Американська спортивна модель в українському футболі

Цей чемпіонат України з футболу та попередній були, мабуть, найгіршими за останні 20 років. Скандали, низький рівень команд, дуже маленька відвідуваність, слабка конкуренція. Схоже, ми досягли дна. Потрібно терміново щось змінювати. Як кажуть в народі: "- Чому бідний? - Бо дурний. - А чому дурний? - Бо бідний." Так само і у нашому футболі: "- Чому команди погано грають? - Бо вболівальники не ходять. А чому не ходять? - Бо немає на що дивитись". Замкнуте коло.

Ось моє бачення, як можна вийти з цієї ситуації. Впершу чергу, потрібно зробити з УПЛ продукт, привабливий для споживачів. Цього не зробиш за один сезон, тому має бути створена програма на 5-10 років. Потрібно взяти за основу американську модель: орієнтація на ринок та вигідне фінансування. Україна немаленька країна, у нас достатньо потенційних відвідувачів футбольних матчів, просто необхідно їх підштовхнути та заохотити. Спочатку треба визначитись, на які команди ми маємо опиратись. Для цього використаємо три критерія:

- Брендовість (наявність вболівальників).

- Величина ринку.

- Стадіон.

Звичайно, зараз в країні склались такі умови, що клуби з непідконтрольних територій не мають можливості грати на своїх стадіонах, тому для них зробимо виключення. Давайте уявимо, що війна закінчилась і Україна знову цілісна. Отже, брендові клуби з вболівальниками та з стадіонами, які повинні бути в УПЛ:

1. Динамо (Київ) - Олімпійський.

2. Шахтар (Донецьк) - Донбас Арена.

3. Дніпро (Дніпро) - Дніпро Арена.

4. Металіст (Харків) - Металіст.

5. Картапи (Львів) - Арена Львів.

6. Чорноморець (Одеса) - Чорноморець.

Тут ніяких проблем нема, найпопулярніші клуби України, всі з хорошими стадіонами (тільки потрібно натиснути на керівництво Карпат, щоб змусити їх грати на сучасному стадіоні, а не на "Україні"), знаходяться у великих містах.

Далі:

7. Ворскла (Полтава) - Ворскла.

8. Металург (Запоріжжя) - Славутич Арена.

Тут також все досить непогано, а от далі починається вже гірша картина:

9. Зоря (Луганськ).

10. Таврія (Сімферополь).

Досить брендові команди, які мають вболівальників, з великих ринків-міст. Однак, є проблеми з якістю стадіонів. Застарілі радянські проекти, розраховані на декілька видів спорту вже віджили своє. Бігові доріжки не потрібні, стадіон має бути затишним, зручним, компактним та комфортним. З хорошим оглядом з будь-якої частини трибун та накриттям. В ідеалі, це має бути стадіон, як "Ювілейний" в Сумах чи як у тираспольського Шерифа.

Як мінімум, щось на зразок Славутич Арени в Запоріжжі. Згодом, потрібно підвищувати планку, робити стадіони типу Борисов-Арени. Невеликі, 10-15 тисяч і не надто дорогі 50-60 млн.$, але виглядає домашній стадіон БАТЕ круто.

11. Кривбас (Кривий Ріг).

12. Маріуполь (Маріуполь).

Така ж сама ситуація по стадіонах, + ще додається питання доцільності в плані ринку. Ці дві команди з регіонів, у яких вже є по одній команді в УПЛ, тому можливо, вони не будуть такими привабливими для вболівальників. Однак, Донбас та Дніпропетровська область є найбільш густонаселеними регіонами України, тому ці ринки можуть мати по дві команди. До того ж, Кривий Ріг та Маріуполь самі по собі є великими містами. Наприклад, у НБА є 4 команди з Каліфорнії та 3 з Техасу, що не заважає кожній з них бути популярною, тому що це найбільші штати США і відповідно, величезні ринки. В наших реаліях не потрібно мати по 2 клуби УПЛ з одного міста. Як показує практика, ФК Львів, Фк Харків, київський Арсенал та донецький Металург не змогли здобути популярності у містах, де є явно виражений великий клуб. В НБА є по дві команди у Нью-Йорку та Лос-Анджелесі. Теоретично, у нас таким містом міг би бути Київ, але все ж, відсутність вболівальницьких традицій, як наприклад у Лондоні, Москві чи Стамбулі, роблять це завдання дуже складним. 

Потім пройдемся по регіонам, які ще не представлені. Впершу чергу, це Західна Україна, так як на 8 областей припадають лише одні Карпати. На мою думку, цей регіон має бути представлений трьома командами. Окрім львів'ян, ще один клуб має бути з північної частини регіону (Луцьк, Рівне, Тернопіль) та один з південної (Ужгород, Івано-Франківськ, Чернівці). Виникає питання, як обрати, з якого саме міста буде цей клуб. Головним критерієм має бути стадіон. Ні в якому разі не допускати в УПЛ команду на зразок рівненського Вереса 2017/18. В лізі, де акцент робиться на прибутки, популярність та вболівальницький інтерес, не повинно бути безхатніх команд. Хочеш грати серед найкращих - будуй нормальний стадіон. Вже потім можна займатись маркетингом, розкруткою бренду і т.д. 

Мені доводилось бувати в Рівному якраз тоді, коли там відбувся футбольний "бум" пов'язаний з "народною командою" і виходом Вереса в прем'єр-лігу. Слід віддати належне місцевим піарщикам, місто справді дихало футболом, повсюду зустрічались білборди, афіші, листівки з символікою Вереса. Тут їхнє керівництво немає в чому дорікнути, вони гарно провели маркетингову роботу і їм вдалось зацікавити людей. Однак, головна проблема в тому, що почали вони не з того. Відсутність у команди стадіону була і є найбільш актуальною проблемою Рівного. Так що поки, вони у цьому плані програють Луцьку і тим паче Тернополю, де стадіон найкращий серед цих трьох міст.

13. Тернопіль, Луцьк, Рівне.

14. Ужгород, Івано-Франківськ, Чернівці.

Йдемо далі. За тим же самим принципом: Північ:

15. Суми, Чернігів.

Тут є хороший стадіон рівня УПЛ у Сумах, так що Чернігову буде важко конкурувати з цим містом.

Центр:

16. Кропивницький, Черкаси (Олександрія).

Південь:

17: Херсон, Миколаїв.

Захід/Центр:

18. Вінниця, Хмельницький, Житомир.

Досить великий ринок, але з невеликими футбольними традиціями, тому тут також всього один клуб.

Отже, маємо основу із 18 команд, на які ми опираємось.

Можна зробити лігу закритою, принаймні на деякий час, років на 5, поки кількість хороших стадіонів не збільшиться. В ідеалі, вони мають бути в кожному обласному центрі + в найбільших містах, таких як Кривий Ріг та Маріуполь, а це 25-30 арен, завдання далеко не на 1 рік. Можливо трохи цинічно прозвучить, але потрібно в певній мірі пожертвувати спортивним принципом заради економічної вигоди. Знову ж, за прикладом американських спортивних топ-ліг та футбольної європейської суперліги, яку активно розробляють протягом останніх кількох років. Там також немає спортивного принципу, але це досить відносно, тому що у них виступають дійсно найкращі клуби. Система створена так, що найкращі гравці країни грають в цій лізі і навіть найгірші команди, наприклад у НБА Філадельфія чи Шарлотт декілька сезонів тому, все рівно були на голову сильніші за команди G-ліги чи НСАА. Як цього досягти? Система драфту надто заплутана і в нас не прижеветься, але потрібно побудувати піраміду, на вершині якої буде стояти клуб-флагман у кожному регіоні. Наприклад, якщо з регіону Тернопіль-Рівне-Луцьк, обрали представником УПЛ Тернопіль, то відповідно він має пріорітетне право забирати собі найкращих гравців не тільки своєї області, а й Рівненської і Волинської. Інші клуби цих областей стають для Тернополя фармами, у них обкатуються гравці, які не дотягують до рівня УПЛ або перспективна молодь у першій-другій лігах, але головний клуб регіону може в будь-який момент їх забрати собі. ДЮСШ працюють також впершу чергу на цей клуб, віддаючи найкращих своїх вихованців туди. Отже, в такій лізі будуть апріорі грати найкращі гравці України і не виникне ситуації, що хтось з інших ліг сильніший за команду УПЛ.

Завдання номер один - 18 нормальних стадіонів. Де їх взяти? Звичайно, це все має підтримуватись на державному рівні, але це не означає, що держава бере все фінансування на себе, вона має створити сприятливі умови для інвесторів та заохотити очільників міст та власників клубів до будівництва. Наприклад, моделюємо таку ситуацію, голова УПЛ та хтось із уряду скликає мерів Вінниці, Хмельницького і Житомира та президентів футбольних клубів із цих міст. Їм розказують план і говорять, що серед цих трьох міст, тобто серед них, необхідно обрати одне, яке буде представляти їхній регіон в УПЛ, інші перетворюються на фарм-клуби і будуть забов'язані віддавати найкращих своїх гравців туди. Дається термін, декілька місяців, щоб підготувати план стадіону та іншої інфраструктури, який, у разі перемоги потрібно втілити в життя. Яке місто розробить найбільш привабливий проект, те й перемагає. Звичайно, кожен захоче бути найкращим серед сусідів, це престижно та економічно перспективно. Тому, це заохотить працювати, вкладати гроші у хороші стадіони.

Формування команд не обов'язково має бути виключно місцевими вихованцями, трансфери залишаються у старому форматі. Кожен власник клубу сам обирає модель, на яку орієнтується, він може робити акцент на іноземців. Якщо місцеві гравці не влаштовують когось, то вони можуть виступати у іншому регіоні, однак, пріорітетне право на них належить клубу флагману з їхнього регіону. Якщо цей клуб не зацікавлений підписувати контракт з місцевим футболістом, то він вільний сам обирати місце продовження кар'єри.

Також важливо обрати хорошого голову УПЛ, говорячи на американський зразок, комісіонера. Це має бути сильний менеджер, орієнтований на створення успішного бізнес-проекту, можливо навіть запросити когось з-за океану, із досвідом роботи у цій сфері. Він має створювати продукт, розкручувати бренд. Клуби та ліга повинні бути зацікавлені один в одному, розуміти, що популярність ліги, залежить від популярності команд і навпаки. Комісіонер обирає, хто принесе лізі найбільшу користь, він як свого роду, роботодавець, який обирає, з яким фахівцем його компанія буде більш успішною. Наприклад, якщо спочатку, серед Миколаєва і Херсона обрали в УПЛ Херсон, але пройшло 5 років і Миколаїв побудував крутий стадіон, то вони можуть звернутись до комісіонера, обгрунтувати, що вони є більш привабливими і принесуть більше користі лізі. 

Сподіваюсь, я висловив ідею зрозуміло, не надто заплутано. Можливо такий сценарій розвитку подій багато хто сприйме як фантастику, але надіюсь, раціональне зерно тут є.