«Позашляховик був цілим лише 3 дні». Tribuna.com, Parimatch та «Трендець» передають автомобілі для ЗСУ
«Машини, як патрони – їх постійно треба підвозити»
«Тут нормально прилітало, так?» - Діма Поворознюк показує вибите бокове вікно в машині і тріснуте лобове скло.
«Пакетик градів прилетів, а машинка стояла необережно. Два колеса і лобове скло зачепило, але добре що взагалі є. Хоч від дощу захищає», - абсолютно спокійним голосом відповідає Саша Сосовський. Він один з героїв випуску «Трендеця» про 93-тю бригаду ЗСУ Холодний Яр.
Машини завжди в топі потреб військових на фронті, адже дуже часто стають розхідним матеріалом. Але без них нашим захисникам дуже важко виконувати свою роботу.
«Машини – це в, першу чергу, мобільність, - розповідає Поворознюк про їхню роль у війні. - Пікапчики більше використовуються в бойових умовах. В них може сісти кілька людей з джавелінами чи гранатометами, під“їхати куди потрібно, вистрелити і швидко поїхати. Інші машини – це більше для логістики та перевезення військових для бойових завдань».
Часто можна побачити, що йде якийсь збір на автомобілі. Саме волонтери та звичайні люди змогли закрити цю потребу військових і зробили нашу армію швидшою.
«Якщо подивитися скільки автомобілів було в нашої армії на початку війни, то це невелика кількість. Їм катастрофічно цього не вистачає».
Життя машин на війні дуже непередбачуване. Волонтер Роман Сініцин писав у своєму фейсбуці, що потреби на авто необмежено величезні. І розповів історію однієї швидкої, яка протрималася менше доби на Донбасі – згоріла під артобстрілом.
«Часто буває, що привезеш машину сьогодні, а вечері її вже треба відправляти на ремонт. Можливо, десь градом потрапили чи артилерія прилетіла і так далі. Деякі машини взагалі знищуються. Це як патрони – їх постійно треба підвозити.
З пікапами найбільша проблема, адже вони в дефіциті. Важливо, щоб машина могла проїжджати по бездоріжжю і проходити важку трасу. Військові часто їздять полями, лісами та іншими подібними місцями. Їм зовсім не потрібні нові машини з кліматконтролем та іншими зручностями. Потрібно, щоб у них були хороші ходова, гальма і вони не глохли під час бойового завдання».
Цей випуск «Трендеця» про хлопців з Холодного Яру став першим нефутбольним відео на каналі. Дмитро Поворознюк говорить, що повернувся з-під Ізюма іншою людиною.
«Дуже хотів поїхати на передову до своїх друзів та привезти їм необхідні речі для їхньої служби. Звісно, були переживання, адже над нами літали дрони, пройшов обстріл та була атака.
Найбільше запам’яталась історія з нашим військовим Ахіллесом – відомим гранатометником, який воював з 2014 року. Ти записуєш з ним інтерв’ю, через кілька годин він йде в атаку і гине. Ти розумієш наскільки життя може швидко обірватися.
Після цього ще більше захотілося підтримувати наших людей і ЗСУ. Привозити і забезпечувати їх всім необхідним», - каже Поворознюк.
«Крім танків спочатку у нас був ще «ЗИЛ-130» - радянська вантажівка з дерев’яними бортами»
Tribuna.com та «Трендець» не тільки розповідають історії війни та наших героїв. Війна торкнулася нас безпосередньо - кілька хлопців з нашої редакції перебувають зараз у зоні бойових дій.
Макс служить вже четвертий місяць — з кінця березня. У 2018 році закінчив військову кафедру за принципом «Хай буде». За спеціальністю психолог і має звання молодшого лейтенанта.
«Я не найсміливіший. Єдина сміливість була підняти телефон від військкомату, хоча він і був підписаний», - скромно говорить Макс.
Спочатку наш колега місяць був на підготовці в одному з обласних центрів, а потім його перекинули в новостворену танкову роту, яку через два тижні відправили на Схід.
«Катаємось на радянських подарунках від Польщі та Чехії. У танковій роті мене назначили заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. На слух ніби психолог роти, а по факту займаєшся усім. Як мама треба всіх вислухати і пожаліти, як батько — дати тирки, як старший брат — залишитися з усіма на місці, коли дорослі (решта управління) роз’їхалися.
Час йде і все це більше відповідає слову «служба». Хоча, мабуть, не варто жалітися, коли кожен день є поранені, мертві і військовослужбовці, які точно в гірших умовах, ніж я. На «нулі» ні разу не був, але був близько.
Міни прицільно падають по твоєму бліндажу – все ближче і ближче. Від ударів поруч залітає земля і пилюка, а коли чуєш «вихід» і різкий свист — обіймаєш стіну з любов’ю. Бачив, де мають стояти «п####и», але вживу за барки нікого з русаків не брав.
Факт: в танку дуже тісно. До цього в мене було дитяче уявлення, що раптом що, туди можуть застрибнути 3-4 людини і ще подавати снаряди. Як мінімум в цих танках - так не можна. Роль танка у війні різна. Можна стріляти прицільно здалеку, як артилерія, а можуть поставити на прямий вогонь, якщо чекають прориву ворожої піхоти чи іншої техніки.
Мої хлопці з роти працюють і так, і так. Інколи тижнями просто сидять в танку у посадці - про всякий випадок. В одній і тій же компанії людей, без душу, хорошої їжі та зв’язку з рідними.
Людям в тилу хочеться сказати - будьте корисними. Давайте не повторювати попередніх помилок АТО і ООС — забувати і вважати, що це десь далеко. Ще просто думка - коли як не зараз нам змінити своє ставлення до поступок. Ми пробачаємо людям і собі різні порушення - сміття на вулиці, податки, куріння біля себе в громадському місці.
Ми дуже не любимо, коли втручаються в нашу свободу, але дозволяємо це робити у себе на місцях. І собі також це дозволяємо. Тоді що ще має статися, щоб стати свідомими. Випробувань і гартувань вже ніби достатньо».
Ми вже відправили Максу одну машину, але в неї буквально через кілька днів прилетіло і зараз її ремонтують.
«Спочатку єдиним іншим транспортом (крім танків) був «ЗИЛ-130» - радянська вантажівка середніх розмірів з дерев’яними бортами. Виручав, як автобус, як машина, яка привозить продукти чи снаряди і транспорт, щоб щось передати на позицію. Але є великі мінуси: їсть багато бензину і дуже шумний.
У червні нам привезли першу легкову машинку добрі люди – я дуже радів. Дизельний Nissan Patrol - позашляховик, який може проїхати майже скрізь. Був цілим лише три дні. Міна прилетіла прямо перед машиною. Вибуховою хвилею розбило лобове скло, зігнуло кузов, вигнуло двері, а уламки посікли радіатор й інші деталі. Ми трішки підлямпічили і так їздили ще пару тижнів на ньому. Поки не посипались нові проблеми. Машина стала і завезти двигун ми вже не змогли.
Автомобіль на фронті – це необхідність. Кожен день потрібно кудись їхати. Видивлятися позиції, тихо вночі без світла передавати хлопцям на позиціях провізію, забирати деталі, перевезти речі, відвезти в госпіталь, контролювати солдатів, які розкидані по різним містам і т.д. Автомобіль повинен бути».
«Комфорт і безпека в тилу – це результат шаленого героїзму, багатьох жертв і зламаних життів. Не забувайте про це та цінуйте кожну мить»
Ще один наш колега з позивним Чилі з початку війни волонтерив, а згодом сам взяв зброю в руки і одягнув військову форму. Зараз він на «нулі».
«Коли питають, чому я пішов воювати, то завжди відповідаю: «А хто має піти замість мене захищати мій дім, мою сім’ю, моє місто та мою країну, як не я. Совість не дозволяє бути глядачем-спостерігачем у такий священний для країни час, коли вирішується наша доля і наше майбутнє». Наші хлопці дуже круті, але професійним військовим самим, лише власними силами, впоратись буде дуже важко - ворог переважає нас кількісно.
Це те саме, коли на вулиці комусь стало погано, а ти йому не допоможеш, бо це мають робити професійні медики. Чи почалася пожежа, в тебе є можливість допомогти, але ти скажеш, що хай це роблять пожежні.
Сьогодні все залежить від кожного з нас. Всі хочуть, щоб перемога та мир настали швидше. Але хтось хоче і мріє, а хтось робить і діє. Треба менше слів та лозунгів, а більше дій. Патріотизм - це не тільки синьо-жовтий прапор на аватарці та патріотична футболка. Кожен має запитати себе: що я зробив для перемоги? Чи зробив все можливе? Зараз мають всі ввімкнутись на максимум.
А для багатьох війна перетворюється на якісь спортивні змагання чи шоу, коли ЗСУ – це команда, втратили село – це наче гол пропустили, відбили село – наші забили.
Класно, що на більшості нашої території є нормальне життя, і ворог не зміг там нічого нав’язати. Але не можна забувати, що в цей час відбувається в нашій країні, в наших українських містах і з українцями. Комфорт і безпека в тилу – це результат багатьох жертв, зламаних життів і скалічених доль.
Тут хлопці просто в пеклі живуть, адже криють вогнем 24 години на добу. Над головою ракети літають, як в пінг-понг. Комусь відірвало руку, когось вбило, нещодавно одному бійцеві відірвало ногу. Там взагалі інше життя.
Не обов’язково всім йти воювати. Є дуже багато інших корисних справ. Головне – мати бажання. А то останнім часом чую від пересічних цивільних таку точку зору: «Я ж армії допомагаю. Хай вона мене захищає». Але ця допомога полягає у 1,5% військового збору. Таким людям треба увімкнути калькулятор і порахувати, що це виходить 150 гривень на армію. А один постріл зі Стугни коштує 20 тисяч доларів.
Одна з проблем нашого менталітету – наші люди живуть так, що їм завжди хтось щось винен. Вони не хочуть щось робити самі і перекладають свої обов’язки на інших. Вони ж сплачують військовий збір, тому в армії все має бути і до них не повинно прилітати.
Правда в тому, що переважна більшість пацанів воює далеко не за гроші. Якби цивільні опинилися хоча б на годину в пеклі на передовій, то вони б не захотіли ніяких грошей. Навіть коли вони заходять на картку, то їх нема там куди витрачати. Ти сидиш на «нулі», де немає зв’язку і навіть додому їх переслати не можеш.
Пацани готові свої життя віддати, а комусь шкода цих 150 гривень на місяць».
13-річний школяр з Латвії передав ЗСУ свій дрон
Tribuna.com, Parimatch та «Трендець» об’єднали сили для допомоги Україні. Завдяки спільним зусиллям на фронт для ЗСУ передадуть три автомобілі - Opel Frontera, Mitsubishi Pajero та Mercedes Vito. Вони будуть використовуватися для транспортування особового складу та виконання бойових завдань.
«Намагаємося допомогти нашим хлопцям та іншим військовим частинам, які борються за Україну. Це вже не перші машини, які відправляємо на фронт, але раді, що цього разу за допомогою партнерів з Parimatch вдалося організувати відправлення відразу трьох автомобілів.
Це лише одна з активностей. Ми також спільно з Білоруським фондом спортивної солідарності, який бореться проти Лукашенка, проводимо серію благодійних аукціонів. Усі гроші йдуть у фонд Ukraine Alive 2022, а далі точково спрямовуються або на потреби ЗСУ, або людям, які постраждали від війни.
Зібрали понад 100 тисяч доларів і, що важливо, це були здебільшого гроші з-за кордону, а сюжети про них допомагали тримати Україну у полі зору іноземних медіа. Про аукціон зробили матеріали The Guardian, Reuters, найбільший японський канал NJK», – розповів директор Tribuna.com в Україні Максим Березинський.
Наразі виставлені унікальні лоти: золота медаль чемпіонату світу серед молоді від Олега Веремієнка, золота медаль чемпіонату Європи з карате Катерини Кривої, точна копія Кубка УЄФА від Андрія Пятова, а також серія лотів від Олександра Зінченка та гравців «Манчестер Сіті» (раз, два, три). Допомагайте розповсюджувати інформацію про лоти серед діаспор та в будь-яких інших місцях завдяки сторінці з усіма лотами. Найближчим часом Tribuna.com оголосить про нову хвилю аукціонів, де знайдеться місце і для потужних NFT-артефактів, що стануть важливою частиною будь-якої колекції.
«Допомога країні, військовим ЗСУ – все це стало щоденною реальністю та пріоритетом для команди Parimatch. Ми вже спрямували 180 млн гривень – головним чином на допомогу ЗСУ. І продовжуємо адресно допомагати тим підрозділам, що беруть безпосередню участь у бойових діях проти агресора», – зазначила СЕО Parimatch Ukraine Наталія Гілевич.
Один з автомобілів передав латвійський фонд Biedriba «TEV» («Для тебе»), який спеціалізується на допомозі Україні. Разом з автiвкою передали ще дрон DJI Mini 2 від 13-річного школяра із села Туя (Латвія) Ноеля Блюмінса.
«У лютому в Україну вторглися окупанти і мої батьки допомагали українським біженцям пожертвами та транспортом, - розповів Ноель. - З початку війни я стежу за всіма поточними бойовими діями і щовечора дивлюся по телевізору передачу, де розповідають про успіхи українських воїнів. Завдяки цим програмам я тепер дуже добре знаю географію України і уважно стежу за звільненням територій.
Минулого літа я назбирав трохи грошей під час шкільних канікул і вирішив купити дрон. Мені подобалося літати і знімати на нього відео, але в квітні я дізнався, що такі маленькі дрони можуть стати в нагоді і для розвідки. Тому вирішив подарувати його українській армії.
Я зрозумів, що ЗСУ цей безпілотник потрібен більше, ніж мені. Я сподіваюся, що він допоможе українцям звільнити свою землю від загарбників і ви виграєте цю війну».
Підтримка від дітей - це безцінна штука. Але і ми маємо також їх підтримувати в такий важкий час.
«Ми разом із академією «Руху» організували Trendets Camp для дітей. Він теж проходить під звуки сирен і доводиться дітей водити в бомбосховище, але дитячі посмішки під час нормальної роботи перекривають будь-який стрес. На четвертий заїзд безкоштовно запрошено групу дітей військових, які зараз захищають Україну.
Також разом із фондом «Рух у Майбутнє» ми допомагаємо відправляти дітей до літніх таборів у Фінляндії, Італії, Хорватії. Якщо у вас є бажання також взяти участь у цій добрій справі, тут є реквізити. Фонд може надсилати на оздоровлення ще більше дітей.
Маємо намір і надалі продовжити роботу за цими напрямками. Зараз будь-яка допомога важливіша, ніж на початку вторгнення», – підсумував Максим Березинський.
Кожна машина, кожен дрон та кожна гривня для наших військових наближають нас до перемоги.
Слава Україні!
Фото: з особистого архіву наших хлопців на передовій, фейсбук Дмитра Поворознюка
