Латентні динозаври, які зробили камінг–аут. Чому образи в бік ЛГБТ–спільноти від Бутка і Бєсєдіна – це дикий зашквар

Два українських футболіста не підбирали слів щодо людей з іншою сексуальною орієнтацією.

На днях вийшов черговий випуск YouTube–проекту ОТДУШИВДУШУ. В ній нападник Динамо і збірної України Артем Бєсєдін сказав: «Людей із нетрадиційною орієнтацією не повинно бути. Я відновлювався в Іспанії. Реально, люди женуть. У нас все по-божому в цьому плані, а там їхня купа. У мене є син. Я не хочу, щоб він ріс і дивився на п#######в. Якщо хлопчики йдуть і триматися за ручку, то хіба вони не женуть».

А на минулому тижні «вистрелив» інший український футболіст – Богдан Бутко. «Соромно має бути його товаришам за командою, коли вони вітаються з ним за руку. Якщо ви (до користувача – прим.) підтримуєте це, то я – ні. Як можна мовчати, коли поряд наші діти ростуть і на все це дивляться?». Так колишній захисник донецького Шахтаря прокоментував камінг–аут діючого футболіста австралійської «Аделаїда Юнайтед» Джошуа Кавалло.

Це сором і біль українського футболу. При цьому що Бєсєдін, що Бутко прикриваються дітьми. Мовляв, ті можуть побачити людей з нетрадиційною орієнтацією біля себе. І це найбільша помилка тих, хто намагається робити вигляд, що ЛГБТ–спільноти не існує: вони не хочуть визнавати останніх за частину соціуму. Як наслідок – люди з нетрадиційною орієнтацією не мають повноцінних прав: вони не можуть одружуватися, заводити дітей, залишати спадщину, тощо. Тобто жити повноцінним життям, як це роблять Бєсєдін і Бутко. І поширена фраза «хай роблять що хочуть, тільки б я цього не бачив» тут не діє. Вона лише підкреслює проблему.

Бєсєдін згадав, що відновлювався в Іспанії. Тобто крута клініка, якої немає в Україні йому подобається. А чоловіки, які ходять за руку з іншими чоловіками в цій країні – це щось не те. Але перше і друге – це дві рівнозначні частини однієї країни. З таким самим успіхом можна бути проти клінік, «хай собі там лікують в своїх операційних і палатах, головне, щоб діти не бачили». Або ще страшніше. Що коли лікар–реабілітолог, який допоміг відновитися нападнику – гей. Це ж його не повинно було існувати. І він мало того що живе, так ще й людям допомагає.

Жаль, що Шевченко вже не тренер збірної. Можливо він би зміг донести Артему як в Італії і Європі ставляться до ЛГБТ–спільноти і чому це важливо. Та сама історія і з Бутком. Страшно уявити що було б, якби камінг–аут зробив хтось з його одноклубників. Чи тиснув би йому Богдан руку після цього і чи виходив би з партнером на одне футбольне поле? Важко сказати. Якщо ще врахувати те, що «50% геїв, скоріше за все, педофіли», то навряд чи. Я здивований, що з Росії ще не написали: «ось це наші футболісти, православні, молодці» і не запросили обох до свого чемпіонату. Ой, соррі, Бутко там вже виступав за місцевий Амкар в 2015–2016 роках.

Весь цивілізований світ давно підтримує ЛГБТ–спільноту. Україна, схоже, ще тільки намагається стати його частиною. Тому у нас вважається образою ходіння на гей–паради про які говорить екс–тренер Колоса Руслан Костишин. Або цілком нормально посміятися над ведучою в футболі, як це робить тренер Руха Леонід Кучук. Довгий час футбол був і багато в чому залишається «грою для справжніх чоловіків». Однак час змінюється. Ти можеш не любити ЛГБТ–ком'юніті, але не можеш утискати в правах його представників. Своїми висловлюванням «бєсєдіни» і «бутки» роблять саме це. І це дикий зашквар в 2021 році. Хотілося б почути позитивну реакцію від українських футболістів чи тренерів на цю проблему. Вона лунала від коментаторів та екс–гравців. Ти чи будуть коментарі від тих, хто грає і тренує сьогодні?