Перший офсайд
Блог

ФК Темп та як це було

                                                          Емблема

З нагоди 28- ї річниці створення і 23-ї річниці закриття у 2015р. легендарного шепетівського футбольного клубу “Темп”.

ФК “Темп” був швидкоплинною але надзвичайно яскравою сторінкою в житті міста Шепетівки. Футбольні знавці називають його унікальною командою. Клуб був заснований 5 березня 1990р. при місцевому однойменному кооперативі. На його емблемі  зображено велику букву «Т» на фоні футбольного м'яча, вгорі - корону у формі золотого тризуба. Кольорами команди були обрані біло — червоні. Тренування та матчі клубу проводилися на стадіоні "Локомотив".

Ініціатором створення, а згодом і президентом клубу, який повністю фінансував всі його витрати, став підприємець Джумбер Нішніанідзе. Він і  назвав клуб «Темпом» по аналогії до назви свого кооперативу.

Джумбер

Основною причиною занепаду  футбольного клубу стала недостатня підтримка розвитку спорту з боку держави та місцевих чиновників.

«Темп» залишається в пам'яті любителів українського футболу, як самобутня і яскрава команда, яка опинилася серед учасників вищої ліги 1- го футбольного чемпіонату незалежної України та подарувала глядачам незабутнє свято футболу.  Найбільшим здобутком є те, що саме успіхи цієї команди спонукали багатьох юних мешканців провінційного містечка професійно зайнятися спортом. Футбольні класи, засновані на початку 1990-х, існують і досі.

Про те, як відбувалося створення команди, згадує перший тренер Віктор Кушко: “Одного разу за збігом обставин на тренування команди «Локомотив» прийшов брат Джумбера Григоровича — Шота Нішніанідзе. Він запитав у мене, чи зможу зібрати хлопців для футбольної команди? Я знав кожного з них, адже більшість були моїми вихованцями. Наступна зустріч відбулася зі Джумбером Нішніанідзе, під час якої обговорили всі деталі цієї справи. Потрібно було сформувати команду з нуля, та ще й працювати швидкими темпами, щоб набрати необхідну кількість очок для рейтингу. Президент хотів, щоб «Темп» потрапив до вищої ліги за короткий термін, — розповів Віктор Іванович.

Для створення спортивного клубу зібрали необхідних людей — керівників підприємств та заводів. Заручившись підтримкою керманичів, швидко сформували команду.— 5 березня 1990 року — день народження футбольного клубу «Темп», — продовжив екс-тренер. — Першу перемогу команда здобула вже 10 березня у матчі зі збірною міста — 2:0. Для участі в чемпіонаті України потрібно було грати паралельно на обласних змаганнях за першість. Для прикладу, відповідно до календаря чемпіонату України ми грали по суботах, а по середах грали на обласних. Це, звісно, потребувало подвійних витрат. Але президент клубу погодився на все.

Завдання — прорватися до еліти українського футболу — команда виконала за рік."

 Скромний райцентр на початку 1990-х міг похвалитися такою командою, яка за рівнем фінансування та потенціалом поступалася лише столичному «Динамо» й далеко не бідним «Дніпру» та «Шахтареві». Нішніанідзе подарував містечку з 50-тисячним населенням великий футбол, запрошуючи в «Темп» провідних футболістів і тренерів України. Більше двох десятків років тому він випередив час, запропонувавши  таку модель управління і функціонування футбольного клубу, яку нині взяли за зразок майже всі клуби української прем’єр-ліги.

 Про засновника “Темпу” ходили різні чутки, дехто навіть приписував кримінальне минуле, нарікаючи на те, що його клуб занадто часто підозріло виграє завдяки пенальті на останніх хвилинах, натякали на зв'язок з колоніями Воркути. Ким насправді був Джумбер Нішніанідзе?

 Народився майбутній президент “Темпу” 10 листопада 1948р. у грузинському селі Зеда Ецерн неподалік Тбілісі. Проте згодом родина переїхала у столицю. Мешкали там до того моменту, поки Джумбера не призвали в армію. Його відправили служити у Воркуту. Після служби в армії він вирішив там залишитися, вступив до філії Санкт-Петербурзького гірничого інституту. Згодом Джумбера призначили на посаду заступника начальника шахтобудівного управління. Суттєво його життя змінилося після одруження — дружиною Джумбера стала українка,  і з часом вони вирішили переїхати на її Батьківщину.

 Оселилися в м.Шепетівці Там Джумбер Нішніанідзе організував потужний кооператив.   Займався будівництвом, купив м'ясокомбінат. Став успішним бізнесменом і меценатом.

 Незважаючи на те, що сам в юності займався водним поло,  був членом юнацької збірної Грузії з плавання, навіть став майстром спорту CРCР, він, під впливом свого брата Шота Нішніанідзе, палького прихильника футболу, захопився цим видом спорту і вирішив створити в місті саме футбольну команду. І не просту, не тільки обласного масштабу, а таку, щоб з часом обігравала київське «Динамо». Напевно, в той момент багато хто дивився на бізнесмена, як на божевільного, але він робив свою справу.

 Першим кроком стало запрошення в команду відомого тренера Іштвана Секеча, який на той момент вже мав звання заслуженого тренера Таджикистану, України та Узбекистану. Іштван Йожефович згадував про Джумбера Нішніанідзе: «У Шепетівці відбулося певне перевтілення команди. Після першого року роботи команда вийшла в Першу лігу. З часом команда взагалі потрапила у Вищу лігу. Що стосується Нішніанідзе, відзначу, що він не просто витрачав гроші, він дійсно любив команду. Якщо команді потрібен був новий гравець, Нішніанідзе продавав черговий побудований котедж, а на виручені гроші запрошував виконавця, якого вимагав тренер. Одного разу наш президент, а він колись займався водним поло, прийшов на передматчеве тренування і сказав: «За такі преміальні, які вам платять - я б всю воду в басейні випив».

 Склад

У Вищій лізі все йшло не зовсім гладко, але Нішніанідзе знав, що робити. Перед ним стояла чітка мета і з часом він її досяг. Після тренерської чехарди було знайдено вихід - запрошення Леоніда Ткаченко . Екс-тренер збірної України зібрав солідну команду (Сергій Скаченко, Олег Колесов, Олег Деревинський, брати Капанадзе, Георгій Кондратьєв), яка відразу зайняла 9 місце в Чемпіонаті України. У Шепетівці були переможні "Шахтар", "Дніпро", “Чорноморець», а київське “Динамо” на рідному стадіоні не змогло обіграти новачків з Шепетівки. А 19.09.1993 року на Шепетівському “Локомотиві” зібралося 20 тисяч глядачів, які спостерігали за грою улюбленої команди проти “Динамо”. І хоча провінціали програли з рахунком 0: 1, але це дійсно унікальне досягнення - половина міста зібралася на стадіоні!

 Афіша

Екс-гравець “Темпу”, а нині тренер збірної Білорусі, Георгій Кондратьєв в інтерв'ю “Спорт-Експресу” багато розповідав про Шепетівський період кар'єри: “Президент клубу Джумбер Нішніанідзе до нас з повагою ставився - міг зайву копійку дати, коли добре зіграємо. Зрозуміло, неофіційно: р-р-раз - і по 100 доларів підкине з кишені красиво. Першу зарплату в українських купонах нам з Сергієм Гомоновим видавав його брат Шота, який також працював в клубі. Приніс о-о-о-т таку сумку купонів”.

 У певний час у Нішніанідзе почалися фінансові проблеми. Вихід зі складу команди Ткаченко трохи підкосив її, але на зміну тренеру і декільком лідерам прийшов Реваз Дзодзуашвілі і дюжина грузинських легіонерів. В одному з матчів у складі «Темпа» я нарахував 10 грузин в стартовому складі і лише одного українця Ігоря Тимощука”.

  Головний тренер легендарного “Темпу” Леонід Ткаченко розповідав в інтерв'ю «Тижневику 2000»: «Нішніанідзе створив просто-таки унікальну команду, безкорисливо вклавши гроші в футбол. Півмільйона доларів у “Темпу” був бюджет. Команда існувала на гроші однієї людини! Жили ми в занедбаному піонерському таборі, спочатку навіть без електрики. Зате поле наш президент зробив буквально за три місяці. Та яке! Провідні клуби країни мацали траву і не вірили, що вона натуральна, а не штучна. Я очолив «Темп», коли команда йшла в трійці першої ліги, а на наступний рік ми обіграли «Дніпро», «Шахтар» і зіграли внічию в Києві з «Динамо»! А головне - винесли «Металіст» в першу лігу. Той матч для мене був надпринциповим. З величезною теплотою згадую цю людину».

Джумбер Нішніанідзе забезпечував спортсменів заробітною платою, допомагав з квартирами та автомобілями. За його сприяння на базі школи-пансіону відкрили спеціалізовані футбольні класи.

 Джумбер Нішніанідзе сам був дуже відданим футболу, — додає колишній гравець «Темпа» Євген Рибак. — А ще займався благодійністю.Про ті часи, коли на шепетівському футбольному полі грали найкращі команди України — «Шахтар», київське «Динамо», «Дніпро» — ще й досі вболівальники згадують з ностальгією. Стадіон не вміщував усіх, хто бажав побачити матчі. Трибуни були переповнені.

Шепетівська друкарня постійно до матчів друкувала програмки та рекламні афіші. У ті часи відомих тренерів та гравців провінційні вболівальники змогли побачити «вживу». Серед зірок футболу, які побували в Шепетівці, — Сабо, Гаврилов, Ткаченко, Шевченко, Ребров, Леоненко та інші.

 Брат Джумбера Шота Нішніанідзе згадує: “У брата були великі амбіції — він справді хотів грати з «Барселоною»...

 Джумбер усе тягнув на собі. Керівництво міста й області взагалі не було зацікавлено в існуванні «Темпу». Проте він був добрим господарем. Поле справді в нас було одним із найкращих у країні. Усі дивувалися, і спочатку думали, що трава в нас — штучна. Насіння ми купували за кордоном. Недавно читав, що хтось жалівся на умови у Шепетівці. Але чомусь ніхто не згадує про готель, який Джумбер реконструював спеціально для команд-гостей. Двомісні номери, телевізор, холодильник. Для тренерів на другому поверсі були організовані номери «люкс». Коли ми приїжджали в Одесу чи Миколаїв, то там неможливо було жити. У номері таргани, клопи… Про це не пишуть. Навіть зараз можна приїхати у Шепетівку й поглянути на цей готель. Він у неробочому стані, але глянути на умови, в яких мешкали футболісти, можна. Я вже мовчу про такі речі, як гаряча вода чи харчування.

 Шепетівка переживала справжній футбольний бум.  Якщо не було місць на стадіоні, то люди вилазили на дерева й дахи, немов птахи. За воротами також місця не було. А скільки дітей приходило, матерів із візочками!

 Проте втримати клуб на плаву не вдалося. У його власника почалися фінансові труднощі, згодом хвороба (цукровий діабет). Більше не було кому фінансувати “Темп”. Окрім того, як згадує Шота Нішніанідзе, керівники області хотіли, щоб шепетівський ФК зник:  „Їм не вдавалося підняти «Поділля», що базувалося в обласному центрі, а тут якась Шепетівка. «Темп» був для них кісткою в горлі.

Життя Джумбера Нішніанідзе наступні 10 років складалося важко. Він переїхав спочатку до Чернівців, згодом до Криму. Саме там 28 березня 2013р. і помер творець головної гордості Шепетівки. Його тіло було перевезене братом до м.Шепетівки. На стадіоні «Локомотив», який був для Джумбера другим домом, відбулося прощання з одним з найуспішніших власників футбольних клубів України початку 90-их

Джумбера  Нішніанідзе не стало, проте пам'ять про легендарного творця “Темпу” живе в його колегах, у створеному ним футбольному полі на стадіоні “Локомотив”, в класах футболістів Шепетівського інтернату. Про них говорить колишній гравець, а тепер вчитель фізичного виховання Шепетівської спеціалізованої школи-інтернату, тренер А.Черняк: “Набуття футбольною командою «Темп» статусу майстрів вимагало відкриття власної школи резерву, тобто забезпечити виховання майбутніх футболістів. Тому 1993р. на базі Шепетівської школи-інтернату створили класи футболу.

Футбольний клуб розмістив оголошення у спортивних газетах України про набір учнів. Вже на початок навчального року сформувалося три класи футболістів. Приїжджали навіть діти із Закарпаття, Криму. Особисто мені вдалося випустити дев’ять класів, де навчалися футболісти. Багато юнаків, що закінчили наш інтернат, стали майстрами спорту, грали у вищій лізі. Мені, як тренеру, дуже приємно, що учні зуміли досягти більшого, ніж я. А як колишній футболіст пишаюся, що справа Джумбера Григоровича не завершилася, а живе й дотепер.До речі, відомі володарі футбольних кубків України, Іван Малімон та Сергій Кривий, розпочинали свою спортивну кар’єру саме в школі-інтернаті нашого райцентру.”

Сучасна легенда українського футболу А.Шевченко  також має привід згадати Джумбера Нішніанідзе. Коли у середині 90-х талановитого хлопця з "Динамо-2"  перевели до головної команди, партнер по команді Сергій Скаченко  запропонував йому купити в нього червону "дев'ятку", Андрій погодився. Машина була майже новенькою – Сергію її подарував саме президент футбольного клубу "Темп" Джумбер Нішніанідзе. Але після переходу в "Динамо" Скаченко вирішив придбати Mercedes, а "дев'ятку" продав Шеві. У Андрія тоді була скромна зарплата, від сили тисячі доларів, а тому гроші за ВАЗ 2109 він виплачував Скаченку кілька місяців.

Кожен, хто згадує Нішніанідзе, робить це з великою повагою і теплотою. “Темпу” та його засновнику присвячено багато статей футбольних оглядачів і поціновувачів цієї гри.  Вдячні вболівальники створили відеофільм присвячений Джумберу Нішніанідзе , а 24 серпня 2014р. у м.Шепетівці відбувся фінальний поєдинок розіграшу Кубку області з футболу-2014, який був присвячений пам’яті Джумбера Нішніанідзе.

Отже, Джумбер Нішніанідзе створив просто-таки унікальний клуб, безкорисливо вклавши гроші у футбол. Більше двох десятків років тому він випередив час, запропонувавши  таку модель управління і функціонування футбольного клубу, яку нині взяли за зразок майже всі клуби української прем’єр-ліги. Саме Нішніанідзе фактично вперше в Україні використав метод комплектації складу за допомогою так званого "десанту", запросивши півтора десятка грузинських гравців. Він на практиці довів, що в нових умовах професійного футболу цілком реально в найкоротші терміни підняти команду з нізвідки в елітну лігу.

 

 

 

 

 

 

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...