«Моурінью постукав у нашу роздягальню: «Алекс, ти вже готовий?» Українець 10 років працював арбітром в Англії
Олександр Салій – єдиний суддя-іноземець в історії англійського професійного футболу.
Олександр Салій – єдиний суддя-іноземець в історії англійського професійного футболу. Уродженець Тернополя розповів Ірині Козюпі, чому не вийшло побудувати кар’єру арбітра в Україні, як почав займатися суддівством в Англії, наскільки близьким був до АПЛ і як судив дербі в Чемпіоншипі.
«Команди прем’єр-ліги судив у спарингах і в матчах за закритими дверима»
Салій переїхав в Англію наприкінці 1990-х. А суддівська кар’єра у новій країні почалася зі щасливого випадку.
«Жив неподалеку від великого комплексу футбольних полів. В неділю вийшов прогулятися, а там грали багато матчів. Підійшов до одного поля, де не було арбітра. Я був у спортивному костюмі і до мене підбіг гравець з проханням чи не міг би я відсудити їхню гру. Сказав: «Так, я можу це зробити». Він дав мені свисток, а карток не було. Цей футболіст каже: «Спробуй працювати без них».
Я потрапив на дуже серйозну гру турецької ліги (аматорський рівень). Вона вважається однією з важких і небезпечних для суддів. У турків гаряча кров. Якщо щось іде не так, то вони можуть і побити арбітра. Перший тайм я відсудив на рівні, який мені дала українська суддівська школа. Вийшло досить нормально. Навіть карток не потрібно було показувати, хоча гра моментами була суперечлива. Доводилось підвищувати голос на гравців, щоб вони не порушували правил.
Після першого тайму до мене підійшов представник лондонської футбольної федерації і запитав: «Ти хто такий?» Кажу, що ніхто: «Просто гуляв, а мене попросили відсудити гру». Домовилися поговорити після матчу. Я довів зустріч до кінця, всі гравці потиснули мені руку і подякували за роботу. Наскільки я зрозумів, арбітр не прийшов через страх судити цю гру.
Потім люди з федерації сказали, що я провів матч на високому рівні і вони хочуть запросити мене працювати, якщо мені це цікаво. Пропозиція заскочила мене зненацька, але я погодився і так почалася наша співпраця із суддівським комітетом».
Втім, українцеві тривалий час не вдавалося піднятися на вищий рівень і почати судити матчі професійних команд. Прорив трапився у 2005 році.
«Я проходив дуже складні рівні. На регіональному судив напівпрофесійну лігу, де був єдиним іноземцем із 40 арбітрів. А таких ліг по всій Англії 76. Ми мали відсудити мінімум 12 ігор за сезон і бути першими в рейтингу, щоб можна було розраховувати на підвищення. Також проходили співбесіду. З 76 суддів на професійний рівень підняли тільки 36. Я був шокований, що зміг пройти. Більше того, я став єдиним іноземцем в історії Англії, який вийшов на такий рівень.
Коли я отримав документи на постійне місце проживання, тоді мене пустили судити на вищий рівень. Був у захваті від того, що зміг туди потрапити. Моя перша гра – передсезонний матч «Челсі», де я познайомився з Жозе Моурінью. Підійшов до нього перед грою і сказав, що хотів би з ним поговорити. Він відповів: «Давай після матчу». Був приємно вражений, що потім Моурінью постукав у нашу роздягальню зі словами: «Алекс, ти вже готовий?» Ми з ним поговорили хвилин 10 і пішли пити пиво.
Команди прем’єр-ліги я судив у спарингах і в матчах за закритими дверима. Вони проходять на клубних базах і без вболівальників. Це можуть бути «Арсенал» – «Тоттенгем», «Челсі» – «Вест Гем», де команди просто награють свої склади та нові схеми. Судити такі матчі дуже просто. Як правило, вони проходять без напрягу. Наприклад, після гри на базі «Арсенала» сиділи і їли за одним столом з футболістами. Тоді зіркою команди був Денніс Бергкамп.
Також зустрічався з командами АПЛ в кубкових матчах. Чемпіоншип, перший та другий дивізіони я судив постійно. Працював там на найбільш топових матчах та стадіонах. З одного боку пощастило, а з іншого – моя важка праця та розуміння футболу дали свої результати».
«Після гри Ворнок і Джонс підійшли і мовчки потисли мені руку»
Всього Салій працював 10 років арбітром в Англії на професійному рівні. Планує написати книжку про свою роботу. А поки поділився з Tribuna.com однією атмосферною історією з англійських полів:
«Одного разу у мене була гра Чемпіоншипу – «Крістал Пелас» проти «Кардіффа». З одного боку Ніл Ворнок, а з іншого – Дейв Джонс. Вся бригада арбітрів з АПЛ, а мене призначили четвертим суддею в технічну зону.
Перед матчем перше питання було, що за «brave man» (мужній чоловік) піде працювати у технічну зону? Я посміхаюсь і роблю вигляд, що все нормально. За два місяці у Кардіффі виникла велика бійка між двома лавками запасних: Ворнок проти Джонсона, гравці однієї команди проти іншої.
Головний арбітр матчу каже мені: «Алекс, роби що хочеш, але щоб цього не повторилося». Я не хвилювався, але розумів, що справа серйозна і порядок мусить бути. Якщо на лавках запасних почнеться бардак, то це впливатиме на гру і вболівальників.
Коли перед матчем я вийшов на поле, то тренери в бік один одного не дивилися, а зі мною навіть ніхто не хотів вітатися. Зрозумів, що ще до стартового свистка атмосфера на стадіоні дуже негативна. Для мене це була перша зустріч з цими менеджерами. Кличу їх обидвох до себе, а вони так зневажливо на мене дивляться. Саме ці двоє мають репутацію важких тренерів, які люблять постійно критикувати арбітрів. Їх штрафують, а їм по барабану.
Покликав їх до себе, а вони так неохоче підійшли. Почав говорити до них серйозним тоном і трохи підвищеним голосом. Кажу: «Доброго дня! Я Олександр Салій з України». Це був перший шок для них. Вони аж переглянулись між собою, мовляв, що за х####я? Один з них навіть перепитав: «Звідки?» Повторив їм: «Я приїхав з України. Не знаю, чому мене викликали на цю гру, але у мене правила дуже прості. На полі грають у футбол, а тут має бути поведінка на найвищому рівні. Якщо у вас є питання по грі, звертайтеся до мене, я по мікрофону запитаю в судді і дам вам відповідь. До головного арбітра не має чого кричати. Тільки я побачу якесь найменше порушення правил у технічній зоні, покличу головного і він вас вилучить. Ви хочете завершити цю гру у технічній зоні?»
Тренери виглядали так, наче ніхто раніше з ними ще не говорив у такій манері. Вони мовчки повернулися і розійшлися по своїх лавках запасних. Але за емоціями на їхніх обличчях я зрозумів, що вони мене почули. Мабуть, справді подумали, що англійська федерація звернулася до української, щоб та прислала на матч свого арбітра.
У мене 1,83 зросту. В Англії мене називали Big Alex (Великий Алекс). Мабуть, мене призначили на матч з розрахунку, що тренери будуть боятися мене з фізичної точки зору. Скажу, що за гру були два маленькі нюанси у дві сторони, коли я крикнув жорстким голосом і з серйозним виразом обличчя: «Ану назад». Після гри Ворнок і Джонс підійшли і мовчки потисли мені руку. Арбітри в роздягальні сказали: «Алекс, що ти з ними зробив?» Інспектор з делегатом були шоковані наскільки просто я провів гру. Сказали, що скептично поставилися до мого призначення на цей матч і очікували на хаос. А потім поставили мені найвищу оцінку».
«Інспектор каже: «Алекс, ти судиш класно, але закрий свою кишеню. Навчися спілкуватися з гравцями»
Коли мова заходить про суддівство в Україні, то від футболістів часто можна почути: «А от в Англії арбітри дають грати, а тут постійно свистять». Салій розповідає про особливості роботи в англійському футболі.
«Не можна порівнювати українців та англійців. Коли я тільки приїхав, то судив за нашими правилами – закривав очі і махав карточками направо і наліво. Потім до мене підійшов один інспектор і каже: «Алекс, ти судиш класно, але закрий свою кишеню. Навчися спілкуватися з гравцями». Після цього я краще зрозумів англійський менталітет і футбол.
В Англії кожен суддя наче по лезу ходить – з одного боку правила, а з іншого треба дати командам грати. Наприклад, я перед грою попереджав капітанів: «Давайте почнемо, а я подивлюся хочете ви сьогодні грати чи ні. Якщо хочете, то я дам вам грати. Якщо ні, то я вб’ю гру. Обов’язково передайте це своїм гравцям». Якщо команди починали дуже жорстко грати, то я давав три свистки за хвилину. Тільки хочуть грати, а я зупиняю матч. Тоді вони кажуть: «Алекс, та дай нам грати». Відповідаю: «Я не бачу, що ви хочете грати. Я бачу, що ви хочете поламати ноги один одному». Тоді капітани заспокоювали свої команди, я відпускав гру і 15-20 хвилин жодного свистка. Всі задоволені.
Одного разу судив дербі на напівпрофесійному рівні в полі. Перший свисток я дав на 44 хвилині 30 секунді – призначив пенальті. За другий тайм свиснув двічі. Тоді отримав дуже високу оцінку – 96 балів із 100 можливих. Мені всі аплодували, а інспектор сказав, що йому вже 65 років, але він такого ще не бачив. Було приємно це чути. Для мене важлива не стільки оцінка чи зарплата за гру, як те, щоб мені аплодували глядачі за мою роботу, а гравці потиснули руку після фінального свистка. Це найвища винагорода для арбітра».
Олександр так і не зміг піднятися в прем’єр-лігу, хоча такий шанс був.
«Брали перших шість, а я був 18-м в рейтингу із 186 людей. Але треба врахувати, що були обрані судді, яких призначали на матчі, де інспектори ставили їм трохи вищі оцінки. А в мене були всі поспіль. Коли мене підвищували в другий, перший дивізіони і Чемпіоншип, то зі мною йшов Стів Чайлд. Ви його точно бачили – він був асистентом арбітра в АПЛ і на міжнародних матчах. Нас двох підняли у 2005 році. Ми разом їздили працювати на ігри і в мене були вищі оцінки, ніж у нього. За три сезони його підняли в прем’єр-лігу, а мене – ні. Так працює система. Але я радий, що досяг чогось у цій країні. Звісно, шкода, що так і не вийшов на рівень АПЛ, але все одно я – єдиний іноземець, якому дозволили судити професійний англійський футбол.
Пишаюся тим, що за всі 10 сезонів не зробив жодної ключової помилки, яка могла би вплинути на результат матчу. До таких належать неправильно зафіксований офсайд, помилково призначене пенальті чи м’яч пересік лінію воріт, а я не підняв прапор. Траплялися незначні помилки, але вони не були вирішальними».
Втім курйози з українцем все ж траплялися.
«У мене був матч, коли я забув карточки в роздягальні. Питаю по радіозв’яку своїх асистентів чи взяли вони запасні. Обидва кажуть, що ні. А я вже стою між двома гравцями на полі і готуюся кидати монетку. Кажу їм: «Стійте тут і нікуди не йдіть», а сам побіг в роздягальню. Ніхто не розуміє, що взагалі відбувається. Мої асистенти регочуть. Повернувся і кажу, що можемо починати. А гравці так і не зрозуміли, чому я побіг. Один каже: «Ну ти і швидкий. В туалет бігав?»
«Були ситуації, коли в мене кидали монетами, запальничками і порожніми банками з-під пива»
Салій не застав часи ВАР, але вважає, що відеоповтори полегшують роботу суддів.
«Правила настільки суперечливі, що я міг сперечатися з інспектором матчу. Наприклад, щодо трактування правила гри рукою – м’яч просто потрапляє в кінцівку чи це навмисна гра. Як можна забрати руку, якщо у тебе б’ють з усієї сили з двох метрів? Людина ж навіть не має часу, щоб її прибрати. За що там давати пенальті? Там є дуже багато нюансів, про які можна дискутувати».
В Олександра в Англії був свій Денис Гармаш, але арбітр не хоче називати його прізвища.
«Зараз він веде програму на Sky Sport. Дуже любив розповідати арбітрам, як треба судити. Це закладено всередині людини і з цим нічого не зробиш. На кожне рішення він біг і вимагав пояснення. Якщо йому не пояснювали, то рівень злості у нього піднімався. Коли у нього очі ставали червоними, то це означало, що скоро щось буде – або він комусь поламає ноги, або когось вдарить, або зараз почнеться бійка.
Дехто з арбітрів вилучав його з поля. Але тоді клуб ставив йому занижену оцінку. В Англії клуби також оцінюють роботу суддів. Тому більшість з ним розмовляли. А якщо грубо грали проти нього, то арбітр свистів порушення правил, щоб у нього не виникало бажання самому дати здачі. Суперники його теж не любили. Але після футболу він зробив хорошу кар’єру на ТБ».
Українець працював з усіма арбітрами АПЛ того періоду. Особливо відзначає Дермота Галлахера, від якого переймав досвід.
«Коли мене перший раз бачили, то спочатку ставилися скептично, але за два-три матчі сприймали, як свого. Найбільше подобалося судити з Дермотом Галлахером. Він такий худенький і не високий, але вмів знаходити потрібні слова і контакт з гравцями. Багато чого у нього навчився. Для мене він один з найкращих. А були такі арбітри АПЛ, які приїжджали на матчі Чемпіоншипа, мовляв, ну добре, вже попрацюю тут. Казали: «Там нікуди не лізь, я сам весь матч відсуджу, піднімеш прапорець тільки, коли буде офсайд і м’яч за лінію вийде». Різні були люди.
В Англії перед початком гри завжди говорять: «Enjoy the game» (Отримуй задоволення від гри). Є команди, які починають тебе дратувати з першої секунди, а є команди, які ставляться до тебе з повагою і тобі приємно до них повертатися. Ти не напрягаєшся і не псуєш собі з ними нерви».
Не все просто також було з англійськими вболівальниками.
«Футбол в Англії – це релігія. Люди прокидаються і засинають з думками про свою улюблену команду, розмовляють про футбольні новини у перервах на роботі. Тут як почалося все у 1856 році так і передається з покоління в покоління. Під час матчів фанати по-різному ставляться. Були ситуації, коли в мене кидали монетами, запальничками і порожніми банками з-під пива та газованих напоїв. Траплялися різні моменти.
Найбільш ненормальні та агресивні фанати в «Лідс Юнайтед», «Вест Гема» і «Міллуолла». Якщо зійдуться дві останні команди, то 100% когось заріжуть.У мене був матч у Брістолі, коли «Брістоль Роверс» грав проти «Суіндон Таун». Коли я приїхав у місто, то думав, що там революція. Це була гра другого дивізіону, а головного арбітра призначили з АПЛ. Я тоді працював на лінії. Знову послали Великого Алекса на важкий матч, але все пройшло добре.
На стадіоні в «Лутоні» за мною стояла труба, яка мене відгороджувала від трибун. Це одна із найбільш расистських арен в Англії. Коли дізналися, що я не англієць, то що мені тільки не кричали. Найобразливіше – мене назвали педофілом. Я навіть по мікрофону викликав охоронців, щоб стояли за мною і забезпечували охорону. Тоді навіть в рапорті про це написав».
«Завжди казав: «Alex Saliy or Ole Saliy from Ternopil, Ukraine»
Працюючи в Англії, Олександр не забував про свої корені і завжди наголошував, що він українець.
«Мої ігри транслювали BBC, Sky Sports, ESPN. Один із матчів переглянули 40 мільйонів людей по всьому світу. Коли мої матчі показували по ТБ, то до мене підходили коментатори і запитували, як мене правильно називати. Я завжди казав: «Alex Saliy or Ole Saliy from Ternopil, Ukraine». Дуже люблю своє рідне місто і як тільки міг популяризував його».
Зараз Салій вже на пенсії, але продовжує працювати на матчах ветеранів.
«В Англії продовжую судити ветеранський футбол, але зараз у нас вже другий рік тиша в любительському і напівпрофесійному рівнях через пандемію коронавірусу. Грають тільки професіонали».
Олександр перетинався з багатьма українськими футболістами, які грали в Англії.
«У мене дуже хороші стосунки з Сергієм Балтачею. Пишаюся дружбою з ним. Він людина з великої букви. Зустрічався з Андрієм Шевченком, Андрієм Канчельскісом, Олегом Лужним. Із Сергієм Ребровим не вдалося перетнутися. Із Зінченком та Ярмоленком поки також не вийшло зустрітися».
З 2001 року українець проводить у Лондоні турнір імені Валерія Лобановського.
«Це змагання з міні-футболу для команд країн Східної Європи. Ми вже мали проводити 30-й за рахунком турнір. Хотів запросити на нього ветеранів «Динамо», щоб зіграти на стадіоні «Лейтон Орієнт». Я вже навіть орендував арену. Турнір мав пройти минулого травня. Але через пандемію і цього року нічого не вдасться провести.
Деякі турніри ми робили благодійними і збирали кошти на підтримку української армії. Перегнав 10 машин на АТО – п’ять за свої кошти, а п’ять – за благодійні, які ми зібрали на турнірах».
Також Олександр не пропускає матчі українських клубів в Англії.
«Коли українські команди приїжджають сюди, то я збираю нашу спільноту і ми їдемо на матчі. Запам’яталися ігри: Англія – Україна на «Вемблі», «Манчестер Юнайтед» – «Зоря», «Арсенал» – «Ворскла», «Манчестер Сіті» – «Шахтар». На «Зорю» я зібрав 120 людей. Ми так вболівали за команду, що весь «Олд Траффорд» став і аплодував нам три хвилини. Так вони висловили нам свою повагу. Було дуже приємно, що після матчу гравці «Зорі» підійшли до нашого сектора і подякували за підтримку».
«Треба нести хабарі, щоб рухатися вище»
А судити Олександр починав в Україні. Тут він їздив на збори молодих арбітрів до Криму, займався з Грисьо, Швецовим, Можаровським і судив колективи фізкультури.
«У свій час я грав у футбол, але в певний момент зрозумів, що вже відбігав своє. Кращого я вже не досягну, а продовжувати грати на такому рівні не хотів. Вирішив спробувати себе у суддівстві. Подумав, що раз я був футболістом, то краще розумітиму гравців і саму гру. Залишалось вивчити правила і можна будувати суддівську кар’єру.
Але у той час Київ дуже зневажливо ставився до арбітрів з Тернополя і Тернопільської області. У 70-х роках у нас був такий суддя Володимир Прошкін. Це перша людина з Тернополя, яка мала можливість судити вищу лігу. Наскільки я зрозумів, там вийшов конфлікт інтересів, його зарубали і він залишився працювати на нижчому рівні. У нас були кваліфіковані арбітри високого рівня, які могли працювати на рівні УПЛ – Саша Циганков та Ігор Бокій. Їх також не підпускали. На цьому тернопільське суддівство і закінчилось. Ігор Покидько, щоб працювати на матчах УПЛ, переїхав жити у Полтаву.
Така гірка правда. Про цю ситуацію мало хто говорив і знали лише у вузьких колах. Хоча у нас були досить хороші судді, які давно могли судити на найвищому рівні, але так працювала система. Коли я поїхав на збори молодих суддів в Севастополь, то зрозумів, що мене чекає та сама історія. Треба нести хабарі, щоб рухатися вище. Вирішив, що мені тут не має, що робити і переїхав в Англію».
Салій вважає, що в Україні досить непогані судді, але в Європі у них не має свого лоббі.
«Свого часу мені імпонувала робота Покидька. Були також інші кваліфіковані судді, але їх не пускали в Європу. Давали судити лише по квоті, яку виділяли на країну. А у федерації вже вирішували, кого призначати на матчі. Не вірю в оцінки після ігор. Все вирішувалось за столом, а не на полі.
Наскільки я зрозумів, Колліну взяли, щоб він трохи рухав наших арбітрів в УЄФА та ФІФА. Але цього не сталося. Можу сказати, що там теж є своя система і більше заправляють англійці».
В Англії Олександр також займався навчанням молодих арбітрів і має своє бачення, як можна змінити суддівство в Україні.
«Я б знищив систему, щоб все було прозоро і чисто. А за хабарництво – відразу в’язниця. Перед початком сезону кожен арбітр підписував би контракт на рік. А один із пунктів угоди – повідомляти у спеціально створений комітет про дзвінки та пропозиції зі сторони. Якщо він цього не робить, то це загрожує виключенням, а то й ув’язненням в залежності від важкості злочину. Так би дуже швидко настав порядок в українському футболі. Тоді кожен суддя виходив би на поле і працював на своєму рівні, незалежно від назв команд.
Рівень арбітра – це вже зовсім інше питання. Тут багато, що залежить від підготовки. Я знаю, як це робити, адже працював на лондонську футбольну федерацію і підготував для них 50 суддів. Був екзаменатором, ментором, вчив людей, визначав рівень, на який мав ставати суддя. В Англії є 10 рівнів. Найвищий рівень після екзамену, який можна отримати, це сьомий. Але, наскільки я зрозумів, в Україні це нікому не потрібно».
Фото: Gettyimages.ru/Pete Norton, сторінка Олександра Салія у фейсбуці
