Мате Парлов – найвідоміший боксер Хорватії

"От смикнув же мене лихий влазити в чужу шкуру?!" – скрушно подумав я. Спогади про Амре заспокоїли мене: ніщо не змогло б вибити із моєї уяви її ніжки. І ніхто. Мабуть, навіть Мате Парлов."

                                                                                                        Емір Кустуріца, збірник оповідань "Сто бід"

Дитинство

Мате Парлов народився в 1948 році в хорватському місті Спліт. Окрім нього, в родині було ще троє дітей: два брати та сестра. Батько Мате практично одразу після закінчення Другої світової опинився в тюрмі. Історія з причинами ув’язнення досить плутана та відчутно варіюється в різних джерелах. За однією версією, Парлов-старший убив чоловіка. Він був директором компанії, яка керувала будівництвом шкіл та культурних центрів у Хорватії, і не поділив гроші з компаньйоном. Згідно з іншою версією, його засудили до розстрілу як купця, а значить класово ворожого ідеології соціалістичної Югославії. Чоловік відкрито висловлював невдоволення політичною системою, тож вирушив до місць позбавлення волі за критику влади. У 1955 році він вийшов на свободу й одразу ж перевіз родину до містечка Пула в Далмації.

Спочатку сім’я стала гордим володарем напівзруйнованого бараку на околиці. Згодом перебралися в більш пристойне житло в центрі. У школі діти знущалися з Мате через історію з ув’язненням батька, тож навчання хлопця цікавило мало. Парлов-старший направив гнів Мате в конструктивне річище. Так у 12 років хлопець уперше прийшов до боксерської секції міста Пула. За якийсь час цей спортивний центр капітально відремонтують і назвуть його ім’ям, а місцевий давньоримський амфітеатр, ущерть набитий людьми, волатиме ім’я чемпіона. Але про все по порядку.

Початок

У 1967 році Мате Парлов стане чемпіоном Югославії в середній вазі, наступного року захистить титул. За своє життя хорват вісім разів виграватиме першість країни та п’ять разів ставатиме кращим на Балканах. Успіхи на національному рівні відкрили шлях на Олімпіаду. У Мехіко в перших раундах Мате без проблем переміг мавританця та голландця. В ¼ 19-річний хорват поступився Крісу Фіннегану. Перед Олімпіадою цей британець узагалі хотів покинути бокс і повернутися працювати на будову. Тренер збірної витягнув Кріса з двотижневого запою й повіз до Мексики. Зрештою той став олімпійським чемпіоном. Як бачимо, історія з Варді на протезній фабриці була лише кавером.

Ще в категорії любителя Мате щодня прокидався рано-вранці й кілька кілометрів біг до місцевого боксерського клубу. Там виконував класичні для жанру тренування: жим лежачи, присідання зі штангою на плечах, станова тяга. Ніколи не рахував підходи. Парлов завжди фіксував лише кількість тонн заліза, що йому вдалося підняти, при чому постійно збільшуючи підкорену вагу наступного разу.

Мате не опускає рук після невдачі в Мексиці й наступного року вирушає на чемпіонат Європи до Румунії. У фіналі поступається Володимиру Тарасенкову. Срібло, перша міжнародна нагорода. Парлов вирішує перейти з категорії середньої ваги до лайт хевівейту. Результати не забарилися – у 1971 році хорват стає найсильнішим на чемпіонаті Європи в Мадриді.

Мюнхен

Мюнхенська Олімпіада відома всім нам з багатьох причин. У столиці Баварії з цієї нагоди побудували метро та Олімпіаштадіон. Тоді ж відбувся епічний баскетбольний фінал, спаплюжений у недавньому фільмі, і феноменальне золото Турищевої. Проте спершу всі згадують про кривавий теракт.

Мюнхен 1972 року запам’ятався і в Югославії. Першим суперником Парлова став Нуредін Амман Хасан з гордої республіки Чад. Африканець чесно протримався аж до другого раунду. Прийміть та розпишіться – TKO (технічний нокаут, який оголошується рефері, щоб захистити здоров’я боксера, якого нещадно лупцює суперник). Наступним суперником був угорець Імре Тот. Знову ТКО, знову в другому раунді. В ¼ фіналу його візаві мав стати Мігель Анхель Коельо, але аргентинець не вийшов на поєдинок через травму. Півфінал проти Януша Гортата. Поляка можна назвати "улюбленцем" хорвата протягом усієї кар’єри. До Олімпіади Януш програвав Мате і в Бухаресті, і в Мадриді. Мюнхен не став винятком.

Парлов був досить довготелесим – мав зріст 188 сантиметрів. Своєю коронкою вважав жорсткий джеб та добре поставлений правий хук. На ринзі Мате працював у правобічній позиції шульги. Нестандартний стиль спантеличував опонентів. Парлов діяв неквапливо, немов "заколисуючи" суперника. Британець Джон Конте вважав його одним з найкращих саме у захисті. Педантичний контроль та тотальна надійність. Потім вилітала серія коротких і точних прямих ударів. Запускайте наступного.

У фіналі Мате нокаутом переміг кубинця Хильберто Каррільо. Це була перша в історії Югославії олімпійська золота медаль з боксу. Країна пірнула в глибокі води ейфорії. Югоностальгісти донині говорять, що епоха СФРЮ мала два символи: Йосипа Броза Тіто та Мате Парлова. Останнього прагнули наслідувати чоловіки, за ним зітхали жінки на вулицях. Напевно, найкраще з когорти ностальгувальників за минулими часами сказав боснійський поет Міле Стоїч у своєму есеї "Мате Парлов: лівиця нашої молодості": "Поєдинки, які він вигравав у далеких краях, ми дивилися по телевізору о першій годині ночі. Вони вселяли нам впевненість, якусь чисту гордість. Гордість, яку через кілька десятиліть шакали перетворять на лахміття".

До слова, сучасна Сербія, оголосивши себе правонаступницею Югославії, забрала всі права на олімпійські медалі, здобуті в той час. І права на медаль Мате Парлова теж. Хорвати ж наполягають на тому, що їхні спортсмени завоювали половину від усіх югославських медалей. Сербам же взагалі залишається лише третина медалей. Завзяття останніх узагалі кудись зникає, щойно вони чують цілком резонне запитання: "Чому тоді Сербія сьогодні не платить пенсії всім медалістам з інших республік?"

Спорт поза політикою. Ага, ну звісно

У 1973 чемпіонат Європи з боксу проходив у Белграді. Турнірна сітка звела Мате Парлова з радянським боксером Олегом Коротаєвим. Сказати, що це викликало в країні ажіотаж, значить не сказати нічого. Взаємини Югославії та СРСР були вкрай напруженими. На початку сімдесятих років Йосип Броз Тіто навіть звинуватив у шпигунстві на користь радянських спецслужб Йованку Будисавлевич-Броз, свою дружину. В 1974 році президент СФРЮ віддав особистий наказ створити комісію для розслідування "справи товаришки Йованки". Перед боєм до Коротаєва підходили белградці, показували газету з його фотографією і з посмішками говорили: "Мате Парлов – бух!"

Про перебіг бою можемо довідатися з розповіді самого Коротаєва, наведеній у книзі "Зоряні трагедії": "Парлов під крики вболівальників кинувся на мене. Один раз ухилився, другий, трохи посмикав його обманними рухами. Підготував Парлова до удару, розвернув так, як мені було потрібно, і в кінці першого раунду провів нокаутуючий удар в голову правою. Мате впав, а я став у свій кут. Суддя Вольф, мабуть, злякався мертвої тиші, яка повисла в залі. Він постояв трохи над Парловим, потім підходить до мене: "Зайдіть у кут". А я й так там стою. Знову не поспішаючи йде до Парлова і починає рахувати з початку: "Один, два, три…" Потім знову до мене йде: "Покажи рукавички". Ми пізніше переглядали запис бою і порахували – 28 секунд рахував Вольф, і гонг дали раніше. Парлов ледь міг сісти на стілець. У перерві мій секундант каже мені: "Олеже, добивай його одразу, не тягни". І я міг би добити, але хотів, щоб удар пройшов красиво та ефектно. Мені не хотілося просто його забивати. І тут бац – Парлов розбиває мені брову. Одразу ж підскочив лікар, зняв мене з бою. Перемогу присудили Парлову. На пресконференції йому довелося витримати цілу обструкцію журналістів. Олімпійський чемпіон не повинен поводитися в ринзі так".

Коротаєв мав друга серед югославських журналістів, який сказав йому потім: "Якби Мате програв чемпіонат Європи в Белграді, його б просто вбили. Той турнір узагалі не варто було проводити в Белграді. Мате – земляк Тіто". У фіналі хорват учетверте за кар’єру розтрощив свого "давнього знайомого" поляка Януша Гортата – 5:0. Подейкували, що за перемогу на турнірі Тіто подарував Парлову мерседес.

Професійний бокс

У 1974 році, на чемпіонаті світу з боксу в Гавані, Парлов знову став найсильнішим. Вчасний перехід до лайт хевівейту однозначно виправдав себе. Парлов виграв Олімпіаду, чемпіонат світу та першість Європи. Статистика його боїв становить неймовірні 310 перемог при 13 поразках (за іншими даними, 276 перемог та 19 поразок). Досягши максимальних вершин, Мате на деякий час бере паузу. Він одружується з дівчиною, яку знав ще зі школи, разом з нею йде  навчатися до інституту.

Проте ринг покликав знову. Йому пропонують перейти у професіонали. Як тоді, так і зараз – досить непевний крок. За всю історію відомо 232 чемпіони Олімпійських ігор з боксу. Стати чемпіонами світу в професіоналах з них змогли лише 36. Пояснення одне – олімпійця перемогти в рази почесніше та престижніше, ніж умовного мексиканського панчера з однією ниркою. Тиск на таких спортсменів у рази більший.

У 1975 році Мате стартував на професійному ринзі, хоча й завжди скептично ставився до нього. На думку хорвата, Чемпіонат світу чи Олімпіада – в рази тяжчі. Там ти за пару тижнів мусиш подолати всіх найсильніших боксерів світу. У професіоналах кілька місяців готуєшся лише до одного-єдиного бою.

Хорват завоював титул чемпіона Європи в напівважкій вазі – на переповненій ущерть белградській "Маракані". А потім стрибнув у людське море прямо за канатами. Його тут просто обожнювали, і він колись зізнавався – Белград одне з найулюбленіших його міст. Місто його молодості.

Дехто закидав йому, що це читерство – битися в Югославії, де на усіх суперників несамовито тиснули трибуни. Проте Парлов тричі доводив звання найкращого бійця континенту, спростовуючи це. 7 січня 1978 року Мате нокаутував чемпіона світу Мігеля Анхеля Коельо. Це принесло йому пояс WBC та 100 тисяч доларів. Заради останнього, власне, все і затівалося.

Парлов вирішує рухатися далі – підкорити новостворений дивізіон крузервейту. Той самий, де зараз більш ніж три роки поспіль відпускає гріхи суперникам Олександр Усик. Перший в історії поєдинок за цей титул відбувся 8 грудня 1979 року.

Мате Парлову (у звітах тих років його називають на англійський манер Мет Перлов) протистояв Марвін Кемел. Хорват був легендою, мав всесвітньо відоме ім’я, титули, славу. Як не парадоксально прозвучить, але це позбавляло його будь-яких шансів на успіх у тому бою. Справа в тім, що Мате протистояв суперник, який усе життя прожив у резервації. З батьками Марвіна, у м’яко кажучи не толерантній Америці 80-х, узагалі був повний джек-пот для расиста: батько індіанець, а мама афро-американка. Єдиним шансом витягти свою родину зі злиднів були кулаки.

Перший поєдинок Мате на досвіді звів у нічию. 31 березня 1980 року в матчі-реванші Парлов програв, і вирішив завершити професійну кар'єру. Підсумкова статистика боїв у професіоналах склала 24 перемоги (12 нокаутом), 3 поразки і 2 нічиї.

Too cosmopolitan

Після завершення спортивної кар'єри Мате Парлов разом із сім'єю оселився в місті Фажана. За призові, зароблені у професіоналах, за порадою батька придбав невелике кафе на березі Адріатичного моря. Він особисто стояв за барною стійкою, теревенячи з відвідувачами. Після крузервейту тяжко, мов тумблером, вимкнути організм, який звик до щоденних тренувань. Парлов говорив, що робота в кафе дозволяє йому продовжувати постійно тримати себе в формі. Син Матко пішов дорогою Мате і тричі ставав чемпіоном Хорватії з тхеквондо. Донька Міра викладає в Лондоні. Мате тяжко переживав смерть батька. Коли про неї дізнався, одразу сів за кермо і ледь не загинув в аварії. Батько був прикладом для Мате. Саме він навчив його цінувати честь, працю та зароблені гроші.

Ринг все ж вабив його, Парлов знову повертається до боксу. У 1984 році хорват очолив збірну Югославії на олімпійських іграх в Лос-Анджелесі. Під його тренерством боксерська збірна досягла найкращого результату за всю свою історію: 1 золото, 1 срібло і 2 бронзи.

Відійшовши від спорту вже остаточно, він вів активне громадське життя. З'являвся на телебаченні як експерт та коментатор. Принципово уникав участі в політиці. Після війни в Югославії в регіоні відбувся сплеск патріотизму. Бокс активно використовували як один з його каталізаторів. Серби побудували пам’ятник персонажу фільму "Роккі", боснійці – Брюсу Лі. Хорвати ж поставили пам’ятник Мате Парлову. Проте, як сказано в книзі "Пост-Югославія: Нові культурні та політичні перспективи": ’’He was too cosmopolitan and too Yugoslav’’. Коли його якось запитали, як він ставиться до націоналізму, Мате відповів: "Як я можу бути націоналістом? Я чемпіон світу".

Використано матеріали: Олимпийские чемпионы по боксу, которые зажигали в профи; Мате Парлов. Большая биография великого боксёра; Post-Yugoslavia: New Cultural and Political Perspectives; На Балканах сперечаються щодо медалей спортсменів колишньої Югославії; Федор Раззаков. Звездные трагедии; Sa njim i Titom niko nije smeo da se kaci; Mate Prlov: ljevica nase mladosti;