Beograd – gori!
Блог

Сараєво-84 – «найхолодніша» зимова Олімпіада в історії

"Слабка Сербія, сильна Югославія"

Йосип Броз Тіто, незмінний диктатор Югославії з часу закінчення Другої світової, в кінці сімдесятих вирішив додати форсажу в державне будівництво. Народи його країни ремствували і вперто не бажали будувати соціалізм. Лозунг "Слабка Сербія – сильна Югославія" не працював. Наприклад, нинішній президент Чорногорії Міло Джуканович у дев’яностих обіцяв ніколи в житті не грати в шахи, бо ті нагадували йому прапор хорватів-"сепаратистів". Проте потім сам провів референдум за вихід Чорногорії з союзу із сербами. Так це Чорногорія – "сербська Спарта", в якій незалежницькі настрої апріорі мали б бути мінімальними. Про що в той час думали в Приштіні чи Загребі, можна лише здогадуватися. У республіках усе дужче починали замислюватися, а чи варто їм узагалі залишатися жити в химерній комуналці під назвою Югославія. Вочевидь, щоб заново об’єднати республіки в єдиному патріотичному пориві, було вирішено спромогтися на Олімпіаду. Власне, у тоталітарних країнах спортивні сейшени для того і проводять.

У 1978 році приймати Чотирнадцяті зимові ігри 1984-го дозволили столиці Боснії та Герцеговини – Сараєву.

Місто міст

Сараєво віддавна славилося своєю багатокультурністю. Його називали містом міст. Немусульмани не мали жодних прав в Османській імперії, але й насильно іслам ніхто не насаджував. Православні слов’яни самі приймали Магомета, щоб отримати натомість якісь плюшки. Зовсім недалеко від головної мечеті міста стоїть католицький собор, трохи далі – синагога євреїв-сефаридів, які втекли сюди ще в часи інквізиції в Іспанії. Поруч із мінаретами розкинувся величезний православний район Старий Варош.

Тож якщо в Любляні чи навіть Белграді сумнівалися у правильності спільного з сусідами шляху, то Сараєво виглядало ідеальним полем для демонстрації протилежних настроїв. Зимова Олімпіада мала показати – народи Югославії можуть жити разом та спільно працювати на спільний результат.

Ну і, звісно ж, місто обрали для Олімпіади не тільки через політику. Буквально за пів години їзди від Сараєва розташовані найпопулярніші гори Боснії та Герцеговини – Ягорина, Беляшниця, Ігман і Требевич, що дозволяло облаштувати там спортивні об’єкти.

Сніг для траси

У вісімдесяті світом крокувала паливна криза. Соціалістична Югославія не стала винятком. У країні, окрім відсутності бензину, відчувалися перебої навіть із медикаментами та продуктами, а югославський динар упав відносно долара втричі.

Партія та уряд як могли капіталізували ентузіазм населення – усіх змушували робити добровільні пожертви. Максимальний внесок становив 5 000 динарів – це понад 100 доларів. Його не могли уникнути робітники, вчителі, військові – усі, хто планував для себе кар’єрне зростання. Не думайте, що тоталітарний режим був уже зовсім нелюдським – пенсіонерам люб’язно дозволяли робити такі внески на виплат. Кампанія з цих пожертв перекрила майже 10% витрат.

Не обійшлося без допомоги армії. Зима того року видалася малосніжною, тому близько 100 тисяч солдатів відправили в Сараєво. У разі потреби вони вигрібали сніг з усіх довколишніх посадок, узбіч та яруг, щоб засипати траси змагань.

Під гаслом "Сараєво – найбільша будова Європи" в місті на численних будівництвах безкоштовно працювали тисячі юнаків і дівчат з усіх республік та автономних країв федерації. І тут питання: чи вже з такого примусу вони це робили, чи справді вірили у спільну справу? Приклад водопровідника Хамдо Телалагіча, який сам подзвонив до міськради Сараєва і сказав, що місяць безкоштовно працюватиме на водогонах міста – лише один із сотень. Тисячі підприємств Югославії підписували "спонсорські договори" – вся країна віддавала Олімпіаді все, що могла. Сараєвський журналсіт Нікола Біліч згадував: "Усе працювало як годинник. Навіть поїзди ходили за розкладом, секунда в секунду. В Сараєві такого не було ніколи, хіба за Австро-Угорщини". Таксі їздило безкоштовно, всі установи працювали цілодобово, сім днів на тиждень.

Один західнонімецький журналіст писав: "Я б дав медаль водієві автобуса, який віз мене в пресцентр о пів на третю ночі. Двом дівчатам, які працювали всю ніч у гардеробі ресторану пресцентру, не перестаючи посміхатися. Прибиральнику, який уночі збирав сміття, і міліціонеру, який чергував на перехресті, не маючи можливості навіть випити чашку кави. Мені б знадобилися медалі для тих, без кого Олімпіада не могла б відбутися, хто був привітним, скромним, хто завжди знаходив час для посмішки".

Найпоказовішим моментом єднання різних народів Югославії став переддень відкриття Олімпіади. Сталося так, що термометри на вулицях Сараєва тоді показували +17 – як ви розумієте, не надто хороша погода для покатушок на снігу. Узагалі, Сараєво було найпівденнішим з усіх міст, у яких колись проводили зимові Олімпіади. Снігу напередодні церемонії відкриття тут не було від слова взагалі. Очевидці згадують, що місцеві виходили на вулицю і просто дивилися на небо. Їхня праця протягом семи останніх років могла виявитися нікому не потрібною. Вони дивилися на небо й молилися своїм різним богам про одне – щоб пішов сніг. А його все не було. І раптом, ближче до вечора, на місто та околишні гори почали спускатися дрібні сніжинки, потім їх змінили інші – великі та лапаті.

На ранок усе місто лежало в заметах.

"Добродошли в Сараево!"

В Олімпіаді взяли участь 1 272 спортсмени із 49 країн – рекорд того часу. Офіційним символом Ігор стало вовченя Вучко авторства словенського ілюстратора Йозефа Тробеца.

Словенці були не в захваті від того, що Олімпіаду проводять не в них. Вони мали вагомі аргументи: клімат Словенії більш придатний для проведення зимових змагань – країна розташована в передгір’ї Альп. Словенці мали більше "зимових" спортсменів і вже готову спортивну та туристичну інфраструктуру – в Сараєві все це довелося будувати з нуля. За земляків по-своєму відповів словенський гірськолижник Боян Крижай. Йому доручили від імені спортсменів виголосити олімпійську клятву на церемонії відкриття. Сербохорватською мовою, звісно. Але Крижай виголосив її словенською. На середині тексту спортсмен від хвилювання забув слова – йому хором підказав увесь стадіон.

Девізом Ігор було "Добродошли в Сараево!" ("Ласкаво просимо до Сараєва!"), проте тлумачення фрази мало певні особливості. Холодна війна була в самому розпалі, тож це ніяк не могло оминути спорт. Лижник Олександр Батюк, який привіз до рідного Чернігова завойоване срібло естафети, згадував, що на дистанції 50 кілометрів у полі зору стояли автоматники – таким чином начебто охороняли спортсменів. Він говорить, що і рідна країна не забувала про них: "За нами завжди стежив, як ми казали, хтось із "Дитячого світу" – цей магазин іграшок у Москві розташований якраз поруч із КДБ". Така опіка пояснювалася вкрай просто – соціалістичні країни боялися втечі своїх спортсменів на Захід та пов’язаних із цим іміджевих втрат.

Дмитро Васильєв, олімпійський чемпіон Сараєва з біатлону, згадував, як перед початком змагань їх особисто мотивував голова Держкомспорту: "Хлопці, ми сподіваємося і впевнені, що завтра ви виступите дуже добре. Інакше ви люди військові, більшість із вас офіцери, і ви не повинні забувати, що в нас величезний дефіцит снайперів в Афганістані".

Головними тріумфаторами Олімпіади стала команда з НДР. Східні німці завоювали дев’ять золотих медалей, а СРСР – усього шість.

"Королем" Олімпіади в Сараєві став швед Гунде Сван. У свої 22 роки спортсмен був наймолодшим олімпійським чемпіоном, вигравши золото гонки на 15 кілометрів. Усього він повіз до Швеції дві золотих, одну срібну та одну бронзову медалі. Після Олімпіади Сван пішов у раллі, де виграв бронзу Чемпіонату Європи. Зараз плекає сина, теж спортсмена – юнак виступає на міжнародних змаганнях лісорубів. Виявляється, є й такі.

"Королевою" стала фінська лижниця Мар’я Лііса Хамялайнен – три золота та одна бронза. Королів та королев зимових Ігор прийнято обирати саме серед лижників та лижниць, але серед жінок неформальну корону багато хто віддав би Катаріні Вітт з НДР – чемпіонці з фігурного катання.

Чемпіоном із фігурного катання серед чоловіків став американець Скотт Гамілтон. США не відпустили до Сараєва своїх топових хокеїстів, тому честь "зоряно-смугастих" на ковзанах боронив він сам. У дитинстві Гамілтон пережив страшну хворобу, внаслідок якої до дев’яти років практично не ріс. Сам Скотт каже, що одужав тільки завдяки спорту: "Я закатав свою хворобу під лід".

Радянський Союз зазнав поразки в танцях на льоду – відтоді, як цей вид катання включили до програм Олімпіади, СРСР неодмінно перемагав. Але того разу чемпіонами стали англійці Джейн Торвіл та Кристофер Дін. Перемога була унікальною: вони отримали лише найвищі бали. А це найкращий результат в історії, занесений до Книги рекордів Гіннеса. Їхній виступ став одним із найбільш популярних за переглядами у Британії – аудиторія склала 24 мільйони людей. Це була справжня казка, адже лише за чотири роки до того Джейн працювала клерком у страховій компанії, а Крістофер служив у поліції.

Спортивні звитяги господарів Олімпіади були скромними. Зимові види спорту – явно не їхня фішка. Для ілюстрації можна поглянути на виступи югославських хокеїстів: 1:8 проти ФРН, 0:11 зі шведами, 1:9 проти СРСР, 1:8 проти Польщі.

Проте медаль таки було здобуто. Франко – це не лише прізвище львівського декадента-хіпстера та іспанського диктатора. Словенець Юре Франко здобув срібло в гігантському слаломі – першу медаль в історії Югославії на зимових Олімпіадах.

Що сталося з олімпійськими об’єктами Сараєва

Першого березня 1992 року в Боснії та Герцеговині проходив референдум про незалежність – 63% населення проголосували за вихід зі складу Югославії. Того ж дня в Сараєві гуляли сербське весілля. Четверо боснійців увірвалися до церкви, де проходило вінчання, і почали стріляти. Батька нареченої було вбито, священника поранено. Боснійські серби й так були не в захваті від референдуму, тож стрілянина на весіллі стала лише каталізатором. Вони почали будувати барикади – боснійці відповіли тим самим. Сараєво поділили по-живому – лінія фронту проходила просто по житлових кварталах.

Почалася Боснійська війна, перша в Європі після 1945 року. Серби візьмуть півмільйонне Сараєво в облогу, яка триватиме майже чотири роки. Від щоденних артилерійських обстрілів загине близько 12 тисяч людей. Зазнають поранень 50 тисяч. Зруйнують сотні будинків, у вогні згорить Вєчніца – найстаріше зібрання книг Боснії.

Усього Боснійська війна забрала життя 100 тисяч людей. І жертв могло б бути більше. У 1995 році серби почали атакувати анклави боснійців в околицях Сараєва – місцеві допомагали столиці своїми рейдами. У липні нідерландські миротворці залишили Срєбрєніцу – за кілька днів по тому серби під командуванням м’ясника Ратко Младича розстріляли там вісім тисяч людей. Наступним завойованим анклавом мало стати невелике містечко Жепа. Його захищав 240-й український батальйон – 79 бійців. Незважаючи на відсутність підтримки НАТО та ООН й особисті погрози Младіча, вони навідріз відмовилися виходити з анклаву. Протягом трьох діб українські солдати вивозили 10 тисяч місцевих автобусами. Операція пройшла без жодного пострілу.

Ясна річ, олімпійські об’єкти Сараєва-1984 війна теж не оминула. Зображення вовченяти Вучка серби розстріляли з крупнокаліберного кулемета практично одразу.

Стадіон, на якому відкривали-закривали Олімпіаду, постраждав, але його все ж потім реставрували – тут грає місцевий ФК "Сараєво". Проте парк та прилегла територія навколо споруди під час війни перетворилися на цвинтар – мовчазну згадку про криваву трагедію, яку пережили містяни. Коли київське "Динамо" гратиме проти «Сараєва» в Єврокубках, у післяматчевих коментарях Горан Гавранчич скаже: "Звісно, краще було б з’їздити до Белграда. Проте вибирати не доводилося. Самі розумієте, що стосунки між сербами та боснійцями ще не налагодилися. І навряд колись налагодяться. Ви бачили цвинтар поруч зі стадіоном. Деякі речі забути дуже складно, часом – неможливо".

До стели з логотипом Олімпіади зараз прикрутили логотип "Макдональдса" – хоча б якась ознака відродження життя.

Бобслейну трасу на горі Требевич побудували всього лише за рік. Вона унікально, серпантином, повторювала ландшафт. На трасу витратили один мільйон доларів. У майбутньому тут планували відкрити спортивну школу та готувати спортсменів. З вершин гори відкривається неймовірно красивий краєвид на місто…

…Під час війни тут облаштували вогневі точки артилерії – зараз це місце творців графіті, велоекстремалів та поодиноких туристів. Сходити з жолоба не радять – у лісі ще лишилися міни з часів війни. Хорватія очистила свою території від мін лише в карантинному 2020 році – можна лише здогадуватися про масштаб проблеми в Боснії.

На горі Ігман було облаштовано трампліни та олімпійський готель. Під час війни останній використовувався боснійцями як тюрма для сербських солдатів. Під час боїв він був спалений – простояв менше ніж вісім років. У 2004-му його виставили на аукціон усього лише за 2,5 мільйона євро, але покупці так і не знайшлися. Зараз тут пробують влаштовувати атракціони для дітей, але зі зрозумілих причин вони не надто популярні.

Сьогодні Боснії та Герцеговині витає дух відродження Олімпіади. Не зважаючи ні на що. Там навіть подавали заявку на повторне проведення Ігор, але їх відсіяли ще на початкових етапах відбору. Об’єктивно – економічно бідна та вражена метастазами корупції і політичних протиріч країна не змогла б відновити всі необхідні об’єкти. Місцевим залишається тільки меланхолійно ностальгувати за минулим. За Юре Франко, коли він мчав до фінішу, британською королевою на трибунах та часом, коли хотілося вірити в краще майбутнє. Бодай вірити.

Комментарии

Возможно, ваш комментарий – оскорбительный. Будьте вежливы и соблюдайте правила
  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
Loading...