Боелі в «Челсі» – канонічна історія іноземця, який прийшов не у свій спорт. Ми вже бачили таке в НБА
Тоді це не завершилося добре, але у «синіх» ще є шанс все змінити.
У 2022 році американський бізнесмен Тодд Боелі завершив придбання англійського футбольного клубу «Челсі». А сезон-2022/23 став першим повноцінним сезоном «синіх» без грошей росіянина Романа Абрамовича аж з далекого 2003-го. І він, м’яко кажучи, вийшов зовсім невдалим – сотні мільйонів на трансфери, постійні зміни головних тренерів, відсутність виразної гри та, що головне, нормальних результатів (хоч «Челсі» і грали в чвертьфіналі Ліги чемпіонів, хайлайт сезону – це те, що за 6 турів до його завершення лондонці все ще не гарантували собі прописку в АПЛ на наступний сезон, зате гарантували відсутність ЛЧ чи ЛЄ).
Перший сезон Боелі в «Челсі» можна назвати канонічним шляхом іноземця, який прийшов у новий та зовсім незнайомий для себе спорт та не збагнув усіх його планів та тонкощів.
І це працює не тільки, коли американці заходять у футбол, а й у зворотньому напрямку – ми вже бачили точно таке ж в НБА.
Американські спортивні проєкти Боелі функціонують куди успішніше, ніж «Челсі». Хоча і там є багато нюансів
Якщо ви думали, що інтерес Тодда Боелі до «Челсі» виник просто з неба, то це зовсім не так. Бізнесмен уже доволі давно у спорті в США:
– йому належить 20% акцій бейсбольного клубу «Лос-Анджелес Доджерс» (прийшов у 2012-му, команда двічі програвала у «Світовій серії» (фінал бейсбольної MLB) у 2017-му та 2018-му і стала чемпіоном у 2020 році);
– є співвласником команди жіночої НБА «Лос-Анджелес Спаркс» (прийшов у 2014-му, «Спаркс» стали чемпіонками у 2016-му та програли фінал-2017);
– у 2021-му придбав частку в «Лейкерс» із НБА;
– також є власником кіберспортивної організації Cloud9;
Так, усі команди, у які Боелі приходив у якості інвестора, досягали вагомих результатів лише через кілька сезонів (мова саме про «Доджерс» та «Спаркс», у яких Тодд вже доволі давно і роботу яких можна оцінити на дистанції). Але не забуваємо, що у «Спаркс» Боелі, по-перше, не сильно керує усіма процесами (є лише одним з низки власників), а по-друге, у жіночій НБА існує стеля зарплатні, яка ніяк не дозволила б провести політику «куплю усіх топів та стану чемпіоном».
Однак така схема спрацювала у бейсболі (у MLB відсутня фіксована жорстка стеля заробітніх плат) і «Доджерс» зуміли стати чемпіонами, вигравши «Світову серію» з третьої спроби, але перед цим зібравши у себе на провідних ролях кількох MVP та багаторазових учасників Матчу всіх зірок.
У «Челсі» ж Тодд Боелі має куди більше влади та бере участь у куди більшій кількості процесів, ніж у своїх американських спортивних організаціях. Причому діє не сам, а з іншим співвласником клубу Бегдадом Еґбалі (який навіть активніше за Боелі намагається вникати та контролювати усі процеси). І це головна помилка.
Він вирішив одразу піти за схожою з чемпіонськими «Доджерс» схемою – витрачає шалені гроші на нових футболістів, виписує їм чималі контракти, роздув ростер команди до того, що усім не вистачило місця у клубній роздягальні, яку довелося розширювати.
Але у футболі це не працює, адже він сильно відрізняється від північноамериканського спорту та того, як робляться справи там.
Боелі в «Челсі» = Прохоров у «Брукліні». Йому потрібно кардинально змінити підхід, щоб досягти результатів
Щоб надовго не зупинятися на роботі російського бізнесмена Михайла Прохорова в команді НБА «Бруклін Нетс», коротко згадаємо його шлях там та те, чого він у підсумку досягнув (спойлер: нічого).
Прохоров придбав контрольний пакет акцій «Нетс» у 2008-му, коли команда грала ще у Нью-Джерсі, та розпочав будівництво нової домашньої арени у Брукліні, куди й перевіз команду згодом. Бізнесмен хотів дати поштовх розвитку російському баскетболу і вийшло все цілком у російському стилі – гучні розмови та обіцянки результатів за кілька сезонів (читати як «за три дні»), а на виході – нуль. Зеро.
При Прохорові «Нетс» видали найгірший сезон в історії організації. А потім російський бізнесмен провернув шалений трейд із «Бостоном», підписавши в «Бруклін» Кевіна Гарнетта, Пола Пірса та Джейсона Террі та утворивши перше «Велике тріо «Нетс». Заплатив понад 90 мільйонів доларів податку на розкіш, виграв із ними аж одну серію плей-оф, нічого не досягнув, окрім того, що привіз в «Бруклін» росіян Кириленка та Мозгова і продав спочатку «Нетс», а потім і нову арену клубу Джозефу Цаю (а «Бостон», до речі, із тих драфт-піків, на які тоді розвів Прохорова, побудував свою нинішню команду, яка грала у фіналі НБА в 2022-му).
Чому в нього нічого не вийшло? Бо він взявся за роботу, не розуміючи, як усе працює насправді. Прохоров особисто брав участь майже в усіх процесах, навіть у тих, де геть нічого не тямив, вирішив, що можна «закидати команду грошима» (роздута платіжка і рекордний податок на розкіш – це якраз сюди) і все вийде (не вийшло) і, що найжахливіше, нівелював роль головного тренера. У «Брукліні» він змінювався ледь не кожного сезону, а іноді й по кілька разів на рік.
Тепер ще раз – чи нічого це не нагадує?
Прийшов багатий дядько із абсолютно іншої країни з абсолютно іншим спортивним менталітетом, накидав багато грошей, сам поліз вести процеси, на яких не розуміється, і змінює тренерів частіше, ніж шкарпетки (якщо хто забув, то нагадаю, що сезон «Челсі» починав із Томасом Тухелем – він тренував «синіх» ще у вересні, а не в минулому житті, як може здатися після Грема Поттера та повернення Френка Лемпарда).
Не дарма існує фраза «у чужий монастир зі своїм уставом не ходять». Так, ти можеш справді докорінно змінити клуб, лігу чи цілий вид спорту своїм революційним підходом, але це випадок один на мільярд. В усіх інших варіантах – тобі просто потрібно грати за тими правилами, на які ти погодився, коли прийшов у цей клуб, у цю лігу, та загалом у цей спорт у цій країні.
В АПЛ точно не спрацює бейсбольна схема «витратити багато грошей на найкращих гравців і виграти титул», бо MLB – це все ж найкраща бейсбольна ліга світу, яка має чітку кількість клубів і де хоче грати кожен. АПЛ у футболі такою не є (хоч іноді їй і намагаються надати такого статусу), а отже конкурентів і так багато, не тільки в межах Англії, а й в усьому світовому футболі загалом. До того ж, у будь-який момент на ринку може з’явитися новий багатий конкурент, який перекриє пропозиції «Челсі» та забере гравця собі.
Схема ведення справ із будь-якої іншої північноамериканської спортивної ліги, до якої звик Боелі, в АПЛ не спрацює теж – тут немає стелі зарплат, немає чесного розподілу молодих активів між клубами (мова про драфти чи драфт-піки).
Цьому «Челсі», зокрема Тодду Боелі, потрібно довірити усю важливу кропітку роботу скаутингу та підбору футболістів, які підійшли б команді тим, хто знається на цьому краще і для кого це є безпосередньою роботою, а не намагатися охопити неосяжне та контролювати все самостійно. А ще набратися терпіння та вибудувати чіткий план розвитку клубу, збагнути, куди вони рухаються та чого хочуть і нарешті припинити приймати необдумані імпульсивні рішення.
Проблема наразі інша – не схоже, що Тодд Боелі готовий це усвідомити та щось змінити. Невизначеність із головні тренером (вільні коучі вже самі лякаються йти у цей «Челсі», де щодня змінюються плани та ніхто сам не знає, чого він хоче), постійний акцент на нових масштабних трансферах (нам потрібно ще більше дорогих футболістів!), а не на тому, як вибратися із тієї кризи результатів та розібратися з усіма внутрішніми проблемами, що виникли у команді за цей сезон, все ще тут і підсилюються щодня.
Фото: Goal.com, Bradley Collyer, Nick Potts/PA:Press Association, Jim McIsaac/NBA
