Блог Beograd – gori!

Новак Джоковіч: краще помилково пробачити, ніж помилково ненавидіти

Ніколи не проси вибачення. Нічого не говори.

Посилай квіти. Без листів. Тільки квіти. Вони

покривають все. Навіть могили.

Еріх Марія Ремарк

Ми всі ненавидимо. Кого або що, неважливо. Ми ненавидимо пристрасно, затято. Сусіда, сімейного лікаря, касирку у «Форі» чи Петровича, який позичив у вас перфоратор на пару годин, а не віддає вже другий тиждень. Христос, Будда чи Бетмен на прикладі своїх життєвих шляхів вчать, що необхідно вміти прощати але вони не завжди поруч, щоб вчасно наставити нас на праведний шлях.

Новака Джоковіча ненавидять. Він увібрав у себе строкатий букет із пишного різнотрав’я протиріч, тому ненавидіти його – це як випити холодного квасу в спеку чи не проголосувати за Андрія Пальчевського на виборах.

Джоковіч-людина

Новак точно не Бог, як Федерер. Він не зациклена на одному й тому ж алгоритмові дій машина позаземного походження, як Надаль. Новак Доковіч усього лише звичайна людина, яка, завдячуючи тяжкій щоденній праці, дісталася до рівня небожителів.

Якщо хочете, то він став тенісним Криштіано Роналду, якому протистоять одразу два Ліонеля Мессі. Продовжуючи паралелі тенісу з футболом, доречно зазначити, що тенісисти рідко долають такі життєві складнощі, які випадають футболісти.

Теніс – спорт для обраних. Це розвага імені великих грошей і вершків суспільства. Цю гру любили імператор Німеччини Вільгельм ІІ, принц Греції та Данії Ніколас, іспанський король Альфонсо ХІІІ. Герцог девонширський Вільям Кавендіщ створив один із найпрестижніших турнірів свого часу – чемпіонат Півдня Англії. Принц Фрідріх Карл Прусський виступав на Вімблдоні.

І тут, у такій комашці, Новак Джоковіч – голодранець із колишньої Югославії. Добр дан.

Щоб займатися тенісом, мало пустиря за містом, як у футболі. Екіпіровка, інструктори, школи. Роки життя в злиденній Сербії, яка борсалася в повоєнній розрусі, знаходячись під санкціями Заходу, мимоволі загартовують характер. Це сьогодні Джоковічу дорікають: не те сказав, не те зробив. Є за що – немає питань. Проте забувають, через що йому довелося пройти на шляху до вершини.

Джоковіч-серб

У 2007 році Роджер Федерер називав Новака посміховиськом. Ніхто навіть і не подумав дорікнути швейцарцю. Тирада Роддіка про Джоковіча взагалі викликала вселенську овацію по обидва боки Атлантики: «Спина, судоми, пташиний грип, сибірська язва, атипова пневмонія. Він або з тих, хто в будь-якому випадку дзвонить до тренера, або найхоробріший мужик усіх часів. Вирішуйте самі». Енді провів своє дитинство в Палм Біч у Флориді, а Джоковіч тренувався у воронках від авіабомб. Ну звісно, Роддіку видніше.

На церемонії нагородження в Монреалі в 2007 році, ведучий представив Джоковіча як тенісиста з Хорватії. Новак вийшов із незручної ситуації у характерній для себе іронічній манері: «Я – серб. Якщо хочете, можете називати мене хорватом, я не проти. Серби та хорвати – майже одне й теж. Усі ми люди».

На Відкритому чемпіонаті США в 2013 році він сказав, що «рішуче проти будь-якої зброї, бомбардувань чи ракетних атак». Сумніваюся, що багато атлетів однаково важливо ставляться як до свого «я»-спортсмена, так і до «я»-патріота.

Джоковіч-тварина

Новак – складна особистість. Проте практично звіряча воля допомогла йому не звернути зі шляху до вершини. Усі дивацтва Джоковіча пов’язані з ультраперфекціонізмом і прагненням завжди залишатися першим. Заради цього він дотримується максимально суворої дієти та концентрації. У його графіку розписані не лише необхідні продукти та час тренувань, але й те, скільки часу треба щодня проводити на сонці, медитувати та якого кольору має бути його сеча: «Стараюся концентруватися на позитивних емоціях і кожного дня борюся зі страхами. Страхи – наш головний ворог у будь-яких починаннях».

У 2011 році він переміг Федерера і Маррея в Австралії, тріумфував протягом 41 матчу поспіль. Перемігши Надаля у фіналі Вімблдону, Джоковіч упав на газон, жадібно вирвав шматок трави з цього легендарного корту, і … з’їв його: «Я відчував себе твариною. Хотів спробувати її на смак. Це була легендарна тенісна арена. І світ нарешті побачив, на що я здатен».

Так, я інколи плачу вночі через те, на що я марную своє життя. Мій блог має назву «Beograd-gori», і я пишу про сербів.

Джоковіч-«східняк»

Ми позірно толеруємо гуманність, рівноправ’я. Проте, коли бачимо ромів на вулиці, то перевіряємо гаманець. Стереотипи існують. Стереотипи живі. Не турбуйтеся, десь так само, як ми сприймаємо циган, у світі сприймають і нас. Фраза персонажа Коена про «українського Бена Аффлека» в «Братах з Грімсбі» нікуди не поділася, хоч її і вирізали при дубляжі. Ніко Белік в GTA V чи Гельсінкі в «Паперовому Домі» – серби, як і всі представники країн Східної Європи та держав колишньої Югославії, постійно сприймаються немов якісь примітивні дикуни.

Після перемог у 2011 Джоковічу дорікали: східноєвропейське походження таки визначило неоднозначне до нього ставлення. «The New Yorker» писав: Якщо Федерер – це фокстрот, то Джокович – Harlem Shake». Навряд він колись стане там своїм.

Якось у Сербії провели опитування про те, чи не намагається Новак Джоковіч якось загладити провину сербів під час воєн у 1990-х. Практично всі респонденти відповіли, що вважали би це зрадою Батьківщини. Новаку постійно доводиться балансувати, будучи одночасно й сербом, і європейцем. Це навіть накладає відбиток на його манері гри: на корті в Белграді він виглядає як розлючений солдат на полі битви, десь в умовній Австралії – як професійний спортсмен. Новак є давнім фанатом «Црвени Звезди». Проте практично ніколи не фотографується в їхній футболці, бо кривава репутація «Деліє» в Європі робить свою справу.

Замість епілогу

Пан Предраг Кон, голова Центру з контролю інфекційних захворювань Сербії, недавно сказав: «Мій дорогий маестро, я бажаю Вам усього найкращого. Однак, будь ласка, у майбутньому утримайся від відповідей на запитання про вакцинацію. Тому що твій вплив надто великий». Думаю ви зрозуміли, до кого він звертався.

Новак Джоковіч – це постійна боротьба, і щоденне подолання труднощів. Він пережив бомбардування, злидні й тотальний хейт. Він пережив коронавірус. Загнав свого «звіра» до клітки, хоча той іноді все ще подає голос. Це надихає. Надихає настільки, що йому можна пробачити жування трави з корту Вімблдону чи інстаграм-трансляції з якимось іранським псевдомедиком-шарлатаном. Жагу та пристрасть до праці, яка є у Джоковіча, хочеться наслідувати.

А ненавидіти можна сусіда Петровича, який усе ще не повернув вам перфоратор.

Автор

Комментарии

  • По дате
  • Лучшие
  • Актуальные
  • Друзья
Loading...