П’ять пробоїн у авторитеті динамівської школи

Сергій Чемерис спеціально для "NewWest Media".

На початку січня київське "Динамо" оголосило про підписання захисника "Олімпіка" та збірної України Артема Шабанова. Здавалося б, звичайний трансфер — гравець давно вже переріс рівень свого колективу та прийняв пропозицію гранда. Утім родзинкою цього переходу є той факт, що Шабанов — вихованець київського клубу, якого десять років тому відрахували з клубної академії як безперспективного. Скільки їх, таких от хлопчаків, що не витримали тиску динамівської школи? І хто з них не опустив рук наперекір сумнівним рішенням наставників?

Цей "рейтинг" проколів дитячо-юнацької школи "Динамо" можна сміливо назвати одою недалекоглядності та непрофесіоналізму. До нього свідомо не включено таких футболістів, як Олександр Кучер, який хоч і закінчив ДЮФШ, однак виявився непотрібним киянам, чи Анатолій Тимощук, якого керівництво "Динамо" так і не змогло зацікавити після закінчення спортінтернату. Футболісти, про яких піде мова далі, були забраковані ще на стадії навчання і, думається, їх успіх мав би стати одкровенням та матеріалом до роздумів для багатьох динамівських спеціалістів.

5. Артем Шабанов (нар. 7 березня 1992 року в Києві. Зріст — 189 см, вага — 83 кг)Орієнтована трансферна вартість – 1 млн €.

Артем Шабанов / Фото ЕРА

Як і більшість столичних хлопчаків, Артем мріяв грати за  "Динамо" і впевнено слідував своїй меті, поки у 2007 році його не відрахували напередодні створення клубної академії. Тренери вирішили, що рівень Шабанова не відповідає заявленим вимогам і повідомили хлопцю, що він зайвий. У 15-річному віці Артем змушений був перейти до "Арсеналу", де згодом і сформувався як професійний футболіст.

Утім чи не найважливішу роль у становленні Шабанова відіграв Віталій Кварцяний, який з необстріляного юнака зробив одного з лідерів "Волині". Робота з Леонідом Кучуком у "Сталі" та Романом Санжаром в "Олімпіку" також не минула марно — у листопаді 2017 року захисник дебютував у національній збірній, замінивши на полі Євгена Хачеріді.

За іронією долі саме Артем Шабанов став найуспішнішим із гравців своєї вікової групи (випереджаючи події, зазначу, що був ще один вартий уваги футболіст, однак про нього мова піде пізніше). І, як знати, чи опинився б він у "Динамо" нині, якби 10 років тому тренери не визначили йому долю "баласту". Адже жоден з партнерів Шабанова по ДЮФШ до першої команди киян так і не пробився.

4. Пилип Будківський (нар. 10 березня 1992 року в Києві. Зріст — 194 см, вага — 78 кг)Орієнтована трансферна вартість — 1,2 млн €.

Пилип Будківський у складі "Анжі" / Фото з сайту РФПЛ

Ще один представник 1992 року, неоцінений динамівськими тренерами. Пилип Будківський займався у ДЮФШ "Динамо" до 13-річного віку, після чого був переведений до "фарм-клубу" біло-синіх — ФК "Відрадний".

"Спочатку, начебто, все було нормально, але потім мене відправили у "Відрадний". Не скажу, що це було погано, оскільки у нас підібрався сильний колектив. Ми виграли чемпіонат України у своєму віці, по ходу турніру обігравши і "Динамо", і "Шахтар". Але жодного футболіста з нашої команди не перевели в "Динамо". Було прикро. Тому я і вирішив щось міняти, виїхавши в "Шахтар", —  розповідає Будківський.

Нині Пилип захищає кольори бельгійського "Кортрейка", перебуваючи на контракті в донецькому "Шахтарі". За його плечима участь у Чемпіонаті Європи 2016 року та Лізі Європи у складі "Зорі". Будківський — колишній лідер молодіжної збірної України та один із найсильніших нападників з українським паспортом, що так і не отримав шансу проявити себе у рідному місті.

3. Жано Ананідзе (нар. 10 жовтня 1992 року в Кобулеті. Зріст – 173 см, вага – 61 кг)Орієнтована трансферна вартість – 2,3 млн €.

Жано Ананідзе / Фото з сайту РФПЛ

Цей мініатюрний грузин з’явився у Києві в 2005 році. На той час його перехід до "Динамо" виглядав майже фантастикою. Адже талановитого юнака бажали бачити у своїх академіях провідні клуби Європи. Ананідзе грав у одній команді з вищезгаданим Артемом Шабановим і вважався чи не найперспективнішим гравцем ДЮФЛ свого віку. Однак для обох футболістів сезон 2006/07 виявився останнім у системі підготовки "Динамо". На відміну від Шабанова, потенціал якого просто не розгледіли, грузинський півзахисник постраждав через амбіції керівництва клубу та тренерів академії. 

"Жано рік провів у юнацькій команді "Динамо", виграв чемпіонат України, — розповідає агент футболіста Реваз Челебадзе. — І тут прийшов виклик до юнацької збірної Грузії. Однак старший тренер київської ДЮСШ Анатолій Крощенко цьому не зрадів: нікуди, каже, Жано не поїде, не буде за Грузію грати. Я здивувався: "Як це не поїде? Поїде!" — "Ах, так? Тоді ми виженемо його з "Динамо"! Звичайно, що до збірної ми поїхали, а за два тижні прийшов лист: "Жано Ананідзе відрахований зі школи київського "Динамо". Не довго думаючи, ми поїхали на перегляд до "Спартака". Згодом з’ясувалося, що цим листом нас лякали, щоб ми вчасно повернулися зі збірної. Розраховували, мабуть, що я прийду і буду на колінах благати, щоб мого гравця прийняли назад. Взагалі Суркісам говорили, що потрібно хлопця зробити українцем, нехай грає за збірну України, однак Жано категорично відмовився. Його разом з батьком навіть фіктивно прописали у якомусь селі біля Чернівців. Цілком можливо, що уся ця історія з відрахуванням і розгорілася через те, що не вдалося зробити з Ананідзе українця".

Анатолій Крощенко згодом заперечив звинувачення на свою адресу, заявивши, що грузинського футболіста фактично викрали з бази. Однак версія Челебадзе звучить переконливіше і правдоподібніше.

Уже в 2009 році Ананідзе дебютував і у складі московського "Спартака", і у збірній Грузії. Тоді ж Жано був визнаний на Батьківщині футболістом року. На цей момент в його активі 114 матчів та 12 голів у чемпіонаті Росії та 36 появ на полі у формі національної збірної, за яку він відзначився шістьма забитими м’ячами. Розкритися повною мірою талановитому грузину заважають травми, що переслідують його з 2011 року. Однак, незважаючи на це, він є одним з тих футболістів, що визначають обличчя "Спартака".

2. Андрій Русол (нар. 16 січня 1983 року в Кіровограді. Зріст — 188 см, вага — 80 кг) Максимальна трансферна вартість — 4 млн €.

Андрій Русол / Фото ЕРА

Мало хто знає, що один з провідних українських захисників минулого десятиліття певний час займався у дитячо-юнацькій школі "Динамо". Перші кроки у великий футбол Андрій робив у рідному Кіровограді, а на одному з міжнародних турнірів на нього звернули увагу представники київського клубу. У "Динамо" Русол грав упродовж двох сезонів. Сам факт потрапляння до такого клубу був для хлопця чимось нереальним та недосяжним. Він буквально марив командою та виступами за неї.

"У 1997 році на одному з матчів у Чернігові Андрій невдало постелився у підкаті та зламав ногу, — розповідає батько Андрія Русола. — У Кіровограді йому поставили ногу так, як вона мала б бути, але півтора місяці Андрію потрібно було ходити в гіпсі. В той час команда вийшла до фіналу першості України, і він дуже переживав, постійно питав: "Я ж встигну відновитися до фіналу? Ну коли вже знімуть гіпс?"

Утім динамівському клубу Русол після травми виявився непотрібним, і згодом його відрахували як безперспективного. Хлопець повернувся до Кіровограда, де лише завдяки наполегливій ініціативі Олександра Іщенка продовжив займатися футболом на серйозному рівні. У 1999 році він дебютував у вищій лізі, а вже наступного року здобув "бронзу" чемпіонату в складі "Кривбасу".

Протягом 2004-2010 років Андрій Русол був одним із провідних футболістів дніпропетровського "Дніпра" та збірної України. У складі дніпрян він зіграв понад 260 поєдинків в усіх турнірах, відзначившись 12 забитими м’ячами, а у збірній провів 49 ігор та тричі розписався у воротах суперників. Проте найпам’ятнішою подією у кар’єрі захисника, безумовно, стала участь у фінальній частині Чемпіонату світу 2006 року.

У 2011 році через проблеми зі спиною Андрій Русол прийняв рішення про завершення ігрової кар'єри, ставши працівником селекційного відділу "Дніпра".

1.  Андрій Ярмоленко (нар. 23 жовтня 1989 року в Ленінграді. Зріст — 189 см, вага — 83 кг)Орієнтовна трансферна вартість – 25 млн €.

Андрій Ярмоленко (зліва) / Фото ЕРА

Саме так. Лідер, капітан та найбільша гордість київського клубу останніх років може сміливо вважатися найприкрішим та найбезглуздішим провалом усієї дитячо-юнацької системи підготовки киян.

У 2003 році Андрій приїхав з Чернігова до Києва, щоб спробувати себе у академії "Динамо". Однак уже за рік отримав відмову та вирушив додому з психологічною травмою.

"У 13 років мене взяли до академії "Динамо". Я побув там рік, потім мене вигнали і сказали, що я слабкий. У мене тоді зовсім зникло бажання грати в футбол, але завдяки батькам я повернувся", — розповідає Андрій Ярмоленко. — "Академію тоді очолював Олександр Лисенко. Йому не подобалося, що я маленький — всього 165 сантиметрів (для прикладу, Ліонель Мессі лише на 4 сантиметри був вищим за 13-річного Ярмоленка – прим. автора), адже всі хлопці були доволі високими. А я не підходив під його критерії, тож він не бачив мого майбутнього в київському "Динамо" через фізичні дані. Довелося їхати додому в Чернігів. Я був просто пригнічений".

До "Динамо" Ярмоленко повернувся лише після того, як спробував на смак дорослий футбол у складі "Десни". Хоча, за словами тодішнього тренера чернігівців Олександра Томаха, цього могло й не статися.

"На нього одночасно звернули увагу "Динамо" та "Шахтар". Коли Ярмоленко про це дізнався, сказав, що в "Динамо" ноги його більше не буде. У нього була образа на цей клуб за те, що його тоді забракували. Каже мені: "Сан Санич, піду куди завгодно, лиш не в "Динамо". А я кажу: "Не гарячкуй, побачимо, як вийде", — розповідає Томах.

Ким зрештою став "хлопчик зі 130-го кілометру" для "Динамо" — зайве й казати. Ім’я Ярмоленка буде вписане до історії клубу золотими літерами, а інцидент з його виключенням зі школи сприйматиметься хіба що як цікавий епізод з біографії. От тільки майбутніх "ярмоленків", забракованих недалекоглядними тренерами, від того менше, на жаль, не стане. І втрачатимуть від того, як не прикро, всі — і діти, і батьки, і клуб, і вболівальники, що скучили за яскравими та самобутніми футболістами.