був великим поборником православної віри – і боровся за її відновлення в Речі Посполитій. Але той же Грушевський коротко і скептично коментував гіпотезу: «Сю сентиментальність старого історика їдко висміяв потім Куліш».

Реалістичними видаються такі версії:

1) Треба був мир на вигідних умовах, допоки не розпочалася сильна зима. Облога почалася в жовтні, який тоді не відрізнявся від зимових місяців.

2) Сагайдачний припинив атаку, бо поляки відмовилися виконувати свої обіцянки – Гетьман начебто лютував після того, як поляки не стали збільшувати реєстрове козацтво та були категорично проти відновлення православної віри на території України.

3) Сагайдачний не бажав посилення Речі Посполитої коштом знищеної Московії. Гетьман був непоганим дипломатом і розумів, що полякам козацтво потрібне для забезпечення безпеки країни зі сходу та півдня. Чим більше ворогів – тим важливіша роль українського воїна в очах шляхти та короля.

Так чи інакше, але штурм наприкінці жовтня зупинився. Мир був укладений компромісний – королевич Владислав відмовився від московитського престолу. Але Річ Посполита отримала багато важливих територій – Чернігово-Сіверську й Смоленську землі (на другій мапі червоним). Московія фактично була відкинута до кордонів кінця XV століття і була повністю знекровлена.

Далі імперські амбіції знову відновилися, але більше 12 років Московія не була загрозою для сусідів.

Що отримало козацтво?

Дмитро Яворницький: «Сагайдачний повернувся в Київ і отримав титул гетьмана України, ставши управителем тієї частини України, яка визнавала себе козацькою».

Також запорожці отримали винагороду від поляків розмірі 20000 золотих та 7000 штук сукна. У жовтні 1619-го все ж після довгих перемовин було підписано Роставицьку угоду, за якою чисельність реєстру збільшувалася з 1 до 3 тисяч козаків.

Але Православну віру на територіях Речі Посполитої не було відновлено одразу – це вже в 1632 році зробив той самий Владислав, який воював пліч-о-пліч з Сагайдачним і вже став королем країни.

Сагайдачний цього не побачив – в 1622 році він помер через поранення руки.

Його вклад в розвиток держави – колосальний. Більше, мабуть, зробив лише Богдан Хмельницький 30 років потому. Але без Сагайдачного не було б подальших успіхів і, можливо, сучасної України.