Молодий амбітний спеціаліст зі свіжим тренерським поглядом

«...Быть забаненым в России за допинг - это как быть изгнанным из борделя за разврат...»

Сезон 2017-2018 років для українського біатлону провів умовну межу, за якою всіх нас: спортсменів, тренерів, функціонерів та вболівальників чекали невідворотні зміни. Череда невдач, низькі результати Олімпіади та окремі публічні дискусії показали, що консенсусу нема не тільки у середовищі вболівальників (мова йде про тюменський дискурс), але й всередині самої команди. З горем та тріском завершивши сезон найкращими були очікування на білий аркуш паперу та «давайте будувати все з початку». І, зрозуміло, найбільшою інтригою було прізвище «реформаторів», які отримаю можливість сформувати цю нову команду надій у вітчизняному жіночому біатлоні.

А тепер давайте згадаємо початок 2015 року. Це був початок на хвилі олімпійського тріумфу із сильним жіночим складом та хорошими перспективами на подальший розвиток. Окрім цього, не забуваємо, що це була «зіграна» команда. В той час керівництво Федерації вирішило поекспериментувати і принести у вітчизняний біатлон щось нове: методики, підхід, тренування. На реалізацію задуманого було запрошено словенського тренера Уроша Велепеца. Це був справді логічний крок: якщо в тебе є готова команда — нема сенсу щось в ній змінювати. Можна хіба пробувати додати щось нове. І Урош це міг зробити: «молодий амбітний спеціаліст зі свіжим тренерським поглядом».

В цій публікації ми не будемо аналізувати успіхи та невдачі Велепеца і його роль у ситуації сьогодення. Ми просто ще раз наголосимо, що його призначення було логічним. Можливо, з погляду 2018 року, на його місце варто було взяти іншого спеціаліста (пригадаймо перипетії з Гроссом), але вже як склалося. Натомість, у нашому 2018 році, ситуація така, що, команду, по суті, слід формувати з нуля. І тут точно не час та не місце для експериментів. Тут варто піти старою втоптаною дорогою щоб зібрати кістяк, довкола якого вже згодом можна комбінувати різні тактики та підходи. Так, принаймні, видно мені з мого дивану.

Надиво, у керівництва Федерації та у пана Бринзака інше бачення. І на відповідальну посаду в команду призначено, цитую: «молодого амбітного спеціаліста зі свіжим тренерським поглядом, готовим повністю віддаватися роботі». У цій публікації мив же використовувати цю цитату, коли описували потенційні плюси Велепеца у піднесеному 2015 році. Але сьогодні точно не рік «піднесення» і наразі складно зрозуміти який кістяк майбутньої команди буде споруджувати молодий амбітний спеціаліст.

Окей, припустимо, в цього хлопця є якісь приховані козирі і він таки витягне їх на посаді в нашій збірній. Є така ймовірність? В принципі, є. Але щоб зрозуміти відсоток такої ймовірності варто поглянути до списку звитяг вже чинного тренера. І що у нас в цьому списку? «У складі змішаної естафети 18 липня 2013 року став чемпіоном світу з літнього біатлону». Еммм, ну ок. Ще він перемагав на Кубках Європи (молодець який), був призером Кубка Світу. Ну і, в принципі, це все. Багато разів був чемпіоном Росії, але про російський спорт ми вже й так все знаємо.

А що до тренерської кар’єри? Тут теж є деякі досягнення. Зокрема, був тренером Йорданії з біатлону. Наразі першим і останнім, так як команда через брак фінансування розпалась. Ну і всі знають що останні кілька років він працював зі збірною Південної Кореї. До речі, збірна останнього сезону демонструвала непогані результати. Проте, роль «молодого амбітного спеціаліста» в цьому досягненні під питанням, так як основні успіхи збірної творили атлети, яких готував не він і не він їх підвів під пік форми. На підтвердження цих слів можемо навести кілька цитат колишньої учасниці корейської збірної Катерини Авакумової. Зокрема, Катерина розповіла, що:

«Меня четыре раза отправляли домой, сейчас уже даже не вспомню, почему. Андрей (П.А.: молодий амбітний спеціаліст) всячески пытался представить ситуацию таким образом, что как только ко мне приезжает мой тренер, у меня сразу начинаются проблемы. У них разгорелся открытый конфликт, а я стала в нём разменной монетой».

Врешті, Авакумова не приховувала, що покинула збірну саме через тренера. Пане Бринзак, а ви точно добре знаєте вашого нового підлеглого? Вам ця ситуації нічого не нагадує? Я можу вам підказати: у нас у збірній теж була/є схожа ситуації і, видається мені, вона вас нічого не навчила.

Врешті, контрольний: Авакумова у своєму інтерв’ю згадує про допінг і не без підстав. Справа в тому, що наш «молодий амбітний спеціаліст» є ще й «спеціалістом» по використанню заборонених у спорті препаратів. У 2009 році під час виступів у Росії в його крові було виявлено еритропоетин, більш відомий нашим вболівальникам за абревіатурою EPO та прізвищем Олександра Логінова. За вживання цього препарату новопризначений тренер української жіночої команди відбув дискваліфікацію і до біатлону повернувся тільки у 2011 році. Можливо, коли Бринзак розповідав про «свіжий тренерський погляд», то він мав на увазі саме цю історію?

Тепер підіб’ємо підсумок. Отож, наше біатлонне керівництво у складний для жіночої команди період, коли саму команду слід формувати з чистого аркушу, призначає на відповідальну посаду головного тренера спортсмена без особливо помітних досягнень ще й з історією вживання допінгу. Це якби у школу в початкові класи на посаду першого вчителя запросили колишнього зека. В принципі, він змінився, перевиховався і певно що може навчити багатьом цікавим речам. Але чи саме ці речі повинні вчити діти у початкових класах. Якась така аналогія.

Ну і наприкінці додамо, що він росіянин. Так, ви не помилились: українську жіночу збірну з біатлону буде тренувати росіянин. В час, коли вітчизняні вболівальники з тріском добиваються відмови від виступу на тюменському етапі, коли на Сході України йде війна з російськими найманцями, коли на північно-східному кордоні нашої держави потрібно будувати стіну, копати рови і готуватись до найгіршого, Федерація біатлону Україні запрошує на посаду головного тренера росіянина.

В принципі, я розумію Бринзака. Історія з тюменським етапом закінчилась для нього не найкраще. Його, м’яко кажучи, поставили на місце і зараз він дуже хоче взяти своєрідний реванш і показати хто господар в умовному домі під назвою «український біатлон». І це призначення виглядає як легкий троллінг біатлонної ком’юніті (направду, складно знайти інші логічні аргументи). Проте пан Бринзак дуже ризикує залишитись в цьому умовному домі на самоті і втратити не тільки відданих уболівальників, але й репутацію, державну підтримку та й, врешті, повагу усіх тих, хто ще досьогодні розуміє просту істинну: без Володимира Михайлович не було б українського біатлону. Проте, кредит довіри поступово вичерпується і час йде на дні.

P. S. Дуже вірю, що тренери і функціонери Федерації одумаються і приймуть єдине правильне рішення у цій ситуації: відмовитись від послуг російського тренера. Врешті, навіть якщо вам дуже хочеться взяти тренера з Росії, певен, що в тій допінговій країні є набагато кращі спеціалісти.