Tribuna/Футбол/Блоги/Апельсинова кава/Чому дудки – зло

Чому дудки – зло

«Динамо» навіть міняло їх на свою атрибутику.

Автор — Ірина Козюпа
13 октября 2020, 20:25
46
Чому дудки – зло

«Динамо» навіть міняло їх на свою атрибутику.  

Матч Ліги Націй України з Німеччиною – перший великий футбол сезону в Україні, на який пустили глядачів. Вболівальникам бракувало живих матчів на карантині, футболісти були щасливі нарешті зіграти не на порожньому стадіоні. Але всю цю ідеальну картину посткоронавірусного світу зіпсували дудки, які перетворили частину з цих 17 573 фанатів на негативних героїв.

«Було чудово знову відчути атмосферу матчу збірної разом з уболівальниками на трибунах. І наприкінці матчу особливо відчувалася їхня підтримка. Одного не можу досі зрозуміти. Звідки на стадіоні взялися дудки? Здавалося, що ці дудки – це вже нафталіновий пережиток з минулого. І раптом 2020 рік знову дивує», – сказав вголос те, про що всі подумали, ведучий програми «Великий футбол» Олександр Денисов.

Розбираємось, звідки взялися дудки і чому їх так важко викорінити з українського футболу.

Дудки прийшли в Україну з-за кордону, їх ховали на стадіонах від міліціонерів

Вони були ще на ЧС-1970 року у Мексиці. Сучасна дудка – звукова труба, яка має циліндричну форму, спеціальний отвір збоку корпусу і звукова мембрана з фольги. Залежно від розміру, бувають великі, малі та міні дудки. І видають вони дуже пронизливі звуки. Їх добре чути у трансляції матчу Україна – Німеччина. 

Коротку історію дудок в українському футболі описав у своїй колонці голова департаменту «Динамо» по роботі зі ЗМІ Микола Несенюк.

«Вперше дудки на стадіоні я почув ще хлопчиком по телевізору під час трансляцій футбольних матчів з-за кордону. Це тоді було для нас чимось неймовірним. Як наслідок, ми з друзями спочатку принесли на стадіон піонерський горн, який у нас міліція відібрала після першого ж сигналу. Довелося довго просити дядька-сержанта, щоб віддав нам після матчу взятий зі школи піонерський реквізит.

Згодом хтось дістав трубу, яку використовують залізничники. Вона була маленькою, і ми ховали її під одягом відразу після того, як подуділи.

У нові часи відносна свобода і ринкова економіка принесли на наші стадіони копійчані пластмасові дудки. Одного разу я купив таку синові. Дудка зламалася за один вечір. Згодом кількість дудок на стадіоні стала рости у зворотній пропорції до кількості глядачів, створюючи хоч якийсь шум на майже порожніх трибунах. Коли ж дудіти починав заповнений вщерть на міжнародних матчах центральний стадіон...

Тим часом за кордоном дудки вийшли з моди. Тамтешні вболівальники співали пісні (британські), вигукували гасла і розгортали банери (італійські), свистіли та розмахували білими носовичками (іспанські). А какофонія пластмасових духових інструментів надовго стала ознакою стадіонів колишнього СРСР», – писав Несенюк у 2007 році.

На одному з фанатських форумів описали історію появи дудок на матчах «Шахтаря» наприкінці 70-х років.

«Надивившись в телетрансляції на поведінку трибун всяких там «Баварій» і «Ювентусів», наші люди знаходили способи їх наслідувати. Пластмасові ріжки, які видавали необхідне хриплувате ревіння, розмели в магазинах дитячих іграшок.

Користуватися цією звукотехнікою на трибунах дуже скоро заборонили. Пронести її на стадіон теж треба було вміти. Для того, щоб все-таки задіяти цей тонкий механізм, людину з дудкою ховали вглиб трибуни, щоб міліціонеру було не видно і щоб складніше було дістатися до порушника, якщо все-таки засічуть. Ось так, підпільно, і фанатіли».

У тому ж 1970 році з’явився такий винахід, як вувузела. Житель ПАР Фредді Маакі дивився матчі чемпіонату світу в Мексиці та побачив, як уболівальники команд використовували дудки. А тоді взяв трубку-гудок зі свого велосипеда і почав використовувати її на матчах. Пізніше він зробив трубку довшою. Такі дудки стали популярними в Південній Африці в 90-х роках минулого століття.

З 2001 року почалося промислове виробництво пластикової версії інструменту. А потім вувузела стала головним хітом і головним болем ЧС-2010 в ПАР. На неї скаржилися футболісти, тренери та транслятори, але це гудіння бджіл довелося слухати весь чемпіонат.

Добре, хоч африканські вувузели не стали модними в Україні.

Дудки можуть спровокувати часткову втрату слуху і мігрені, вони заборонені правилами «Олімпійського»

 

Вболівальники з вувузелами на ЧС-2010 в ПАР

Мало того, що звуки дудок – це не приємно, так це ще й небезпечно для здоров’я. Тим більше, якщо вони продаються нелегально і без відповідних дозволів. Навряд чи перед матчем з рук ви зможете купити справді сертифікований продукт, який відповідатиме вимогам санітарно-гігієнічних норм.

Дудки можуть призвести до часткової втрати слуху. Це зараз на стадіоні сяк-так дотримуються соціальної дистанції, а раніше такого не було. Дудка в руках сусіда перетворювалася на знаряддя тортур для барабанної перетинки. У багатьох людей після таких матчів могли виникати мігрені чи навіть безсоння.

Також дудки можуть бути переносниками різних хвороб. Особливо, якщо цей музичний інструмент переходить з рук у руки. За словами вчених, коли людина дме в трубку, то при цьому відбувається виділення слини, яке можна порівняти з чханням. При цьому слина не тільки осідає дрібними бризками на стінках дудки, але й може потрапити у повітря і навіть на оточуючих.

І це в час, коли потрібно носити маски, закриваючи рот і ніс. А тут мало того, що людина знімає маску, так ще й дає вихід своїй слині. А коронавірусу тільки цього і треба. Про грип, туберкульоз та інші хвороби, що передаються повітряно-крапельним шляхом, теж не забуваємо. Але дудки – це не лише бактеріальна і вірусна, але й холодна зброя. Якщо хтось на емоціях вирішить кинути цей шматок пластмаси, то може навіть травмувати когось з присутніх на стадіоні.

А тепер увага! Дудки заборонено приносити з собою на «Олімпійський». Про це чітко написано у правилах поведінки вболівальників під час відвідування футбольних та інших масових заходів.

Вболівальникам забороняється приносити на стадіон:

* барабани, дудки, мегафони та інші подібні предмети, професійну фото- та відеотехніку, засоби для трансляції через інтернет.

Повний перелік правил тут.

Отже, дудки – це порушення правил. Тому стюарди мають повне право не пустити з ними на матч, так само як не пропускають із пляшкою пива чи ножем.

«Динамо» обмінювало дудки на свою атрибутику, Ребров ставив за приклад Європу

Свого часу дудкам навіть оголошували війну. У 2006 році «Динамо» заборонило не тільки використовувати їх на своєму стадіоні, але й продавати перед матчами. А щоб любителі подудіти якомога швидше відмовилися від своєї звички, клуб обмінював їх на свою атрибутику. Крутий хід.

«Замість громадян, що продають з рук дудки і різну атрибутику, з’являться намети з сертифікованою клубною продукцією, де буде практично все, що може зацікавити вболівальників: клубні шарфи, так звані «рози», футболки, прапори. Але в цьому переліку місця дудкам немає.

Незважаючи на заборону дудок, клуб не буде обмежувати права уболівальників. Будуть прийняті компромісні рішення, які влаштують фанатів, які придбали дудки раніше. Особливо це стосується дітей, для яких дудіння є просто безневинною забавою. Перший час дудки біля входу на стадіон будуть обмінювати на клубну атрибутику».

У 2015 році перед матчем Ліги Європи з «Евертоном» «Динамо» знову звернулося до вболівальників з проханням обійтися на стадіоні без дудок.

«В Європі так давно не вболівають. Допиваємо пиво і доїдаємо соняшникове насіння до стартового свистка. Після цього женемо команду вперед. Кожну атаку розганяє своїми голосами. При стандартах нагнітаємо атмосферу ще більше» – написали на сторінці клубу у Facebook.

Минулого року спонсор «Динамо» Favorit обмінював дудку на клубний шарф киян. Таку акцію провели перед кубковим матчем з «Шахтарем». Гірники свого часу теж боролися з дудками – забороняли їх продавати і приносити на стадіон. У Харкові диктор по стадіону від імені «Металіста» закликав уболівальників відмовитися від дудок, а фанати склали і поширили письмове звернення до відвідувачів стадіону (це був 2007 рік). «Ворскла» перед матчем Ліги Європи зі «Спортингом» проводила опитування чи потрібна дудка вболівальникам на трибунах. 

Важливий момент – ультрас проти дудок. Більше того, вони закликають інших уболівальників відмовитися від цих атрибутів, малювали банери «Дудкам – ні!», розклеювали листівки біля стадіону і навіть придумали кричалку – «Дудка – атрибут ублюдка» (цитуємо мовою оригіналу).

Не подобаються дудки і самим футболістам. Сергій Ребров ще 2005-го говорив у пресі, що дудки – це не найкращий спосіб підтримати свою команду.

«Я не можу говорити про доцільність запалювання файєрів та використання дудок на трибунах, але не думаю, що за рахунок цих речей вболівальники піднімуться в очах фанатів з іншого табору. По-моєму, якщо протягом матчу команду будуть підтримувати не файєрами і дудками, а кричалками або, припустимо, плакатами, це буде надихати не менше.

Мені, в принципі, на полі не заважає навіть багаття на трибунах, але якщо це суперечить правилам, то потрібно утриматися від цього. Ну, а дудки європейські вболівальники взагалі не використовують. Адже треба поважати один одного. Ти прийшов на стадіон насолодитися грою улюбленої команди, так не заважай робити це і іншим. Та й негарно якось виходить з цими дудками».

Такі акції і робота з вболівальниками дали свої результати – про дудки почали забувати і поступово цей звук зникав з українських стадіонів. Але тепер зло знову нагадало про себе.

***

Заради всього святого – не беріть сьогодні дудки на стадіон. І взагалі ніколи більше їх не торкайтеся. Забудьте про них назавжди. Ваші сусіди на трибуні, їхні вуха і весь футбол будуть вам безмежно вдячні.

Фото: Global Look Press, Getty Images, Ultras.org, Favorit

Другие посты блога

Все посты