«Поїхала, бо не було фінансування». Українці, які виграли зимову Олімпіаду для інших країн
Шість золотих медалей для Білорусі, Росії та Німеччини.
Шість золотих медалей для Білорусі, Росії та Німеччини.
Пекін-2022 – восьма зимова Олімпіада для України. Вперше після здобуття незалежності наша країна поїхала на Ігри в Ліллехаммер-1994. За цей час українці здобули вісім олімпійських медалей – три золота, одне срібло і чотири бронзи.
Олімпійськими чемпіонами під прапором України стали фігуристка Оксана Баюл в Ліллехаммері-1994, жіноча збірна з біатлону в естафеті в Сочі-2014 (сестри Семеренки, Юлія Джима та Олена Підгрушна-Білосюк) та фристайліст Олександр Абраменко у Пхьончхані-2018.
Іронічно, але для інших країн уродженці України виграли дев’ять олімпійських нагород – шість золотих медалей, одне срібло та дві бронзи.
Алла Цупер – чемпіонка Сочі-2014 (Білорусь)
Народилася в Рівному. У дитинстві займалася спортивною гімнастикою, але у 13 років тренери запропонували дівчинці спробувати себе в лижній акробатиці. Алла переїхала в Миколаїв, де був лижний трамплін. На своїй першій Олімпіаді в Нагано-1998 представляла Україну і зайняла п’яте місце. Після Ігор отримала пропозицію виступати за Білорусь.
«Залишитися в Україні практично означало поставити хрест на багаторічній роботі та спортивній кар’єрі. Я поїхала до Білорусі, де фристайлу приділяють багато уваги», – пояснювала своє рішення Цупер.
Вже під прапором Білорусі спортсменка виступала на п’яти Олімпіадах. В Сочі стала чемпіонкою в лижній акробатиці, а в Пхьончхані зупинилася за крок від бронзи – зайняла четверте місце.
На Іграх-2018 українка була прапороносцем збірної Білорусі на церемонії відкриття.
Антон Кушнір – чемпіон Сочі-2014 (Білорусь)
Схожа історія і в цього спортсмена. Антон народився у місті Радивилів Рівненської області. У вісім років почав займатися у школі фристайлу в Миколаєві. Став четвертим на чемпіонаті світу серед юніорів. У 18 років поїхав за своїм тренером в Білорусь.
Антон був одним з головних фаворитів Олімпіади-2010 у Ванкувері, але невдало виконав другий стрибок і навіть не потрапив у 12-ку фіналістів. А в Сочі виконав один з найскладніших стрибків лижної акробатики (потрійне сальто з п’ятьма піруетами), який приніс йому олімпійське золото.
Минулого року підписав провладний лист спортсменів після простетів у Білорусі.
«Не можу сказати, що розуміюся на політиці. Проте я здійснив свою мрію – завоював золоту олімпійську медаль і, звісно, у моїй підготовці є заслуга нашої країни», – пояснив своє рішення спортсмен.
Тетяна Волосожар – чемпіонка Сочі-2014, два золота (Росія)
Народилася у Дніпрі і вже у чотири роки почала займатися фігурним катанням. Зі Станіславом Морозовим двічі виступала на Іграх за Україну у змаганнях спортивних пар, але без медалей.
Після завершення кар’єри партнера Тетяна вирішила виступати з Максим Траньковим за Росію. В Сочі дует виграв два золота – у парному катанні та командних змаганнях.
«Чесно кажучи, жодного разу не шкодувала, що почала виступати за Росію, але дуже вдячна Україні за підтримку, яку вона мені завжди надавала.
Дуже приємно було бачити на командному турнірі людей з українськими прапорами, які переживали і за нас. Україна завжди допомагає, і дякую їй величезне за те, що виховала олімпійську чемпіонку», – сказала Тетяна після перемоги на ОІ.
У 2015 році Волосожар і Траньков одружилися і зараз виховують двох дітей.
Володимир Григор’єв – чемпіон Сочі-2014 (Росія)
Перший зліва
Народився у місті Шостка Сумської області. Шорт-трекіст виступав за збірну України на Олімпіадах у Солт-Лейк-Сіті та Турині. Після цього батько і тренер спортмена отримав пропозицію про переїзд в Росію, де були кращі умови роботи та доступний лід. А в Україні з цим були проблеми.
«В Турин я ще їхав із величезним та щирим бажанням захищати честь України. Відбили його після того, як ми повернулися з Олімпіади. Якщо рідна країна не може допомогти спортсмену досягти бажаних результатів, йому нічого не залишається, крім того, як виїхати в іншу», – пояснював своє рішення Володимир.
В Сочі він став олімпійським чемпіоном в естафеті та срібним призером на дистанції 1000 метрів у шорт-треку.
Альона Савченко – чемпіонка Пхьончхану-2018 (Німеччина)
Уродженка Обухова Київської області потрапила у спортивну секцію фігурного катання у 5 років. У парі зі Станіславом Морозовим виграла юніорський чемпіонат світу і виступала на Іграх в Солт-Лейк-Сіті. Згодом Морозов отримав важку травму (потім він почав виступати у дуеті з Волосожар), а Савченко почала пошук нового партнера.
У 2003-му переїхала до Німеччини. Разом з Робіном Шолкови двічі стала бронзовою призеркою ОІ – у Ванкувері та Сочі. А на своїй п’ятій Олімпіаді 34-річна Альона виграла золоту медаль. Цього разу вже в парі разом з французом Брюно Массо.
«Поїхала з України, бо не було фінансування. Ніхто не хотів займатися мною. Тоді я вирішила, що треба щось шукати нове. Тільки подякую, що дали мені спокійно поїхати в іншу країну, де я змогла досягти успіху. Хто знає, можливо, я б цього всього не було, якби я виступала за Україну», – говорила Савченко.
«Ми грали без емблеми та гімну, але кожен представляв своє місто»
Якщо не обмежуватися часами незалежності, а взяти весь період зимових Ігор, то тут в українців теж є досягнення.
Перший українець, який став призер білої Олімпіади – ковзаняр Олег Гончаренко з Харкова. На Іграх-1956 він здобув дві бронзові медалі на дистанціях 5000 і 10 000 м у складі збірної СРСР. На тих же змаганнях був прапороносцем.
Уродженець російського Кірова Іван Бяков представляв Київ. У складі збірної Союзу з біатлону двічі став чемпіоном в естафеті.
Олександр Батюк з Чернігова здобув срібло в естафеті лижних гонок за збірну СРСР в 1984-му.
Віктор Петренко – олімпійський чемпіон Альбервілля-1992
Окрема історія – Ігри в Альбервіллі-1992. Союз вже розпався, але на Олімпіаду поїхала ще Об’єднана команда молодих незалежних країн. Одесит Віктор Петренко здобув золоту медаль у фігурному катанні. Саме його часто називають першим чемпіоном незалежної України. У нього також вже була бронза Олімпіади-1988 у Калгарі.
А киянин Олексій Житник – олімпійський чемпіон Альбервілля з хокею.
«Ми боролися лише за перемогу, адже друге місце не рахувалося. У збірній СНД були латиші, росіяни, українці. Був ще Сергій Петренко з Харкова. Ми грали без емблеми та гімну, але кожен представляв своє місто», – говорив Житник в інтерв’ю Tribuna.com.
Фото: НОК Білорусі, Getty Images
