Як гартувався Залізний Майк

30 червня 1966 року 36-річна Лорна Сміт народила хлопчика вагою 3 кілограми та 600 грамів. Її співмешканець Джиммі Кіркпатрік припустив, що з малого виросте крутий хлопець, тому і запропонував назвати його Майк (на американському сленгу «Майк» – крутий хлопець). Лорна не мала нічого проти. Батьком хлопця був Перселл Тайсон, але він досить швидко побив горшки з новоспеченою місіс Тайсон, а тому залишив Майкові лише своє прізвище. Як згадував боксер в своїй автобіографії, він жодного разу не бачив свого тата.

Лорна працювала кастеляншею в жіночому слідчому ізоляторі на Мангеттені та одночасно навчалася і мріяла стати педагогом. Тоді Тайсони жили в цілком пристойному районі Великого Яблука – Бед-Стай. Однак для Лорни він виявився занадто нудним, а тому досить часто вона влаштовувала вдома галасливі вечірки. Дім Тайсонів тоді нагадував казино в Вегасі. Компанія, яка збиралася в Лорни, була напрочуд строкатою, проте всі вони мали одну спільну рису – в усіх були проблеми з законом. Повії, вбивці, злодії грали в карти на спиртне, за яким Лорна посилала когось зі своїх численних коханців. До того ж, мати Майка проявляла рідкісну кмітливість. Коли бойфренд Лорни повертався додому з ящиком віскі, потенційний педагог розводила спиртне водою та продавала його своїм гостям чарками. Вони й слугували своєрідними фішками в Казино Тайсонів. Господині вдячні гості залишали чималенькі грошенята за чудово проведену ніч. Однак вона їх моментально спускала. Адже в Лорни було набагато більше зовсім не таких щедрих подруг та мужчин. І всі вони хотіли на халяву пити, їсти та розважатися.

Як правило, майже всі подруги Лорни працювали повіями, котрим вона діставала наркотики. До того ж, часто нічні метелики, вирушаючи на роботу, залишали у Тайсонів своїх дітей. Як згадував Майк, інколи він приходив додому та хотів лягти спати, але в його ліжку посапував якийсь незнайомий малий. Якщо Ви думаєте, що Тайсон вмить викидав цього непрошеного гостя зі свого місця, то дуже помиляєтесь, адже маленький Майк був ще той боягуз. Скоро в житті майбутнього суперчемпіона трапилися кардинальні зміни. Мати втратила роботу і вона не мала ні цента, щоб оплачувати орендну плату. Тому Тайсони опинилися на вулиці. Матері вдалося оперативно вирішити квартирне питання. Однак «оперативно» не означає «добре».

Тепер домом Тайсонів став Браунсвілль. Після Бед-Стай цей район нагадував пекло. В Брауснсвіллі було напрочуд дешеве житло, яке виявилось по кишені навіть Лорні. Проте на це існували свої причини. Браунсвілль називали столицею Нью-Йорка. Щоправда, кримінальною. Мирних мешканців, які тулилися в жахливих халупах, постійно тероризували  місцеві банди. Поштарі чи кур’єри вимагали для себе озброєну охорону, адже завжди знаходився відморозок, який спокушався такою легкою здобиччю. Ось як Майк згадував про зміни, які шокували його дитячу психіку: «Ми одразу відчули різницю. Люди були набагато гучнішими та агресивнішими. Це виявилося жахливе, жорстоке та гидке місце. Моя мати не звикла, що навколо крутяться агресивні чорні. Вона була дуже налякана, так само як і ми з братом та сестрою. Ми жили в ворожій атмосфері. Постійно кудись мчали копи, постійно когось забирала швидка, і це все під акомпанемент пострілів. Нас з братом декілька разів пограбували на порозі нашого власного будинку».

В Браунсвіллі Лорні довелося забути про вечірки. Вона не змогла знайти роботи, через що підсіла на стакан. Тайсонам доводилося відстоювати величезні черги в центрі соцзабезпечення. Часто вони приходили на світанку, щоб забити місце, але це нічого не давало. Адже був і натовп тих, хто ночував біля центру соцзабезпечення. Коли на горизонті вже виднівся заповітний кабінет, а Майк вже відчував в роті смак улюбленого молока, як двері перед ними зачинялися. Робочий день закінчувався. Наступного вечора повторювалося те саме. Якийсь жахливий день бабака. В Браунсвіллі Тайсони жили, наче цигани. Вони постійно переселялися. Інколи вони переїжджали в цілком пристойне місце. Однак це було виключенням з правил. Набагато частіше житлові умови змінювалися з кепських на надзвичайно кепські. Як правило, помешканням Лорни з дітьми ставали будинки, які згодом мали знести. В яких не було ні опалення, ні води, ні електрики. Взимку Тайсонам, щоб якось зігрітися, доводилося спати всім чотирьом в одному ліжку. Коли Лорні та дітям вдавалося трохи адаптуватися та обжити квартиру, то з’являвся дебелий чолов’яга, який виставляв Тайсонів на вулицю. Мама зі шкіри лізла, щоб забезпечити дітям дах над головою. Часто це означало, що їй доводилося спати з ким попало.

Майк дуже любив матір та завжди потребував її ласки, але на жаль, дуже рідко отримував її. «Моя сестра та брат мали свої кімнати, а ось я завжди спав разом з мамою, аж до 15-річного віку. Але вона дозволяла мені це не тому, що любила мене, а тому, що майже завжди була напідпитку. Якось вона навіть займалася сексом з мужчиною, коли я спав в її ліжку. Вона думала, що я міцно спав, проте це було зовсім не так, я все бачив і чув. Це дуже вплинуло на мене. Мабуть, звідси усі мої проблеми з жінками. Коли на її горизонті з’явилося «справжнє кохання» в образі Едді Джиллісона, мені довелося перекочувати на тахту. Вони пили, билися, займалися сексом. Вони кохали одне одного, але це були якісь збочені стосунки».

Майк ставав свідком дивовижних сцен, які, здавалося, можна було б побачити лише в кіно. Інколи, сумуючи за старими часами, Лорні таки вдавалося зібрати давніх подруг на вечірку. Щоправда, їм тепер бракувало колишнього розмаху. Коли Лорна лежала п’яна в дрова, то Едді займався сексом з її подружками. Якось вона застукала свого коханого на гарячому, а він зарядив їй з правої. Лорна втратила золотий зуб, яким вона так гордилася. Проте вона не збиралася пробачати це Едді. Лорна пішла на кухню, нагріла баняк води, а коли та закипіла, підійшла ззаду до Джиллісона та вилила окріп на голову своєму бойфренду. Цікавим є те, що коханий після цієї витівки Лорни не віддубасив її, а пішов в магазин, щоб купити їй спиртного. Ось таке американське підтвердження української приказки: «хто чубиться – той любиться». Недивно, що під впливом такої атмосфери Майк відбився від рук та швидко став одним з кращих злодіїв та кишеньківців Браунсвілля.

Лорна розуміла, чим займається її син, адже бачила як він вдягається і те, що він приносив додому: піцу, бургери, макдональдси. Мати била Майка наче сидорову козу, вона стверджувала, що краще пішла б з простягнутою рукою, аніж би крала. Інколи Лорна позичала в сина кілька сотень доларів, «до першої зарплатні». Проте потім забувала їх віддати. Коли Майк нагадував їй про борг, мама незмінно відповідала: «Ти зобов’язаний мені життям, хлопчик. Тому я не збираюся віддавати тобі якийсь мізерний боржок».

Майк був звихнутим на всю голову, у нього не існувало ніяких меж, він не знав слова «ні». Єдиний закон, який він шанував – закон джунглів. Коли Тайсони жили в багатоквартирному будинку, то він випотрошував навіть помешкання своїх сусідів. Схему крадіжок Майк відпрацював до автоматизму. Коли сусіди дзвонили в двері Тайсонів їм завжди відкривав усміхнений Майк. Потім починалося гучне святкування, а Майк йшов в іншу кімнату, потрапляв по пожежній драбині в сусідські квартири та виносив все, що міг винести. Коли сусіди виявляли крадіжку, то поверталися з криком: «Лорна, Лорна, вони забрали все. Ці негідники не погордували навіть дитячим харчуванням».

Після того, як заплакані жертви йшли додому, в кімнату до Майка забігала розлючена мати й розпочинала допит: «Я знаю, що це ти зробив, жахливий хлопчисько. Навіщо ти це зробив? Ти – злодій! Я за все своє життя ніколи нічого не крала. Я не знаю, звідки ти такий взявся». Майк ангельським голоском відповідав: «Мама, як я міг це зробити, адже я постійно був тут. Хочеш обшукай кімнату». Пошуки завжди закінчувалися фіаско. Справа в тому, що Майк всі поцуплені речі складав у потаємному місці, на даху.

Тайсон постійно грався з вогнем, а тому вже у 10-річному віці він дуже близько познайомився з копами. Коли його забрали у відділок, то поліцейські особисто заїхали за Лорною (додзвонитись до неї виявилося досить проблематично, оскільки вона не мала телефону). Коли маму Майка привезли у відділок, то йому дісталося так, як нечасто діставалося на рингу. Тепер поліцейські Браунсвілля ставали свідками буденної картини, яка траплялася мало не щомісяця. Вони затримували Майка, потім приходила Лорна і гамселила з усіх сил свого безголового синочка. «Я ненавидів, коли моя мати з’являлася у відділку та надирала мені задницю. Коли вона накидалася на мене, я скручувався в кутку калачиком, намагаючись хоча б так захиститися від неї. Навіть зараз, коли я опиняюся в якійсь кімнаті, то перш за все налякано озираюсь по кутках, згадуючи ті побої, яких мені завдавала мама. Вона могла накинутися на мене в продуктовому магазині, на вулиці, або навіть під час судового засідання. Поліція не хотіла і пальцем поворухнути, щоб врятувати такого засранця, як я. Якось копи складали протокол після мого чергового фокуса, аж тут увірвалася мати та настільки жорстоко побила мене, що вони порвали протокол, логічно припустивши, що з мене і так вистачить».

Незважаючи на проблемність Браунсвілля, всі діти в цьому районі не мали великих проблем з читанням і писанням. Точніше практично всі, за виключенням Майка. Мати спочатку намагалася щось змінити, але він ніяк не міг зрозуміти навіть найбільш елементарних речей. Наприклад, довший час він ледве міг прочитати по складах слово «Адідас». Лорна навіть возила його до якогось медика, де йому робили психологічну експертизу. Вона думала, що Майк розумово відсталий, ескулапи підтвердили її припущення. Після цього Лорна дуже сильно напилася зі своїми подружками та вирішила махнути рукою на Майка. «Ці всі медики, вчителі та копи вкрали в моєї мами надію та віру в мене. Вони вкрали любов до мене та мій захист, які я міг від неї отримати. Я ніколи не бачив свою матір щасливою зі мною, я не пригадую, щоб вона гордилася мною та моїми вчинками. На жаль, я ніколи не мав можливості поговорити з нею, взнати її краще. В професійному плані це можливо й не мало принципового значення, але в емоційному та психологічному це відігравало колосальну роль. Я бачив як інші матері цілували моїх друзів, я ж про таке міг хіба що мріяти», – сумно згадував Майк.

Хоча інколи мама проявляла свою турботу про сина в досить специфічний спосіб. Одного разу він опинився в притулку Брентвуд, що на Лонг-Айленді. Тоді він подзвонив до сусідів, які покликали Лорну до телефону, та слізно поскаржився їй, що він просто пропадає без травки. Мати оперативно вирішила це питання. У 13-річному віці Майка вирішили відправити в спецшколу для важких підлітків Тріон, мама неабияк зраділа цій новині. Адже вона втомилася жити в постійному страху, коли до неї приходили незнайомі підлітки, які розшукували Майка та погрожували відправити його на той світ. Лорна не чекала нічого хорошого і від Тріону, розуміючи, що такі тюремні університети зроблять з її сина ще більшого негідника. Але вона помилилася. Саме в цій спецшколі Майк зустрів людину, яка змінила його життя на 180 градусів. Незабаром в житті Майка з’явився батько та мати-українка. Але цю історію ви вже знаєте.