Чортова дюжина 2018 року від undeletable

Олдскул, експерименти та трохи стьобу.

Долучаюся до музичного флеш-мобу Трибуни. З моїм дивакуватим смаком цьогоріч було що послухати зі свіжого, але відзначити окремі композиції виявилось не дуже просто. Зрештою, тримайте мій персональний топ-13 (точніше, 13+1). Без впорядкування.

Refuge — From The Ashes

Кілька років тому засновник гурту Rage Піві Вагнер зібрав музикантів, що грали там наприкінці 80-х-на початку 90-х, у сайд-проект під назвою Refuge. Після кількох турів із старим репертуаром цьогоріч тріо випускає альбом Solitary Men, майже повністю складений з нових пісень. На диску маємо старий добрий хеві, а особисто мені найбільше зайшов перший сингл з нього — From The Ashes.

Royal Hunt — A Million Ways To Die

Royal Hunt під орудою грузино-данця Андре Андерсена продовжує радувати шанувальників мелодійної та помпезної музики. Попри те, що новий альбом Cast In Stone на мене як затятого слухача цього гурту не справив такого сильного враження, як більшість попередніх, все ж і на ньому є що послухати. Зокрема, надовго «засів» у плейлисті перший сингл — A Million Ways To Die.

Alex Skolnick Trio — Django Tango

Інструментальна композиція на честь видатного музиканта Джанго Рейнхардта. Кілька років тому гітарист гурту Testament Алекс Сколнік випустив її на своєму сольному альбомі, а цього року — в іншому аранжуванні у складі джазового тріо імені самого себе. Красиво.

Uriah Heep — Grazed By Heaven

«Вони ще живі?» — спитала моя мама, дізнавшися про грудневий концерт Uriah Heep у Києві. Мушу визнати: ще й які живі. Новий альбом, на мою думку, найбадьоріший у цих британців за останні років двадцять. Пісня Grazed By Heaven чудово вписалася як у концертний сетліст Uriah Heep, так і в мій плейліст.

Angra — Magic Mirror

Одні з основоположників бразильського power metal продовжують музичні експерименти. Окрім звичних для гурту латиноамериканських мотивів на новому альбомі під назвою Ømni помітний також деякий ухил в бік прог-року. Моя реакція на цю студійну роботу була неоднозначною (не в останню чергу через відсутність екс-лідера гурту Кіко Лоурейро, який перейшов до складу Megadeth), але зрештою декілька пісень стали до вподоби. Зокрема, Magic Mirror.

Michael Schenker Fest — Night Moods

До складу нового проекту німецького гітариста Міхаеля Шенкера увійшли аж четверо вокалістів, які співали з ним раніше: Гері Барден, Грем Боннет, Дугі Вайт і Робін МакОлі. Особисто я чекав на пісні у виконанні останнього, адже це один з моїх улюблених співаків, а період McAuley Schenker Group у творчості німця мені подобається найбільше. Проте улюбленою піснею з альбому Resurrection все ж назву композицію за участі Боннета.

Stoned Jesus — Hands Resist Him

Кияни продовжують свій музичний розвиток, і на новому альбомі Pilgrims ми чуємо сплав progressive metal із традиційним для гурту stoner metal. На мою думку, експеримент вдалий.

Conception — Grand Again

Як на мене, повернення року. Точніше, потрійне повернення: самого гурту, який не функціонував протягом двадцяти років (із перервою на єдиний виступ), а також вокаліста Роя Хана та гітариста Туре Остбю, які були завершили свої кар'єри. Повертати нам наш 1993-й, зрештою, ніхто не став: обидва EP, які норвезький колектив випустив цьогоріч, витримані радше в стилі їхніх пізніх робіт. Проте є і спільна з будь-яким із попередніх їхніх альбомів риса: я не можу точно визначити стиль їхньої музики. Та й не хочу — краще просто слухати та ловити кайф.

Amorphis — The Golden Elk

Багато хто з фанатів Amorphis зі стажем не дуже прихильно сприйняв їхній новий альбом. Не знаю, чому: із усього доробку гурту я лише його й чув, і мені сподобалось.

Lords Of Black — When A Hero Takes A Fall 

Іспанський колектив вартий уваги не лише завдяки тому, що їхнього вокаліста Ронні Ромеро запросив до чергової інкарнації Rainbow сам Річі Блекмор, а й завдяки крутим першим двом альбомам. Цьогорічний третій, як на мене, вже не такий яскравий, але одна пісня з нього все ж закріпилася в плейлісті.

Judas Priest — Guardians / Rising From Ruins

Новий альбом від легенд хеві не розчарував. Якісь диваки в коментарях усюди пишуть, що він їм дуже нагадує Painkiller — не розумію, цей диск радше схожий на сольний матеріал Роба Хелфорда, як на мене. Міцний альбом, але в один ряд із шедеврами минулих років я б його не поставив. Відзначу одразу дві композиції, бо не хочу відокремлювати їх одну від одної. По-перше, вони складають єдине ціле, як і відомі The Hellion та Electric Eye, а по-друге, не можу проігнорувати Guardians, яка стала моїм рінгтоном.

Poets Of The Fall — False Kings

Красива балада. Ніби й банально, але Poets не сплутати ні з ким. Одна з моїх улюблених пісень на новому їхньому альбомі.

Пирятин — Жопа

Наостанок трохи стьобу. Пирятин — проект амбітного київського митця Івана Семесюка, пекельна суміш музики під впливом кельтстьких народних мотивів і злободенних гумористичних текстів. Важко виділити якийсь один трек, тому до вашої уваги найвеселіша, як на мене, пісня з числа тих, які не виходили ще в 2017. Обережно, лексика 18+ (хоча, кого на Трибуні цим можна перелякати?).