«Попросив Кучму організувати повернення Лобановського». Кравчук – про свою роботу з «Динамо»
Перший президент України був куратором команди в часи СРСР.
Сьогодні, 10 травня, стало відомо про те, що помер перший президент України Леонід Кравчук. Вперше цей текст про його зв’язок із «Динамо» ми опублікували влітку 2021 року.
***
Перший президент України був куратором команди в часи СРСР.
Перший президент незалежної України Леонід Кравчук став одним із героїв документального аудіосеріалу «Маятник» від MEGOGO Audio про Валерія Лобановського.
Політик був не лише вболівальником «Динамо» зі студентських років, але й курував діяльність команди в часи Радянського Союзу. Більше про зв’язок Кравчука і «Динамо» можна прочитати в тексті Колі Решнюка.
Для проекту «Маятник» Леонід Макарович згадав, як полюбив «Динамо» і які питання вирішував для команди.
«Телевізора ще не було, тому я слухав ігри «Динамо» по радіо»
Кравчук був студентом, навчався в Києві і одного разу пішов на футбол з друзями. «Динамо» грало товариський матч з командою з Індії.
«Звернули увагу, що індійські футболісти тоді бігали не в кросівках, а на босу ногу. Вірніше, грали босими ногами. І природньо, «Динамо» тоді виграло. Я вже не пам’ятаю рахунок.
Але з того часу почав приглядатися до «Динамо» і ходити на матчі команди. І так по-тихенько я все більше захоплювався динамівцями. Після закінчення університету поїхав на роботу у Чернівці. Тоді ж не було телевізора ще, тому я слухав ігри «Динамо» по радіо. Особливо мене вражали ігри проти московських «Спартака» та ЦСКА, «Динамо» Тбілісі. Це були такі команди, які гриміли в Радянському Союзі.
І коли «Динамо» перемагало, а воно часто це робило, то ми дуже раділи. Це було велике свято. Коли я знову повернувся в Київ, то почав працювати в ЦК Компартії України. За дорученням секретаріату мені доручили стати куратором «Динамо». Та і загалом я мав допомагати організації спорту в Україні.
ЦК займався всім – також організацією спорту. Тоді не було такого формату, як зараз, коли господарями клубів є відомі та багаті люди. В СРСР все було на аматорських засадах. І треба було знаходити кошти, щоб якось підтримувати футболістів, допомагати їм в отриманні житла. Тоді все держава робила. Володимир Щербицький був щирим вболівальником «Динамо». Він цікавився питаннями життя команди і багато допомагав».
«На базі «Динамо» у Лобановського була колосальна бібліотека»
Перше знайомство Кравчука та молодого, але амбіційного тренера відбулося у кабінетах. Лобановський прийшов до керівника відділу пропаганди та агітації поговорити про організацію роботи в «Динамо».
«У моєму відділі був сектор фізкультури і спорту. Я запросив керівника сектору і ми разом дуже довго говорили про футбол, як гру. Тоді Валерій Васильович сказав дуже цікаву річ: «Я читав англійську газету «Morning Star». І там була стаття про те, що футбол – це не просто гра, а мистецтво. Футбол відволікає дуже велику силу людей, особливо чоловіків, від інших складних запитань. Серед іншого і політичних».
Я кажу: «А можна поцікавитися хоча б орієнтовно, в якій газеті це було надруковано?» У Лобановського були вирізки газети, він мені їх передав. Мені дійсно стало цікаво, як капіталістична система працює з футболом. Тому що у нас такого не було. Ми навіть не уявляли, що це можливо.
І друге, що тоді я відчув у Лобановському – не тільки великого майстра шкіряного м’яча, але і його інтелектуальну висоту. Він був дуже освічений в багатьох питаннях. Зокрема, політичних. Він знав багато цікавих фактів, матеріалів, історію України та українського політикуму в цілому.
А уже пізніше, коли я відвідував «Динамо» у Конча-Заспі, то звернув увагу, що у нього колосальна бібліотека. Там не тільки книги з футболу і спорту, а з політичних питань. Тобто, він був всебічно підготовлений. Ось чому його поважали гравці. Це була не просто формальна повага, а повага до людини, інтелектуала, який достеменно, професійно знає свою справу. Але не замикається в цій справі, а живе широким життям, як має жити людина такого масштабу».
«У Лобановського не було розкоші в одязі чи автомобілях»
Кравчук був тією людиною, яка вела життєзабезпечення «Динамо», а відвідування матчів киян стало його прямим обов’язком. Він знав практично все, що стосувалося команди. Окрім, мабуть, зарплати Лобановського.
«Давайте так – перший секретар ЦК Компартії України одержував зарплату 900 карбованців на місяць. Якщо футболіст одержував 200-300 карбованців на місяць, то це вважалось хорошою зарплатою. Я ніколи не задавав Лобановському такого делікатного запитання. І не все фіксувалося у відомостях. Але я не думаю, що це була велика зарплата. Як і не було якоїсь розкоші у нього в одязі чи автомобілях. Він був відданий фанат футболу.
Це зараз у нас не має проблеми – пішов в магазин, купив одяг і взуття. А в Радянському Союзі купити джинси могли лише іноземці. Тому двічі на рік організовувався такий закритий магазин для футболістів. А для їхніх дружин перед 8 березня. Вони приходили придбати собі якісь речі. Не тільки парфуми, але й одяг і сумочки. Не було ж в СРСР нічого пристойного.
Уявити собі важко – величезна країна з таким багатством нічого не мала. Коли я виїжджав за кордон у відрядження, а це було не в якусь капіталістичну країну, а як правило, у так званий соціалістичний табір. Мій син Олександр просив, щоб я купив йому джинси, або курточку з-за кордону. В Києві я купити не міг. От уявіть собі ситуацію: гроші у людей були, в кого більше, в кого менше, але купити не було можливості.
Важке питання житла. Беремо футболіста «Динамо». Йому ж треба десь жити. Не можна було взяти і купити квартиру. Ніхто їх не продавав, це нереально. Треба в чергу ставати. 100 тисяч людей стоїть у черзі. Поважати же треба тих людей. Знаходили можливості, різні шляхи обміну з іншими областями. Це дуже складне питання. Але завдяки такій увазі першого секретаря ЦК Компартії України Щербицького до футболу та «Динамо» ці питання вирішувались.
Автомобілі «Волга» були тільки в ЦК, Ради міністрів та Верховної Ради. Тобто, це автомобілі для офіційного використання. А футболісти хотіли не тільки «Жигулі», але й «Волгу», яка тоді коштувала 10-11 тисяч карбованців. Такі гроші зібрати було нелегко, але футболісти могли собі дозволити. Коли гравці приїжджали на стадіон на своїх «Волгах», то всі дивилися на ці автомобілі, як на щось незвичайне. А «Волга» – це примітивний, на наш час, автомобіль. Тобто, всі питання вирішувались під контролем і з допомогою кураторів футболу».
«Адмінресурс торкався тільки запрошення в «Динамо» гравців»
Лобановський і Щербицький
Втім, партійні діячі вирішували не лише побутові питання, але й займалися комплектацією складу «Динамо».
«Наприклад, Лобановський приходить і каже: «Потрібно запросити в «Динамо» Протасова з «Дніпра». Це ж не просто зателефонувати Протасову і сказати: «Приїжджай в «Динамо». Там теж є обком партії, свої закони і порядок. Потрібно було увімкнути всю систему партійно-політичних відносин та адміністративний ресурс, щоб можна було запросити такого гравця. Це я один з прикладів розповів, а таких випадків було дуже багато.
Щербицький також, на мою думку, належав до тодішніх інтелектуалів. Він добре знав ситуацію в Україні, його поважали в Москві, як члена політбюро ЦК КПРС. І він цінував людей-професіоналів. Він бачив, що Лобановський – професіонал, який думає не тільки про себе та свої проблеми, а у першу чергу його турбує команда. Коли він формує склад і звертається за допомогою, то це не випадково. Це все продумано до деталей. І як правило, коли він ставив це питання і воно спільно вирішувалось, це не було помилкою.
Тобто, Щербицький цінував Лобановського. Він його часто запрошував до себе для розмови та обміну думками. Був одного разу такий випадок – запросив Щербицький Лобановського до себе. Щось не дуже добре йшли тоді справи в «Динамо». ЦК реагувало дуже гостро на невдачі, мовляв, як це ми так програємо. У таких випадках всі ходили струнко, відповідально ставились до всього, з’ясовували причини.
Щербицький покликав мене на цю зустріч з Лобановським. Питає у тренера: «Валерію Васильовичу, ну що це таке? Останнім часом щось з командою коїться, програємо. Взяли гравців непоганих з інших команд, а вони в тебе не грають – сидять на лаві запасних». Лобановський послухав. І це потрібно було бути тільки ним, щоб сказати таке першому секретарю ЦК: «Володимире Васильовичу, коли ви ведете політбюро, я вам не рекомендую, як вам його вести. А за команду відповідаю я».
Щербицький ніколи не палив у присутності інших людей. А тут дістав сигарети, запалив, задумався. Я вже сиджу і чекаю, що ж він скаже. Ніхто ще не дозволяв собі такий випад проти першого секретаря компартії України. Тоді ж знаєте, яке було ставлення. Перший секретар не помиляється. А Щербицький каже: «Ну що ж, я думаю, ти правий». Тоді всі почали думати, як допомогти команді, щоб вона запрацювала і ми знову вигравали. Коли ми перемагали, особливо у московських команд, це було неймовірне свято в Києві і всій Україні. Хрещатик весь був забитий людьми.
Але адмінресурс торкався тільки питань запрошення в «Динамо» гравців. Іншого не було. Сьогодні не має ніде в адміністрації президента, у Верховні Раді чи в Кабінеті міністрів людини, яка б займалась кураторством футболу. Така людина просто не потрібна. Сьогодні забезпеченням команди займається її господар. Брати Суркіси надзвичайно багато зробили, щоб спорт і футбол в Україні розвивалися загалом, а «Динамо» – зокрема».
Розмови про договірні матчі «Динамо» в радянському футболі Кравчук називає видумками.
«Думаю, це фантазії. Можливо, з кимось одним ще можна якось домовитися. Я не буду за всіх відповідати. Але щоб домовитися з усією командою, то це просто нереально і неможливо. Людина, яка віддана своєму виду спорту, не піде на такі кроки, які б принизили і людину, і спорт».
«Лобановський заслужив, щоб про нього говорили тільки правду»
В середині 90-х саме Кравчук став одним з тих, хто повернув Лобановського в «Динамо» з Близького Сходу.
«Це було звернення «Динамо» – повернути Лобановського. Я тоді попросив прем’єр-міністра України, а ним був Леонід Кучма, щоб він організував роботу, пов’язану з поверненням Валерія Васильовича. Були думки «за» і «проти». Я про це знав. Проти були ті, хто, мабуть, думали більше не про футбол, а про себе. Були ображені тим, що, мовляв, Лобановський покинув Україну і поїхав заробляти гроші. Різні погляди на цю тему. Але переміг здоровий глузд, інтереси «Динамо» і українського футболу загалом. Лобановський повернувся і став головним тренером киян.
Людина щаслива, коли потрапляє у сферу, яка відповідає її настрою та бажанням. Таких людей, за дослідженням соціологів, десь 15% зі 100%. Решта виконують те, що їм кажуть. Є багато розповідей про людей, фанатично відданих своїй справі. І ці люди не думають про особисте життя чи про красоти життя. Вони забувають про все і думають тільки про свою справу.
От ці захоплені своєю справою люди і формують науку, культуру, пишуть романи та вірші, роблять відкриття. Не варто забувати, яким великим тренером був Лобановський. Нам потрібно вивчати його досвід, думати навколо цього, аналізувати і йти далі. Але знати, що в історії футболу була така сторінка, де великими і червоними буквами написано – Валерій Васильович Лобановський.
Ця людина заслужила, щоб про неї говорили тільки правду. Тому що правда завжди на його боці. І правда піднімає його на висоту, а не опускає. Тому оцю правду треба зафіксувати в документі. Щоб всі знали, що футбол – це не просто спортивна гра. Це щось більше. Взаємодіють і соціальні питання, і політичні, і настрої людей в цілому.
Ми у відділі пропаганди та агітації аналізували: якщо вигравав «Шахтар», то кількість видобування вугілля збільшувалось. Настільки шахтарі були захоплені та віданні своїй команді, що робота, настрій і сили в людей десь подвоювались. Вони працювали активніше, краще і давали більший результат. Так само настрій у вболівальників значно піднімався, коли вигравало «Динамо». Мова йде про мільйони людей, які ставали активнішими у всіх сферах життя».
Послухати аудіосеріал «Маятник» можна безкоштовно у розділі «Аудіо» додатку MEGOGO на смартфонах на базі iOS і Android, в автомобілях з аудіосистемою Android Auto і Apple CarPlay. Також проект доступний на Smart TV (розділ «Серіали») і веб-версії MEGOGO за посиланням.
Фото: Радіо Свобода, Спорт-Экспресс, Факти
