Українці тренували збірну США, найстарший займався програмуванням для НАСА
Історія братів Чижовичів.
Футбол в США почав розвиватися не без активної участі українців. Емігранти з України створювали спортивні клуби і брали участь у різних чемпіонатах. Більше того, збірні США та Канади запрошували гравців та тренерів українського походження.
Брати Чижовичі – одна з найспортивніших родин української діаспори в США, яка змінила місцевий футбол. В Україні про їхні досягнення писав львівський історик Іван Яремко у своїй книзі «100 футболістів Львова».
У 30-х роках минулого століття в селі Лютовиська біля Старого Самбора на Галичині в родині Володимира та Галини Чижовичів народилися троє хлопчиків. Синів назвали Ігор-Богдан (народився 1 травня 1933 року), Євген (27 січня 1935) та Володимир (20 квітня 1937). Після Другої світової війни сім’я емігрувала до Європи. З 1945 по 1949 рік Чижовичі проживали поблизу Мюнхена у таборі для переселенців.
Їх організували англо-американські адміністрації на території Німеччини та Австрії. Ці табори займалися розміщенням біженців, які не хотіли повертатися в СРСР. Українці становили значну частину таких мігрантів. Вони почали організовувати своє соціальне, культурне, духовне і спортивне життя. Наприклад, створювали товариства «Січ», «Тризуб» та інші. Проводили футбольні турніри та інші змагання. Там троє братів і полюбили футбол.
«Це були важкі і голодні часи. Нам рано довелося подорослішати, – згадував вже у дорослому віці Євген. – Якось ми хотіли допомогти мамі і вирішили піти на річку наловити риби, щоб вона змогла приготувати нам поїсти. Війна тільки закінчилася і всюди ще були розбиті танки та автомати. Ми знайшли зброю і пішли на річку. Там стріляли в рибу, але вона була швидкою від куль. Повернулися додому з порожніми руками».
Після таборів Чижевичі емігрували в США, де оселилися в Філадельфії. За океаном Ігор, Євген та Володимир продовжили займатися футболом в юнацькій команді «Тризуб».
Ігор-Богдан керував «Тризубом», брав участь у розвитку комп’ютерного програмування для НАСА
Ігор Чижович, вдова Володимира Чижовича Ольга і Євген Чижович
Старший із братів грав в аматорській і напівпрофесійній футбольних лігах. Разом з «Тризубом» став чемпіоном аматорської Філадельфійської ліги.
Після завершення кар’єри Ігор продовжив розвивати спорт у діаспорі. Наприкінці 1970-х років став головою спортивної організаії «Тризуб» і хотів підняти її на вищий рівень. Наприклад, знайшов нове приміщення у штаті Пенсильванія, де «Тризуб» став відомим українсько-американським спортивним центром, де чоловіки та жінки різного віку могли спілкуватися, змагатися і заводити нові знайомства.
У центрі проводили не тільки змагання з футболу, шахів, волейболу, гольфу й тенісу. Також організовували пікніки, Олімпіади і фестивалі до Дня незалежності України. Окрім футболу Ігор полюбив гольф, і був дуже досвідченим гравцем.
Але не спортом єдиним. Старший з братів знайшов себе у програмуванні. Після школи і коледжу він два роки служив в армії США, потім здобув ступінь магістра університету штату Пенсильванія. Ігор став інженером і спеціалізувався на лінійній математиці.
Чижович читав лекції, сприяв публікації технічних підручників, пов’язаних з елементарним лінійним програмуванням. Брав безпосередню участь у розвитку комп’ютерного програмування для космічної програми НАСА та програм для військово-морської авіації США. Згодом став керівником проектів у комп’ютерній компанії Unisys.
Ігор Чижович прожив 81 рік і помер у власному будинку. Разом з дружиною Марією виховав двох дітей – Ігоря та Христину. Чижович-молодший грав в олімпійській збірній США, працював у клубах МЛС, стажувався в «Аяксі», «Баварії» і «Динамо» Київ. Зараз він працює у Chyzowych Soccer School. Його син Крістофер теж займається футболом.
Євген (Джин) був найкращим шкільним тренером США, став прототипом героя фільму
Футбольна кар’єра середнього з братів вийшла багатшою, ніж в Ігоря. Ще під час навчання Євген отримав виклик до студентської збірної США, був кандидатом до збірної США на Олімпійські та Панамериканські ігри. На клубному рівні виступав за команди США та Канади, які складалися з українських емігрантів. З «Україною» (Монреаль) став чемпіоном Канади 1957 року.
Досягти більших успіхів завадила важка травма ноги, яка достроково завершила 15-річну кар’єру граця. Але з футболу Чижович не пішов, а почав тренувати у школі «Коламбія Хай Скул» у штаті Нью-Джерсі. За 36 сезонів його підопічні мали баланс ігор – 594 перемоги, 57 нічиї, 137 поразок. Він запровадив футбольну програму, яка розійшлася іншими навчальними закладами країни, а Євгена визнали найкращим тренером середніх шкіл США. Пішов на пенсію після свого 50 сезону в «Коламбії». Мав тоді 78 років, але жартував, що почувається на 58.
Все життя він продовжував вчитися. Одного разу пройшов тижневу переатестацію, яку провів тренер ФІФА Деттмар Крамер. Тоді отримав найвищу тренерську категорію «А». Проводив теоретичні та практичні заняття в Українській футбольній школі, яку вперше влаштувала для юнаків «Чорноморська Січ».
Чижович отримав пропозицію очолити олімпійську збірну США з футболу. Далі була робота у першій команді. Але з національною збірною Євген працював не довго – провів тільки 5 матчів (3 перемоги, 2 нічиї). Найбільша сенсація – перемога США у матчі зі збірною Польщі. На той момент Кадра була Олімпійським чемпіоном-1972, а незабаром стала бронзовим призером ЧС-1974.
Євген Чижович зі своїми учнями
Американці підрахували, що український фахівець виховав понад двісті гравців збірних команд окремих штатів, близько 30 футболістів американської ліги та професійних клубів і членів збірних. «Навіть не думав, що з вас вийдуть такі хороші гравці і ви будете показувати такий футбол. 15-20 років тому ви б сиділи на лавці запасних», – жартував зі своїх учнів Євген.
Влітку 1991 року він приїхав в Україну зі збірною командою української спортивної федерації США і Канади, щоб відзначити 80-ліття спортивного товариства «Україна». Тоді його підопічні-аматори поступилися лише «Карпатам», а з командами Івано-Франківська, Тернополя, Луцька і Дрогобича зіграли внічию. Євген Чижович цікавився розвитком футболу в рідному краю. Наприклад, одного разу подарував вихованцям футбольного інтернату при професійному училищі в Івано-Франківську сотню комплектів спортивної форми.
Коли у США запрацювала MLS, Чижовича призначили керівником організаційного комітету одного з клубів ліги «Метро-Старз» (Нью-Джерсі). Він займався пошуком молодих талантів для команди. У 2009 році українця ввели у Зал слави футболу США. Чижович навіть став прототипом тренера у фільмі «Грейсі». Над картиною працювали його колишні учні – голлівудські актори Ендрю та Елізабет Шу.
З дружиною Анною прожив у шлюбі 50 років та виховав двох синів – Євгена та Майкла. Пішов з життя після тривалої боротьби з раком у 79 років.
Володимир (Уолт) грав і тренував збірну США, коментував прощальний матч Пеле
Наймолодший з братів і найуспішніший у футболі. Вболівальники та друзі жартома називали його «штурмовим танком» через габарити та манеру гри. Володимир провів 14 сезонів у професійному футболі. Виступав за американські та канадські команди. Масова зміна клубів пов’язана з особливостями календаря. У США грали за схемою осінь/весна, а в Канаді – весна/осінь. Тому під час міжсезоння в Америці, футболісти їхали виступати за канадські команди.
З «Філадельфією Юкрейніанз» по 4 рази ставав чемпіоном та володарем Кубка США, ще двічі вигравав Кубок Льюіса. Шість разів Володимир входив до складу команди усіх зірок. Зіграв 3 матчі за збірну США. У Нью-Йорку американці програли Англії – 0:10. Один з м’ячів забив Боббі Чарльтон, який вишов на заміну. Ще два матчі Чижович провів проти Гондурасу у відборі на чемпіонат світу.
Володимир почав тренерську кар’єру із студентських команд. Згодом працював з юнацькою, олімпійською та національною збірними США. Вивів молодіжку на чемпіонат світу, а олімпійську команду на Олімпіаду 1980 року в Москві. Однак американці не поїхали на Ігри через політичний бойкот. З першою збірною працював у кваліфікаціях на чемпіонатів світу 1978 і 1982 років.
Чижович був не тільки класним футболістом і тренером, але і дуже освідченою людиною. Він розумів, що потрібні фундаментальні зміни, і зміг провести ряд реформ. На думку американської преси, він заклав фундамент розвитку американського футболу. Зокрема, Володимир започаткував тренерські курси за участю відомих фахівців, ліцензування, навчання, писав книги з теорії футболу, брав участь у розробці структури ліги та системи тренувальних зборів.
Українця називають творцем концепції змагань у закритих аренах. «Indoor soccer» і зараз популярні в Америці. Він перебував у раді з фізкультури та фітнесу при двох американських президентах (Форд і Картер). У 1990 році Володимир був керівником делегації США на чемпіонаті світу в Італії. Є його заслуга і в тому, що наступного року жіноча збірна стала чемпіоном світу. Коментував прощальний матч Пеле, в якому «Нью-Йорк Космос» бразильця переміг «Сієттл».
У 1990-х роках Чижовича зарахували до 20 найвпливовіших діячів футболу США. А пізніше посмертно ввели до Залу слави футболу. «Фонд пам’яті Уолта Чижовича» кожного року нагороджує тренерів за розвиток і досягнення у футболі. Одним із лауреатів став відомий американський тренер Брюс Арена. А також премію отримав Євген Чижович.
«У мене зараз змішані відчуття. Я дуже любив свого брата, – сказав Євген під час нагородження. – Одного разу Уолт попросив мене полетіти з ним на матч у Сурінам. Нас зустріли люди з автоматами, коли ми вийшли з літака. Нам пояснили, що у країні відбулася революція за дві години до нашого приїзду.
За реакцією наших хлопців, на яких вперше в житті наставили зброю, ми з Уолтером відчули, що ми вже програли цей матч 0:2. Ми думали відразу повернутися назад в США, але нам сказали, що на команду вже чекає автобус, щоб відвезти в готель. Матч таки відбувся, ми програли – 1:4.
Перші два м’ячі нам забили з пенальті. Арбітр матчу був так само наляканий, як і ми, адже на стадіоні було чимало військових зі зброєю. Ми хотіли припинити гру після першого тайму, але наші футболісти сказали, що хочуть дограти. Суддя теж просив, щоб ми вийшли грати, оскільки це офіційна зустріч кваліфікації. І пообіцяв, що судитиме краще. Ми були набагато сильнішими за них, але поступилися через обставини, які не залежали від нас».
Гравці, які працювали з Володимиром, згадують його, як інтелігентного та харизматичного тренера, який міг зробити команду в обмежених фінансових умовах.
«Він безперечно був одним із батьків-засновників футболу в США. Він сам виконував стільки роботи, яку зараз роблять кілька людей», – говорив про Чижовича колишній капітан збірної США Рік Девіс.
57-річний Володимир помер від серцевого нападу на тенісному корті. 30 років прожив з дружиною Ольгою, яка все життя підтримувала його пристрасть до футболу.
«Якби не футбол, то я і мої брати мили б підлогу. Спорт допоміг нам інтегруватися до життя у новій країні і отримати освіту, – сказав Євген в одному з інтерв’ю. – Ми любили цю гру і віддали їй дуже багато нашого часу. Це справді особливий подарунок від Бога для нас».
Фото: Walt Chyzowych Memorial Fund, New Jersey High School Sports, сторінка у фейсбук Ігоря Чижовича (молодшого)
