«Динамо» робить набагато менше, ніж могло би». Ультрас киян Декстер – про війну, Луческу та Суркісів
Розмова з одним з лідерів фанатського руху.
Розмова з одним з лідерів фанатського руху.
Декстер – людина широких горизонтів. Самі ультрас «Динамо» називають його живою легендою свого фанатського руху. Якщо ви були на матчах киян, то чули звуки барабану на секторі. Це Олексій задає ритм підтримці.
Банери, модульні шоу на стадіоні та графіті на стінах міста – це також зона його діяльності. Двічі пробив золотий сезон – побував на всіх офіційних матчах команди вдома та на виїзді.
Завдяки Декстеру з’явився і продовжує жити паб для вболівальників «Динамо» «Кутовий» біля «Олімпійського». Там Ірина Козюпа зустрілась з Олексієм, щоб поговорити про війну очима ультрас.
«Обладнали кілька спальних місць і готували їжу майже цілодобово»
«Там лежать консерви, які ми періодично на фронт відправляємо. Не так давно 7 ящиків поїхали в Сєвєродонецьк для розвідників. А це – на випадок, якщо у Києві щось знову станеться, – Декстер показує на запаси круп та макаронів у пабі. – Перші два місяці війни ми готували для військових, а крупи залишились як недоторканий запас».
Футбольні фанати – та категорія людей, які дуже швидко зорієнтувалися у нових реаліях. А «Кутовий» з пабу трансформувався у волонтерський хаб та шелтер, адже знаходиться у підвальному приміщенні.
«Сем, наш бариста, почав працювати 23 лютого. Наступного дня вранці він мені телефонує: «Тут війна почалась, всі кудись біжать, я вийду попрацюю, бо людей треба заспокоювати».
На другий день війни я вже відправив дружину з собакою на захід України. Сходили з барменом до військомату, де нас відшили, і поїхали забезпечувати усім необхідним наших друзів, які змогли отримати зброю. Практично на всі гроші затарились на складі «Мілітариста» і повезли це все в «Кутовий».
Здається, в той же день приїхали наші кухарі. Сказали, що у пабі вони почувають себе безпечніше, ніж вдома. Ми обладнали кілька спальних місць і почали готувати їжу практично в цілодобовому режимі».
Фанати різних команд в Європі не тільки висловлювали свою солідарність з українцями різними акціями та банерами. Вони активно допомагали – чудовий приклад сили та взаємодопомоги однієї спільноти.
«Там у нас є зал, який був повністю, від підлоги і до стелі, забитий коробками. Частину ми купували, частину добували і дуже багато всього нам надсилали з-за кордону. Особливо, фанати іноземних клубів – німецькі, польські, чеські. Литовці, хорвати і болгари дуже допомогли. Вони або купували те, що можуть знайти у себе в країні, або робили гуманітарний збір. Дзвонять: «Ми веземо вам тепловізори і тактичне взуття, але в нас залишилось місце, і ми завантажили памперсів. Прилаштуйте їх».
У нас було військове спорядження, броня, одяг, взуття, аптечки, каністри, спальники-каремати – все те, що треба на фронті. З часом почала накопичуватися медицина та дитячі речі. Ми розуміли, що це трохи не наш профіль, і передавали іншим волонтерським групам. У нас є кілька хлопців, які працюють у лікарнях, тому більшість медикаментів завезли туди. А все, що не стосувалось військової медицини, передавали іншим волонтерам».
«Один заклад передав 12 ящиків устриць – це взагалі був хіт. Перлова каша з устрицями»
Ультрас – це також і про самоорганізацію. Тут керуються гаслом: «Допомагати один одному – єдиний шлях до нашого виживання».
«Кидаємо повідомлення в наш фанатський чат: «Приїхала гуманітарна допомога, кому потрібні налобні ліхтарики та цигарки?» Зібрали заявки і розподілили між бажаючими – у першу чергу тим, у кого найбільш серйозні завдання. Військові приходять поміряти черевики, а ми їх борщем нагодували. І тут постійно була така тусовка. Люди ночували – по 5-7 осіб стабільно. Одні хлопці опікувалися складом, а інші відповідали за кухню.
Кухарі прокидалися о 5 годині ранку, ставили кип’ятити воду і лягали ще на годинку поспати. Готували десь тисячу порцій на день – це доволі немало. Наша хитрість була в тому, що ми віддавали їжу величезними каструлями і не фасували її порційно. Хай вже на місці розсипають по тарілках. Наприклад, до нас приїжджає швидка з Центру крові, ми їм відвантажили повні каструлі і забираємо вчорашні порожні».
Так само ком’юніті та зв’язки спрацювали, коли потрібні були продукти харчування.
«Багато ресторанів, які не були готові куховарити самі, віддавали свої продукти. МакДональдс нам добряче допоміг. Зателефонував їхній менеджер: «Ми працювати зараз не будемо, а у нас купа запасів. Приїдьте і заберіть». Один заклад передав 12 ящиків устриць – це взагалі був хіт. Перлова каша з устрицями!
Але більшу частину продуктів добували фанати «Динамо». Один набирає: «Їду до Києва з села, чи треба вам в паб м’ясо?» Приїхала туша свині – десь під 350 кг. У нас навіть немає морозилок стільки, щоб її зберігати. Кухарі розібрали її на шматочки. Частину залишили, а решту поміняли на овочі, картоплю та крупи у інших волонтерів. Завдяки такому бартеру ми забезпечували себе необхідними продуктами цілих два місяці».
Все змінилось після відступу росіян з Київської області. Декстер використовує інше означення агресора – москалі.
«В один момент нам вже не стало для кого готувати – всі поїхали на схід. Те саме з волонтерським складом. Речей ставало все менше, ми все пороздавали, і тут залишились лише якісь крихти. Крихти – це десь на одну вантажівку.
Вирішили взяти тиждень перерви, щоб всі відпочили, а вже тоді думати, що робити. І буквально наступного дня телефонують знайомі: «А що, «Кутовий» не працює? Ми привезли спальники і нам потрібно їх десь відгрузити». Ще через день: «У нас два ящика шкарпеток. Куди їх поскладати?»
Тому відпочити у нас не вийшло».
«Багато хлопців кажуть, що до кінця війни без алкоголю: «Нам квасу, будь ласка»
У травні «Кутовий» відновив свою роботу – вже як паб, але з урахуванням специфіки воєнного часу. Зокрема, комендантської години, яка починається о 23-й.
«Ми закриваємось так, щоб всі встигли доїхати додому на метро, тому працюємо лише до 9 години вечора. На один з пізніх матчів збірної України до нас прийшли люди зі спальниками і залишились на ніч. Можливо, ми були не єдиними, але одним з небагатьох закладів, які дозволяли відвідувачам ночувати у себе. Окрім збірної у нас ще були нічні перегляди фіналу Ліги чемпіонів і одного з етапів Формули-1».
Але це все крихти. Тематичний паб не може нормально функціонувати без живого футболу з глядачами.
«Матч на «Олімпійському», навіть «Динамо» – «Інгулець», приносив нам суттєво більшу касу, ніж трансляція виїзного матчу Ліги чемпіонів. Люди йдуть на футбол, заходять сюди до і після гри. Тому для закладу це дуже відчутно, що матчів на стадіоні не буде ще дуже довгий час. Зараз працюємо на мінімалках. У нас мета – вижити. Як і у всіх. А наше існування напряму залежить від успіхів наших військових на фронті. Тому підтримуємо їх як можемо».
До цього питання у «Кутовому» підійшли креативно. У пабу є купа різних ініціатив. Наприклад, підвішена кава чи бізнес-ланч.
«Люди говорять: «Я хочу заплатити за бізнес-ланч. Коли хтось з військових прийде, то нагодуйте його». І ми вже знаємо чітко, що коли хлопці приїжджають забирати чергову броню чи дрон, то ми маємо їх пригостити, а людям приємно, що вони зробили гарну справу».
Цікава тенденція, яку помітив Декстер, – з відновленням роботи пабу під час війни люди свідомо стали менше пити алкоголю.
«Ті, хто раніше міг весело гульнути, зараз беруть по пиву і все. Багато хлопців кажуть, що до кінця війни без алкоголю: «Нам квасу, будь ласка». Реально люди стали менше пити».
«Багато фанатів «Динамо» пішли воювати – можливо більше тисячі»
У березні військове телебачення України зробило сюжет про роботу «Кутового». Свій репортаж вони підписали символічними словами: «Фанати футболу стали фанатами ЗСУ». А ще в грудні Декстер думав про можливе закриття пабу.
«Закладу ще немає двох років, але за цей час ми чотири рази закривались – ситуація з тренером, коли багато фанатів ігнорували матчі «Динамо», локдауни, а тепер військові дії… По факту, ми ще й не працювали у сприятливих умовах.
Відповідно, у мене бувають моменти, коли я кажу: «Все – досить. Закриваємось». Через день приходжу: «У мене з’явилась крута ідея, її необхідно в пабі реалізувати», – сміється Декстер. – Раніше у мене були думки, що, можливо, футбольний паб в нинішніх умовах – це непотрібна чи невчасна історія. Але зараз наші гості скидають донати на армію. А хлопці на фронті телефонують зі словами: «Я хочу допомогти грошима пабу, щоб «Кутовий» функціонував, коли повернусь до Києва». Тому мені совість не дозволить опустити руки.
Вчора у нас був хлопець, якого вперше після поранення випустили з лікарні. Він одразу до нас прийшов. Інший мій знайомий був на ротації і йому дали вільного часу сім годин. Він заїхав додому в душ, потім на годинку до перукарні, а решту часу провів тут у пабі».
Герой «Азовсталі» та командир полку «Азов» Редіс – ультрас «Динамо». Нещодавно ми писали його історію. Навіть головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний носить шеврон киян.
«Багато фанатів «Динамо» пішли воювати. Не знаю точних цифр, але це кілька сотень чоловік,. Можливо, і більше тисячі. Усі, хто міг і хотів, взяли зброю до рук або готуються до цього. Ситуація така, що на фронті людей достатньо – не вистачає зброї.
Хлопці приходять до військкомату і кажуть, що готові йти добровольцями. Їм говорять: «У тебе досвіду нема, тому можеш бути фельдшером або кухарем». Знаю цілий список людей, які шукають, куди на фронті прилаштуватись так, щоб це було корисно».
«Нейронна мережа розпізнає пошкоджені будівлі, а я відповідаю за зовнішній вигляд карти»
Декстер працює в IT-сфері. І свої знання вже зміг інтегрувати в один крутий волонтерський проєкт.
«Маю досвід візуалізації даних на картах, тому шукав, де зможу застосувати свої знання. Приєднався до проєкту з візуалізації пошкоджень будівель розбомблених українських міст. Нейронна мережа розпізнає пошкоджені будівлі, а я відповідаю за зовнішній вигляд карти».
Олексій дістає ноутбук і показує, як виглядає селище Мощун після окупації.
«Червоне – це зруйновані будівлі, жовте – напівзруйновані, а зелене – цілі. Ми робимо таку статистику по різних містечках. Горенка не так сильно постраждала. Ось це Маріуполь за 29 квітня (на фото). Ми створюємо систему, яка буде автоматично це все робити. Така візуалізація потрібна для різних структур – як державних, так і для інвесторів, які захочуть це все відбудовувати.
Зараз ще 25 міст у процесі обробки. Хочемо покрити більшу частину України саме цією системою. З іншими проектами ми також спілкуємось – і вони підтверджують наші дані, допомагають своєю експертизою. Ось такий волонтерський проєкт у мене по ночах.
Плюс, є ще різні ініціативи, де я намагаюсь бути корисним. Наприклад, зробив дизайн футболок, в Європі їх продали, дві тисячі євро капнуло, ми накупили турнікетів на ці гроші і роздали військовим. Зараз запускаємо ще один тираж футболок, весь прибуток пустимо на допомогу фанатам на фронті. Копійка до копійки робить спільну справу».
Ультрас – це не тільки чоловіки. Цікавлюся історіями дівчат із сектору фанатів «Динамо».
«Є дівчата, які займаються плетінням маскувальних сіток. Кілька дівчат з руху залучені до патронатної служби – це спілкування з родинами загиблих та робота психолога. Є ті, хто працюють парамедиками, кінологами, інструкторами. Не хочеться узагальнювати, бо в кожного своя історія».
Запитую, які зараз потреби у фанатів «Динамо» на фронті.
«Потреби дуже різні, але останнім часом наші основні витрати – це автомобілі. Вже більше 20 позашляховиків передали на різні ділянки фронту. Завжди потрібні дрони та тепловізори. На відсутність броні та шоломів вже ніхто не скаржиться. За три місяці цю проблему ми змогли подолати».
«Ми поховали вже вісім хлопців, наші побратими сидять у полоні після «Азовсталі»
До війни ультрас киян виступали проти власників клубу з гаслом: «Суркіси – ганьба «Динамо». Після 24 лютого ситуація ще більше загострилася. Зокрема, через позицію та дії Григорія – депутата проросійської партії ОПЗЖ, яка зараз заборонена в Україні.
«З клубом у нас взагалі немає ніяких контактів. Насправді їх не було і до війни. Коли в «Динамо» прийшов Луческу, то всі зв’язки просто перекреслились. Ми самі перестали спілкуватись – по факту не було про що говорити.
І зараз, під час війни, ми бачимо, що «Динамо» робить набагато менше, ніж могло би робити. Набридло вже постійно їх в це тикати носом. Але всі все розуміють – ну от, наприклад, чого вартий «матч за мир» на університетському стадіоні у Швейцарії? Скільки грошей вони на ньому зберуть? Невже не можна все нормально організувати? Багато чого робиться чисто формально – для галочки».
Григорій Суркіс регулярно опинявся в епіцентрі скандалів: довго мовчав про свою позицію, виїхав з України то з родичами призовного віку, то з незадекларованими годинниками. Що відчувають фанати «Динамо», коли дізнаються такі новини?
«А що ми можемо відчувати? Суркіси говорять, що підтримують Україну, підтримують ЗСУ, допомагають чим можуть. Але це ж лицемірство чистої води. На офіційному сайті «Динамо» навіть не зробили жодної новини про загибель фанатів. З кінця лютого ми поховали вже вісім хлопців, а ще наші побратими сидять у полоні після «Азовсталі». Це ж навіть грошей не коштує».
Наступного дня після нашої розмови на сторінці ультрас у фейсбук вийшов ще один пост про втрату. «Прийшла жахлива новина – під час оборони Маріуполя загинув Роман «Лось» Рудницький...».
«Ми самі вшануємо наших побратимів і зробимо все, як треба – доб’ємося перейменування вулиць, встановлення меморіальних дошок та пам’ятників. Це все буде. А від клубу у нас ніколи не було якихось очікувань – ми завжди розраховували тільки на себе. Вони хай займаються сім’ями футболістів», – говорить Декстер.
«З кожним своїм інтерв’ю та висловлюванням Луческу робить тільки гірше»
Мірча Луческу в «Динамо» – ще одна болюча тема для ультрас. Румунський тренер залишився з командою і зараз готує її до нового сезону. А ще багато говорить про війну в розмовах з іноземними журналістами.
«З кожним своїм інтерв’ю та висловлюванням він робить тільки гірше. Міг би просто мовчати і його ніхто б не чіпав. А так він заганяє себе у все глибшу яму. Очі вже порозкривались навіть у тих, хто не підтримував фанатів попередні два роки.
Він може бути непоганим фахівцем, але як людина – гнилий. Зараз це все вилазить назовні. В інтерв’ю він знову почав розповідати, що треба росіян повертати в спорт, бо є хороші росіяни і не чесно позбавляти їх можливості виступати на міжнародній арені. Ну як? Мені здається, що Суркіси і Луческу просто знайшли одне одного.
Ти вболіваєш за клуб, віддаєш йому весь свій вільний час, а навколо нього стільки бруду… Це дуже неприємно».
Можливо, після війни гравці і фанати збиратимуться в «Кутовому», щоб разом вирішити всі суперечливі моменти чи просто поспілкуватися. А поки Сидорчук та Ярмоленко тримають зв’язок з ультрас і допомагають їм фінансово.
«У нас є особисті контакти футболістів, з якими ми час від часу спілкуємось, але я не скажу, що з багатьма зараз підтримую зв’язок. Мені Ярмоленко зателефонував: «Хочу вам бронежилетів передати». Сидорчук написав: «У мене є трохи вільних грошей. Давай, я на наших хлопців щось закину». Ми на ці кошти накупили багато корисного і відправили на фронт. Це дві людини, які вирішили допомогти з власної ініціативи. І за цими вчинками можна скласти свою думку про людей».
20 серпня має стартувати новий сезон УПЛ в умовах воєнного часу. Регламент ще не готовий, але команди вже готуються, і до України повернулися навіть декілька легіонерів. А що про це думають фанати?
«Якісь змішані емоції від цього. Це точно не для глядачів. Є просто певна група футболістів, яким треба тренуватися, і вони самі для себе будуть грати цей чемпіонат.
Чисто моя особиста думка – варто зібрати команди десь на два тижні в Конча-Заспі. Хай вони там розіграють чемпіонат і визначать, хто має виступати в єврокубках. Але це все можна було б відкласти аж на наступну весну. З іншого боку, клубам треба грати в єврокубках. Прекрасно розумію, що спортивне життя футболіста не таке вже й довге. Якщо вони втратять свої фізичні кондиції, то після війни не зможуть назад зібратися.
Ідеально було б мати в Україні хоча б один підземний стадіон. Бо що будуть робити, коли під час матчу почнеться повітряна тривога на кілька годин? Догравати наступного дня? Буде як було з коронавірусом – ніхто не знає, що робити. Формально якийсь регламент є, але чітко він ніде не прописаний.
Коли кажеш хлопцям про футбол, то вони говорять, що зараз не до цього. Наш бармен принципово не хоче дивитися матчі поки триває війна. У кожного своя реакція. А для когось, навпаки, футбол – це віддушина і спосіб переключитися».
«Багато фанатів реально готуються до того, що війна може тривати 3-5 років»
Трохи бекстейджу з нашої розмови. Раптом що, то у келихах – квас. А чарівна Оксана Васильєва – дуже старалася зробити гарні фото.
«Ще не голодні? У нас дуже смачні млинці з яблуками», – пропонує Декстер, але ми обіцяємо прийти на них іншим разом.
І говоримо про те, що буде потім – після війни.
«Вся фанатська історія – це про адреналін, емоції, яскраві відчуття та подорожі. Війна дає набагато більший адреналін та емоції. Тому після війни хлопцям буде фанатизму недостатньо, бо планка вже вища. Я поки не готовий прогнозувати, що буде з фанатським рухом після війни. Але точно вже не буде так, як раніше.
Футбол відійшов для людей на другий план. І я не впевнений, що він повернеться на своє місце. З досвіду останніх 8 років скажу, що люди, яких сильно затягує війна, вже не повертаються до футболу.
Ми не знаємо, коли це все закінчиться. У хлопців, які приїжджають з фронту, діаметрально протилежні новини. Одні кажуть: «Все добре, ми все тримаємо». Інші говорять: «До кінця серпня і ми посиплемося – немає озброєння і нам не буде чим відстрілюватися». Багато фанатів реально готуються до того, що війна може тривати 3-5 років. Який футбол? Через 5 років ми будемо згадувати, хто як виглядає.
В багатьох знайомих простежую відчуття провини. Вони гризуть себе через те, що зробили недостатньо. Зайвий раз не хочуть десь з’являтися на людях. Але є такий жарт: «Якщо вам здається, що ви мало робите, то подивіться на ООН».
Міністр оборони Олексій Резніков назвав три можливі сценарії завершення війни: розвал РФ, перемога України на полі бою та черговий «жест доброї волі». А що буде перемогою для фанатів.
«Матч в Криму, – не роздумуючи говорить Декстер. – Багато людей говорить про те, що перемоги не буде такої, якої б ми хотіли бачити. Все буде десь посередині між тим, що нам хочеться і тим, що хочеться москалям.
Але якщо не закінчити цю війну так як нам треба, то це буде продовжуватися багато років. Вони будуть повертатися знову і знову, незалежно, живий Путін чи ні. Відповідно, нам цю історію треба закінчити. Як кажуть, москаль – не мамонт, сам не вимре».
***
Ми виходимо на вулицю зробити фото Декстера біля напису «Кутовий». Звідси добре видно напис «Shakhtar store» на «Олімпійському». Питаю, чи не тригерить кожного разу бачити його перед очима.
«До війни тригерило, а зараз я розумію, що «Шахтар» у такому становищі, що можливо цей магазин вже ніколи і не працюватиме. Немає негативу до фанатів «Шахтаря». Є негатив саме до їхнього агресивного маркетингу та лицемірства, яким вони займаються так само, як і «Динамо». Хочеться чесної та відкритої позиції без бруду та фальші».
Олексій розглядає зображення кубків «Динамо», які прикрашають паб. Думає над можливою зміною дизайну. З Оксаною пропонуємо замінити їх на фанатів «Динамо» у військовій формі.
«Треба ще подумати», – каже Декстер.
І знову запрошує на млинці з яблуками: «Вони у нас справді дуже смачні».
Фото: Оксана Васильєва/Tribuna.com, WBC
