Мій перший фінал ЛЧ. cheddar
Не особливо оригінальний, але емоційний перший пост на блогах Трибуни.
Чесно кажучи, про Стамбульський фінал щось нове та оригінальне розповісти тяжко. Це, мабуть, найобговорюваніший фінал Ліги Чемпіонів якщо не за всю її історію, то хоча б за моє фанатське життя - і це логічно. До камбеку Барси з ПСЖ, крутіше Стамбулу нічого не було (а я б посперечалась, що Стамбул і досі неперевершений, з моєї суб'єктивної точки зору).
Сезон 2004/2005 став першим, за яким я повноцінно слідкувала - хоча на стадіон тато мене водив змалечку. Звичайно, як усі українські дітлахи на той час, я вболівала за "Мілан" - ну точніше не стільки за них, скільки за Шеву. Для нас, дітей пізніх 90-х, Шевченко був просто легендарною постаттю. Я не застала успіхи Динамо радянських часів, і була замала, коли кияни під керівництвом Лобановського розривали Європу. А от міланська частина кар'єри Шеви припала як раз на моє фанатське становлення. Я й досі маю теплі почуття до россонері, особливо тепер, коли тренером став Гаттузо - людина, перша у списку футболістів, з якими б я хотіла випити пинту пива. Але ця історія прийме трохи інший напрямок...
Мілан до фіналу 2005 підходив фаворитом. Перше місце в групі, перемоги над МЮ та Інтером, і трохи траблів з ПСВ в півфіналі - і переможець ЛЧ-2003 знову посягає на титул. Ліверпуль тільки за різницею забитих та пропущених м'ячів перевершив Олімпіакос на груповому етапі і вийшов в плей-офф з другого місця. Впевнена перемога над Леверкузеном, дещо неочікувана - над Юве, і прохід Челсі за рахунок спірного гола Луїса Гарсії не вселяли певності у шанси скаузерів дати бій тому Мілану.
Перший тайм не тільки підтвердив, а й перевершив песимістичні для Ліверпуля прогнози - Мілан впевнено вів 3:0, а багато хто, мабуть, вважав гру завершеною. Другий тайм... я думаю, тут зайвих коментарів не треба. Ми всі знаємо, що сталося далі. Для дев'ятирічної мене це був найепічніший момент мого короткого життя. Хоч я й прийшла вболівати за Шеву, по закінченню серії пенальті, в мене була нова улюблена команда. Назвати це глорі-хантінгом можна, але якось неправильно (та й що, як не глорі-хантінг, сподвигло мене вболівати за Шевченко та Мілан?). На питання "how could you?" можу відповісти тільки "how could i not?" (вибачайте, українською ну просто не звучить). Як, після такого, мені, прихильниці Динамо Київ в третьому коліні, можно було не закохатися в цю вічно нестабільну, але інколи фєєричну команду з великою історією? Я, наче героїня хріновго фентезі, долею приречена любити Ліверпуль.
Тож, full circle. 13 років тому, я віднайшла для себе Ліверпуль, а завтра мерсисайдці вперше за 11 років повернуться у фінал Ліги Чемпіонів на моєму рідному стадіоні. Жаль, тільки мене під час цієї епохальної події там не буде - але навіть з-за Атлантики, you'll never walk alone.