Апельсинова кава
Блог

«Клуби більше часу проводили в автобусах, ніж на тренуваннях». Як у Хорватії грали у футбол під час війни

Розповідає один з організаторів чемпіонату.

«Хайдук» – перший чемпіон Хорватії

Повномасштабне вторгення Росії в Україну почалося за день до відновлення УПЛ. В підсумку, чемпіонат так і не дограли – прийняли рішення про дострокове завершення сезону. Турнірну таблицю зафіксували станом на 24 лютого 2022 року, а нагородження призерів вирішили не проводити.

Поки ніхто не знає, що буде з наступним розіграшем чемпіонату. Є різні версії, але остаточне рішення УПЛ та клуби ще не прийняли.

Ми вирішили вивчити кейс Хорватії, яка грала у футбол під час своєї війни за незалежність.

«У Хорватії була війна з 1991-го по 1995 рік, але футбол не зупинявся»

18% території Хорватії були окуповані

Коротко про головне – у 1991 році хорвати проголосили незалежність від Югославії. Цього ж року почалася обронна війна проти агресії об’єднаних сербських сил та квазіутворення Сербська країна.

Бойові дії продовжувалися чотири роки – війна закінчилася перемогою Хорватії у серпні 1995 року після операції «Буря». Але дипломатичний процес тривав до 1998-го – тоді відбулася мирна реінтеграція окупованих територій.

«У Хорватії також була війна з 1991-го по 1995 рік, але футбол не зупинявся. Футбол дуже потрібен народу, громадянам – він дає емоції. У деякі моменти забуваєш про труднощі й проблеми», – сказав в одному з інтерв’ю хорватський тренер «Дніпра-1» Ігор Йовічевіч.

Tribuna.сom поговорила про цей досвід із Зориславом Сребричем. Він тривалий час був генеральним секретарем Хорватської футбольної асоціації і брав оперативну участь в організації чемпіонатів під час війни.

«Спочатку був організований неофіційний чемпіонат Хорватії – турнір «Вільна Хорватія». Грати в усіх регіонах було неможливо, тому прийняли рішення розпочати турнір у північно-західній частині Хорватії і продовжити в Істрії.

Чемпіонат був організований здебільшого для того, щоб показати – життя не зупинилося, національний дух не зламано стражданнями війни. Ми хотіли продемонструвати єдність та рівність. І що навіть у таких складних обставинах люди можуть думати про такі прекрасні життєві речі, як спорт. Результат, звісно, був на другому плані.

Планували участь 12 клубів, але чотири команди не змогли приїхати через жахіття війни у своїх містах та регіонах. Турнір розпочали вісім клубів, але під час першої частини змагань «Осієк» припинив участь у турнірі через обстріл свого міста».

«Вболівальники завжди були на трибунах. Щонайменше один матч туру показували у прямій трансляції»

Зорислав Сребрич

Перший чемпіонат незалежної Хорватії провели у 1992 році. Це був вкорочений варіант з лютого по червень за участі 12 команд. Чемпіоном став «Хайдук». Матчі Кубка Хоратії теж зіграли навесні 1992 року. У футбол грали в тих регіонах країни, де не велися бойові дії. Кілька команд переїхали і проводили домашні матчі в більш безпечних містах.

«Перший сезон був специфічним з точки зору умов війни та короткої тривалості. Значна частина країни була під окупацією, але клуби вирішили піти на сміливий крок: зіграти в чемпіонаті з футболу 1992 року», – так згадують перший сезон хорватські журналісти.  

«Цибалія», «Осієк», «Задар», «Шибеник» та «Дубровник» грали в інших містах, «Дубровнику» навіть довелося проводити свої домашні матчі на одному з наших островів. Чотири команди, яких торкнулася війна, фінішували внизу турнірної таблиці. Вони не вилітали в нижчий дивізіон. Наступний чемпіонат ми розширили до 16 учасників і вже провели його повноцінно – у два кола.

Вболівальники завжди були на трибунах. У часи війни щонайменше один матч туру показували у прямій трансляції на ТБ з обговоренням у студії».

«На щастя, авіаударів та бойових дій під час ігор не було»

А тепер найцікавіше – які заходи безпеки були на матчах в той період. Але відразу видамо спойлер – хорвати не запронують нам якоїсь магічної пігулки у вирішенні цього питання.

«Ми співпрацювали з керівництвом держави і вирішили провести змагання в тих регіонах країни, де це було можливо. Таким чином, ми з футбольною родиною теж зробили свій внесок у вітчизняну війну і дуже пишаємося тим періодом. Клуби виявили певну долю мужності. В той час команди грати і тренувалися скрізь, де це було можливо.

А особливих заходів безпеки не було через те, що матчі проводилися на територіях, які не постраждали від війни. На щастя, авіаударів та бойових дій під час ігор не було.

Фінал першого Кубка Хорватії

Найважча ситуація була в «Дубровника». До початку змагань їхній стадіон отримав шість прямих влучень гранатами. Також були труднощі з логістикою. Наприклад, їм потрібно було три дні, щоб дістатися на виїзд до Загреба. Із Загреба вони добиралися в Спліт за таким маршрутом: автобусом до Рієки, там ночівля, а рано вранці відправлялися на судні з підводними крилами в Спліт.

Тобто, два дні у дорозі. І так само, щоб повернутися додому. Клуби більше часу проводили в автобусах, кораблях та поромах, ніж на тренуваннях. Але все одно грали!»

Щодо єврокубків, то хорватські клуби проводили свої домашні матчі у Словенії та Австрії. Запитую у пана Зорислава, що Україна може взяти з досвіду Хорватії.

«Звісно, ​​ми всі хотіли б, щоб війна в Україні якнайшвидше закінчилася, і людям більше не доводилося терпіти ці жахи. Спорт зараз на другому плані, але футбольний м’яч має бути в грі. «Динамо» та «Шахтар» покинули країну, проводячи товариські матчі в Європі. Українці прийняли це добре – як можливість для цих двох найсильніших клубів допомогти своїй країні.

На збірну України чекає плей-офф за вихід на чемпіонат світу в червні. Переважно там грають футболісти з цих двох клубів, тому цей тур – також, як частина підготовки збірної до матчу проти Шотландії і, можливо, Уельсу. Але ж решта клубів змушені залишатися в Україні. Треба вистояти і, як би це не було важко, зберегти цілісність футболу», – вважає Сребрич.

«Якщо ви граєте у футбол, то показуєте світу та Росії, що живете»

Славко Гусняк і Златко Даліч на турнірі у Вуковарі на підтримку України

Ще раніше ми спілкувалися з фанатом «Динамо» Загреб та ветераном війни у Хорватії Славко Гусняком. В нього свої аргументи щодо безпеки та проведення чемпіонату вдома.

«Дуже важливо грати. Так, це не буде на великому стадіоні у присутності 50 тисяч глядачів, але треба продовжувати жити. Якщо все буде закрито, то це кінець. Людям потрібно шукати радість і взаємодіяти один з одним. Під час війни все може статися. Ви можете сидіти вдома і ракета влучить у ваш будинок. Якщо ви граєте у футбол, то показуєте світу та Росії, що живете і окупанти вам не указ.

Одна третя території Хорватії була окупована. На нашу столицю Загреб скидали ракети і бомби ще в 1995-му, але в місті грали у футбол і баскетбол. Хіба життя спортсменів цінніше за життя інших людей, які працюють під час війни? Чи стадіон цінніший за житловий будинок?»

Ситуації в Хорватії та Україні не ідентичні на 100%. Сліпо наслідувати їхній футбольний кейс не вийде і не треба. Пріоритетом завжди має бути безпека. Але це в будь-якому випадку історія, що надихає. 

Головне питання – грати вдома чи за кордоном

Зараз є кілька версій того, яким може бути футбольний чемпіонат в Україні. Головне питання – грати вдома чи проводити матчі за кордоном. Кожен з варіантів має свої плюси та мінуси. І треба розуміти, що ідеального формату поки триває війна, не існує.

Чемпіонат в Україні

Точніше, в Західних областях або регіонах країни, де не має бойових дій. Дешевий варіант, який не сильно вдарить по фінансових можливостях клубів, але залишається питання авіаударів. Свого часу керівництво бундесліги розробило протокол проведення матчів під час пандемії коронавірусу. Тут також потрібні чіткі правила та заходи безпеки. І тут вже слово за УПЛ та УАФ. Бундесліга за нас не придумає такий регламент.

Чемпіонат в іншій країні

Звучали пропозиції з Польщею/Туреччиною та іншими країнами. Це більш безпечний, але фінансового дорожчий формат. До всього, чоловікам призовного віку потрібен буде спецдозвіл на виїзд з України. А це величезна кількість людей. 

Плюс, є питання з арбітрами. Практично всі з листопада без роботи. У випадку з чемпіонатом в іншій країні у суддівському ком’юніті є побоювання – не факт, що працюватимуть саме українці. 

І не варто забувати, щоб крім УПЛ є ще перша та друга ліги. А ще є чемпіонати з баскетболу, волейболу та інших видів спорту. Це вже комплексне питання рівних можливостей для всіх.

«Клуби налаштовані грати та розуміють, що чемпіонат має стартувати»

Президент УАФ Андрій Павелко розглядає 5-6 варіантів розвитку футболу в Україні.

«Вже після єдиного рішення всіх президентів клубів ми вийдемо на варіант, який всіх об’єднає. Його будемо відпрацьовувати більш детально. Я впевнений, що є варіант за кордоном, є скорочений – з березня наступного року: за 3 місяці провести. Є варіант, що чемпіонат приймуть декілька регіонів. Це стосується не тільки футболу, а й всіх видів спорту.

З УПЛ починаємо, а далі будемо відпрацьовувати. У нас є питання по ПФЛ, U-19, ДЮФЛ. Але у кожного футбольного керівника голова зайнята не футболом, а війною та допомогою нашій армії», – сказав Павелко.

Виконавчий директор УПЛ Євген Дикий теж говорить про ці два можливі формати розіграшу.

«Хочу зазначити, що всі клуби хочуть грати в Україні. Варіант за кордоном буде розглядатися лише тоді, якщо ми не зможемо провести чемпіонат вдома. У цій ситуації тішить те, що всі клуби налаштовані грати та розуміють, що чемпіонат має стартувати. Залишилося знайти варіант, який задовольнить усі сторони».

Віримо у ЗСУ і сподіваємось на якнайшвидшу перемогу над російськими окупантами.

«Санкції не зупинять Путіна. Вам потрібна тільки перемога на полі бою». Як Хорватія виграла свою війну

Почему Хорватия и Сербия так ненавидят друг друга: война, которая началась после футбола

Фото: «Динамо», фейсбук Андрія Павелка, фейсбук Славко Гусняка24 Sata

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
Loading...