Реклама 18+
Реклама 18+
Блог Апельсинова кава

Роман Сініцин: «Ця історія вже давно не про Катю Гандзюк»

Роман Сініцин – ультрас «Волині», блогер, громадський активіст, волонтер. Так про нього пишуть у ЗМІ. Сам він називає себе підприємцем в IT-сфері. 

– У нас багато проектів. Один з найвідоміших публічних – ресурс про дешеві авіаквитки Lowcost.ua, – каже Сініцин. – Я не працюю блогером. Це моє хобі.

Роман один раз переносить інтерв’ю – їде на похорон знайомого ультрас «Чорноморця» в Одеську область.

– Денис загинув на початку травня при вогневому контакті з диверсійно-розвідувальною групою противника. Він п’ятий рік бував в АТО. А війна для нього почалася ще у 2014 рокі – він брав участь у подіях 2 травня в Одесі.

Всього загиблих серед ультрас більше 50 людей. Переважно це молоді хлопці, 18-25 років. Нещодавно ми робили акцію – малювали трафарети з їхніми обличчями, іменами-прізвищами та позивними у різних містах. Старалися робити це не на історичних будівлях.

– На скількох похоронах ви були цього року?

– На двох. А в 2014-2015 роках, коли були Дебальцеве та Іловайськ, то було важче. Недавно рахував, з 2014 року загинуло 15 моїх знайомих і друзів. Тому у мене немає жодного бажання з кимось миритися і говорити про дружбу. Примирення можливе, але за ряду умов.

Буває погано, коли ти втрачаєш близьку людину, але треба брати себе в руки і рухатися далі. Хлопцям, які зараз на першій лінії, набагато гірше. І вони не розкисають.

«Якби не Майдан, то через півроку чи рік серед фанів були б трупи»

– На YouTube бачила кілька відео про фанатів на війні «Ультрас. Шлях до волі». Що це за проект?

– Це тизери до книжки про ультрас на Майдані і на війні. Ми працюємо над нею майже два роки. Вона вже готова на 80%, але зараз трохи на паузі.

Мій знайомий – один із найкращих портретних фотографів в Україні Рома Ніколаєв. Він багато знімав в АТО. Якось запропонував йому фотографувати футбольних хуліганів. Ми десь протягом місяця-двох їздили фронтом і записували історії 60-70 ультрас та фотографували їх для книги.

– Розкажіть три історії з проекту, які найбільше зачепили.

– Ми хочемо показати фанатів з іншого боку. У масовій свідомості це такі у#бани, які б’ють один одному обличчя, трощать стадіони, кидають файєра, зривають матчі, зігують, расисти, нацисти, свастика і вся ця історія. Це стереотипи, не варто на всіх вішати ярлики.

Ультрас першими пішли воювати. Серед них чимало успішних людей – бізнесменів, кандидатів і навіть докторів наук, народних депутатів. Поки хтось сидить у Києві, велика частина цих хлопців продовжує воювати.

В Україні є фанатські рухи, які до війни товаришували з російськими, їздили туди на фан-турніри, якісь спільні блоки і коаліції навіть були. Це Одеса, Харків частково, може ще хтось. Але з того ж Харкова потім чи не найбільше фанатів пішло воювати. І загиблих там є багато.

Ми знімали відео про фаната «Чорноморця», який ходив на сектор з російською імперкою і у футболці «Салу – смерть». Йому вже десь 50 років, але його мобілізували. Минулого року ми зустріли його під Авдіївкою.

Для багатьох людей росіяни були братами і друзями, але брати і друзі не нападають і не забирають території. Тому вони йдуть воювати. І таких історій багато.

В Україні були дуже жорсткі фанатські війни – між Харковом і Дніпром, Києвом та Одесою, Львів ще активно включався. Якби не Майдан, то через півроку чи рік були б трупи. Маятник ненависті між Харковом і Дніпром вже настільки був розкручений, що вони б почали різати один одного. Дніпряни вважали харків’ян проросійськими. Важливу роль відігравав і фактор регіонального лідерства, в стилі «ви – колгосп», «та нє, це ви колгосп». А зараз лідери угруповань товаришують, проводять спільні акції, разом воювали в «Азові» та інших підрозділах і вже ледве не друзі. Війна і Майдан поставили все на свої місця.  

– Фанатів називають активною силою Майдану і АТО. Чому так?

– Це закономірно. Ультрас – найбільш реакційна і пасіонарна частина суспільства. Чому фанати влаштовують заворушення на стадіонах? Хочуть дати вихід енергії, а також протестують проти системи, отак своєрідно, проти якихось правил, рамок і нав’язаних традицій. Це трохи такий перетин червоної лінії, для багатьох в цьому й сенс.

Місяць чи півтора після Банкової всі ходили на Майдан на віче, де нічого не відбувалося. Всі розуміли, що потрібні якісь радикальні дії і наступні кроки. Потім почалося Грушевського. Там, де є бійки з міліцією, там є і ультрас. Хоча фанати були з самого початку. Коли розганяли студентів, там були футбольні хулігани з Дніпра, Києва, Львова, Харкова та інших міст.

На війну пішли, бо постала загроза для країни. «Хто, якщо не ми?» З деяких міст пішло воювати до 80% сектору. Наприклад, з Чернігова.

– Як змінилися ультрас у порівнянні з 2013 роком?

– Вже п’ятий рік в Україні діє фанатське перемир’я. Ніхто нікому не б’є обличчя на вулиці. Багато рухів почали орієнтуватися на Європу. Хлопці їздять у Польщу, Чехію, Словаччину і б’ються з європейськими суперниками.

Війна багатьох поміняла. Є люди, які ходили на футбол, а зараз їм це зовсім не цікаво.

– Є випадки, коли фанати приходять на матч у футболках з портретом Гітлера, свастикою і зігують. Для чого це?

– Давайте будемо дивитися правді в очі. Таке справді є. Частина хлопців – ультраправі. Але не можна називати весь рух чи сектор нацистами, якщо хтось один зіганув. Це також своєрідна форма протесту, якою б вона не була.

Я знаю більшість цих людей. Ідейних фашистів і нацистів серед них мало. В багатьох це юнацький максималізм чи намагання показати іншим, що так можна, як форма протесту. А у нас прийнято ліпити штампи. Це стереотип – вважати, що всі ультрас зігують.

– Ви – ультрас «Волині». Тут має бути якась історія про Віталія Кварцяного.

– Я навіть працював у клубі, коли вчився в 11-му класі. Ми з двома друзями зробили перший офіційний сайт «Волині», коли команда вийшла у вищу лігу. Прийшли до Кварцяного на прийом, кілька годин чекали його під кабінетом. Показали йому сайт, запропонували зробити його офіційним, бо «Волинь» єдина з усіх команд вишки його не мала. Він платив нам за це щось типу 30 доларів, наскільки пам’ятаю, але на 2000 рік – це були великі гроші для школярів.

Кварцяний – веселий дядько, але він зливач матчів. «Волинь» ніколи не грала в єврокубках через те, що він брав кеш. Багато разів було, коли першу частину сезону ми грали добре, а в другій ледь не вилітали. А це в нього такий бізнес був, ні для кого не секрет же.

Були історії, коли він вівчарку запускав до футболістів в роздягальню, бив гравців, забігав до них з пістолетом, боковому судді пі#ди дав. Тоді його дискваліфікували. Ходив по клубах нічних і забирав звідти гравців. Вони потім тижнями жили на базі. Багато всього було.

Раніше я постійно їздив за «Волинню» на матчі. Зараз, може раз-два в рік. Планую поїхати на виїзд у Горішні Плавні на останню гру сезону.

Але власне футболом я цікавлюся мало, особливо останнім часом. Зараз можу назвати тільки одного-двох гравців «Волині». Мені більше цікавий внутрішній туризм, компанія друзів, якийсь екшн і виплеск адреналіну. Я майже не дивлюсь Лігу чемпіонів. Мені якось байдуже. 

«Зозуля ходив літаком і збивав з футболістів умовно по 500 євро на допомогу батальйону»

– Раніше ви активно займались волонтерством. Як зараз?

– У 2014-2016 роках воно забирало абсолютно весь час. Зараз я вже не займаюся волонтерством і не збираю гроші, а допомагаю своїми коштами чи разом з друзями.

Знаю багатьох людей, які не хотіли давати гроші на штуки, які можуть когось вбити – тепловізор чи приціл. Але скидалися на каски, броніки і на речі, які можуть врятувати життя. Це була позиція, і я її можу зрозуміти.

– Хто із спортсменів допомагав?

– Тенісист Сергій Стаховський –  реально крутий чувак і патріот. Він дуже багато допомагав «Народному тилу» та іншим волонтерам. Про Рому Зозулю всі знають. Якось летів на матч «Дніпра» в Брюгге, так склалось. Рома ходив літаком і збивав з футболістів якісь гроші, умовно по 500 євро на допомогу батальйону. І всі давали. Ярмоленко, Шовковський допомагали і грошима, і щось купували, точно знаю.

Гравці «Динамо» мало не щотижня ходять у військовий госпіталь. Це більше психологічна підтримка. Збірна України також відвідує бійців. Це круто.

Я не чув, щоб відверто антиукраїнські чуваки чи ватніки якось допомагали. Анатолій Тимощук дуже неприємно розчарував. Він мій земляк – я теж з Луцька. Там всі знають його і його сім’ю. А він їде тренувати в «Зеніт». Якась відраза до нього.

– Ультрас «Шахтаря» після переходу Ярослава Ракицького в «Зеніт» написали у Твіттері «Рак, выбор не одобряем. Но спасибо за прицелы, оптику, спальники и другие вещи». Це був стьоб?

– Я не знаю, але можу запитати у хлопців.

(Роман телефонує одному з фанатів «Шахтаря»)

– Мій знайомий каже: «Без коментарів, але думайте самі». Можу сказати, що Ракицький ватний. Фанати його не дуже люблять, ну а після переходу в «Зеніт» взагалі ненавидять.

А гравці «Шахтаря» допомагали і допомагають персонально і багато, але просять про це не говорити. Через це у них проблеми з клубом і керівництвом. Їм прилітає навіть за якесь патріотичне згадування у соцмережах. Ми ж розуміємо, хто такий Рінат Ахметов і які в нього погляди. Інформаційна політика клубу – не торкатися цієї теми.

Насправді, з донецького двіжу дуже багато хлопців в АТО. Чимало загинули.

У нас була історія, коли лікар дитячої команди «Динамо» приніс нам всі свої медалі. Сказав, що грошей немає, але хоче допомогти. Ми продали їх на аукціоні і купили апарат штучної вентиляції легень, якщо не помиляюсь.

– Як ви ставитесь до футболістів, які їдуть грати в Росію?

– Це малороство. Для мене така людина перекреслена.

– Мирон Маркевич в інтерв’ю Tribuna.com сказав: «Не можна порівнювати бідного робочого, який їде щось заробити, з футболістом чи тренером». Згодні?

– Так. Футболіст – не проста людина і не їде в Росію класти плитку. Ти презентуєш свою країну. І виходить ось таке гівно, що хлопець з Волині працює в «Зеніті» і обіймається з Міллером. У нього немає війни і все ок.

– Чи потрібно спортсменам висловлювати свою громадянську позицію?

– Це все від них залежить. Є аполітичні, а є люди, які дуже дивують. Боксер Василь Ломаченко – ватний. На жаль, він просто вата ватою. І при тому він представляє Україну і дуже талановитий спортсмен. Те саме стосується Олександра Усика. Але він більше пішов у православ’я. Онуфрій та інші високопоставлені попи є його духівниками і вішають йому лапшу про рускій мір.

Спортсмени – авторитети і кумири для сотень, тисяч і навіть мільйонів людей. Якщо б вони висловлювали свою позицію, як Зозуля і Шовковський, це дуже мотивує. Коли Рома робить щось для АТО, то на нього дивляться і беруть з нього приклад.

– Але тепер в Іспанії на нього повісили ярлик нациста.

– Я говорив з ним про це. Зозуля ні про що не шкодує. У нього все добре.

«Через справу Гандзюк у штабі Порошенка нас лайном поливали і називали проектом Авакова і Тимошенко»

– Ігор Коломойський багато допомагав волонтерам в активній фазі війни?

– В 2014 році – так. У нього був свій волонтерський фонд, вони з Корбаном туди вливали гроші. Доходило до того, що вони за свої гроші викуповували полонених. Тоді не було якоїсь централізованої влади на захопленій території, а різні банди-угрупування. Коломойський багато допомагав, але він мав таку можливість, бо є мільярдером.  

– Зараз в Україні є «Дніпро-1» і «Дніпро». Яка з команд трушна для фанатів?

– «Дніпро», який грає в аматорському чемпіонаті. За інший ніхто з фанатів не їздить. Юрій Береза хотів зробити собі фан-рух – платити гроші, щоб люди махали прапорами і били в барабан. Але це так не працює. Потім він отримав в обличчя від представників дніпровського двіжа, і вся ця історія з фанатами затихла.

Фанати катають виїзди за «Дніпро». Вони не будуть підтримувати «Дніпро-1» навіть у прем’єр-лізі. Там це навіть не обговорюється.

Ліквідація «Дніпра» – це більше історія списання боргів. Я не знаю деталей, але це цілком у стилі Ігоря Валерійовича.

– Як зміна влади в країні вплине на ФФУ?

– Побачимо. Свого часу змістили Суркіса і Конькова. Можливо, зараз Суркіси знову вилізуть. Це цілком реальний сценарій, вони ж всю дорогу рубались з Павелком. Наскільки я знаю, у них завжди були гарні стосунки з Коломойським.

Якщо Павелко не домовиться, то влада може змінитися. Але він такий, що вміє це робити. У тому числі і завдяки родинним зв’язкам.

Ми свого часу намагалися воювати із замом Павелка Костюченком за його тітушководство і підроблений диплом. Я навіть якісь покази давав у Генеральній прокуратурі. Але він досі на посаді. Справа проти нього знаходиться у підвішеному стані. Вадік – дуже живучий товариш. Він достатньо впливова людина з покровителями. Нам не вдалося його збити, хоча ми намагалися з різних боків.

– Ви хотіли залишити Україну до Майдану. Як зараз?

– Якщо сюди повноцінно повернеться рускій мір, то доведеться або емігрувати, або воювати. Все залежатиме, яким буде реванш проросійських сил. Поки все мирно. Тільки пройшли президентські вибори, і ніхто нічого не знає і не розуміє.

– Серед моїх друзів і знайомих практично не було тих, хто голосував за Зеленського. Звідки взялися 73%?

– У мене є декілька таких знайомих. У них навіть є якась аргументація, чому вони це робили. Переважна більшість з мого оточення не підтримувала Зеленського. Але питання в тому, що ми собі створюємо мильні інформаційні бульбашки. І у фейсбуці у тому ж числі. Вам може здаватися, що всі за одного кандидата, а насправді – це тільки ваша стрічка. Соцмережа підбирає відповідні алгоритми до ваших зацікавлень.

Перемога Зеленського для багатьох стала величезним шоком. Для мене ні, бо я ще після першого туру зрозумів, що все погано. А деякі мої знайомі пили тижнями. Їх світ повністю зруйнувався. Виходить, що ми зовсім не розуміємо своєї країни і людей, з якими живемо. Всі знаходяться у своєрідному вакуумі, обмеженому колом свого спілкування і ЗМІ, які ви читаєте. А є зовсім інші речі. Є інстаграм, де у Зеленського по два мільйони лайків під кожним постом.

Хоча я б не перебільшував роль соцмереж у його перемозі. Команда Зеленського намагається зараз артикулювати, що президентська кампанія повністю проведена за їхній рахунок. Але давайте дивитися правді в очі. Він не вилазив з телевізора останні 10 років. Його впізнаваність, мабуть, 99 відсотків. Зеленський – дуже розкручена людина.

Звичайно, соцмережі і ставка на молодь зіграли свою роль. Не так навіть фейсбук, як інстаграм і телеграм. Насправді, його кампанія в інсті була дуже хороша. Якщо подивитися на статистику, то молодь на цих виборах голосувала за Зеленського. Зазвичай, вони не ходять на вибори, а зайняті іншими речами.

– Яким Порошенко був президентом для вас?

– Неоднозначним. Я не можу сказати, що це найкращий президент в нашій історії. Якщо зважувати на шальках терезів, то я не знаю, що переможе. Попри якусь декларативну проукраїнськість і патріотизм ми також маємо торгівлю з Росією, незакриття кордонів, толерування Медведчука, російських ЗМІ. Це мене сильно вибішує. Плюс справа Майдану. Більшості причетним дали втекти. Навіть рядовим «беркутам». Вони спокійно виїхали в Росію в різний період. У нас немає жодного покараного за Майдан і навіть розслідування до кінця не проведено. Я розумію, що не все від Порошенка залежить, але він гарант Конституції. В нього було 5 років, щоб цю історію дотиснути. Вона ключова для нього, адже Порошенко фактично завдяки Майдану став президентом.

При цьому є багато позитивних моментів – безвіз, томос, децентралізація, дороги. Я дотичний до туристичної галузі. Люди стали більше відпочивати закордоном. Не можна сказати, що в нас тотальне зубожіння і зрада. На травневі свята неможливо було полетіти в Туреччину чи Єгипет, бо все було забито.

Я голосував за Порошенка у другому турі, але це була вимушена міра. У його штабі нас лайном поливали і називали проектом Авакова і Тимошенко через справу Каті Гандзюк. Про напади на активістів Порошенко почав говорити після того, як ми провели акцію «Ніч на Банковій». Можна було зіпсувати бюлетень, але це якось несерйозно. Хоча багато моїх друзів так і зробили.

«Раніше фейсбук виконував роль палиці, якою можна було вдарити. Тепер це майже не працює»

– Блокування «ВКонтакте» і «Однокласників» – правильне рішення?

– Мені здається, що так. Можливо, з точки зору цензури, блокування – це ненормально. Але у нас війна з Росією, хоч і гібридна. Відбуваються бойові дії, а такого рівня соцмережі контролюються відповідними органами Росії.

Звідти про людину можна дізнатися будь-що – де вона знаходиться, з ким контактує, переписка і так далі. Це більше навіть питання національної безпеки. Я знаю багато військових, які в зоні АТО користувалися «ВКонтакте». Це нонсенс. Їх можна легко відстежити.

Після цього відбулось масове перетікання людей у фейсбук та інстаграм. Інста виросла в рази, якраз за рахунок молоді.

– Образно кажучи, Майдан розпочався з поста у фейсбук. Яка його сила зараз?

– Фейсбук – це теж інструмент інформаційної війни. Росія і проросійські сили вкладають величезні гроші у так звані ботоферми і мережі впливу. Вони намагаються формувати повістку дня і суспільну думку цими інструментами.

У 2014-2015 роках у нас були прецеденти, коли постіком у фейсбук можна було звільнити керівника поліції області за якісь факапи. Тоді вони ще цього боялись і прислухалися. Зараз вони вже мають імунітет проти цього. Їм байдуже, хто там і що пише.

Раніше фейсбук виконував роль палиці, якою можна було вдарити. Якусь інформацію здобув, перевірив і написав. Таких кейсів у мене було дуже багато. За матеріалами постів відкривали кримінальні справи, службові розслідування. Тепер це майже так не працює.

– Який пост викликав найбільш резонансну реакцію?

– Наприклад, справа колишнього полковника Юрія Голубана. Він воював за ДНР, а потім влаштувався в поліцію. Нещодавно його звільнили.

Резонансних справ було багато, але вони вже розмилися у моїй голові. У нас була ідея займатися цим системно, створити моніторингову групу і стежити за розвитком події. Але для цього треба час, гроші та інші ресурси. Особливо, бракує часу.

Нещодавно знайомі скинули фото з виставки дитячих малюнків 255-ї школи Києва. Там дружба з Росією, російські прапори, написи «Давайте дружить, давайте мириться» і так далі. У мене пригоріло, і я написав пост, який викликав страшенний резонанс і навіть попав в російський тєлєк. До мене на сторінку прийшло купа вати, Монтян. Я півночі їх блокував і тер. Наступного дня у школу пішли ветерани АТО, поговорили з директором – абсолютно проукраїнською жінкою. У завуча зять – учасник АТО, чоловік і донька – військовослужбовці ЗСУ. Виставку прибрали і вибачилися. Ці малюнки – це якесь прикре непорозуміння. Домовилися, що у школі проводитимуть уроки патріотичного виховання за участі ветеранів АТО.

Іноді пост дає ось такий результат. А іноді ніяк не працює. Особливо, якщо писати про поліцію і чиновників. Багато залежить від рівня зашквару. Чимало штук залітали в російські ЗМІ. Про нас навіть програми знімали.

– Що саме залітало?

– Друзі робили гральні карти для бійців АТО «Бий падлюку» з обличчями терористів. Ми їх масово розсилали в підрозділи. Ідею запозичили в американців. Це більше піар-ідея. Але бійці грають і запам’ятовують їх морди. Було всього три тиража. З першої колоди половина, у тому числі Гіві, Моторола, вже «погибли». Ми їх потім закреслювали. Росіяни про це зняли цілу програму на 60 хвилин.

– Нещодавно ви написали, що «Сплін» на Atlas Weekend – це дуже погана ідея. Який фідбек від організаторів?

– Вони зараз вирішують, що з цим робити. До організаторів особливо великих претензій немає. Вони фільтрують російських музикантів, які були в Криму. А тут кажуть, що прощолкали історію з виступом «Спліна» на пропагандистському фестивалі «Нашествие».

Виступ можуть скасувати, а можуть якось пояснити. Побачимо, чим це закінчиться.

«Погрози приходять регулярно, навіть у справі Каті»

– Ультрас «Динамо» часто вивішують банери «Хто замовив Катю Гандзюк». Чому фанати такі активні у цій справі?

– Катя дружила з окремими представниками ультрас «Динамо» Київ – і «Родичі» і WBC. Ходила на сектор киян, коли приїжджала в столицю. В неї була широка база знайомств, у тому числі, серед футбольних хуліганів та ультрас.

У Херсоні вона була замміського голови. Катя відродила місцевий клуб «Кристал». Вони забрали стадіон і клуб в якихось бізнесменів, які за цим не надто слідкували, і передали його в комунальну власність, почали платити футболістам зарплату.

Всі розуміють ситуацію. Дівчину облили кислотою. Вона через три місяці померла в лікарні, розслідування не ведеться. Ми прекрасно знаємо, хто це зробив, за скільки і коли приймалося рішення, але вони не у в’язниці. Ця історія вже давно не про Катю. Це історія про стан справ речей зі справедливістю, правоохоронною системою в країні і так далі. Тому ультрас тільки «за» повісити банер. На матчах збірної ми самі їх вішали.

– Який ефект вони дають?

– Наше завдання – тримати це питання на плаву, щоб людям не стало байдуже. Ми хочемо, щоб сіли всі вині. Ми не плануємо йти на вибори під цю історію. Нам закидають, що ми піаримося на цій темі. Або ледве не танцюємо на кістках. Зовсім ні. Ця тема так само про мене. Якщо мене завтра вб’ють і ніхто не сяде, то це трохи страшно. В нас же за певну суму грошей можна вирішити все. Якщо ми не доведемо справу Каті до логічного завершення і всі винні не опиняться на лаві підсудних, то нам гріш ціна.

Ми розуміємо, що це може тривати місяці і навіть роки. Але ми не зліземо. Нас навіть звинувачували у проплаченості, що ми працюємо під вибори. Але ми робили акції і під Тимошенко, і біля Адміністрації президента, і до Авакова їздили додому. Хлопці навіть в Італії знайшли його віллу і там все розмалювали. Після цього в них почалися проблеми. Їх внесли в базу прикордонників. Тепер у них особливий огляд при перетині кордону.

В Україні Авакову байдуже, що хтось там до нього поїхав і на паркані написав «собака». А в Італії ця історія потрапила у топові ЗМІ. Його дуже вкурвило, що преса написала про українського міністра, якому паркан обвішали фотографіями вбитих і побитих активістів.

– Як ви познайомилися з Катею Гандзюк?

– Вона була на Майдані, але там ми не перетиналися. Ми зійшлися на темі волонтерства. Морський спецназ їхав з Очакова через Херсон в АТО, і в них вночі зламалась машина з купою зброї – гранатомети, міни. Її потрібно було полагодити. Я просто написав Каті у фейсбук, і вона швидко вирішила ситуацію. Хлопців поселили, а машину відремонтували. Потім вона приїхала в Київ, ми разом пили пиво. Останні роки півтори ми товаришували.

– Якою вона була?

– Катя мала конфлікти ледве не з усіма у Херсоні. Вона не мовчала, а була прямою, як двері. Стрибала і на прокуратуру, і на ментів, судилася з ними, а це все клани. Катя писала про незаконний видобуток піску, про сотні гектарів спаленого лісу. А його і так мало в Херсоні.

Останні півроку-рік вона серйозно хвилювалася за свою безпеку. Говорила: «Мене йо#нуть».

– Як думаєте, чому саме кислота?

– Це вбивство і показовий акт залякування. Якесь Середньовіччя. Можна було ноги зламати чи просто застрелити. Це зовсім інша історія. Кислота і опіки – це дуже страшно. Катя постійно перебувала під наркозом, поки була жива, настільки нестерпні були болі.

Владислава Мангера не зняли з посади. Він досі голова Херсонської ОДА. В цьому і нонсенс. Людину, яку підозрюють в організації важкого злочину, випустили під заставу. Ніде такого в європейській практиці немає. А Мангер їздить і вирішує питання. Ми знаємо, де і з ким. Він не бідна людина. В нього є ресурси і знайомства. Але ми цю справу доведемо до кінця. Всі будуть покарані. Крім Мангера, є ще Гордєєв і Рищук.

– Що має змінитися в країні, щоб винні у цій справі отримали покарання?

– Багато чого. У першу чергу, треба провести реформу правоохоронних органів і судів. Це не можна зробити половинчасто, як у випадку з поліцією. Систему треба ламати через коліно. Просто ні в кого не було політичної волі це робити.

Хочеться надіятися на краще, але поки підстав мало. Може бути тільки гірше, бо в нас попереду парламентські і місцеві вибори. Багато хто недооцінює їх роль.  А це важливо, бо це влада на місцях.

Я боюся одного – прихованого проросійського реваншу, коли умовні регіонали, всякі Мураєви, Вілкули, Рабиновичі візьмуть більше, ніж мають зараз. Особливо, у східних і південних областях. Люди літають в Москву на консультації і навіть цього не приховують.  

– Які проблеми України показала справа Каті Гандзюк?

– Майже у всіх регіонах місцеві еліти почувають себе безкарно. Вони у спайці з криміналом і корумпованими правоохоронцями відчувають себе царьками і вважають, що їм можна робити все, що завгодно. Херсон ще не так. А от історії Харкова, Одеси, то це страшно. Київ не контролює ці регіони. В умовного Труханова свої суди, поліція, прокуратура.

Порошенко робив на них ставку. Труханов, Кернес та інші рєбята обіцяли йому якийсь результат на виборах. І зараз всі різко починають перефарбовуватись.

– Як ця справа вплинула на активістів?

– Після Каті нападів майже не було. Стріляли в Михайлика – і все, з серйозного. А до цього все котилося. На одного Стерненка тричі нападали.

В регіонах страшно, в Києві – не так. Якби я жив в умовному Луцьку і влаштовував акції проти місцевого царя і бога Ігоря Палиці, то думаю, що мені б прилетіло швидко.

Погрози приходять регулярно, навіть у справі Каті.

– Коли ви востаннє були на фронті?

– Десь 8-10 місяців тому. Припинив їздити, коли перестав активно займатися волонтерством. В 2014 році, коли йшли бойові дії, все було просто. А зараз повернулася армійська бюрократія, збільшилася кількість АТОшних туристів, які приїжджають на місяць, щоб отримати статус учасника бойових дій. Цією бюрократією вони виправдовують своє перебування там, влаштовуючи десятки перевірок підрозділів на «нулі» в стилі «покажіть форму видачі мила особовому складу за останній місяць». Все трохи повертається до совкової армії. Багато знайомих через це звільняються. А паперова армія росте останні три роки. 

– Як закінчити війну?

– Дуже багато військових мріють про хорватський сценарій. Але так не вийде через допомогу Росії. Швидше за все – гібридно-дипломатичним шляхом. Основне завдання – це взяття під контроль державного кордону. Але мені здається, що це все триватиме довго. Чергова чорна діра і зона нестабільності. Росія створила таких цілу купу – Абхазія, Осетія, Придністров’я, Карабах.

Введення миротворчого контингенту – можливий варіант, але це наша територія і її треба брати під контроль. Якщо ти не можеш поїхати в Донецьк випити кави, то це гібридний контроль.

Футболіст пояснює, чим Україна відрізняється від Росії

Фото: УНІАН/Інна Соколовська; tsn.ua; wbc.kiev.ua; апостроф; «Українська правда»; сторінка Романа Сініціна в фейсбуці

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Реклама 18+
Loading...