Назад у майбутнє

"Як тобі до вподоби це ретро?"

ТНМК

Карантин запроваджений в Україні на початку весни 2020 року так і не закінчився. Ні в квітні, ні в травні. Його спочатку продовжать на місяць, потім ще на один. Зрештою, той стане постійним. Українці, як і все людство, розпочали жити в щоденному режимі ізоляції. Сьогодні, з висоти прожитого часу, легко згадати тодішній розвиток подій.

Спортсмени, як найбільш здорова та дужа частина суспільства, незабаром очолять всі ланки державної влади. Жан Беленюк, з лозунгом "Спатиму за кожного українця", виграє президентські вибори. Він об’єктивно більш органічно виглядав на дебатах на фоні трибун НСК. Потап займе крісло міністра культури – все-таки випускник фізвозу. Кабінет міністрів очолить Артем Федецький – "зелене світло" на дорозі до великої політики замайорить йому одразу після випуску "Розсміши коміка". Закони в парламенті приймалися не голосуванням, а двобоєм навкулачки. Право проїжджати першим на перехресті отримував той, хто мав у салоні більшу бейсбольну биту. Аптеки країни об’єдналися в корпорацію Beseda&Dario. На посту очільника МВС все залишиться без змін.

Короноварісу мутував, виникали все нові й нові його штами, тож людство адаптувало карантин до свого життя . 6 діб на тиждень кожен мав сидіти ізольовано по своїх домівках, і працювати дистанційно. Лише один раз на тиждень, маючи спеціальний документ, дозволялося сходити погуляти в парк чи подивитися баскетбол.

Не всі терпіли подібні обмеження. Першими заремстували волелюбні глядачі ютуб-каналу "Кєнт". Відчайдухи гуртуватися у мобільні ватаги сквотерів, і робити нелегальні нічні вилазки на дитячі майданчики та неосвітлені ліхтарями лавки. Патрулі поліції вранці лише безпомічно фіксували порожню тару з-під радомишльського пива, та характерні вогкі плями на стінах у формі перекинутої параболи.

***

2060 рік. День преподобного Усика – загальнонаціональне свято, вихідний. Для громадян, які були прихожанами іншої конфесії, вихідний минув двома тижнями раніше – на страсну Зозулицю.

Харків. Квартира родини Клименків. Джек, наймолодший член родини. Він п’ятикласник. У вихідний завжди йшов з дідом гуляти до сусіднього парку. Дід Дмитро, соціальний редактор одного зі спортивних сайтів, сідав на лавку і починав меланхолійно погойдуватися взад-вперед. Вітер на крилах пурхаючих метеликів розносив довкола уривки фраз, що чоловік бурмотів собі під носа: "Полум’яно, полум’яно. Крутий пост!", "Автор, давай ще!", "Ти ба – ледь приїхало з Сімферополя, так його одразу головредом призначили!".

Джеку в школі задали домашнє завдання – написати твір про те, як молодь знайомилася у до карантинні часи. З проханням розповісти про життя сорок років тому, він звернувся до діда.

– Це зараз молодь нормально знайомитися почала. Телеграм, інстаграм. Усе що треба сфоткав, надіслав. А раніше дикі часи були – то по театрах волочилися, то вірші писали. Футболи дивилися. Ох, я тоді через повідомлення в директ стільком дівчатам гарячих фотографій порозсилав! Лише зараз, хвала карантину, цей метод пікапу належно оцінили.

– Та я знаю, діду. Тітка Еліна, батькова хрещена, розказувала мамі які ти їй фотографії відправляв.

– Ну от, бачиш. Я сорок років тому бачив майбутнє...

– Діду, ніхто нормальний так й сьогодні не робить. Хіба якісь збоченці. Еліна тоді від отриманого стресу навіть з турніру в Гуанчжоу знялася. То для преси сказали, що травма. Дядько Монфіс місяць її по психологах водив.

– Монфісу збрехати, що дурному з гори збігти. По-одумаєш, голова львівської Просвіти!

Діалог поколінь безцеремонно перервали. Пролунало войовниче "Кєєєєнт!", і з хащів парку вискочило злегка притрушене "втомою" тіло, що зигзагами ломонулося тікати по алейці. За ним навздогін полопотіло двоє поліцейських.

– Добре Джеку, ходімо вже до дому. Шастають тут всякі. Я згадав – у мене є один відосик, якраз для твого шкільного завдання. Бо що розказувати, краще покажу тобі, як у мій час спілкувалися з дівчатами справжні мужчини.

***

У нутрощах старенького ноутбуку тихо зашумів вентилятор. Між папками "Мінусючі тварюки_2020" та "Видалити, коли "Ньюкасл" стане чемпіоном", примостився потрібний відеофайл. В кадрі – злегка капловухий хлопець, у трохи завеликій синій кепці. Поруч біля нього стоїть вогнено руда дівчина з мікрофоном. Джек десь читав, що раніше за його допомогою журналісти брали інтерв'ю. Синя кепка сказала: " – Ну отойді, ти чо й###тая?".

"Якщо карантину раніше і не було, то для декого його точно треба було вигадати" – подумалося Джеку.