«Ні на мить не забуваємо, що в Україні триває війна»: як полярники долучилися до марафону проти агресії РФ
400 метрів по снігах Антарктиди.
400 метрів по снігах Антарктиди.
Нещодавно українські полярники в Антарктиді взяли участь в акції «Марафон, який ніхто не хоче бігти». Це забіг, який стартував у селищі Нью-Йорк на Донеччині, за кілометр від лінії фронту. Проект створений, щоб привернути увагу міжнародної спільноти до російської агресії на сході України.
Восьмеро учасників 26-ї української антарктичної експедиції пробігли символічне коло на станції «Академік Вернадський». Замість стартових номерів наші зимівники мали аркуші з цифрами про війну. Наприклад, 3,4 мільйона людей на сході України потребують гуманітарної допомоги.
«Попри те, що ми перебуваємо на краю світу, ми ні на мить не забуваємо, що в Україні триває війна. І хочемо нагадати усім небайдужим про лихо, яке спіткало нашу країну.
Біжимо з упевненістю, що в майбутньому зможемо безпечно провести забіги в усіх звільнених українських містах: Сімферополі, Севастополі, Євпаторії, Донецьку, Луганську та інших», – повідомили полярники у соцмережах.
Забіг почали п’ятеро людей, які пов’язані з війною: військовий, волонтерка, медик, військовий журналіст та переселенка. До акції долучилися вже понад 35 тисяч людей з різних куточків України та світу. Проект «Марафон, який ніхто не хоче бігти» почався 7 листопада – в день Нью-йоркського марафону. Акція триватиме, поки бігуни з усього світу будуть готові бігти.
«По снігу походили пінгвіни, тому вся поверхня була в їхніх слідах»
В Києві 12:05, а на станції «Академік Вернадський» тільки 7:05 ранку. Навіть не віриться, що зараз у мене буде прямий зв’язок з Антарктикою. З лікарем експедиції Андрієм Хитрим говоримо по дзвінку через месенджер фейсбука. Саме він став ініціатором забігу полярників.
«Мабуть, я би не дізнався про цей марафон, якби не моя хороша знайома. Саме вона скинула мені посилання на нього. Вона знає, що ми в Антарктиці підтримуємо різні ініціативи, і зробила правильний висновок, що нам це буде цікаво.
Я прочитав і вирішив, що цю акцію варто підтримати. Як правило, ми зустрічаємося всі разом за столом під час обіду чи вечері. Після того, як оголошення зробить керівник експедиції, слово можуть взяти інші учасники. За обідом я розповів про марафон, і мене підтримали мої колеги. Ми вибрали час між роботою, роздрукували номери, прикріпили їх і побігли».
Полярники пробігли символічне коло навколо будівлі аерології. Це близько 400-500 метрів. А трасу для них напередодні витоптали пінгвіни.
«Ми вже звикли до Антарктики, але це було справді цікаво. Бігли навколо будиночка аерології. Кілька днів тому там проїжджав снігохід і зробив щось схоже на трасу. Зараз весна і сніг постійно змінюється.
Перед забігом якраз пройшов легенький сніжок. По ньому походили пінгвіни, тому вся поверхня була в їхніх слідах. Це все замерзло і утворився суцільний нерівний рельєф з маленьких ямочок. Тому по ньому було досить важко бігти. Це був гарний, сонячний день. Температура становила близько -5 градусів морозу. Чесно кажучи, ми тут не так багато ходимо – у нас маленький острів. Трохи є у нас така нетренованість і ніжки трішки слабнуть. Та ще й по такій поверхні не просто було бігти, але ми це зробили».
«Одна експедиція зіграла ледь не 100 футбольних матчів за рік»
Біг – далеко не єдиний вид спорту, яким українські полярники можуть займатися на краю світу. У вільний час вони можуть грати в шахи, більярд, міні-гольф (!), ходити в зал і, звісно, ганяти у футбол на снігу.
«Одна експедиція зіграла ледь не 100 матчів – здається, 99 ігор за рік. Вони грали між собою і з екіпажами яхт, які дуже часто заходили на станцію. Це був дуже активний сезон. А в нас лише два матчі на початку експедиції, коли ми закінчили основні авральні роботи, розфасували привезені припаси та матеріали. Тоді з’явилось трохи часу, вже випав глибокий сніг – і ми зіграли два невеличкі матчі, але всі дуже швидко заморилися.
Перша гра була три хвилини, друга – чотири. Ми мали поступово нарощувати час, бо на снігу справді складно. Не думав, що буде аж так важко. Зате у нас визначився бомбардир – метеоролог Олександр Афтенюк, який забив по м’ячу у кожному матчі. Стало зрозуміло, що переможе та команда, за яку він грає. Тільки підпустиш його до воріт – і вже гол».
Успіхи збірної України на чемпіонаті Європи не пройшли повз Антарктику. На станції «Академік Вернадський» дивилися і вболівали за команду, яка вперше в історії дійшла до чвертьфіналу Євро.
«Я досить прохолодно ставлюся до перегляду футбольних матчів. Більше схильний сам грати, ніж дивитися. Не можу сказати, що я палкий вболівальник. А от більшість хлопців і єдина дівчина в експедиції більше цікавляться футболом, ніж я.
Вони старалися дізнаватися, як пройшли матчі, вмикали повтори, щоб бути в курсі. Наш керівник Богдан Гаврилюк – великий футбольний фанат. Він вболіває за «Волинь» і за збірну України».
Полярники брали участь у челенджі «Здорова Україна» і писали радіодиктант єдності
На День Незалежності спекли торт у вигляді карти України
Хоч Антарктика – це зовсім інший світ, але наші полярники ведуть активне соціальне життя – беруть участь в різних флешмобах та акціях.
«У нас зібралася досить активна команда. Кожен має свої вподобання та громадянську позицію. Це відображається в різних проявах, зокрема підтримці деяких акцій. Вияв внутрішніх поривів кожного учасника може реалізуватися в багатьох сферах», – каже Хитрий.
Так полярники святкували День вишиванки.
Виконували свої улюблені фізичні вправи для челенджу «Здорова Україна-30».
Передавали вітання на День Незалежності України.
Піднімали прапор на День захисників та захисниць України.
Писали радіодиктант національної єдності та відзначали інші пам’ятні для країни дати.
«Зимівля полярників триває рік і закінчиться орієнтовно у квітні»
Для Андрія Хитрого це перша експедиція в Антарктику.
«Я тут на той випадок – раптом хтось захворіє, то я маю подбати про те, щоб здоров’я нашого екіпажу було в безпеці. А поки намагаюся більше уваги приділяти профілактиці, беру участь у спільних роботах і розділяю з колегами загальні обов’язки. Також маю своє невеличке завдання по науці», – розповідає лікар про свою місію.
Всього на станції зимує команда з 12 людей (13-й учасник захворів на коронавірусну інфекцію, тому не зміг поїхати) – науковців та фахівців з підтримки життєзабезпечення бази.
«Це системний механік, дизеліст-електрик, за зв’язок відповідає IT-фахівець. Ми з вами можемо спілкуватися завдяки тому, що все налагоджено працює. Кухар дбає про те, щоб ми всі були нагодовані. Всі разом ми підтримуємо базу у функціональному стані. Наприклад, фарбували разом аерологічний павільйон. Станція – це велике господарство. Робота завжди є».
Зимівля триває рік і закінчиться орієнтовно у квітні. Весь цей час наші науковці займаються дослідженнями.
«Кожна експедиція перебуває тут передусім з науковою метою, щоб продовжувати дослідження за кількома напрямками. Один із них – геофізика, куди входять дослідження іоносфери, глобальної грозової активності, збирання даних з ДНЧ-комплексу (дуже низькочастотний радіодіапазон хвиль), реєстрація магнітного поля Землі. Ці дослідження ведуться на станції ще з 50-х років минулого століття.
Один з інших важливих аспектів – дослідження озонового шару. Саме завдяки спостереженням, зробленим на цій базі ще британцями, було відкрите таке явище, як «озонова діра».
Ще один напрямок – гідрометеорологічні спостереження. Вони також тривають дуже довго – від самого започаткування бази. Зараз станція дуже добре обладнана і вимірює величезну кількість атмосферних параметрів. Також метеорологи стежать за припливами та відпливами, проводять інші гідрометеорологічні дослідження».
«Стати зимівником – це дуже круто. Майже, як космонавтом»
Експедицію в Антарктику можна порівняти з польотом у космос.
«Стати зимівником – це дуже круто. Майже, як стати космонавтом. Експедиція працює приблизно один рік – від зміни до зміни. Але додатково ще є сезонні експедиції. Ми чекаємо, що нас приїде велика сезонна експедиція на нашому судні «Ноосфера», яке тепер буде займатись забезпеченням станції.
«Сезонники» працюватимуть як раз, коли тут з’являються всі можливості для досліджень, – відкриється вода, різноманіття тваринного світу стане найбільшим, з багатьох місць зійде сніговий покрив. Геологам, наприклад, було б дуже важко працювати взимку. Це було б постійне відкидання снігу, в місцях, де потрібно взяти проби. А під час «сезону» геологи можуть приїхати і ефективно відібрати зразки.
Сезонні експедиції — це зовсім інша річ. Взимку тут проводиться постійна рутинна робота, а приїжджають «сезонники», і все починає кипіти. Ми знаходимось на острові, а континент від нас на відстані приблизно до 10 км. Всі човни будуть нарозхват. Світловий день дуже великий – сонце практично не заходить. Є сутінки, вечір, але ночі, як такої, вже немає. Можна працювати позмінно цілу добу.
Також стає більше живності. Уже зараз в нас багато пінгвінів – вони висиджують яйця, скоро пташенята з’являться. Нещодавно тюлені Уеддела народжували дитинчат – було дуже мімімішно. Прилетіли арктичні поморники.
Чекаємо приходу китів – вони будуть плавати навколо острова у великих кількостях. В нас біологиня Оксана Савенко спеціалізується на китах. Вона дуже цього чекає. Інший біолог займається протилежним до китів – маленькими безхребетними. Третій біолог займається кріобіологією, зокрема вивчає репродуктивні властивості та паразитів риб».
«Пінгвіни до нас звикли і вже мало реагують на людей»
У наших полярників чудові сусіди – субантарктичні пінгвіни влаштували своє гніздування просто біля станції.
«Їх загалом стає більше. Напевно, це пов’язано зі зміною клімату. Раніше вони не селилися на нашому острові. Тепер у нас дуже багато місць гніздування.
Пінгвіни дивляться, де сніг на скельках уже розтанув, наносили туди маленьких камінчиків, побудували з них гніздечка і висиджують яйця. Перше яйце з’явилось на початку цього місяця. Але вони досі утворюють пари, носять камінчики на гнізда, сперечаються один з одним за найкращі місця. Тільки-тільки якийсь пінгвін трішки втратить пильність, як уже хтось інший краде камінчик з його гніздечка. Дуже кумедно за ними спостерігати.
Вони постійно вештаються по території бази. Йдуть в море брудненькі, адже лежать практично на землі, а повертаються такі чистенькі і гарні. Ідуть назад до гнізда, міняють свою пару, щоб партнер теж пішов в море поїсти. Отак вони і ходять туди-сюди.
Одне місце гніздівлі просто перед одним із наших виходів. Тому пінгвіни до нас звикли і вже мало на нас реагують. Ми проходимо, а вони можуть і голову не повернути навіть. Мовляв, звичайна історія і ці двоногі їх не чіпають. А ті пінгвіни, які гніздуються подалі, менше звикли до людей. Вони реагують досить жваво – зразу голови повертають, дивляться, хто це йде, чи не буде він підходити до гнізд близько».
Андрій Хитрий підтвердив – професії перевертача пінгвінів не існує. Це лише міф.
«Може пролетіти літак, а пінгвіни голови піднімуть, подивляться на нього, адже для них це щось дуже дивне, попадають на спини і не зможуть перевернутись. І от потрібна людина, щоб перевертала пінгвінів. Це все, звичайно, жарт.
Дійсно, для людей, які не були тут, це зовсім інший світ. Можна серйозно це розповісти і цілком ймовірно, що люди повірять. Хто там знає, як ті пінгвіни роблять».
Фото: Оксана Савенко, Ярослав Дозоров, 26-та Українська антарктична експедиція