Десятиразові

Історія полтавського футзального клубу «Ніка» від зародження до тріумфу

Авторkhoma
20 января, 21:50
10
Десятиразові

На третій тур вирішив відійти від традиційної для себе теми хокею та покопатися в спортивній історії рідного міста. Одразу промайнуло декілька ідей для матеріалу про мотобол, футзал і хокей (куди ж без нього). Але вирішив зупинити свій вибір на міні-футболі, тим більше, що є про що розповісти.

* * * * *

За океаном є традиція домінуючу команду у тому чи іншому виді спорту називати «династією». Як правило для цього вона повинна щонайменше тричі поспіль стати чемпіоном або тричі за чотири роки. 90-і роки минулого століття уболівальникам спорту подарували одразу декілька династій. Це футбольне «Динамо», баскетбольний «Будівельник», волейбольний «Дорожник-СКА» та хокейний «Сокіл».

У жіночому міні-футболі, або точніше сказати футзалі подібну гегемонію продемонстрували дівчата із полтавської «Ніки». До 2000 року  вони стали 4-разовими чемпіонками країни.

Від хокею на траві до футзалу

Жіночий міні-футбол своїй появі у нашій країні багато в чому має завдячувати Сергію Ягодкіну. Саме завдяки його ентузіазму у Полтаві в кінці 80-х років минулого століття дізналися про жіночий футбол, а згодом про його зменшену копію.

Цікаво, що базою для створення цього виду спорту стала команда «Олімпія» із хокею на траві, яку тренував на той  час саме Сергій Григорович. Наставник практикував участь дівчат у чемпіонатах і з футбол, і з хокею. До речі, його вихованки ставали неодноразовими чемпіонками СРСР у складі бориспільського «Колоса» – флагмана жіночого хокею на траві в Україні.

«У хокеї на траві багато боротьби, досить часто марної, особливо в середині поля. А найголовніше мало голів, – згадував свого часу Сергій Ягодкін – Ми грали у чемпіонаті України. І де б не проводили матчі, майже всюди на стадіонах були порожні трибуни. Чому? На мій погляд, тому, що самі правила малозрозумілі глядачам. Безліч зупинок у грі. А кому хочеться сидіти на трибуні і увесь час слухати свистки судді? Ось тоді я і почав подумувати про футбол, саме жіночий».   

На жаль, особливих перспектив у футболі у рідному місті Ягодкін не бачив, тому змушений був переїхати у Чернівці. На Буковині знайшлися спонсори, які повірили в ідею молодого наставника і саме там зародилася «Ніка».

Разом із тренером на Західну Україну перебралися восьмеро дівчат. Доукомплектовувати команду довелося вже по місцю. Таким чином команду можна було назвати збірною двох міст Полтави та Чернівців. У перший рік після створення «Буковина» (саме під такою назвою виступала команда) виграла 2 лігу чемпіонату СРСР та підвищилася у класі.

Після розпаду Союзу на підопічних Сергія Ягодкіна чекали фінансові труднощі. Та й відверто кажучи перспектив у футболі він не бачив.      

«Ще у кінці 1991 року мені дали відеокасети із записами матчів першого чемпіонату світу з жіночого футболу, що відбувся у Китаї. Я переконався, що той футбол, у який ми граємо, дуже відрізняється від світового. Великий футбол атлетичний, іноді жорсткий. Так, зокрема, грають у США – країні, що є однією з провідних у цьому виді спорту. Там футболістки високі (180-190 см). Посудіть самі, що може вдіяти проти такої нападниці наша Лариса Бутко – центральна захисниця, зріст якої 160 см? У зарубіжних командах більше уваги приділяють силовій підготовці. У нас же головне – техніка, швидкість дій».

Поступово команда частіше почала змінювати футбольний газон на футзальний паркет. У період з 1992 по 1994 рік «Ніка» приймала участь у турнірах у Росії, Білорусі та Литві і у більшості ставала переможцем. Іноді різниця в рахунку досягала більше 20 м’ячів.

У 1994 році підопічні Сергія Ягодкіна на турнірі у Москві розгромили збірну Австралії з рахунком 7:2 і звернули на себе увагу. На той час австралійки входили до когорти сильніших міні-футбольних команд світу, тому перемога над ними мала велике значення.

Саме успіх у цьому поєдинку багато в чому підштовхнув до ідеї проведення внутрішнього чемпіонату з футзалу. На той час в Україні існувало вже шість колективів.    

Гегемонія в чемпіонаті України

Перший чемпіонат «Ніка» розпочала у Чернівцях, а завершувала у Полтаві. Сталося це через проблеми зі спонсорами, які відвернулися від команди і це змусило Сергія Ягодкіна повернутися до рідного міста.

Однак переїзд ніяк не вплинув на виступ дівчат. Вони перемогли в усіх матчах із загальним рахунком 112-8. Щоправда, це не допомогло клубу знайти нове джерело фінансування.

Через це новоспечені чемпіонки були змушені пропустити перший розіграш кубку країни та другий чемпіонат. Але дехто із дівчат без роботи не залишився. Найкращий бомбардир попереднього турніру Оксана Ткачук (37 забитих м’ячів), Лариса Бутко та Олександра Лясковська відгукнулися на запрошення «Біличанки» та допомогли київській команді здобути золоті медалі. До речі, Бутко та Ткачук є наразі найтитулованішими в історії жіночого футзалу – по одинадцять виграних чемпіонатів.

У кінці 1996 року Сергій Ягодкін зміг знайти кошти не лише на відродження клубу, а й проведення у Полтаві розіграшу кубку України. Незважаючи на той факт, що дівчата майже не тренувалася перед турніром, це не вплинуло за підсумковий результат. Награні роками зв’язки на майданчику швидко ожили. «Ніка» здобула три впевнені перемоги над своїми суперницями. Футзалісток «Сум» вони переграли з рахунком 18:0, «Біличанку» – 10:0, а «Уніспорт» – 4:1 та вперше в своїй історії заволоділа кубком.

З цього часу почалося беззаперечне домінування полтавок на паркетах України. Наступні сім років тільки «Ніка» ставала чемпіоном країни. Їй також належить абсолютний рекорд по різниці забитих та пропущених м’ячів. У сезоні 1997/98  підопічні Сергія Ягодкіна наколотили у ворота суперниць 126 м’ячів у 12 матчах, у свої ж пропустили тільки 4.

Побиття опоненток продовжилося і в наступному році. Підсумкові рахунки свідчили про тотальну перевагу полтавок – «Львівянка» (8:0), «Біличанка» (9:2 і 17:1), «Легенда» (7:0). До речі, саме чернігівки фінішували у чемпіонаті другими, зігравши в останньому матчі з чемпіонками 3:3.

Якби у той період у футзалі проводили матчі за суперкубок, то він надовго б оселився у Полтаві. Через брак фінансів чемпіон країни був змушений ігнорувати проведення кубку України. Але свою перевагу над суперницями підопічні Сергія Ягодкіна вдало доводили в іграх чемпіонату.

Тотальне домінування «Ніки» у жіночому футзалі тривало вісім років. У 2004-му полтавок із трону скинула «Біличанка», хоча затриматися киянкам надовго там не вдалося. Через рік знову титул повернувся до Полтави, а у 2007 році він востаннє побував у духовній столиці.

Після того «Ніка» жодного разу не піднімалася на найвищу сходинку турнірної таблиці за підсумками чемпіонату.     

Вікно в Європу

Полтавські футзалістки стали першими, хто заявив про український футзал за межами нашої країни. У скарбничці команди є виступи у міжнародних змаганнях якими дійсно можна пишатися. У 2000-х «Ніка» ставала призером Кубка Співдружності, що проходив у Москві та двічі володіла Кубком світу серед клубних команд.

Більш того полтавки будуть вписані золотими літерами в історію нашого футзалу. Представниці «Ніки» складали кістяк національної команди, коли вона дебютувала у 1997 році на міжнародному турнірі в Іспанії. Там же була здобута перша перемога над росіянками 3:2.  

У нещодавньому опитуванні до 30-річчя Незалежності України проведеному на сайті futsalua.org до першої символічної збірної потрапили воротар  «Ніки» Ольга (Вітвіцька) Ткачук та нападниця Олександра Лясковська, а до другої Лариса Бутко та Оксана (Волошко) Ткачук.

P.S. Фотографії взяті зі сторінки у фейсбуці Олександри Лясковської та групи Футзал України

Лучшие
Новые
Старые
Дмитрий Клименко
Плохой заголовок, если честно. Он ни о чем не говорит, а должен объяснять суть поста, завлекать читателя. Оформление тоже стоило бы подтянуть. Сам текст – неплохо, но без эффекта ВАУ, при котором можно закрыть глаза на минусы Оценка – 7
Ответить
1
khoma
ответил на комментарий пользователя Дмитрий Клименко
Дякую за коментар
Ответить
0
Ігор87
Коли вчився в інституті, ходив на одну з їх ігор. Крута команда. Була.
Ответить
1
Проблема починається із заголовка. Їх точно не варто робити такими абстрактними. Ну і чекав різних кулсторі про життя команди, а вийшов просто хронологічний переказ. Ви точно можете краще, що й доводили минулими текстами. Оцінка - 7
Ответить
0
Олег Щербаков
Хороша ідея, але загалом матеріал не найкращий. Заголовок ніякий, текст дуже вікіпедійний. Хотілося б більше цікавих історій. Оцінка - 6.
Ответить
0
khoma
ответил на комментарий пользователя Олег Щербаков
Ок
Ответить
0
Dmytro Kl
У Полтаві класні команди з футзалу. Ніка, ПЗМС. Але проблема в фінансуванні, на жаль
Ответить
0
khoma
ответил на комментарий пользователя Dmytro Kl
ПЗМС - це і є Ніка. Вона змінила назву після смерті Сергія Ягодкіна, бо спонсором став склозавод
Ответить
0
Dmytro Kl
ответил на комментарий пользователя khoma
Дякую, не знав
Ответить
0
khoma
ответил на комментарий пользователя Dmytro Kl
хотів згадати про цей факт, але вирішив закінчити на більш оптимістичній ноті.
Ответить
1