Арбітр-нейрохірург рятував життя під обстрілами в Маріуполі. Він два місяці в полоні та не виходить на зв’язок з дружиною
«Ми навіть не знаємо, де вони і що з ними».
Історія Дмитра Кубряка.
Сьогодні в Україні відзначають День медичного працівника. Це можливість не тільки подякувати медикам за їхню працю, але згадати про тих, хто зараз перебуває у полоні в росіян і сам потребує допомоги.
Одним з таких є Дмитро Кубряк. У світі футболу його знають, як арбітра. До війни він поєднував суддівство матчів першої ліги з порятунком людей, як нейрохірург. Вже більше двох місяців українець перебуває в заручниках в окупантів.
Про це тиждень тому написала дружина Кубряка Наталя у своїх соцмережах.
«Коли в нашу країну прийшла війна, він не зміг залишитися осторонь та продовжував рятувати життя. Там, куди мало хто наважувався піти. Маріуполь. Це героїчне місто назавжди у серці кожного українця. Дмитро та колеги рятували поранених, не зважаючи на обстріли та бомбардування.
12 квітня він потрапив у ПОЛОН. В полоні він залишається і зараз – вже майже два місяці у жахливих умовах. Але й досі продовжує надавати допомогу нашим пораненим воїнам. Допоможіть мені повернути сину – батька, а Україні – професіонала».
«З 12 квітня у мене немає ніякого зв’язку з чоловіком»
Сьогодні, в День медика, ми поспілкувалися з Наталею про її чоловіка.
«Він вже понад 10 років у професії. Коли почалася війна, то чоловік потрапив у Маріуполь і працював там саме як хірург. 12 квітня їх взяли в полон і з того часу в мене немає з ним ніякого зв’язку.
Тільки нещодавно мені переслали відеоролик, де я побачила фрагмент з чоловіком. Наскільки мені відомо, там ще знаходиться понад 300 поранених, і понад 50 людей у дуже важкому стані. Про це якраз повідомили лікарі, які мали можливість вийти на зв’язок. Треба привернути увагу українського та міжнародного Червоного хреста щодо їх обміну».
Після звернення Наталії з нею зв’язався Червоний хрест.
«Все, що ми можемо, ми робимо. Ми повідомили всю інформацію у всі потрібні організації ще з перших днів полону. Ми з усіма спілкуємось, але ми навіть не знаємо, де вони і що з ними.
Для мене взагалі шок, що я у 2022 році знаю слово «полон» і що взагалі така ситуація можлива. Там дуже багато лікарів з маріупольського шпиталю. Молюся, щоб до всіх було нормальне ставлення і нікого не піддавали тортурам. Чекаємо на повернення всіх медиків та поранених».
«Дуже хочемо разом зі сином подивитися, як він судить матч на «Олімпійському»
Дмитру 33 роки. Судити матчі він почав у 2006 році з регіональних змагань. У 2018-му вийшов на рівень першої ліги. Представляє Одесу.
«Футбол займає в його житті велику частину. Лікар-нейрохірург – це дуже важка професія. В операційній він проводить по 12 годин. Через вихідні їздив судити ігри по всій Україні. А в понеділок знову виходив на роботу в операційну. Арбітри мають тримати себе у формі, здавати нормативи і постійно тренуватися. Моєму чоловіку вистачало сил поєднувати ці дві дуже важливі справи. Бути лікарем для нього – справа всього життя. Але щоб розвантажити голову, він мав свою віддушину у вигляді футболу».
І саме футбольний світ зараз максимально відгукнувся на пост Наталії, але щоб звільнити чоловіка з полону, цього недостатньо.
«Усі в новинах писали про арбітра і футбол. Я хотіла звернути увагу, що він саме лікар. Його руки – це його головний ресурс. Оперувати може не кожен. Він дуже багато років витратив на те, щоб освоїти таку складну спеціальність, як нейрохірургія. Це його боротьба зі смертю».
Наталія вже давно немає можливості спілкуватися з чоловіком, але молиться за його здоров’я і повернення додому.
«Мій чоловік – герой. Ми його любимо та цінуємо. Він ще дуже багато українців врятує своєю професійністю. Дуже хочемо разом зі сином подивитися, як він судить матч на «Олімпійському», – говорить дружина арбітра зі сльозами на очах.
Сил Дмитру та його сім’ї і якнайшвидшого звільнення. У нас вже є не одна щаслива історія – буквально нещодавно вдалося визволити парамедика Юлію Паєвську (Тайра), яку теж захопили в полон в Маріуполі. Дуже хочеться, щоб таких випадків було більше.
Фото: УАФ, фейсбук Андрія Павелка, сторінка Наталії Кубряк в інстаграмі
