На фронті загинув журналіст Олександр Махов. Він був фанатом «Зорі» і мав татуювання з Марадоною
«Люблю свою державу і свою футбольну команду».
«Люблю свою державу і свою футбольну команду».
«Ми б‘ємось за нашу країну. За наш дім. Вірте в ЗСУ»
Війна забирає найкращих. 4 травня відомий український журналіст Олександр Махов загинув від обстрілів окупантів під Ізюмом. Після початку повномасштабного вторгнення росіян він пішов захищати Україну як військовослужбовець ЗСУ.
«Так виглядає українська земля після атак росіян. Там внизу – українські бійці. Під Ізюмом мій впертий підрозділ ЗСУ відбив штурм російської армії. Росіяни штурмували після тривалої арт підготовки – танками в кількості, як мінімум 10 штук. Бехами з піхотою. Вертольотами.
Селяни, прораби, кухарі гасять «другу армію світу».
Я хочу, щоб ви гордилися нашої армією. Ми б‘ємось за нашу країну. За наш дім. Вірте в ЗСУ», – написав Махов 30 квітня. Це його останній допис у фейсбук.
Олександр вже мав військовий досвід – вперше на фронт відправився добровольцем у 2015-му. Воював у піхоті ЗСУ, пройшов Дебальцеве, тоді повернувся до журналістики і тривалий час висвітлював події на передовій як військовий кореспондент телеканалів «Україна», «Україна 24» і «Дом».
Став першим українським журналістом в Антарктиді на станції Вернадського. Був єдиним кореспондентом на борту евакуаційного рейсу, який забирав українців з охопленого коронавірусом Уханя. А тоді два тижні перебував з ними на ізоляції в Нових Санжарах.
На фронті уродженець Луганська відсвяткував свій 36-й день народження. А нещодавно освідчився коханій дівчині – з кільцем гранати замість обручки. У нього залишився син Владислав.
«Мої щирі співчуття близьким та друзям. Нехай його син Владислав знає: Росія відповість за цю смерть. Ми обовʼязково здобудемо для України перемогу. Впевнений, це було мрією Олександра. Ми її реалізуємо. Вічна пам’ять йому й усім нашим героям, які віддали життя за Україну!», – сказав у своєму зверненні президент України Володимир Зеленський.
Займався у школі «Зорі», мав прізвисько Марадона
Махов дуже любив футбол і мав з ним тісний зв’язок. Спочатку грав у дворах рідного Луганська, тоді займався у футбольній школі «Зорі», а минулого року навіть набив собі татуювання з Дієго Марадоною.
«Все дитинство я займався футболом. Скільки себе пам‘ятаю – бігав з м‘ячем. Я був одним з найкращих гравців всіх вікових категорій у своєму кварталі в Луганську.
За невеликий зріст, смуглявість, чорне волосся та талант мені пацани у дворі дали прізвисько – Марадона. Або скорочено – Мара. Пацани кричали під вікнами – «Мара, виходь!» або «Мара, скинь м‘яч!» Ніхто серед дворових пацанів не називав мене Саня. Тільки Мара.
1986 рік знаменитий тим, що тоді народився я. А ще у 1986 році Марадона став чемпіоном світу. Забив свій легендарний гол рукою англійцям. І взагалі на стику 80-90-х був найкращим футболістом планети. Зрозуміло, чому мені дісталося таке прізвисько.
У старших шкільних роках я займався у юнацькій школі футбольного клубу «Зоря». Ми грали в юніорському чемпіонаті України. Одного разу ми програли юнакам «Шахтаря» з рахунком 1:24, але вони були з іншої планети. В 11 класі я отримав травму спини у Дніпрі і з мрією стати професійним футболістом було закінчено. Хоча, якщо казати відверто – мого таланту вистачило хіба, щоб грати за Золотоношу в другій лізі.
Футбол залишився моєю пристрастю на все життя. Я ходжу вболівати на стадіон, дивлюся матчі в інтернеті й іноді сам граю. Знаю всі футбольні новини. А додаток спортивного сайту на головному екрані мого телефону.
У 2017 році по дорозі зі зйомок в Антарктиді я опинився на кілька днів на батьківщині Марадони – в Аргентині. В Буенос-Айресі я побував на стадіоні футбольного клубу «Бока Хуніорс», за який грав Марадона. У 2020 році він помер. Дієго для мене – знаковий футболіст, який вплинув на моє життя. Тому я вирішив, що Марадона має бути назавжди зі мною», – писав Махов минулого року.
Олександр грав за любителів, а в 26 років навіть виграв 10 лігу чемпіонату Луганська з міні-футболу. На луганському телебаченні вів програму «ЗОРЯний футбол».
«Моя кімната була обвішана плакатами футболістів. Я знав всіх гравців за іменами. Всіх чемпіонів всіх чемпіонатів. По телевізору дивився лише футбол. Вівторок і середа – ігри Ліги чемпіонів. Четвер – ігри на Кубок УЄФА. П’ятниця, субота, неділя – європейські чемпіонати. В понеділок – огляд всіх матчів. Шарфи, футболки, наклейки «Panini».
Мама казала – «Через цей футбол тобі ні про що буде говорити з дівчатами».
Я не став футболістом, але футбол врятував мене від «вулиці» і подарував «спортивну статуру». Нормально» – писав Олександр.
Мріяв побачити «Зорю» вдома – на «Авангарді»
Махов любив ходити на футбол на стадіон. І не тільки як вболівальник на трибуни. Його дуже розчулив матч «Шахтар» – «Манчестер Сіті», куди Олександр потрапив, як журналіст з акредитацією.
«Гімн Ліги чемпіонів грає просто мені у вуха. Найкраща пісня всіх часів. Мурахи по шкірі. Футболісти світового рівня проходять повз мене на відстані простягнутої руки. Гвардіола, на якого я дивився по телевізору в 90-х, тепер посміхається дивлячись прямо мені в очі. Я кричу Едерсону, щоб він подарував мені свою пляшку з водою. Вчора мені знову було 15 років. На дві години, поки тривав матч, я знову був Мара. Вдома на мене чекала кімната з плакатами і зібрана сумка на ранкове тренування».
Але улюбленою все одно залишалася «Зоря» та рідний «Авангард» у Луганську. Говорив, що має «чорно-біле» серце всередині.
«Він був дуже великим вболівальником «Зорі». В одній з крайніх зустрічей ми розмовляли про дім і зійшлися на думці, що в обох горить мрія ще побачити «Зорю» вдома – на «Авангарді». Самим також ще там побігати, бо і він, і я там тренувалися. «Авангард» в Луганську – це як колискова для багатьох футболістів та й просто шанувальників футболу з нашого регіону. Але, цим мріям вже не дано збутись…», – написав нам друг Олександра і ультрас «Зорі» Владислав Овчаренко.
Земляки ланували зіграти разом у футбол після повернення Махова з відрядження, але не встигли – на Україну посипалися російські ракети та бомби.
Владислав Овчаренко і Олександр Махов
«Саша дуже любив «Зорю» і постійно питав, як справи у команди, – розповів Tribuna.com колишній прес-аташе луганців Павло Козирєв. – Навіть після переїзду в Київ підтримував наш клуб. Востаннє бачилися якраз на матчі «Зорі». Він мене видзвонив і каже: «Так хочу прийти на гру». І прийшов у шалику «Зорі». Він завжди його одягав.
Ми сиділи разом на стадіоні, згадували минуле. Він дивився футбол, а я працював. Сказав йому: «Брате, ти стільки років у Києві, але підтримуєш «Зорю». Так приємно». Він відповів: «Я не змінюю своїх ідеалів. Люблю свою державу і люблю свою футбольну команду».
Він ніколи не критикував «Зорю». Спокійно ставився до перемог і поразок. Пам’ятаю його слова: «Паша, треба виходити у групу Ліги Європи, бо команді треба жити». Це була його ідея створити програму «ЗОРЯний футбол». Я йому ще футболістів і тренерів приводив».
Минулої осені Махов побував у Києві на матчах «Динамо» – «Бенфіка», «Шахтар» – «Динамо», «Шахтар» – «Інтер», але залишився розчарований атмосферою на трибунах. Писав, що в Луганську на таких матчах люди сиділи б на дахах.
«Якось з’явилися фото, що 7-й сектор на стадіоні, де, зазвичай, були наші ультрас, розмалювали у кольори так званої «ЛНР». І ми обговорювали це з Сашком – повернемося і перемалюємо. Ще й будемо гімн України співати навколо всього стадіону, щоб і духу цього лнрівського у нас на рідному «Авангарді» не було», – розповіла нам журналістка LIGA.Life і вболівальниця «Зорі» Ольга Модіна.
Кинув палити, коли готувався бігти марафон
Окрім футболу Махов займався бігом. Минулого жовтня вперше пробіг марафон у Києві.
«Я це зробив. Пробіг марафон 42 км! Це дуже важливе для мене особисте досягнення. Вперше я обережно подумав про марафон 3 роки тому. Але цілеспрямовано готувався протягом останнього року. За цей час кинув палити – це також моє серйозне досягнення.
Дистанція дуже виснажлива – фізично і психологічно. Особливо після 30 кілометру. Але я подивився за день майже весь Київ. Холодний вітер з дощем були додатковим випробуванням. Але емоції на фініші – фантастичні.
Я можу впевнено сказати – немає нічого нездійсненного. Треба рухатися до своєї мети – крок за кроком. І вірити у себе», – писав Махов після марафону.
У нього було багато планів на майбутнє і він дуже любив життя. Мріяв про донечку Єву і день народження з коханою на березі Атлантичного океану.
Герої не вмирають!
Фото: сторінка Олександра Махова у фейсбук
