«Настрій, ніби зараз свято, але всі у масочках і тверезі». Як збірна України грала з німцями
Перший великий футбол сезону з глядачами.
Ірина Козюпа побувала на першому великому футболі сезону з глядачами.
До поганого, як і до хорошого, звикаєш швидко. За час карантину маски, соціальна дистанція і навіть порожні трибуни 70-тисячного «Олімпійського» стали новою нормальністю. Аж раптом напередодні матчу з Німеччиною в око падає оголошення, що метро працюватиме на годину довше через пізнє завершення футболу.
Саме в такі моменти починаєш реально усвідомлювати, що цього разу на стадіоні буде зовсім інша атмосфера. Перший великий матч нового сезону з фанатами. Хай і з квотою – до 30% заповненості арени.
Передумови виглядали не найбільш сприятливими – збірна і наші клуби пережили спалахи COVID-19, МОЗ кілька днів поспіль видає антирекорди нових випадків інфікування, а знайомий лікар переконує: «До офіційної статистики додай нуль і отримаєш реальні цифри». Але, здається, коронавірусом в Україні вже нікого не налякаєш.
Збірна Німеччини максимально обмежила своє спілкування з навколишнім світом в Києві. Передматчеву прес-конференцію Льов і Нойер провели в Zoom, але у прес-центрі «Олімпійського». Німецькі журналісти, сидячи у своїх офісах чи будинках, запитали у тренера бунтестім, як йому рішення грати матч з фанатами у поточних умовах.
«Ми так сумуємо без глядачів, що дуже раді зіграти з вболівальниками навіть на виїзді. І хай вони підтримують збірну України. Головне, що на стадіоні не буде тиші», – з посмішкою сказав Льов.
Перед матчем все було майже, як в докоронавірусні часи. Лише тепер все зі звичними нам санітарно-медичними нормами. Відразу на виході з метро сходи вже зайняли продавці (майже всі у масках) шаликів, прапорів і дудок. Далі позиції перекупників квитків. Не встигаєш і п’яти метрів пройти, як чуєш: «Девушка, билет на футбол надо?» Як виявилось, за дві години до матчу можна спокійно взяти квиток номіналом 400 гривень за 250. Продавець навіть з нотками жалю у голосі зізнався, що немає попиту, тому знижує ціну.
Футбольний матч – це відзеркалення суспільства. Перед грою можна було зустріти тих, хто вірить, що коронавірус існує, але не боїться його, тих, хто вважає його перебільшенням і тих, хто йшов на стадіоні в масці під самі очі і хмарці санітайзера. Тих, хто любить футбол і знає все про збірну, тих, хто прийшов за компанію і тих, кому просто стало нудно сидіти вдома. Ще одна категорія: «Це чоловік – фанат. Це він потягнув мене на футбол». До речі, сімейних пар і справді було дуже багато. Деякі навіть із зовсім маленькими дітьми, які ще ходити самі не можуть. А дехто зізнався – так давно не був на стадіоні, що зараз все наче вперше.
Денис: «Востаннє ходив на футбол ще минулої осені в Мюнхені на Лізі чемпіонів. Коронавірус не лякає. Важливо підтримати збірну у двох таких важливих матчах Ліги Націй – сьогодні і проти Іспанії. З квитками пощастило – їх викинули у продаж в 12 годині ночі. Я тоді ще не спав і першим встиг купити. Друзям наступного дня вже було проблематично це зробити.
Роман: «Не був на стадіоні відколи карантин. Дуже скучив за живим футболом, особливо за нашою збірною. Нас взагалі чекатиме фантастична осінь – і «Динамо», і «Шахтареві» випали такі топові суперники. Ми не робимо трагедії з поразки 1:7 від Франції. У нас молоді і перспективні гравці, вони старалися. У майбутньому у цієї збірної все буде добре.
В українців стільки проблем, що коронавірус нікого не зупинить від можливості піти на футбол. Ми взагалі приїхали двома автобусами з Хмельницької області з дітьми та дружинами. Кожен у масочці і всі тверезі, а настрій такий, ніби зараз свято – Новий рік чи Різдво».
Катерина: «Я з 1998 року вболіваю за Німеччину. Для мене футбол починався з цієї команди. Це має бути цікавий матч – збірна, яка розівчилася перемагати, проти збірної з купою кадрових проблем.
З одного боку страшно йти на стадіон через COVID-19, а з іншого – я кожного дня їду на роботу в переповненому метро. Я не належу до тих, хто каже, що коронавірусу не існує. Тому антисептик у сумочці завжди є, з незнайомими людьми не цілуємось і не обіймаємось. Можемо подякувати короні, що хоча б навчила нас мити руки. Зрештою, закритися у чотирьох стінах – теж не вихід. Ніхто не знає чи буде у нього завтрашній день».
На стадіоні просто таки німецькі порядки. У кімнаті для роботи преси за ніч довгі загальні столи змінили на маленькі індивідуальні столики, щоб журналісти працювали на дистанції один від одного. Такого раніше не було. Десь за годину до матчу вкотре нагадуєш собі, що матч з вболівальниками і треба вже підніматися на трибуну, щоб оцінити масштаби. 30% від «Олімпійського» – це не так і мало. Пізніше диктор оголосить, що на матчі присутні 17 573 глядачів. Це 25,08% від місткості стадіону. Здається, торги в перекупників пішли не дуже добре.
Завдяки тому, що вболівальники рівномірно розсілися по всьому периметру трибун, виникало враження, що стадіон заповнений ледь не на половину. Атмосфера та підтримка були справді топ. До речі, лайфхак для наших команд на матчі в УПЛ після коронавірусу – розсаджуйте фанатів по всьому стадіону, а не зганяйте в один сектор і буде вам хоча б красива картинка.
На трибунах були ті, хто чемно виконував всі правила – сидів у масці і на дистанції від сусідів і ті, кому рекомендації МОЗ і УЄФА заважали дивитися футбол. Такі люди сиділи разом, маска була на бороді, на рукаві, у кишені, але тільки не там, де вона має бути. А на зауваження стюардів хоча б розсістися, звучали якісь свої контраргументи.
Якщо раніше диктор міг по кілька разів за матч звертатися до фанатів з проханням не палити файєри і дотримуватися порядку, то тепер головний мотив – одягніть ці чортові маски, щоб вони закривали ніс та рот.
Я б ще додала: «Забудьте дудки вдома або викиньте їх у найближчий смітник». Люди, які йдуть на стадіон і потім весь матч видають ці пронизливі звуки, – це зовсім не круто. Дудки – це зло. А от коли 17 тисяч глядачів звучать, наче їх на стадіоні 30 чи 50 тисяч, співають разом з Дзідзьом гімн України, влаштовують модульне шоу, кричать «Україна» і «Бущан» після його суперсейву, зриваються на ноги після голу Малиновського – ось це те, що треба.
Шевченко після 1:2 від Німеччини у першу чергу відзначив підтримку трибун: «Найбільший позитив – те, що на стадіоні були вболівальники».
«Така підтримка дорого коштує. Вся команда каже: «Дякую», – додав Караваєв. Тепер футболістам збірної України було кому аплодувати після фінального свистка.
Матч з глядачами – це дійсно класно. Тільки ж не треба бути такими егоїстами і дотримуватися простих правил медичного протоколу. Не хочеться повернутися додому з коронавірусом.
Фото: УАФ, Global Look Press
